Слова "сама-самісінька" Герда зрозуміла дуже добре і відчула відразу все їхнє значення. Вона розповіла воронові про своє життя і спитала, чи не бачив він Кая.
Ворон замислено похитав головою і сказав:
— Можливо! Можливо!
— Та невже? Справді? — гукнула дівчинка і трохи не задушила ворона поцілунками.
— Спокійніше, спокійніше! — сказав ворон. — Я гадаю, що це був твій Кай. Але тепер він, напевне, забув тебе з своєю принцесою.
— Хіба він живе у принцеси? — спитала Герда.
— А от послухай! — сказав ворон. — Тільки мені дуже важко розмовляти по-вашому. От якби ти розуміла воронячу мову, я б тобі розповів про все далеко краще.
— Ні, цього мене не вчили! — мовила Герда. — Моя бабуся — та все розуміє і теж, напевне, вміє розмовляти цією мовою.
— Ну, нічого! — сказав ворон. — Розповім, як зумію, хоч і погано.
І він розповів про все, що тільки знав.
— У цій країні, де ми зараз з тобою сидимо, є принцеса, така розумна, що й сказати не можна. Вона прочитала всі газети на світі і вже забула все, що прочитала, — отака розумна! Нещодавно сиділа вона на своєму троні а це, між іншим, як кажуть, не так уже приємно, і почала наспівувати пісеньку: "Чом мені не вийти заміж?"
"А й насправді", — подумала вона і вирішила вийти заміж. Але вона хотіла мати чоловіка, який би зумів підтримати розмову, коли з ним заговорять, а не такого, що вміє тільки пишатися, бо це дуже нудно. От барабаном скликали всіх придворних дам і оголосили бажання принцеси. Усі вони були дуже задоволені. "Це нам до вподоби! Ми й самі недавно про це думали!" — казали вони. Ти можеш повірити кожному моєму слову, — додав Ворон, — у мене є наречена, вона гуляє цілком вільно по всьому палацу і все мені розповідає.
Його наречена, звичайно, була також ворона. Адже кожен шукає собі дружину до пари, от і ворон обрав ворону.
— Другого дня всі газети вийшли в рамці з сердечок і з вензелями принцеси. В газетах було оголошено, що кожен молодий чоловік приємної зовнішності може з'явитися в палаці поговорити з принцесою. Того, хто буде триматися цілком вільно, як дома, і буде найкрасномовніший з усіх, принцеса візьме собі за чоловіка.
— Так, так, — повторив воpoн, — ти можеш мені повірити, це так само вірно, як те, що я тут сиджу. Народ юрбою ринув до палацу. Давка, штовханина! Але ні в кого нічого не вийшло ні першого, ані другого дня. На вулиці всі говорили дуже добре, а тільки-но ступали на поріг палацу і бачили гвардію, усю в сріблі, а на сходах лакеїв у золоті, великі освітлені зали, — як одразу їх брав острах. От і стоять тоді перед троном, де сидить принцеса, і не можуть нічого вимовити, тільки повторюють останнє слово, що сказала принцеса. А їй же зовсім не те було потрібно! Справді, ніби їх всіх обпоювали дурманом! А як тільки вони виходили за ворота, знову могли розмовляти. Від воріт до дверей палацу тягнувся довгий-предовгий хвіст людей, я сам був там і бачив це! — вів ворон далі — їм хотілося їсти й пити, але з палацу їм не винесли навіть склянки води. Правда, хто був розумніший, той про запас узяв з собою бутербродів, але не ділився з своїм сусідом, думаючи про себе: "Хай виглядають охлялими — принцеса не візьме їх".
— Ну, а Кай, маленький Кай? — спитала Герда. Коли ж він прийшов? Був і він у натовпі?
— Чекай, чекай! Тепер ми саме дійшли до нього. Це було на третій день. З'явився невеличкий чоловік, ні в кареті, ні верхи, а просто прийшов пішки і прямо у палац! Його очі блищали, як твої. Волосся у нього було довге, але одягнений він був бідно.
— Це Кай! — зраділа Герда. — Так, я знайшла його! — і вона заплескала в долоні.
— За спиною у нього була невеличка торбинка! — продовжував ворон.
— Ні, це, напевне, були його саночки, — сказала Герда, — він пішов з дому з саночками.
— Можливо, — мовив ворон, — я не роздивився як слід. Але я добре знаю від моєї нареченої, що, зайшовши в палац і побачивши гвардію у сріблі, а на сходах лакеїв у золоті, він анітрошки не збентежився, кивнув їм головою і сказав: "Нудно, напевне, стояти на сходах, я краще піду в кімнати!" Таємні радники і генерали ходили босоніж, розносячи золоті блюда — урочистіше не можна уявити. А його чоботи гучно рипіли, та це його не турбувало.
— Цe, напевне Кай! — скрикнула Герда. — Я знаю, у нього були нові чоботи. Я сама чула, як вони рипіли, коли він приходив до бабусі.
— Так, вони рипіли здорово! — продовжував ворон. — Зовсім сміливо підійшов він до принцеси, яка сиділа на перлині, завбільшки з веретено, а всі придворні дами з своїми фрейлінами і фрейліни цих фрейлін, і всі кавалери з своїми камердинерами, і камердинери цих камердинерів, і їхні хлопчики — служники стояли навколо. Хто далі стояв від принцеси і ближче до дверей, той пихатіше тримався. На хлопчика — служника, який завжди носить пантофлі, й дивитись не можна було, такий гордий стояв він на дверях.
— Це все, напевне, було дуже страшно, — сказала Герда. — А Кай, він сподобався принцесі?
— Він з нею розмовляв так гарно, як я, коли говорю по — воронячи. Це я чув від моєї нареченої. Він тримався вільно і дуже мило. Він заявив, що прийшов не сватати, а тільки послухати мудрі розмови принцеси. Ну, і от вона йому сподобалася, і він їй також.
— Так, це, напевне, був Кай! — сказала Герда. — він такий розумний, знає усі чотири дії — арифметики, навіть з дробами. Ах, проведи ж мене швидше в палац!
— Це легко сказати! — відповів ворон. — Але як це зробити? Стривай, я пораджусь з моєю нареченою. Вона вже щось придумає і скаже нам. Ти думаєш, що тебе так просто і пустять у палац? Аякже, таким маленьким дівчаткам, як ти, не дозволяють туди й заходити.
— Мене пустять! — мовила Герда. — Якби Кай почув, що я тут, він одразу прибіг би за мною.
— Почекай мене тут коло парканчика, — сказав ворон, кивнув головою і полетів.
Ворон повернувся пізно ввечері.
— Кра! Кра! — закаркав він. — Моя подруга посилає тобі тисячу привітань і оцю маленьку паляничку, — вона взяла її на кухні. Там їх багато, а ти, напевне, голодна. Ну, це неможливо, щоб тебе впустили в палац, ти ж босоніжка. Гвардійці в сріблі і лакеї в золоті цього не дозволять. Але ти не плач. Ти будеш там. Моя подруга знає, як пройти в спальню принцеси з чорного ходу, і знає, де дістати ключ.
Вони пішли садом, довгими алеями, де падало пожовкле листя. Коли всі вогні в палаці погасли, ворон провів дівчинку у маленькі напіввідчинені двері.
О, як билася серце Герди від страху і палкого бажання побачити Кая! Дівчинка ніби збиралася зробити щось лихе, а вона ж тільки хотіла взнати, чи живий її маленький Кай. Так, він повинен бути тут! Герда так живо уявляла собі його розумні очі, довге волосся, усмішку… Як він усміхався їй, коли вони, бувало, сиділи поряд під кущами троянд! А як зрадіє він тепер, коли побачить її, почує, який довгий шлях пройшла вона ради нього, дізнається, як сумували за ним усі рідні… Ах, вона відчувала і радість, і страх!
Та ось вони вже на сходах.
На шафі гopiлa лампочка, а на підлозі сиділа ручна ворона озиралася на всі боки. Герда вклонилася їй, як учила робити її бабуся.
— Мій наречений розповів мені про вас стільки хорошого! — сказала ручна ворона. — "Повість вашого життя", як це звуть, теж дуже зворушлива. Чи не можете ви взяти лампу, а я піду вперед. Ми підемо прямо і нікого тут не зустрінемо.
— А мені здається, хтось іде за нами! — сказала Герда, і в ту ж хвилину повз неї пролетіли якісь тіні: коні з розпущеними гривами і тонкими ногами, мисливці, дами та кавалери верхи.
— Це сни! — сказала ручна ворона. — Тим краще для нас, — зручніше буде роздивитися сонних. Я сподіваюся, що, коли ви будете в пошані та честі, ви покажете, що у вас благородне серце.
— Це цілком зрозуміло! — сказав лісовий ворон.
Тут вони увійшли в першу залу, всю оббиту рожевим атласом та заткану квітами. Повз дівчинку знову пролинули сни, але так швидко, що вона не встигла роздивитися вершників. Зали були розкішніші одна за одну — просто можна було засліпнути. Нарешті вони дійшли до опочивальні. Стеля її нагадувала верхів'я величезної пальми з дорогоцінним кришталевим листям. З середини стелі спускалася товста золота стеблина, на якій висіли два ліжка, що мали форму лілії. Одне було біле, і в ньому спала принцеса, друге — червоне, і в ньому Герда сподівалася знайти Кая. Дівчинка злегка одгорнула одну з червоних пелюсток і побачила темно-русяву потилицю. О, це був Кай! Вона голосно вигукнула його ім'я і піднесла лампу до його обличчя. Сни з шумом полетіли геть, хлопець прокинувся і повернув голову.
О! Це був не маленький Кай!
Принц був схожий на нього лише з потилиці. З пелюсток білої лілії визирнула принцеса і спитала, що трапилося. Маленька Герда заплакала і розповіла всю свою історію і все, що зробили для неї ворони.
— Ох, маленька бідолашко! — мовили принц і принцеса, а ворон похвалили і сказали, що вони на них не сердяться, але щоб більше ворони так не робили Проте ворони мусять одержати нагороду.
— Хочете ви літати на волі, — спитала принцеса, — або мати постійну посаду придворних ворон і все те, що залишається на кухні?
Обидві ворони вклонилися і подякували за постійну посаду, тому що подумали про старість. Вони сказали: "На схилі віку добре мати вірний шматок хліба".
Принц підвівся з свого ліжка і запропонував його Герді. Більше він поки що нічого не міг зробити. Вона склала свої маленькі ручки і подумала: "Які хороші бувають люди і звірі!" Потім заплющила очі і солодко заснула. Сни знову прилинули в опочивальню. Здавалося, вони везли на маленьких саночках Кая, який кивав Герді головою. Але, на жаль, це був лише сон, і все зникло, коли дівчинка прокинулась.
Другого дня її одягли з голови до ніг у оксамит та шовк і пропонували залишитися в палаці і жити з ними, але вона попросила лише маленькі санки з конем і пару чобіток. Дівчинка хотіла знову їхати в далекий світ розшукувати Кая.
Їй дали і чобітки, і муфту, і чудове платтячко, а коли вона попрощалася з усіма, до воріт під'їхала карета з чистого золота. Герб принцеси і принца блищав на ній, як зірка, кучери, лакеї, форейтори, — їй дали і форейторів, — усі були в маленьких золотих коронах. Принц і принцеса посадили її в карету і побажали щасливої дороги. Лісовий ворон, який вже одружився з ручною вороною, проводжав її перші три милі і сидів у кареті поряд з дівчинкою — він не міг їхати, сидячи спиною до коней.