Його треба усунути".
Фрей закам'янів, перетворившись у слух. За кілька хвилин він дізнався про жахливі речі. Йому стало відомо, що його наукові відкриття, якими він мріяв ощасливити людство, фашисти мають намір застосувати для війни — убивати беззахисних жінок і дітей. Вони вирішили, що Фрей уже зробив свою справу, тепер її доведе до кінця Губерман... Учений дізнався навіть про час своєї страти: його вирішили знищити вибухом в лабораторії в один з найближчих днів між шостою і пів на сьому вечора.
"В цей час, — гудів басок невідомого відвідувача, — з лабораторії йдуть навіть прибиральник та сторож, а Фрей частенько залишається сам працювати далі. Затямте собі це добре, щоб ви принаймні за десять хвилин до шостої вийшли з лабораторії".
Фрею здалося, що земля захиталася в нього під ногами, а небо падає на землю. Прощайте мрії про золотий вік людства, про наукову роботу! Прощайте надії на шлюб, на любов! І хто ж це так легко засуджує його на смерть, хто бере участь у вбивстві? Батько нареченої!
Хитаючись, Фрей зійшов з веранди і тихо почвалав через сад. На щастя, його ніхто не помітив.
Другого дня Фрей вирішив піти в лабораторію, прикинувшись, наче нічого не знає, і пильно стежити за всім. "Мабуть, вони підкладуть пекельну машину".
Залишившись наодинці, вчений якнайретельніше обшукав усю лабораторію, але пекельної машини не виявив. Зате він зробив дуже важливий застережний захід: в задній кімнаті лабораторії були невеликі двері, що вели в сад. Через ці двері ніколи не ходили, і вони завжди були замкнені, причому ключ давно загубився. Першого ж дня, дізнавшись про ту страшну новину, Фрей зробив у майстерні ключ і непомітно відімкнув двері. Головний вхід вів на широку алею, що упиралася в автостраду, і був весь на видноті. А ці невеличкі двері відчинялися одразу в густий сад.
О п'ятій годині вечора додому йшли прибиральники і швейцар, а Фрей лишався сам. За ним ніхто не стежив. За п'ять хвилин до шостої він виходив з лабораторії через задні двері, йшов аж у кінець саду, там лягав у невеличку траншею, яку сам собі викопав, і, тамуючи биття серця, стежив за годинником. Стрілки показували пів на сьому. Сьогодні небезпека минула. Вчений повільно підводився, йшов у лабораторію і трохи згодом, уже в пальті і капелюсі, виходив через головний вхід. Щодня йому доводилося переживати надзвичайно напружені тридцять хвилин. Та на цьому моральні тортури Фрея не кінчались. Щоб не викликати ніяких підозрінь, він мусив щовечора ходити до Губерманів, потискувати руку зрадникові, зустрічатися з коханою дівчиною, щастя якої хотів зруйнувати рідний батько... Фрей мусив удавати веселого й радісного. Це було найважче і не завжди йому вдавалося. Нора помічала, що його обличчя зненацька ставало заклопотане. Вона запитувала його, що сталося. Юнак заспокоював її як умів.
Але довго так тривати не могло. Бували хвилини, коли Фрей думав покінчити з собою. Однаково він людина приречена. Виникали й інші думки: може, самому висадити в повітря лабораторію з установками й апаратами? Та це була марна справа — Губерман мав копії всіх креслень і розрахунків. Ні, таки найкращий вихід — пережити власну смерть, а там видно буде, що робити далі.
І цей вирішальний день, і ця хвилина настали. О шостій годині двадцять дві хвилини, коли Фрей лежав у своїй траншеї, земля сколихнулася, пролунав страхітливий вибух, повітряна хвиля промчала садом, ламаючи дерева, а в небо здійнявся вогненний стовп, оточений густим клубом диму. Посипались уламки. Все це тривало кілька секунд. Фрей вискочив з траншеї, підбіг до муру і переліз. За муром починався ліс. Тут можна було сховатись, поки мине перший переполох, викликаний вибухом.
Що буде далі? До Фрея дуже добре ставився старий Фріц, інвалід імперіалістичної війни, сторож лабораторії. Він жив з дочкою Анною у маленькому будиночку на околиці міста. Пізньої ночі Фрей постукав у віконце до Фріца і відверто розповів йому про все, що сталося.
В цьому будиночку Фрей і прожив перші дні після вибуху. Він з приємністю прочитав у газеті, яку з лукавою усмішкою приніс йому Фріц, повідомлення про свою смерть, що сталася внаслідок вибуху. В повідомленні говорилося, що покійний молодий учений, пан Фрей, став жертвою необережності.
Отже, друзі Губермана і сам професор упевнені, що Фрей загинув. Ну що ж, як покійникові Фрею навіть легше буде переховуватись. Але як цю подію сприйняла Нора? Бідна дівчина! Фрею так хотілося втішити її, повідомити, що він живий. Та навіщо? Все одно він втрачений для неї. Краще нехай Нора одразу переживе цю втрату... Проте Фрей усе-таки попросив Фріца і Анну якось довідатись, що робиться в Губерманів. Невеселі справи! Нора захворіла, дізнавшись про загибель нареченого. Батько втішав її, сватав за якогось лейтенанта, але дівчина ні про яких женихів і слухати не хотіла.
Потім пішла чутка, що Губермани несподівано кудись виїхали. Куди? Чому? Фрей пересвідчився, що через бідних, але відданих людей можна дізнатися про все значно швидше й докладніше, ніж через розшукні агентства. Адже, переселяючись на нове місце, без пакувальників, вантажників, шоферів не обійдешся. І незабаром Фрей узнав, що Губерман переїхав у глухий закуток Тіроля, де провадить досліди, розпочаті Фреєм.
А що ж робити далі самому Фрею? Йому допоміг Фріц. Старий солдат-інвалід, що скуштував страхіть імперіалістичної війни, багато розмовляв з молодим ученим. Згадуючи пережите, зазираючи в майбутнє, він говорив про те, скільки неймовірних страждань, горя, смертей може завдати нове знаряддя винищення — куляста блискавка. І поступово Фрей дійшов до висновку, що треба розшукати Губермана, знищити машину, а можливо, й самого професора.
Попрощавшись з Фріцем і зібравши потрібні відомості, Фрей вирушив на розшуки Губермана. Так після багатьох небезпечних пригод Фрей зявився у хатині лісника Моріца.
9. ОСТАННЄ ПОБАЧЕННЯ
Фрей потягся, сховав загаслу люльку і запитав Моріца, чи не зміг би він завтра вранці провести його до замка.
— Дорогу я й сам знайду, — додав Фрей, — але, можливо, мені знадобиться ваша допомога.
— Я весь до ваших послуг, — відповів Моріц.
Другого дня об одинадцятій годині ранку, коли, за розрахунками Фрея, в замку уже всі були на ногах, а Губерман працював у лабораторії, Фрей і Моріц підійшли до вежі. Їм відчинила Марта. Побачивши Фрея, якого вважала покійником, вона голосно скрикнула, голова й руки в неї затіпались.
— Не лякайтеся, добра Марто, — промовив Фрей. — Я не привид. Проведіть мене швиденько до професора Губермана...
— До професора!.. — зойкнула Марта, тремтячи всім тілом. І додала: — Серед білого дня... Покійник приходить до покійника...
Марта стояла, похитуючи головою, як китайський болванчик, а Фрей і Моріц, обминувши її, піднялися на верхній поверх і відчинили двері в лабораторію.
Посеред кімнати на підлозі, широко розкинувши руки, лежав горілиць Оскар Губерман. Його сиве волосся розметалося по кам'яних плитах. На скроні виднілася темно-синя плямка завбільшки з вишню. Біля Губермана стояв навколішках Ганс. Поблизу вікна сиділа Нора і байдуже широко розплющеними очима дивилася поперед себе. Ганка із склянкою в руках умовляв дівчину випити води, але вона не помічала його.
Побачивши прибулих, Ганка підбіг до Моріца і в кількох словах розповів, що сталося тут за кілька хвилин до їхнього приходу.
Та найголовніше було зрозуміло без слів. Куляста блискавка вбила професора Губермана. Фрей мимоволі полегшено зітхнув. Губермана вже немає, лишилось тільки знищити апарат. Якщо навіть у когось зберігаються копії креслень і розрахунків, то без Губермана важко буде наново сконструювати апарат, який даватиме енергію космічних променів.
А що ж робити з Норою? Фрей підійшов до дівчини, взяв за руку, покликав на ім'я. Вона не впізнавала його.
— Коли блискавка вдарила професора, фрейлен Нора впала, — пояснював Ганка. — Я підвів її, посадив на цей стілець. Вона незабаром розплющила очі, але весь час сидить отак — непорушно, не мовлячи ні слова, ніби її громом вразило.
"Бідолашна дівчина! — подумав Фрей. — Вона надто приголомшена. Можливо, свідомість повернеться до неї. Забрати її з собою? Неможливо. Адже я тепер жебрак, утікач, викреслений із списку живих. Якщо мене й відновлять у цьому списку, то тільки для того, щоб викреслити наново, остаточно й безповоротно. Не помилують і Нору, якщо вона піде зі мною. Ні, нам треба розлучитися. І, можливо, це навіть на краще, що Нора зараз в такому стані і не впізнала мене..."
Фрей ще раз поглянув на скам'яніле обличчя коханої дівчини, зітхнув і рішуче піднявся гвинтовими сходами на горище, де мала бути машина космічної енергії. За кілька хвилин з усім було покінчено. Чарівні ворота, через які невпинним потоком линула енергія космічних променів, було зруйновано, перетворено в безформний мотлох. Космос знову став далеким і неприступним. Винахід, який, на думку Фрея, мав принести людству нову щасливу еру, знищено.
Імпульсивний генератор та апарати для створення кулястої блискавки можна не чіпати. Такі речі вже відомі...
Проходячи востаннє мимо дівчини, Фрей зупинився. Хотілося на прощання сказати їй кілька слів, хоча вона й не зрозуміла б його. Пробач. Прощавай!..
Попрощавшись з Гансом та Мартою, Фрей, Моріц і Ганка залишили Відьомський замок.
Моріц запропонував зайти до нього поснідати. До речі, Берта побачиться з Ганкою. А потім... Потім Фрей і Ганка підуть шукати своєї долі. Може, їм пощастить вирватися з цього пекла.
© БЄЛЯЄВ О. Р. Небесний гість: Повість та оповідання. — К.: Молодь, 1963. — 256 с. — (Пригоди. Подорожі. Наукова фантастика).
© ЮРЕЧКО К. І., переклад з російської, 1963.