Але змову було викрито: їх усіх схопили, посадили під варту і засудили всенародною постановою до смертної кари як ворогів держави.
Коли ж наступної ночі, за лакедемонським звичаєм, кат повинен був їх стратити, жінки, вбиті горем, плачучи, вигадали нечуваний план спасіння засуджених і без вагань взялися за його виконання. Як тільки ніч змінила день, вони одягнули простий одяг, прикрили заплакані обличчя і, оскільки були знатного походження, легко отримали дозвіл увійти до в'язниці для побачення з чоловіками. Прийшовши до них, не гаючи часу на сльози та плачі, тут же пояснили їм свій план: помінялися з чоловіками одягом, і ті, прикривши, за жіночим звичаєм, обличчя, втупивши погляд у землю, вдавали, що вони в жалобі. Під прикриттям ночі та використавши пошану до шляхетних жінок, чоловіки, які мали померти, прослизнули повз сторожу, а їхні жінки залишилися на місці засуджених. Обман виявили тільки тоді, коли прийшли виконавці кари, щоб скарати засуджених на смерть, і побачили жінок, а не чоловіків.
Зрозуміло, що у цих жінок велична віра та висока любов. Тому облишмо те, що вони хитро підманули сторожу, що врятували життя засуджених, а також те, що про це подумали правителі та що трапилося далі; погляньмо докладніше на силу святої подружньої любові та на відважність жінок.
Оскільки подружжя є древнім та нерозривним зв'язком, який встановила природа, то багато хто вважає, що немає нічого смертельно ненависнішого, аніж невірна дружина, і навпаки, немає нічого вищого, аніж любов жінок, що поважають своїх чоловіків. Адже цей вогонь запалює розум, і тому він не палає до безумства, а лише приємно зігріває та поєднує серця такою милістю, що чоловік і дружина завжди разом до чогось однаково прагнуть і чогось уникають. Звикла до такого приємного поєднання, любов не пропускає нічого, що потрібне для її продовження: нічого не робить абияк чи мляво, і якщо навіть доля не сприяє, вона наполегливо переборює труднощі й небезпеки, невтомно вигадує плани порятунку, знаходить ліки, а то й замислює хитрощі, якщо виникає необхідність.
Це й була саме така ніжна любов, підкріплена лагідною взаємністю, що з великим запалом спонукувала душі меніанок. Жінки самі не знали, на що здатні; адже коли їхні чоловіки потрапили в небезпеку, то, зібравши всі сили свого таланту, вони вигадали хитрість: підготували все необхідне, склали план, підібрали відповідний час, придумали спосіб перехитрити пильну та сувору сторожу. Відкинувши туман почуттєвості, вони зважили, що нічим почесним не слід нехтувати задля порятунку друга; тож, діставши почуття обов'язку із глибин своїх сердець, зважилися на відчайдушний вчинок, аби врятувати чоловіків із біди. І тих, кого засудила публічна влада, врятувала ніжна подружня любов; випустила тих, кого зачинили у в'язниці; тих, кому загрожувала жахлива смертна кара, визволила з катових рук і повернула до безпечного життя. А що найпоказовіше, перехитривши силу законів, всенародний декрет і владу старійшин, звівши нанівець волевиявлення усього міста задля здійснення свого прагнення, не побоялися самі, замість засуджених, залишитися під обманутою сторожею.
Справді, я не можу не дивуватися такій глибокій вірі, такій чистій любові, тому й вважаю, що якби їхня любов була меншою, якби слабшими ниточками були вони пов'язані зі своїми чоловіками, якби спокійно залишилися вдома, що й могли зробити, то вони не здійснили б такого знаменитого вчинку.
Врешті, узагальнюючи кількома словами, зважуся ствердити, що ці жінки були справжніми і перевіреними чоловіками, а меніанські юнаки, яких вони вдавали, були жінками.
32. Пентесилея, цариця амазонок
Діва Пентесилея була царицею амазонок, що заступила своїх попередниць, Оритію та Антіопу; про її батьків я ніде не читав. Говорять, що вона зневажала чудову красу свого обличчя і поборола ніжність жіночого тіла: почала носити зброю своїх предків, на золоті кучері надягнула шолом, до боку причепила сагайдак, заскакувала на колісницю і на коня не як жінка, а як воїн, зважилася показати, що вона значно сильніша та вправніша від усіх попередніх цариць. Вважають, що й розум у неї був блискучий, оскільки читаємо, що вона вигадала, як застосовувати в бою сокиру, чого в той час ніхто ще не знав.
Вона, як вважає дехто, почувши про мужність троянця Гектора, палко покохала його, хоча ніколи й не бачила; тому й бажала зачати від нього дитя, щоб мати нащадка для царства. Саме з такою метою з величезним своїм військом вона швидко вирушила йому на допомогу проти греків.
Велика слава грецьких вождів не страшила Пентесилею; прагнучи здобути прихильність Гектора не красою, а своєю мужністю та вправністю у зброї, вона часто вступала у жорстокі бої. То повергаючи ворога своїм списом, то розбиваючи ворожі лави мечем, то своїм луком навертаючи до втечі загони ворожої кінноти – у стількох битвах Пентесилея виявляла свою величну мужність, що навіть Гектор, спостерігаючи, дивувався. Але одного дня, коли войовнича жінка боролася з ворогами, котрі натовпом напирали на неї, і більше, аніж звичайно, доводила свою достойність своєму коханому, вона втратила багато своїх воїнів – та зрештою й сама впала від смертельної рани і загинула, нещасна, поміж греків, яких власноруч убила.[59]
Інші, натомість, говорять, що вона подалася в Трою, коли Гектор був уже мертвий, і там загинула у важкому бою.
Дехто, мабуть, дивується, що жінки, незважаючи на те, що були озброєні, все-таки зважилися встати супроти чоловіків; але здивування зникне, якщо зважити на те, що вправляння може змінити природу. Тож Пентесилея та інші жінки, подібні до неї, стали набагато вправнішими у зброї, аніж ті, яких природа зробила чоловіками, але розніженість та дозвілля обернуло на жінок чи, радше, на зайців у шоломах.
33. Поліксена, донька царя Пріама
Діва Поліксена була донькою троянського царя Пріама від Гекуби; юна дівчина була такої квітучої краси, що зуміла запалити вогонь кохання у сталевих грудях Ахілла Пелея. Завдяки підступному плану Гекуби, її матері, дівчина відвела Ахілла вночі одного до храму Аполлона Тимбрійського, де він і загинув. Коли вже троянське військо було розбите, а приречена Троя загинула, Неоптолем[60] привів її як жертву для вмилостивлення померлої душі батька сюди, до його могили, і тут, якщо можна хоч трішки довіряти давнім описам, невинна дівчина, стоячи перед жорстоким юнаком, що добуває меча, у той час, як усі присутні не могли стримати сліз, була настільки міцною духом та без тіні страху на обличчі, коли похилила шию, що така мужність переймала душу не менше, аніж стриманість помираючої.
Справді знаменитим і гідним згадки є те, що вік дівчини, жіноча стать, царська витонченість і змінена доля не змогли утиснути її величного духу, і до того ж – під мечем ворога-переможця, під яким навіть могутні груди мужніх воїнів часто дрижать і поникають. Легко можу повірити, що цей вчинок був витвором чудесної природи, щоб прикладом зневажання смерті показати, якою жінкою могла б стати Поліксена, якби ворожа доля не вирвала її з життя так швидко.
34. Гекуба, цариця троянців
Гекуба, найславніша цариця троянців, стала винятковим прикладом швидкоплинної слави та показовим зразком людського нещастя. Одні говорять, що вона була донькою Диманта, Аонового сина. Інші стверджують, що була вона донькою Кипсея, царя Фракії; оскільки так вважає більшість, то я також схилятимуся до цієї думки. Дівчина побралася з Пріамом, видатним царем троянців, зачала й народила від нього дев'ятнадцятеро дітей – і хлопців, і дівчат, серед яких був і визначний світоч фрігійської[61] слави, Гектор: його військова доблесть була такою гучною, що він увіковічив легенди не тільки про себе, але й про своїх батьків та свою батьківщину, прославивши навіки їхні імена.
Однак Гекуба прославилася не безхмарним життям у чудовому царстві та своїми прекрасними дітьми, а навпаки: увесь світ узнав про неї через безліч ударів, яких завдала їй жорстока доля.
Гекуба слізно оплакувала Гектора, свого улюбленого сина, юного Тройла, що зважувався на значно більше, аніж мав на те сили: їх власноруч убив Ахілл, підірвавши цими вбивствами могутні основи її царства. Бачила вона, нещасна, як загинув Паріс від руки Пірра; як Деїфебові відрізали вуха, вирвали ніздрі та жорстоко вбили; як горів Іліон, підпалений данайцями;[62] як закололи Політема на колінах у його ж батька; як старець Пріам випустив собі кишки біля вівтаря свого дому; як доньку Кассандру та невістку Андромаху схопили вороги і забрали в полон; як Поліксені відрубали голову на могилі Ахілла; як онука Астіанакта вихопили зі сховку й розбили об скелі. Врешті, знайшовши на фракійському березі могилу юного сина Полідора, якого вбили через віроломство Полімнестра,[63] вона гірко ридала.
Деякі джерела оповідають, що Гекуба, зламана такими важкими нещастями, втративши розум, поневірялася по фракійському узбережжю й вила, як собака. Так вона й померла, і поховали її на узбережжі Геллеспонту[64] на пагорбі, що в честь неї звався Кіносема.[65] Дехто стверджує, що Гекубу разом з тими, хто залишився живим, вороги забрали у рабство, де, щоб її нещастям нічого не бракувало, вона побачила, як стратили на горло, за наказом Клітемнестри, її доньку Кассандру, котра вбила Агамемнона.
35. Кассандра, донька Пріама, царя троянців
Кассандра була донькою Пріама, царя троянців. Як стверджують древні, вона була наділена даром пророкування: чи то здобула його завдяки студіюванню, чи завдяки Божому дарові, чи диявольському обману – певного твердження немає.
Багато хто говорить, що ще задовго до викрадення Єлени[66] Кассандра часто чудовим голосом речитативом виспівувала і про зухвальство Паріса, і про прибуття Єлени Тиндариди,[67] і про довгу облогу міста, і про загибель Пріамового царства і Трої. Однак говорять, що за це, оскільки їй ніхто не вірив, отримувала добрячих прочуханів від свого батька і братів. Це, у свою чергу, породило вигадки про те, що її покохав Аполлон і прагнув розділити з нею ложе; говорять, що вона пристала на пропозицію, випросивши перед тим дар пророкування. Однак, отримавши дар, відмовилася дотримати обіцянку, і Аполлон уже не міг назад відібрати те, що надав, однак до дару докинув ще й те, що ніхто їй не вірив.