Овід

Етель Ліліан Войнич

Сторінка 4 з 48

Відвідини Артура завдавали йому тепер більше смут­к, ніж радості: так тяжко було завжди удавати, що ти спокійний, що нічого не змінилось. Артур, не зов­сі розуміючи, в чому справа, теж помітив легку зміну в поводженні padre і, невиразно почуваючи, що це має якийсь зв'язок з болючим питанням про "нові ідеї", боявся найменшого натяку на справу, якою спов­нен були всі його думки. Проте він ніколи не любив Монтанеллі так глибоко, як тепер.

Від похмурого, невідступного почуття незадово­ленн, душевної порожнечі, яку він намагався заглу­шит упертим вивченням теології, не залишилось і сліду, як тільки він зіткнувся з "Молодою Італією". Зникли образи нездорової фантазії, породжені са­мотніст і постійним спогляданням кімнати, в якій лежала хвора, зникли сумніви,— щоб позбутись їх, він раніше вдавався до молитов. З новим захоплен­ня, з новим, яснішим сприйняттям релігії або в сту­дентськом рухові Артур бачив не стільки політичну, скільки релігійну основу) до нього прийшло відчуття спокою, закінченості, миру й доброзичливості до лю­де. В запалі урочистої і вразливої екзальтації все здавалось йому сповненим світла. Він знаходив нові риси, варті любові, в тих людях, які раніше йому були противні, а Монтанеллі, якого протягом п'яти років він вважав ідеальним героєм, уявлявся йому тепер могутнім пророком нової віри з новим ореолом на чолі.

Артур пристрасно вслухався у проповіді padre, на­магаючис найти які-небудь сліди спорідненості їх з республіканськими ідеалами, зосереджено вивчав біблію, радіючи з демократичних тенденцій раннього християнства.

Якось у січні Артур пішов до семінарії віднести книжку, яку брав почитати.

Довідавшись, що отця ректора немає, він увійшов до кабінету Монтанеллі, поклав книжку на полицю і хотів уже вийти з кімна­т, як раптом йому впала в око назва книги, що ле­жал на столі. Це був твір Данте "De jnonarchia"l. Він почав його читати і скоро так захопився, що не по­чу, як відчинилися й зачинилися двері в кабінеті. Від читання його одірвав голос padre.

— Я не сподівався побачити тебе сьогодні,— ска­за Монтанеллі, мигцем глянувши на назву книги.— Оце хотів зараз послати по тебе і запросити на сьо вечір. — Щось важливе? Я сьогодні мав бути в одному місці, але я можу не піти, якщо...

1 "Молода Італія" — політична організація, що існувала в Швейцарії в 30-х роках XIX ст., складалась з італійських політич­ни емігрантів і прагнула до політичного об'єднання Італії і ви­зволенн її від австрійців.

1 "De monarçhia" ("Про монархію") — твір великого італій­ськог поета Данте Алігієрі (1265 — 1321), в якому автор гостро виступає проти світської влади папи.

— Ні, приходь тоді завтра. Я хотів бачити тебе, бо у вівторок їду. Мене викликають до Рима.

— До Рима? Надовго?

— У листі сказано, що я зможу повернутися після великодня. Це з Ватікану. Я одразу ж хотів повідо­мит тебе, але багато часу забрали справи семінарії та готування до приїзду нового ректора.

— Padre, невже ви залишите семінарію?

— Очевидно, доведеться! Але я, мабуть, ще приїду до Пізи; принаймні на деякий час.

— Але чому ви їдете звідси?

— Це ще офіціально не оголошено, але мені про­понуют єпіскопство.

— Padre! Де?

— Саме в цій справі я їду до Рима. Ще остаточно не вирішено, чи мені дадуть єпархію2 в Апеннінах, чи я залишуся тут вікарієм 3.

— А нового ректора вже призначено?

— Так, мене заступить отець Карді. Він завтра приїде.

— Як усе це несподівано!

— Так... рішення Ватікану іноді не оголошуються до останньої хвилини.

— Ви знаєте нового ректора?

— Особисто ні. Але про нього говорять з великою пошаною. Монсиньиор Беллоні пише, що це людина з блискучою ерудицією.

— У семінарії дуже відчують ваш від'їзд.

— Не знаю, як семінарія, а от ти, carino, мабуть, відчуєш. Можливо, навіть так само, як я.

— Звичайно. І все ж я дуже радий за вас.

— Радий? А я не знаю, чи радіти мені, чи ні.

Монтанеллі сів до столу, і вигляд у нього був стом­лени, зовсім не такий, як у людини, що чекає висо призначення.

— Сьогодні вдень у тебе теж якісь справи? — спи­та він, трохи помовчавши.—Якщо ні, то побудь зі

1 Ватікан — розкішний палац у Римі, місцеперебування па

пи, організаційний центр римсько-католицької церкви, поборник

міжнародної реакції.

2 Єпархія — у християн церковна округа на чолі з єпископом.

3 Вікарій (латинське — заступник) — 1. Помічник приходського попа. 2. Генеральний вікарій — помічник архієпископа.

мною трохи, якщо не можеш прийти ввечері. Мені

якось не по собі, і я хотів би до від'їзду якнайчастіше

бачитися з тобою. ‘

— Гаразд, я побуду трохи. Мене чекають о шос­ті...

— Десь на зборах?

Артур хитнув головою, і Монтанеллі поспішно перевів розмову на інше.

— Я хотів поговорити про тебе. Поки мене не буде, тобі потрібен інший духівник.

— А коли ви повернетесь, мені знов можна буде приходити до вас на сповідь?

— Як ти можеш таке питати, любий мій хлопчику? Звичайно, я ж говорю лише про три-чотири місяці. Хочеш сповідатися в одного з отців братства святої Катерини?

— Гаразд, padre. .

Вони поговорили трохи про інше. Потім Артур під

вівся.

— Я мушу йти, padre. Товариші мене чекатимуть.

Лице в Монтанеллі знов похмурніло.

— Уже? А ти майже розвіяв мій поганий настрій. Ну, прощай!

— До побачення. Я, мабуть, прийду завтра.

— Приходь раніше, щоб я міг побути з тобою на­одинц. Завтра приїде отець Карді. Артуре, любий мій хлопчику, будь обережний, коли я поїду. Не вплутайся в яку-небудь необачну справу, принаймні поки я не вернуся. Ти навіть не уявляєш, як я боюся поки тебе.

— Даремно, padre, не турбуйтесь. Усе спокійно, і так буде ще довго.

— Ну, прощай,— поспішно сказав Монтанеллі і сів писати.

Коли Артур увійшов до кімнати, де відбувалися невеличкі студентські збори, він насамперед побачив свою давню подругу, дочку доктора Уоррена. Вона сиділа в кутку біля вікна і уважно слухала, що їй го­вори один з організаторів, молодий високий ломбардець у поношеному костюмі. За останні місяці вона дуже розвинулась і змінилась; тепер у неї був вигляд дорослої дівчини, і тільки дві товсті чорні коси ще нагадували недавню школярку. Вона була одягне­н в чорне і на голову накинула чорний шарф, бо в кімнаті було холодно. На грудях у неї була при­шпилен гілка кипариса — емблема "Молодої Італії". Студент із запалом описував їй злидні селян у Калабрії, а вона мовчки слухала його, спершись на руку підборіддям і дивлячись униз. Артурові вона здавалася сумним образом Свободи, що оплакує за­гибл Республіку. (А Джулі побачила б у ній лише не в міру високу дівчину з жовтим обличчям і непра­вильни носом, у занадто короткому, старому платті).

— І ти тут, Джім? — сказав Артур, підходячи до

неї, коли її співбесідника покликали на другий кінець

кімнати.

Джім — було дитяче скорочення її чудного імені Дженніфер. Подруги по італійській школі звали її Джеммою. Вона здивовано підвела голову. . — Артур! Я не знала, що ти член цього союзу.

— А я не знав про тебе. Коли це ти?

— Та ні,— перебила вона.— Я не член союзу. Я тільки виконала якісь два маленькі доручення. Це сталося так: я зустріла Біні. Знаєш Карло Біні?

— Звичайно, знаю.

Біні був організатором Ліворнської групи, і його знали всі члени "Молодої Італії".

— Ну, він почав мені розповідати про все це, і я попросила його взяти мене на студентські збори. Другого дня він написав мені у Флоренцію... Ти ж, мабуть, знаєш, що я на Різдво була у Флоренції?

— Ні, мені тепер рідко коли пишуть з дому.

— Я їздила туди до Райтів, моїх приятельок по школі, які потім переїхали до Флоренції. Біні написав мені, щоб по дорозі додому я спинилася в Пізі і піш на ці збори. Та ось уже починають.

У доповіді говорилося про ідеальну республіку і про обов'язок молоді підготуватися до неї. Допові­да, видно, був не дуже обізнаний з цією темою, але Артур слухав його з щирим захопленням.

В той час він сприймав усе на віру і вбирав нові моральні ідеали, не задумуючись над ними.

1 Калабрія — гірська область у Неаполітанському королів­ств.

Коли доповідь та довга дискусія після неї скінчи­лис і студенти почали розходитись, Артур підійшов до Джемми, яка все ще тихо сиділа в кутку.

— Я проведу тебе, Джім. Де ти спинилась?

— У Марієтти.

— Це стара економка твого батька?

— Так, вона живе далеко звідси.

Деякий час вони йшли мовчки. Потім Артур рап­то спитав:

— Тобі вже минуло сімнадцять?

— У жовтні.

— Я завжди знав, що ти ніколи не будеш так, як інші дівчата, мріяти про бали та інші дурниці. Джім, люба, я так часто думав, чи будеш ти коли-небудь у наших лавах!

— А я те ж саме думала про тебе.

— г— Ти кажеш, що виконувала якісь доручення Біні. Я навіть не знав, що ти з ним знайома.

— Це не для Біні, а для іншого.

— Для іншого?

— Для того, хто розмовляв сьогодні зі мною, для Болли.

— Ти його добре знаєш? — спитав Артур з легкою ноткою ревнощів.

Йому взагалі боляче було згадувати Боллу. Вони були суперниками в одній справі, яку комітет "Моло­до Італії" зрештою доручив Боллі, визнавши Артура занадто молодим і недосвідченим.

— Досить добре, і він мені дуже подобається. Він деякий час жив у Ліворно.

— Знаю. Він приїхав туди в листопаді.

— Так, бо тоді чекали пароплава. Артуре, як ти думаєш, чи не буде ваш дім безпечніший для цієї роботи, ніж наш? Кому спаде на думку запідозрити таку заможну родину судновласників, як ви. І ти з усіма знайомий у доках.

— Тихше, не так голосно, люба. Значить, це у ва­шом домі переховують літературу з Марселя?

— Тільки один день. Може, мені не слід було ка­зат тобі про це?

— Ні, чому ж? Ти ж знаєш, що я член організації. Джеммо, мила, для мене це було б найвище щастя, якби до нас приєднались ти й... padre!

— Твій padre! Хіба він...

— Ні, переконання в нього інші. Але іноді мені здається... Я сподіваюсь... Я не знаю...

— Але, Артуре! Він священик.

— То що ж? У нашій організації є священики. Два з них пишуть у газетах.

Чому б ні? Адже призначен­н духівництва вести народ до найвищих ідеалів і ме­т, а це ж і намагається робити наша організація. Зрештою, це більше релігійне і моральне питання, ніж політичне. Якщо люди почуватимуть себе в душі вільними і свідомими свого обов'язку громадянами, то ніхто не дасть себе в рабство.

Джемма нахмурила брови.

— Мені здається, Артуре, у твоїй логіці щось не так.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(