Що більше, вони ніколи ні на мить не втратили почуття переваги і гордости з того, що вони є громадяни Колгоспу Тварин. Вони все ще були одиноким колгоспом в цілому графстві ба — в цілій Англії! — де власниками й управителями були тварини. Усі вони, навіть наймолодші, навіть приходні, приведені з хуторів, що стояли за десять, а то й двадцять миль, цьому безпреривно дивувались. А коли в'они чули грюкіт рушниці і лопотіння зеленого прапору на щоглі, серця їхні сповнювались тривкої гордости, і розмови завджи звертали на давні геройські дні, на те, як прогнали Джонса, як записали Сім Заповідей, на великі бої, що в них людські загарбники були переможені. Не покинуто ні однієї з давніх мрій. Всі досі вірили в Республіку Тварин, що віщував старий Марко, що повстане, коли людська Нога не топтатиме більше зелених полів Англії. Вона колись прийде. Може й не швидко, може не за життя тварин колгоспу, проте вона прийде. Може навіть то тут — то там наспівували потай мелодію "Звірів Англії". У всякім разі кожна тварина в колгоспі знала її, хоч жодна не наважилась би заспівати голосно. Може й справді їхнє життя було важке і не всі сподівання сповнились; зате були свідомі того, що вони були не такі, як інші тварини. Якщо голодували, то не тому, що годували людських істот — живоїдів; якщо вони й працювали важко, то принаймні трудились на себе. Жодне створіння не називало другого "пане". Усі тварин були рівні.
Одного дня, на початку літа, Квікун звелів вівцям піти за собою й вивів їх на другий кінець колгоспу, на зарослий берізками обліг. Вівці провели там цілий день, об'їдаючи березове листя під доглядом Квікуна. Увечорі він вернувся до панського будинку, але тому, що погода була хороша, наказав вівцям остатись на місці. Скінчилось на тому, що вони там пробули цілий тиждень; за цей час інші тварини зовсім їх не бачили. Квікун проводив між ними більшу частину кожного дня. Він казав, що вчить їх нової пісні, і що це вимагає додержання тайни.
Одного лагідного вечора, незабаром після повернення овець, тварини вертались з роботи на обійстя; раптом з подвір'я донеслося злякане кінське іржання. Тварини жахнулись і стали наче вкопані. То був Конюшинин голос. Вона заржала вдруге, і тварини юрбою упроскік побігли на подвір'я. Там їхнім очам відкрився образ, що Конюшина була побачила раніше. Це був образ свині, що йшла на задніх ногах.
Так, це був Квікун. Трохи незграбно, наче незвиклий підтримувати свою поважну тушу в цьому положенні, він сунув крізь подвір'я. А через мить із дверей панського будинку вийшов довгий ряд свиней, усі на задніх ногах. Одні робили це ліпше, другі гірше, деякі навіть трохи хитались і мабуть радо скористали б з підпори якоїсь палиці, але кожна із них успішно обійшла подвір'я довкола. А накінець почулось сильне гавкання собак і пронизливе "кукуріку" чорного півня, і вийшов сам Наполеон, велично випрямлений, скидаючи звисока оком то сюди то туди; довкола нього скакали собаки.
У ратиці він держав канчук.
Запанувала смертельна мовчанка. Здивовані, злякані, притискаючись одне до одного, тварини слідкували за довгим рядом свиней, що машерували довкола подвір'я. Здавалось, що світ обернувся догори ногами. Згодом надійшла хвилина, коли минуло остовпіння і коли не зважаючи на все — не зважаючи на страх перед собаками і на звичку, що виробилась роками, ніколи не скаржитись, ніколи не критикувати, щоб там не трапилось, — тварини може б висловили яке слово спротиву. Але якраз в цю хвилину, неначе на команду, усі вівці почали могутньо блеяти: "Чотири ноги — добре, дві ноги — ліпше! Чотири ноги — добре дві ноги — ліпше!"
Це тривало п'ять хвилин без упину. А коли вівці заспокоїлись, не було вже змоги протестувати, бо свині помашерували назад у панський будинок.
Беніямін відчув, що чийсь ніс тручає його в плече. Він оглянувся. Це була Конюшина. Її погляд був мутний як ніколи. Не промовивши слова, вона сіпнула його лагідно за гриву і повела за велику клуню, де були записані Сім Заповідей. Деякий час вони стояли вдивляючись на вимащену дьогтем стіну та на білі літери.
"Мій зір ослаб, — сказала вона накінець. — Навіть коли я була молода, я не могла прочитати, що тут написано. Але мені здається, що стіна виглядає інакше. Чи Сім Заповідей осталисть такі, як були звичайно, Беніяміне?"
На цей раз Беніямін погодився зламати своє правило і відчитав їй, що було написано на стіні. Тепер була там тільки одна Заповідь. Вона звучала:
УСІ ТВАРИНИ РІВНІ ТА ДЕЯКІ ТВАРИНИ БІЛЬШ РІВНІ ЗА ІНШІ.
Після цього ні трохи не здалось дивним, що на другий День усі свині, що доглядали за працею в колгоспі, носили канчуки між ратицями. Не здавалося чудним дізнатись, що свині купили собі радіоприймач, думали провести телефон та передплачували "Джона Булля", "Усього Потрохи" та "Зеркало Дня". Не здавалося чудним бачити, як Наполеон з люлькою в рилі походжає по садку, що перед панським будинком, ні — навіть тоді ні, коли свині повиймали Джонсове вбрання з шахов. Наполеон появився в чорному сурдуті, неправильно вшитих мисливських штанах, що запинались під колінами, та в шкіряних камашах; його улюблена льоха появилась у сукні з мінливого шовку, що її пані Джонс звичайно вдягала в неділю.
Минув тиждень. Одного дня над вечір декілька чепурненьких бідок заїхало на хутір. На оглядини запрошено делегацію сусідніх фармерів. їм показували колгосп і вони висловлювали захоплення усім, що бачили, а зокрема вітряком. Тварини пололи бур'якове поле. Працювали пильно, ледве підводили обличчя від землі, не знаючи кого більше боятись: свиней чи людей-відвідувачів.
Цього вечора з панського будинку було чути сміх та звуки співів. Нараз, коли тварини почули звук перемішаних голосів, їх розібрала цікавість. Що там тепер могло діятись, коли тварини вперше зустрілися з людськими істотами, як рівні з рівними? Мов змовившись, вони якомога тихо почали закрадатися у садок, що перед панським будинком.
Перед ворітьми затримались, напівзлякавшись іти далі, але Конюшина повела перед. На шпиньках добрались до будинку і ті зпоміж тварин, що їм дозволяв на те ріст, заглянули в середину крізь вікно їдальні. Там, довкола довгого столу, сиділо з пів десятка фармерів і з пів десятка найбільш видатних свиней; Наполеон займав почесне місце на чолі столу. Свині почували себе зовсім вигідно в кріслах. Товариство розважалося грою в карти, але гру перервали на хвилину, очевидно на те, щоб випити тост. Кружляв великий жбан, кухлі наповнювали пивом. Ніхто не помітив здивованих облич тварин, що заглядали крізь вікно.
П. Пількінгтон з Лисичого Гаю підвівся з кухлем в руці.Він сказав, що за хвилину попросить достойне товариство випити здравицю. Та заки це станеться йому, на його думку, личило б сказати декілька слів.
Джерелом глибокого вдоволення для нього (казав він) — і він цього безсумнівно певен, для усіх присутніх — є відчуття, що довгому періодові недовір'я і непорозумінь прийшов, нарешті, край. Був час — воно не так, щоб він, або хто-небудь з присутніх поділяв такі почування, але був час, коли на достойних власників Колгоспу Тварин сусіди-люди дивились, він не сказав би вороже, та може з деякими застереженнями. Траплялись жалюгідні випадки, поширювались хибні погляди. Панувало переконання, що існування колгоспу, де володіли і керували тварини, була річ до деякої міри ненормальна, що могла своїм впливом хвилювати сусіднє оточення. Чимало фармерів припускали, не прослідивши справи докладно, що в такому колгоспі переважатиме дух сваволі і недисциплінованости. їх хвилювали можливі наслідки цього явища між їхніми людськими наймитами. Та всі подібні сумніви зараз развіялись. Сьогодні він з друзями відвідав Хутір Тварин. Вони оглянули кожну його п'ядь власними очима і що вони найшли? Не тільки наймодерніші методи, але дисципліну і впорядкованість, що повинна стати взірцем для усіх фармерів де б то не було. На його думку він у праві сказати, що нижчі тварини в Колгоспі Тварин працюють більше, а дістають харчу менше, як якінебудь інші тварини у цілому графстві. Так він і його сьогоднішні співвідвідувачі помітили багато рис, що їх наміряються негайно завести на своїх хуторах.
Він хоче закінчити ці завваги (казав він) новим підкресленням дружніх почувань, що існують і повинні існувати між Колгоспом Тварин та його сусідами. Між свиньми та людськими істотами немає, та й не повинно бути, жодної сутички інтересів. У них однакові змагання та однакові труднощі. Чи робітнича проблема не однакова всюди? В цьому місці промови стало очевидно, що п. Пількінгтон хоче пустити якесь старанно придумане дотепне слівце, та на мить на нього напала веселість, що не дала йому висловити дотепу. Сміх душив його і його численні підборіддя по черзі багряніли. Накінець йому пощастило видушити з себе: "Якщо ви змагаєтесь з нижчими тваринами, то в нас та сама морока з нижчими клясами!" Це "бон мо" викликало гомінке признання за столом. П. Пількінгтон ще раз привітав свиней з скупою пайкою, довгими годинами праці і відсутністю потурання: усі ці відрадні явища він помітив у Колгоспі Тварин.
А тепер (сказав він наприкінці) він просить товариство підвестись і подбати, щоб чарки були повні. "Панове, — закінчив п. Пількінгтон, — панове, я підношу здравицю: За процвітання Колгоспу Тварин!"
У відповідь почулися захоплені й рясні оклики і тупотіння. Наполеон був так зачарований, що покинув своє місце і пішов довкола столу чокнутись кухлем з п. Пількінгтоном. Коли радісні вигуки втихомирилися, Наполеон, що залишився навстоячки, дав зрозуміти, що й він хоче сказати декілька слів.
Промова його, як і всі Наполеонові промови, була коротка і до речі. Він сказав, що також щасливий, що часові непорозумінь прийшов кінець. Довгий час кружляли чутки — він має підставу думати, що їх поширював якийсь злостивий ворог, — буцімто у світогляді його та його колег є щось підривне, а навіть революційне, їм причіпляли намагання піднести бунт між тваринами на сусідніх хуторах. Ніщо не може бути більш далеке від правди! Жити в мирі та бути в нормальних торговельних зносинах з сусідами, ось їхнє єдине бажання як зараз так і в минулому. Він добавив: цей колгосп, що він його має честь контролювати, є кооперативне підприємство.