Там був відділ телеграм з його інженерами, виробниками, та з його командами акторів яких було спеціально відібрано за їх вміння імітувати голоси. Там були цілі орди референтів чиєю роботою було лише складання переліків книжок та періодичних видань які потрібно було відкликати. Там були безкраї сховища де зберігалася виправлена документація, та приховані горна де знищувалися оригінальні примірники. І десь там або деінде, достатньо анонімно, знаходився розпорядчий центр, що координував увесь обсяг робіт та окреслював лінію політики згідно якої цей фрагмент минулого треба зберегти, той підробити, а інший стерти із буття.
І Відділ Записів, зрештою, являв собою лише одну єдину гілку Міністерства Правди головною метою якого була не перебудова минулого, а забезпечення постачання громадянам Океанії газет, фільмів, підручників, програм телезахисту, ігор, романів – усіх мислимих різновидів інформації, інструкцій, розваг, від статуй до гасел, від ліричних поем до трактатів з біології, від дитячих абеток до словників з Новосуржу. І це Міністерство не тільки забезпечувало різноманітні потреби Партії, але ще й прокручувало усі ці маніпуляції на більш низькому рівні на благо пролетаріату. Там був цілий ланцюг відокремлених відділів, що займалися пролетарською літературою, музикою, драмою, та розвагами взагалі. Там вироблялися грубезні та дріб'язкові газети, що не містили майже нічого крім спорту, кримінальних хронік та астрології, "сенсаційних" копійчаних оповідок, фільмів просякнутих липкою і мерзенною тванню сексу, та сентиментальних пісень що створювалися цілковито повністю у механічний спосіб на спеціального роду калейдоскопі більше знаному як віршомаз. Там був навіть цілий підвідділ – Порновід, так він звався на Новосуржі – якого було залучено до виготовлення найнижчого штибу порнографії, яку відсилали у щільно запечатаних пакунках і яку жоден член Партії, і навіть людина що лише працює на нього, не має права переглядати.
Ще три повідомлення висковзнули з пневматичної труби доки Вінстон працював, але вони стосувалися простих справ, тому від швиденько впорався з ними ще до настання Двох Хвилин Ненависті. Коли Ненависть скінчилася він повернувся до своєї кубікули, узяв з полиці словник з Новосуржу, прилаштував поруч мовонот, прочистив свої окуляри та всівся за виконання свого головного ранкового завдання.
Найбільшою насолодою в житті Вінстона була його робота. Більшість з неї була марудною рутиною, але серед неї також траплялася робота настільки важка та заплутана, що ти міг загубитися серед неї неначе у безодні важезної математичної задачі – вишукано делікатні та тендітні шматочки підробки які ти обробляв не маючи ніяких орієнтирів окрім як власного знання Інгсоцу та власного розуміння того що хоче Партія щоб ти сказав. Вінстон мав неабиякий хист до таких речей. У деяких випадках йому навіть довіряли виправлення у провідних статтях "Часопису", які було написано цілковито на Новосуржі. Він розгорнув повідомлення, що його раніше відклав. У ньому мовилося.
часопис 3.12.83 репортаж сб деньнагорода подвійноплюснедобре відг неособи переписати повпог вищзам післязапов
На Старосуржі (або ж стандартній англійській мові) це означало.
Репортаж про Нагороду Дня від Старшого Брата у "Часописі" за 3тє лютого 1983го року є цілком незадовільним і має посилання на неіснуючих осіб. Повністю переписати та узгодити ваш проект з вищим керівництвом перед версткою.
Вінстон прочитав цю "образливо злочинну" статтю. Нагорода Дня від Старшого Брата, як він зрозумів, була головним чином присвячена вихвалянню роботи організації відомої як ПФСС, яка забезпечувала сигаретами та іншим супутнім спорядженням моряків з Плавучої Фортеці. Якийсь вірний Товариш Візерс, видатний член Внутрішньої Партії, був обраний для спеціальної згадки та нагороджений відзнакою – Орденом за Видатні Заслуги Другого Ступеню.
Три місяці потому ПФСС було несподівано розформовано без жодної на те причини та пояснень. Можна було лише припустити те, що Візерс та його поплічники потрапили зараз у немилість, але про конкретну причину цього не було жодного повідомлення у Пресі чи на телезахисті. Це було доволі очікувано, відтоді як для політичних злочинців стали незвичними відкриті суди або навіть публічний осуд. Великі чистки зачепили тисячі людей, публічні суди над зрадниками та думкозлочинцями які робили жалюгідні зізнання у своїх злочинах та після чого їх страчували – все це були особливі експонати що виставлялися на показ не частіше ніж раз на двійко років. Більш звичайним було те, що люди які потрапили у немилість Партії просто щезали і вже ніхто і ніколи не чув про них. І ніхто не мав і найменшого натяку на те, що ж з ними трапилося. У деяких випадках вони навіть могли і не бути мертвими. Приблизно тридцять людей яких Вінстон знав особисто, не рахуючи його батьків, зникли того чи іншого часу.
Вінстон лагідно почухав себе канцелярською скріпкою по носі. У кубікулі навпроти Товариш Тіллотсон все ще потайливо кукожився над мовонотом. Він на хвильку підвів свою голову. Знову з ворожим спалахом окулярів. Вінстон гадав чи залучено Товариша Тіллотсона до тієї ж роботи що й у нього. Це було цілком вірогідно. Такий підступно мудрований шмат роботи ніколи б не довірили лише одній особі: з іншого боку, спрямувати її до комітету було б все одно що відкрито визнати, що акт підробки мав місце. Дуже ймовірно, що принаймні дюжина людей зараз продовжує наполегливо працювати над конкуруючими версіями того, що ж насправді сказав Старший Брат. І зараз керівний мозок з Внутрішньої Партії міг обирати ту чи іншу версію, міг наново відредагувати та запустити складні процеси перехресного посилання які могли бути необхідні, та згодом обрана брехня могла потрапити до постійних записів та стати правдою.
Вінстон не знав чому Візерс був у немилості. Можливо це сталося через корупцію або некомпетентність. Можливо Старший Брат лише позбавився від аж занадто популярного підлеглого. Можливо Візерса або когось близького до нього запідозрили у єретичних нахилах. Або можливо – що найімовірніше за все – це явище просто трапилося тільки тому що чистки та випаровування це необхідна частина механізму державного управління. Єдиний справжній ключ до відповіді крився у словах "відг неособи", які свідчили про те що Візерс вже мертвий. Ти не міг кожного разу бути певним, що саме це трапляється з людьми після арешту. Іноді їх звільняли та дозволяли залишатися на свободі приблизно на рік чи два перед тим як їх буде страчено. Дуже зрідка деяка особа яку ти вважав дуже давно померлою могла примарним чином наново з'явитися на якомусь публічному суді де він міг своїми свідченнями вплутати до цього ще сотні інших людей перед тим як він зникне, цього разу вже назавжди. Візерс, хай там як, був вже НЕОСОБОЮ. Він не існував. Його ніколи не існувало. Вінстон вирішив що просто змінити до протилежного напряму промову Старшого Брата буде недостатньо. Було набагато краще пов'язати її з кимось повністю непов'язаним з оригінальним суб'єктом.
Він міг перетворити промову на звичайні викриття та публічний осуд зрадників та думкозлочинців, але це було занадто очевидно, крім того здобуття перемоги на фронті, або якийсь тріумф про перевиконання Дев'ятого Трирічного Плану, могли занадто ускладнити запис. Все що було необхідно так це шматочок чистої фантазії. Несподівано вона спалахнула у його розумі, готовий як є, образ вірного Товариша Оґілві, що нещодавно загинув у битві за героїчних обставин. Були деякі випадки коли Старший Брат присвячував свою Нагороду Дня на згадку про якогось скромного, пересічного та непримітного члена Партії чиї життя та смерть були гідним для наслідування прикладом. Сьогодні він міг вшанувати згадкою Товариша Оґілві. Це було цілковитою правдою що такої особи як Товариш Оґілві ніколи не існувало, але кілька друкованих рядків та двійко підробних фотографій могли швидко повернути його до буття.
Вінстон на мить замислився, потім присунув мовонот ближче до себе та почав диктувати у добре знайомому стилі Старшого Брату. У стилі одночасно військовому та педантичному, і, через виверт зі зверненнями із запитаннями та своїми ж негайними відповідями на них ("Який урок ми винесли з цього факту, товариші? Урок – який є також одним з фундаментальних принципів Інгсоцу – це" і т.д., і т.п.), який легко було зімітувати.
У віці трьох років Товариш Оґілві відмовився від усіх іграшок окрім барабану, напівавтоматичного пістолету та моделі гелікоптера. У шість років – на рік раніше через спеціально послаблені для цього правила – він приєднався до Шпигунів, у дев'ять він вже був керівником загону. У одинадцять він викрив свого дядька та проінформував Поліцію Думок після підслуханої розмови яка здалася йому такою, що має злочинні нахили. У сімнадцять він вже був районним організатором Молодшої Ліги Анті-Секс. У дев'ятнадцять він сконструював ручну гранату яку було прийнято на озброєння у Міністерстві Миру і якою він з першої ж спроби вбив тридцять одного Євразійського в'язня лише одним вибухом. У двадцять три він загинув у бою. Переслідуваний ворожими винищувачами під час польоту над Індійським океаном з вкрай важливими депешами, він обтяжив своє тіло прив'язавши до нього кулемет та стрибнув з гелікоптера у глибокі води разом з депешами та потонув – це кінець, сказав Старший Брат, на який не можливо дивитись без почуття заздрості. Старший Брат додав ще кілька зауважень про чистоту та цілеспрямованість життя Товариша Оґілві. Він був цілком непитущий та некурящий, не мав жодного відпочинку окрім як щоденної години у гімнастичному залі, та склав обітницю целібату, вірячи у те, що шлюб та опіка над родиною були несумісними з цілодобовою палкою відданістю до обов'язку. Він не мав жодних інших тем для розмов окрім як принципи Інгсоцу та жодних інших цілей у житті окрім як захист від Євразійського ворога та полювання і знищення шпигунів, саботажників, думкозлочинців, та загалом зрадників.
Вінстон дискутував сам із собою чи нагороджувати Товариша Оґілві Орденом за Видатні Заслуги. Зрештою він вирішив не робити цього, адже це спричинить появу зайвих перехресних посилань.
Він ще раз зиркнув на свого суперника у протилежній кубікулі.