Але ж англійське "grind" це наші "довби". І це задовбування культом молодості нагадує тобі "Тріумф волі" Лені Ріфеншталь або скульптури Арно Брекера.
Час від часу одна з дівок на задньому плані, не підозрюючи, що вона зараз у кадрі, позіхає і розслабляється. Потім камера наближається, і вона, помітивши об'єктив, заводиться [57] і починає приймати пози актриси з порнухи, з удавано цнотливим виглядом смоктати пальці. Цілу нескінченну годину ти спостерігаєш за цим пляжним фашизмом, нюхаючи кокс. Аби знову не залитися кров'ю, довго розтираєш кристалики порошку на дзеркальці своєю карткою "Прем'єр", аж доки вони не перетворяться на дрібну пудру. Чим кокс дрібніший, тим менше він подразнює слизову оболонку. Все твоє життя в цих "доріжках". Вдихаючи "доріжку" через золоту соломину, ти різко закидаєш голову назад, аби нічого не попало на слизову. Тільки-но відчуваєш присмак коксу в горлі, ти випиваєш велику склянку горілки з тоніком, аби припинити це безупинне чхання. Перехворівши на алергічний риніт, ти відкрив нову хворобу: коксова лихоманка (онімілі ніздрі, хронічна нежить, тремтіння щелепи і кредитка "Прем'єр" із роз'їденим білим краєчком). Після цього ти протягом усього уїк-енду буяєш десь у хмарах поза собою.
Наркотики, за ними ти давно спостерігаєш. Бачив, як вони наближалися до тебе. Спочатку це були звичайні балачки:
— Усі вихідні ми бавилися з "Корінною". Потім з'явилися якісь друзі твоїх друзів:
— Хочеш нюхнути?
Потім ці друзі твоїх друзів стали твоїми дилерами.
Врешті-решт один з них здох від передозу, інший скінчив за ґратами. Спочатку ти їх просто пробував, час від часу, потім розслаблявся вихідними днями, зрештою, почав бавитися ними і серед тижня. Кінець кінцем ти уже й забув, що то була просто забавка. Аби бути в нормі, ти став заряджатися кожного ранку. Знемагаєш, коли до нарко-ти підмішане проносне, твій ніс розриває, коли підмішаний [58] стрихнін. Але ти ніколи не скаржишся: якби ти не підсів на цей порох, то довелося б стрибати на батуті в зеленому флуоресцентному комбінезончику, або кататися на роликах з потворними наколінниками, або горлати караоке у китайських ресторанах, або гамселити чорних разом із бритоголовими скінами, або ходити до тренажерної зали з підстаркуватими красенями, грати у лото на самоті, займатися психоаналізом на диванчику, різатися в покер із шахраями, серфінгувати в Інтерне-ті, відвідувати клуби аматорів садо-мазо, сидіти на дієті, хлебестати віскі вдома, вирощувати садові рослинки, кататися на лижах, колекціонувати марки з міськими краєвидами, по-міщанськи сповідувати буддизм, завести кишенькового тамагочі, записатися до гуртка народних ремесел, зачастити на анальні груповухи. Усім потрібно чимось займатися, типу "для розслабону", але ти прекрасно розумієш, що насправді всі просто хочуть якось виправдати своє нікчемне існування.
Відтоді, як ти залишився сам, ти надто часто мастурбуєш під порнуху. Увесь час шматки паперових серветок липнуть до пальців. Позбавляючись Софі, ти закинув їй, що віддаєш перевагу шльондрам:
— Я відданий тобі: ти єдина людина, яку я хочу зраджувати.
Якже це сталося? Так, ти обідав з нею у ресторані, коли раптом вона повідомила, що вагітна від тебе. Не надто приємні спогади! Ти зайшовся нескінченним монологом, зупинити який було неможливо. Ти ошелешив її всім тим, Що кожен мужик мріє сказати своїй подрузі, яка понесла від нього: [59]
— Я лише хочу, щоб ми розійшлися... Я вибачаюся... Благаю, припини ревіти... Я ні про що більше не мрію, окрім того, щоб ми розійшлися... Я сконаю, як остання мерзота... Біжи від мене, доки не пізно, почни життя спочатку, ти ще досить гарна... Тримайся якнайдалі від мене... Я намагався, повір, намагався звикнути, але нічого не вийде... Я задихаюся, я більше так не можу, не вмію бути щасливим... Я прагну самоти і випадкових жінок... Я хочу вештатися по незнайомих місцях.. Я не здатний виховувати нашого малюка, бо сам іще дитина... Я сам собі син... Щоранку я народжую себе і починаю життя... У мене не було батька, звідки я знаю, які вони... Твоє кохання мені непотрібне... Я...
Коротше кажучи, безліч речень, які починаються з "я". Софі відповіла лише:
— Ти чудовисько!
— Якщо я чудовисько, а ти мене кохаєш, тоді ти така ж дурепа, як і наречена Франкенштейна.
Софі просканувала тебе поглядом, підвелася і пішла з твого життя, залишивши по собі болючі спогади. Дивна річ, коли вона, ковтаючи сльози, виходила із зали, ти почувався, ніби звалюєш ти, а не вона. Ти зробив вдих-ви-дих і відчув те боязливе полегшення, яке супроводжує всі розставання у світі. На паперовій серветці нашкрябав: "Розриви стосунків — це мюнхени кохання", а також "Те, що люди називають ніжністю, я називаю страхом перед самотою", і ще "Або тобі наплювати на жінку, або ти її боїшся". Якщо тобі не байдужі ваші стосунки, це ознака того, що тебе залякали.
Коли дівчина повідомляє свого коханого, що вона при надії, питання, що МИТТЄВО виникає у чоловіка, не "Чи хочу я цю дитину?", а "Хіба я залишуся з цією дівчиною?". [60]
Зрештою, свобода — це кепський стан, що минає. Цього вечора ти вирішив відвідати бар "П'янка втіха", твій улюблений лупанар. Взагалі-то борделі у Франції заборонені, однак у Парижі їх можна нарахувати щось із п'ятдесят. Тільки-но увійдеш туди — усі дівчата вже тебе обожнюють. У повій є дві чесноти:
1. Вони гарні.
2. Вони тобі не належать.
Ти замовляєш пляшку "шампусика", пригощаєш усіх, і ось уже дівчата пестять твоє волосся, облизують шию, крадуться своїми нігтиками під твою сорочку, ледь-ледь торкаються твоєї пружної ширінки, мурмочуть на вухо солодкі непристойності:
— Красунчику, як я хочу тебе посмоктати. Соню, подивись, який він гарнесенький! Палаю бажанням побачити твої очі, коли він буде в моєму роті. Всунь-но руку в мої трусики — я вже така мокренька. Мій клітор аж тремтить від бажання, ось, відчуваєш своїм пальчиком?
Ти віриш їхнім словам. Забуваєш, що купив їх. Ти здогадуєшся, що Іоанну насправді звати Жанін, але доки ти задовольнишся, тобі однаково. Ти наче солоденький півник серед люксових курочок. У надрах бару "П'янка втіха" ти смокчеш їхні силіконові груди, вони пестять тебе, наче мамці, по-котячому вилизують твоє обличчя. І ти намагаєшся себе переконати:
— Аби відремонтувати машину, я звертаюся до механіка, аби побудувати будинок — до архітектора, коли хворію — кличу лікаря. Чому ж у пошуках тілесного задоволення ми не можемо звернутися до професіоналів? Ми ж усі повії! Дев'яносо п'ять відсотків людей погодяться переспати [61] будь з ким, якщо їм запропонувати 1500 євро. Будь-яка дівуля відсмокче в тебе і за менше. Звичайно, вона буде удавати, наче розлючена такою пропозицією, ніколи не зізнається своїм подружкам, але я переконаний: за штуку з нею можна буде зробити все! Та навіть і дешевше. Злягтися можна з будь-ким, це питання ціни: чи погодилися б ви на мінет за мільйон, десять мільйонів, сто мільйонів? У більшості випадків кохання — суцільне лицемірство. Молоді красуні закохуються (і вони переконані, що щиро!) у крутеликів, які (абсолютно випадково!) можуть забезпечити їм солодке життя. Чи вони ж, у такому разі, не шльондри?
Іоанна і Соня схвалюють твої міркування. Вони в захваті від твоїх блискучих теорій. Ви схожі, ви в одній зв'язці. Ти ж бо, як остання повія, продаєшся Великому Капіталові!
До того ж лише повії здатні розпалити тебе, примусити стирчати твою мляву тичинку в гондоні, коли сам ти зі своїм набитим коксом носом здатен хіба що пробуркотіти:
— Не дивися на соломину в ніздрях сусіда, якщо в самого колода стирчить у штанах!
Ти удаєш із себе байдужого, але ти — інший. І відвідуєш мандрьох не тому, що цинік, але через те, що боїшся кохати. Вони — це секс без почуттів, задоволення без болю. "Правда — це момент хиби", — писав Гі Дебор, наслідуючи Гегеля, а вони обидва були розумніші за тебе. Влучно сказано, особливо якщо йдеться про будинки розпусти. З повіями облуда є миттю істинного. І ти нарешті стаєш собою. З так званою "нормальною" жінкою треба постійно докладати зусиль, фанфаронити, невпинно вдосконалюватись, а значить — брехати, бути повією [62] чоловічого роду. Тільки в борделі можна просто бути собою, не шукати нічого, крім задоволення, не виставляти себе з кращого боку. Бордель — єдине місце, де ти стаєш щирим, ніжним, гарним і вразливим. Може, написати роман під назвою "Кохання коштує 500 євро"?
Ти дорого платиш дівчатам за втіхи, але заощаджуєш самого себе. Ти надто вразливий, аби наважитися знову стрибнути у вир кохання. Що потім? Серце тіпається, палають пристрасті, а тоді — швидке розчарування, скавчання і рюмсання на два голоси. Ні, нема дурних! Що може бути романтичніше за побачення з розпусницями? Лише такі насправді чутливі створіння, як-от ти, потребують платного кохання, аби захиститися від страждань.
Після тридцяти людські душі черствішають. По численних розчаруваннях у коханні жінки побоюються кожного молодика і спілкуються лише з безпечними підстаркуватими недоумками. Чоловіки не прагнуть більше кохати і підсідають на лоліт чи шльондр. Кожен укривається металевою бронею, бо не хоче бути ані смішним, ані жалюгідним. Ти з тремтінням згадуєш свої 16 років, коли кохання ще не приносило болю. У шістнадцять ти з однаковою легкістю як чіпляв дівчат, так і позбавлявся їх, і вони ставилися до цього з такою ж легкістю — за дві хвилини вирішувалося все. Чому з часом все стає таким важливим? Насправді все має бути навпаки: трагедії в підлітковому віці і байдужість зараз. Але не в цьому випадку. Чим старіший, тим ніжніший. Коли тобі 33 роки, життя здається надто серйозним.
Після цього ти повертаєшся до себе і налексомилюєш-ся — більше ти не мрієш. Ти відрубаєшся на декілька годин, тільки це дозволяє тобі, бідоласі, тимчасово забути Софі.
2.
Ранок понеділка, ти плентаєшся у "Росе" на важких, немов зі сталі, ногах і розмірковуєш про безжалісний природний відбір Його Величності Маркетингу. Раніше, скажімо, було понад 60 сортів яблук. На сьогодні лишилося 3 — жовті, зелені та червоні. Раніше курка виростала за 3 місяці, сьогодні ж від яйця до курки, що лежить на поличці супермаркету, минає всього 42 дні (і які ці дні — двадцять п'ять птахів на квадратний метр, відгодівля антибіотиками та транквілізаторами!).