За столиками не було нікого. В глибині ресторану Тільді накладала гірчицю, а Ейлін різала пиріг. Містер Сідерс підійшов до них.
Тільді підвела очі й побачила його. їй перехопило подих, і вона притисла до серця ложку, якою накладала гірчицю. Її волосся було пов'язане червоним бантом, на шиї видніла емблема Венери з Восьмої авеню — блакитне намисто з символічним срібним сердечком.
Містер Сідерс червонів та ніяковів. Одну руку він засунув у кишеню штанів, а другу — у свіжий пиріг з гарбузом.
— Міс Тільді,— мовив він,— я хочу просити вибачення за те, що зробив того вечора. Правду кажучи, я тоді добряче хильнув, а то ніколи не дозволив би собі таке. Я б ніколи з жодною жінкою так не вчинив би, якби був тверезий. Сподіваюсь, міс Тільді, що ви приймете моє вибачення й повірите, що я б ніколи цього не зробив, якби не був п'яний і тямив, що роблю.
Виголосивши цю захисну промову, містер Сідерс позадкував до дверей і вийшов, відчуваючи, що загладив свою провину.
А Тільді за рятівною ширмою схилила свою голову на стіл і серед кружалець масла та чашок для кави виплакала біль свого серця. Виплакала й повернулася знову на сіру рівнину, де блукають такі, як вона,— з приплюснутими носами і волоссям кольору соломи. Вона зірвала з своєї зачіски червоний бант і кинула його на підлогу. Вона глибоко зневажала Сідерса. Його поцілунок видався їй тоді поцілунком сміливого казкового принца, який прийшов, щоб розбудити зачаровану країну сну і пустити в рух її годинники. Насправді ж той поцілунок був п'яний і випадковий. Фальшива тривога не сполохнула придворних, і Тільді назавжди судилося лишатися сплячою красунею.
Але не все ще було втрачено. Ейлін обняла її, червона рука Тільді намацала спочатку кружальця масла, а потім руку Ейлін і відчула теплий дружній потиск.
— Та ну його, не переживай, Тіль,— сказала Ейлін, яка не зовсім розуміла її.— Сідерс, у якого і обличчя схоже на ріпу, не вартий цього. Якби він був хоч трошки джентльмен, то ніколи не вибачився б.