Такі підрозділи, як: пекарська, різницька, санітарна, ветеринарна, верстатна сотні й польова пошта, об'єднані у частинах постачання, які підпорядковані генерального штабу старшинам 1b або 2.
По короткій перерві після обіду відвідуємо санітарну сотню. Нас приймає дивізійний лікар і веде до головного перев'язочного пункту, спорудженого за сотнею. У малому ліску розбито кілька наметів. На одному видно напис "приймальня". Ідемо туди. В просторому наметі стоїть кілька польових ліжок. Досить світла падає крізь целофанові вікна; окремий мотор постачає електричний струм вночі. Санітари-українці привозять кількох "поранених", які одержують першу допомогу в цьому наметі. У другому наметі приміщена операційна заля, обслуга якої складається з кількох лікарів-українців і німців, їх помічників і кількох медсестер-українок. Біля великого операційного стола лежить посортоване приладдя, ліки й бандажі. Тут можна робити навіть найскладніші операції. У третьому наметі перебувають поранені, які чекають на перевіз до військового шпиталю. Цей перев'язочний пункт можна впродовж кількох годин розібрати й спорудити на новому місці.
Наша наступна зупинка — це вправи дивізіонів зенітної і протитанкової артилерії. Спершу ми подивилися на вправи зенітної батерії 8.8-см, гармати якої пов'язані з дуже складним і коштовним командним приладдям. Батерія стріляє по літаках. З неймовірною швидкістю гармати націлюються на команду, подану з командного приладдя, коло якого працюють переважно студенти-українці, бо до його обслуги потрібно деякого знання математики. Відтак батерія прямою наводкою стріляє по рухомим цілям — макетам танків на віддалі близько 1 000 метрів. Вояки спокійно й швидко обслуговують першорядні гармати і досягають численних прямих попадань. В обстріл танків включається батерія протитанкових гармат, які швидким і точним вогнем нищать танки. Зненацька задзвеніли зенітки 3.7-см і 2-см. Вони б'ють прямою наводкою по супровідній біля танків піхоті. Світляні кулі рисують вогненні лінії від цівки гармати до цілі обстрілу. Серії пострілів, які майже дорівнюють швидкості кулемета, заглушають зовсім нашу розмову.
На сьогодні досить. Повертаємося до табору. Там ще одна несподіванка приготована для нашого гостя — це перемарш відділів з усіх частин Дивізії. Ледве ми прибули на пункт прийняття урочистого маршу, як на дорозі помітили маршову колону. На її чолі маршує оркестра. Вона завертає і стає навпроти нас. Чуємо мелодію "Теннер марш" — марш Дивізії. До нас зближається головна колона, очолена найстарішим полковим командиром Дивізії. Він під'їжджає до нас, зсідає з коня, рапортує командирові і стає побіч нашого гостя. Перед нами їде ескадрон кавалерії, складений з трьох кінних чот піхотних полків. Неспокійним танком тупцюють коні під звуки оркестри. Потім маршує один зімкнений піхотний полк. Під команду "направо глянь", сотня за сотнею проходить у виструнчених рядах: піхотні, кулеметні, вельосипедні, важкі сотні — яка різноманітна картина. За ними їдуть дві легкі й одна важка батерії гарматного полку. Важкі коні напружуються з усією силою при 15-см гарматах. Вони немов би не завважували близьких звуків маршової музики. За ними маршують вельосипедна сотня куреня саперів і піша сотня дивізіону зв'язку. Тепер підходять відділи бойового постачання. Перемарш триває вже близько години, а оркестра не перестає грати. Для неї також прийшов заслужений відпочинок, коли в перемарші постала перерва. Незабаром чуємо стогін моторів автоколони, яку веде командир винищувально-протитанкового дивізіону, — оце ревіння гусеничних тягачів "Раупеншлеппер Ост" (Raupenschlepper Ost), які тягнуть важкі протитанкові гармати — "ПАК". Наступне кільце маршової колони творять моторизовані батерії середніх і легких зеніток. За ними суне моторизована батерія легких польових гавбиць, і колону замикає технічно-автомобільна сотня, зформована з усіх відділів бойового постачання. На закінчення оркестра проходить парадним маршем.
Дефілювання зробило велике враження на нашого гостя. Постава, порядок, вигляд вояків Української Дивізії — добрі. Коли наш гість залишить Дивізію, він повезе на батьківщину-Галичину вістку, що сини його землі здали іспит — вони стали добрими вояками, свідомими своїх важливих великих завдань. Він також розповідатиме, що модерна піхотна дивізія — це складна і міцна бойова одиниця. Саме такою стала і Українська Дивізія.
Бій під Бродами
28 червня 1944 року ешельони Української Дивізії від'їхали з Нойгаммеру до Галичини, в район на схід від Львова. Переміщення відбувалося в темпі "4", тобто кожного дня відходило по чотири транспорти. Вже 25 червня з Нойгаммеру від'їхала передова команда Дивізії, а за нею, 26 червня, її керівник, начальник штабу. За 20 хвилин перед вильотом його літака "Фізелер Шторх" (Fieseler Storch), до Дивізії в Нойгаммері прийшов відпис депеші з головного командування сухопутних військ до групи армій "Північна Україна", в якій повідомлялося, що Дивізія не буде введена в бої в районі Станиславова, але займе позиції в другій лінії фронту, у передбачуваному центрі головних боїв групи армій "Північна Україна". У той час помічено сильну концентрацію угрупувань Червоної Армії в районі на схід від Львова, так що німецьке командування сподівалося ворожого наступу на початок липня у напрямі Львова і на захід від нього.
Таким чином, пішли намарне всі плянування обережности щодо введення Дивізії у перші бої та зв'язані з тим всі заходи. Надаремне були численні звідомлення й подорожі. Це було гірке розчарування для тих, що плянували ці заходи. Тепер Дивізію буде кинено на найважчий відтинок фронту. Було тільки питання часу, коли вона буде введена у важкі бої, а можливо навіть у самий центр головного удару. Тепер начальник штабу Дивізії мусить насамперед поїхати до штабу групи армій, щоб довідатися про становище на фронті й одержати нові розпорядження. Переночувавши у Кракові, він 27 червня летить до Львова, повідомляє губернатора Вехтера про нове положення і негайно летить до штабу групи армій "Північна Україна". Тут також шкодували з приводу наказу головного командування, але спроби відкликати наказу не вдалися. Дивізію було підпорядковано XIII-му армійському корпусові й дано їй завдання розбудувати й зайняти відтинок другої фронтової лінії в районі Бродів (близько 100 кілометрів на схід від Львова). Поза розбудовою позицій Дивізія мала продовжувати й удосконалювати бойове навчання. За підрахунками штабу групи армій, очікуваний наступ Червоної Армії відбудеться через яких два-три тижні, під час яких Дивізія розбудує позиції і закінчить вишкіл. Група армій не має більших резерв і тому Дивізія мусить рахуватися із скорим введенням її у бої. Хоч штаб цього не бажає передчасно робити, розвиток подій на фронті може його до цього вирішення примусити. Одначе пересунення Української Дивізії на інші відтинки корпусу чи армії не передбачалося.
Тим часом ешельони Дивізії спрямовуються у новий район. Начальник штабу Дивізії зголосився по телефону до штабу 4-ої танкової армії, а коли йому сказали, що його особиста явка там зайва, він полетів на обговорення до ХІІІ-го армійського корпусу. Того ж таки дня прибула передова команда Дивізії, так що можна було приступити до праці.
В армійському корпусі начальник штабу Дивізії познайомився з командуючим генералом — генерал-майором Артуром Гауффе (Arthur Hauffe) і начальником його штабу — генштабу полковником Куртом фон Гаммерштайном (Curt von Hammerstein). Українська Дивізія — це щось нове для них, і вони спочатку скептично оцінювали її бойову вартість. А проте, вони були задоволені, що одержали підкріплення й апробували розбудову другої лінії оборони на відтинку їхнього корпусу. Генерал Гауффе описав ситуацію… Ворожий фронт не був зайнятий великими силами і не являв собою безпосередньої небезпеки. Все ж таки було помітне збільшення дій розвідувальних і ударних груп. Також ворожі повітряні сили почали діяльність, головне розвідувального характеру. Вивантажування Дивізії мусіло відбуватися під час темряви. Звідомлення власної розвідки і зізнання полонених стверджували пересування ворожих військ і початок їх концентрації на відтинку 4-ої танкової армії.
У складі 4-ої танкової армії, ХІІІ-му армійському корпусові припадала оборона фронтового відтинку обабіч міста Бродів, включно з містом. Якщо відношення ворожих сил до власних не зміниться, сили корпусу вистачальні для цього завдання. В розпорядженні корпусу були чотири-п'ять піхотних дивізій чи дивізійних груп — щоправда, кожна з них середньої або малої сили. У розпорядженні 4-ої танкової армії на цьому відтинку фронту не було танків, якщо не враховувати близько 50 танків, але й вони мали обмаль пального. Крім кількох розвідувальних польотів, наші літаки не увійшли в дію, хоч не бракувало добрих наземних цілей, які виникли в наслідок пересування ворожих військ. Командуючий генерал сподівався ворожого наступу через яких 14 днів. У випадку наступу на Львів ворожа армія мусіла б здобути брідський передовий опірний пункт, бо Броди були важливим комунікаційним вузлом. Генерал не думав, щоб прийшло до фронтової атаки на місто, він скорше сподівався на "кліщовий маневр" з півдня і півночі, з головним ударом — із півночі. Генерал рахувався ще з однією можливістю, найгіршою для корпусу: большевики можуть залишити неторканим відтинок ХІІІ-го корпусу, а в операції на Львів вдарити на північ і південь від оперативного району ХІІІ-го корпусу, обійти опірний пункт Бродів з боків і оточити корпус. У такому випадку корпус мусів би за всяку ціну утримати фронт біля Бродів. У зв'язку з цим Дивізія мусить приспішити розбудову позицій і якнайшвидше їх зайняти. З цих позицій Дивізія мала б унеможливити флянґовий чи кліщовий маневр большевиків або зупинити їхній прорив обабіч Бродів. При прориві німецького фронту Дивізія могла б бути кинена в протинаступ, щоб замкнути посталий прорив. Крім своїх внутрішніх запасних частин, корпус не мав ніяких резерв і на ніякі підкріплення не міг розраховувати.
Перебування Дивізії у другій лінії фронту було корисне тим, що вона могла продовжувати свій вишкіл.