Він затряс кулаками, мов несамовитий, зарепетував не своїм голосом:
— Бунт? Це бунт? Так я примушу тебе підкоритися, негіднику.
Старий професор кинувся до сходів, що вели до головного пульта керування, замкнув за собою двері, щоб Ганка не міг побігти за ним у це безпечне місце, вискочив на поміст, відсапався, перехилився через поручні і промовив уже тихше зловісно-урочистим голосом:
— Так ось. Побачимо тепер, як ти бунтуватимеш. Зараз я вмикаю струм і...
— Вмикайте скільки завгодно, — промовив Ганка і попрямував до дверей.
Губерман хрипко зареготав:
— Помиляєшся. Нема ходу! Не вийдеш! — крикнув він. — Двері замкнені на засув ззовні. Ганс засунув їх. Ти в пастці. Можеш вистрибнути тільки у вікно, якщо тебе не лякає висота сьомого поверху. Ха-ха-ха! Можеш кричати — ніхто не допоможе тобі. Не хотів коритися добровільно — сама блискавка змусить тебе послухатися!
Ганка смикнув двері і пересвідчився, що вони замкнені. Нахиливши голову, він підбіг до вікна, а Губерман увімкнув струм. Здавалося, загуло, застогнало навіть повітря. Ганка мимоволі відступив од вікна до ніші, позираючи на велетенські кулі-розрядники. Але куляста блискавка виникла десь в іншому місці. Яскраве світло за імпульсивним генератором сповістило про її появу. Вона народилася в просторі між двома дископодібними напівпровідниками, одірвалася, як одривається від трубки мильна булька, і повільно попливла на середину лабораторії. Ганка мружився від сліпучого сяйва, але не міг не дивитися на біло-лілову кулясту блискавку. Він почув легкий тріск і шипіння, мовби хто бризнув на розпечену плиту. Можливо, це шипіло вологе повітря, доторкаючись до поверхні кулі, що мала температуру кілька тисяч градусів.
— Ховайся в нішу, якщо тобі дороге життя! — крикнув Губерман. — Поверни рубильник номер два!..
Ганці не залишалося нічого іншого, як підкоритися. Він став у нішу і вже поклав руку на рубильник, як двері зненацька відчинилися і на порозі з'явилася дівчина... — Норо!.. — Над головою Ганки пролунав протяжний крик. Нарешті оволодівши собою, Губерман промовив якомога спокійніше. — Норо! Зараз же вийди! Негайно! І зачини за собою двері! Я наказую тобі, Норо!
Дівчина тільки частково виконала наказ — зачинила за собою двері, але з лабораторії не вийшла. Вона навіть ступила два кроки вперед. Яскраве світло блискавки надавало її блідому обличчю примарного виразу. Вона скидалася на привид. Простягла руку вперед.
— Не простягай руки! Не ворушись! — несамовито закричав Губерман. — Рубильник два! Рубильник три! — це вже стосувалося Ганки. Йосиф підкорявся. Але куляста блискавка, ця засліплююча, але сліпа убивця, замість того щоб вилетіти у вікно, почала виписувати по лабораторії складні петлі, ніби вишукуючи жертву. А Нора з моторошним спокоєм стояла, не звертаючи уваги на блискавку.
— Не треба більше дослідів. Не треба більше смертей. Йосифе, ідіть звідси негайно!.. — вигукувала вона.
Вогненна куля швидко піднялася до стелі, а потім стала повільно знижуватись, наближаючись до Нори...
— Третій... П'ятий рубильник... — Губерман дико зойкнув і кинувся сходами вниз...
8. ПІЗНІЙ ГІСТЬ
Моріц і Берта вечеряли. В лісі шуміла буря. Дощ періщив по вікнах. Спалахнула блискавка. Гірська луна вигравала громовим гуркотом. Біля дверей лежав собака і ворушив вухами, поводячи головою з боку в бік.
— Чомусь наш Сірко непокоїться, — сказав Моріц, поглядаючи на собаку.
Моріц підвівся з-за столу. Одразу ж схопився й Сірко. Та в цю мить хтось постукав у вікно.
— От бач, я ж казав! — Моріц відчинив двері. Шум вітру й дощу вдерся в хатину. — Хто там?
— Дозвольте ввійти перехожому, — почулося з темряви.
— Добрій людині у нас завжди знайдеться притулок. Заходьте, — відповів Моріц.
Пригнувши голову, до кімнати зайшов високий худорлявий молодик. На ньому був промоклий до рубця тірольський костюм, за плечима — похідна сумка; вуса й борода давно не голені.
— Проходьте до вогнища обсохнути. Я зараз підкину дров, — гостинно припрошувала Берта юнака, підсуваючи грубе дерев'яне крісло до вогню.
— Ні, ні, спасибі, я краще посиджу біля порога, поки з мене стече вода, — відказав подорожній.
— Що за церемонії, пане?
— Називайте мене Карл, — відповів юнак.
— Не соромтеся, пане Карл, — вів далі Моріц. — Я дам вам свій одяг, а цей до ранку висохне.
Карл подякував. Через кілька хвилин він уже сидів за столом, переодягнений в сухе, і з апетитом вечеряв. Берта непомітно стежила за ним, не забуваючи пригощати. Скільки йому може бути років? Не більше як тридцять. Але поміж бровами пролягли різкі зморшки, обличчя втомлене, очі сумні. Жаліслива Берта зітхнула: "І цьому, мабуть, не легко живеться". Проте ні вона, ні Моріц не розпитували захожого, звідки він, чому прийшов, терпеливо ждучи, що він сам розповість про себе.
Після вечері Карл сів у крісло біля вогнища, потягнувся з насолодою, як людина, що може, нарешті, відпочити, закурив вигадливу фарфорову люлечку і задрімав.
Довгим і складним був шлях, який привів Карла до лісникової хижки.
Карл Фрей був молодим талановитим ученим-фізиком. Працював він під керівництвом професора Оскара Губермана, але був значно талановитіший за свого старого вчителя. На думку Губермана, його учень Фрей — "людина з іскоркою, хоча трохи дивакувата". А дивацтва Карла Фрея полягали в тому, що він був непрактичним ідеалістом. Для самого Губермана наука була тільки засобом для досягнення особистої мети — слави, високих окладів, блискучої кар'єри. І коли до влади прийшли нові хазяї — фашисти, які зажадали, щоб наука служила їм, — Губерман залюбки віддав себе і свої знання в їхнє розпорядження, вступив до фашистської партії і швидко заслужив милість нових правителів. Уміти добре влаштуватися! Чи не це найвище мистецтво життя?
Фрей щодо цього був людиною зовсім протилежною. Він ніколи не думав про себе. Не цікавився політикою. Гадав, що досягнення науки самі по собі можуть забезпечити людству щасливе життя. Він цілком серйозно вірив у те, що, рухаючи науку вперед, наближає золотий вік на землі. Саме оцим дивацтвом юнак і прихилив теж мрійливе серце дочки свого вчителя, Елеонори, або Нори Губерман. З яким захватом і натхненням розповідав він їй про свої праці, мрії, фантазії. Сам собі Фрей видавався дуже практичною людиною. Він не міг зрозуміти, чому інші практичним вважають тільки того, хто особисті інтереси ставить понад усе.
"Подумайте, Норо, хіба я не практичний? Сотні вчених, як і я, вивчали і вивчають космічні промені. Фізичну природу цих променів уже добре досліджено. Але звідки вони надходять і що є причиною їхнього виникнення, ми ще не знаємо. А поки вчені б'ються над розв'язанням цих загадок, що становлять суто теоретичний інтерес, я підійшов до космічних променів зовсім з іншого, практичного боку. В цих променях закладена величезна енергія. Із світових просторів на земну кулю безупинно ллються цілі потоки дарової енергії — мільйони кінських сил, які тільки треба загнуздати. Чи таке можливе? Так. За вуздечку можуть правити свинцеві фільтри, що, немов віжки, стримуватимуть космічну швидкість "космічних коней", яку неможливо застосувати в земних умовах. І мої розрахунки підтверджуються.
А які незвичайні перспективи це відкриває, Норо! Застосувавши енергію космічних променів, люди стануть титанами, для яких не існує ніяких труднощів. Величезна кількість енергії створить достаток усіх земних благ, всього, що потрібно для людини. Боротьба, війни втратять своє значення. Настане справжній золотий вік".
Нора з захватом слухала Фрея. Хлопець і дівчина покохали одне одного, і Оскар Губерман після деякого вагання дав згоду на шлюб — через рік після заручин.
Ця обережність Губермана пояснювалась тим, що становище нареченого було ще непевне. В урядових колах були дуже невдоволені з того, що Фрей відмовився вступити до фашистської партії. Його мрії про золотий вік вважали маячнею, а його самого — в найкращому разі ідеалістом, мрійником. Всього цього було цілком досить, щоб погубити його кар'єру, якщо не життя.
Роботами молодого вченого про використання енергії космічних променів зацікавилися деякі військові спеціалісти, про що Фрей навіть гадки не мав. Не підозрівав Фрей і того, що ці генерали, діючи через Губермана, вирішили його долю: Губерману було наказано всіляко допомагати Фрею в його роботі, не рахуючись ні з якими витратами, але по можливості не вводячи в курс цієї роботи інших працівників.
Якщо Фрей упорається з завданням і одержить енергію космічних променів, його дальшу долю буде визначено спеціальним розпорядженням. Головне, сам Губерман має брати якнайбезпосереднішу участь в усіх цих роботах, знати їх так, щоб потім провадити самостійно, без Фрея.
А Фрей радів, коли для його дослідів несподівано збудували лабораторію на безлюдній околиці міста, відпустили кошти на обладнання, швидко й старанно виконали всі його замовлення на нову складну апаратуру. Яка увага до науки і наукових працівників! Те, що йому не давали помічників, не дуже засмучувало Фрея, бо він звик працювати сам.
Робота посувалася успішно. Апарат, який мав давати енергію космічних променів, було створено. Губерман запропонував зробити досліди по конденсуванню цієї енергії у вигляді кулястої блискавки. Фрей не зовсім розумів мету такого досліду, та від роботи не відмовився, хоча наполегливо розпитував учителя, яку практичну користь можуть дати ці досліди. Губерману ці розпитування не дуже подобалися. Він відповідав невиразно.
Та одного разу, коли Фрей був особливо захоплений роботою і мріями про особисте щастя, йому довелося впасти з неба світлих надій у прірву якнайгіркішого розчарування.
Це сталося одного жаркого літнього вечора. Губермани жили на дачі. Кінчивши роботу в лабораторії, Фрей, як звичайно, поїхав на дачу, щоб побачитися з своєю нареченою.
Він швидко пройшов садом на веранду, де його завжди чекала Нора. Дівчини не було. Фрей хотів гукнути її і ввійти до вітальні, коли раптом почув голоси, що доносилися через відчинене вікно з Губерманового кабінету, причому в розмові часто згадувалося його ім'я. Те, що учений почув, кинуло його в дрож.
"Що ж робити з Фреєм?" — запитав Губерман.
Чийсь солідний басок спокійно відповів:
"Фрей нам більше не потрібен.