Усю літературу, створену нею, переробили на макулатуру, а зарідне слово, вимовлене на вулиці, поліціянти били гумовими кийками ("демократизаторами") і тягли до постерунку. Люди зненавиділи ті "демократизатори", а заодно й демократію з демократами, яких за наказом Жаха перейменували на "дурнократів". Товариша Жаха народ, однак же, любив, бо він був строгим, але справедливим — до в'язниць саджав багатьох, та все ж не всіх. Лише тих, котрі висувалися, виділялися, не погоджувалися. А що відібрав історію — ото тільки й біди? З історії штанів не пошиєш. Мову? Можна прожити й без мови. Онде звірина в лісі зовсім не розмовляє, а живе не гірше за людей. А те, що людей немає (не було й не буде), то це, може, й на краще — буде більше порядку.
Гірше було те, що не мали чого їсти, на країну насувався голод.
Спершу не стало яєць, потім молока, масла, сметани. На це Жах оголосив, що винна зажерлива опозиція, котра все зжирає сама, ні крихти не лишаючи народові. Щоб не зжирала, потрібно її зліквідувати, для чого найнятими фахівцями були розроблені відповідні проекти. Планувалося все зробити під час мітингу, начебто руками своїх же, обділених їжею функціонерів. Проте досконалий план передчасно розкрили, і головні товстопузі об'ідайли встигли втекти за кордон. І тим не менш, продукти далі пропадали: зникла ковбаса, м'ясо, сир м'який і сир твердий. Мудрий товариш Жах і тут дав геніальне пояснення: продукти вивозять із країни на повітряних кулях, одна з них уже збита, героїв-винищувачів вітала вся країна. Аби вона остаточно відчула себе у безпеці, викинули з амбасад західних послів — а нехай не підглядають за інтимними секретами коханого Жаха. Все це дуже подобалося жахливцям, і, мабуть, подобалося б іще більше, якби з продажу потроху не зник уже й хліб. Тоді коханий народом Жах оголосив нову стратегічну доктрину: не треба їсти. Бо ця архаїчна традиція вельми дорого обходиться державі, виснажує бюджет і скорочує асигнування на озброєння, без яких держава обійтися не може. На жаль, на відміну від попередніх керівницьких закликів, цей народом був сприйнятий слабо. Не дивлячись на величезні роз'яснювально-агітаційно-пропагандистські зусилля, жахливці продовжували хотіти їсти, і, де лише могли, вишукували їжу.
Не було іншого виходу, як тільки одружитися з принцесою сусідньої держави, яка (держава) називалась Державою-Раєм, і в якій, згідно з донесеннями секретних агентів, було все: і народ, і електорат, і культура, і мова. За не дуже перевіреними чутками, там був навіть хліб. Ці звістки вселили надію в серце Жаха, який тут-таки пригадав про дідівську практику династичних шлюбів, що зробили могутніми володарями багатьох упосліджених князьків із нікчемних князівств. Женитися, женитися! Жах не любив довго вагатись і наступного ж дня заслав сватів.
У країні Раю сватів-жахливців зустріли дуже привітно, принцеса одразу погодилася на шлюб, а її батько, Володар Гмах, надіслав женихові багаті подарунки. У державі жахливців усе закрутилося в радісному хороводі шлюбних приготувань: три тижні мили, відшкрібали й чистили — фасади й підлогу, мораль та ідеологію. Жах, наче навіжений, літав країною, контролював, підганяв і снував собі плани, як він стане могутнім і багатим, володарем двох країн, головнокомандувачем двох армій (ні, краще їх об'єднати в одну, а він стане ще й начальником генерального штабу — відповідальні посади він не любив передавати іншим). Він стане генерал-полковником (ні, може, краще маршалом? Чи навіть генералісимусом?), пересварить поміж собою "демократичні" країни і першим обмиє солдатські кирзачі у теплій воді Південного моря. А яку вже могутню і всепроникну особисту секурітатю[1] створить він — і тільки під власним контролем, недовіряючи нікому. Він мав досконалий аналітичний розум і знав, як той шлюб відіб'ється на економічному стані країни. Тоді вже цей ненажерливий електорат нарешті наїсться!
Країною жахливців бурхливо поширився рух на підтримку визначного плану товариша Жаха. На всіх міських і сільських перехрестях порозвішували портрети Жаха і його милої нареченої — пречудової, дуже сексапільної молодиці в анфас і в профіль, у строгих вечірніх сукнях і в легковажному бікіні. Люди із зацікавленням обговорювали принади та переваги прегарної пари, але до згоди прийти не могли. Зазвичай чоловікам подобалася принцеса, жінки ж горою стояли за рідного Жаха, чий жаховитий орлиний погляд був для них утіленням справжнього чоловіка, з тих, які давно вже перевелись у країні, і жінки дуже сумували з цього приводу.
У мистецтві, яке ще трішки жевріло, запанували два стильові напрямки: стиль зголоднілої фантасмагорії — це коли безкінечно описувались або малювалися розкішні страви, які мало хто пам'ятав у країні жахливців, і яких начебто було донесхочу в сусідній державі; і стиль безхлібного реалізму, по суті своїй — стиль безпідставного унаявнювання "чорнухи" життя, його бідності. Перший стиль вважався офіційним і мав безумовну підтримку товариша Жаха, непогано оплачувався й давав змогу митцям щодня бути з хлібом. За другий же часом забирали до постерунків, де творці підписували протоколи й каялися. Але вийшовши на волю, бралися за старе, бо казали, що хочуть залишатися вірними правді життя. Тільки де та правда, і де життя — ніхто з них не знав. Принаймні, у країні Жаху їх не було. Казали, що зате багате життя у країні Раю, і тому письменники з художниками так само нетерпляче очікували довгожданого державного шлюбу-об'єднання.
Проте у щоденному житті справи дійшли до крайньої межі бідності. Жахливці вже з'їли всю худобу, навіть корів. Узимку їх не було чим годувати, бо використали на корм усю хвойну рослинність, залишилося тільки голе вільхове гілляччя, якого худоба чомусь їсти не хотіла. Тому вона здихала — мабуть, із незбагненного коров'ячого принципу. Люди були менш упертими, їли траву, щавель і кропиву й дуже втішалися майбутнім швидким весіллям, коли з'явиться хліб і до хліба. Вже ж наречений про це потурбується. Народ тепер увесь називався електоратом, що дуже подобалося стареньким бабцям по селах. Бо ж відомо, народ був нікому не потрібен, до електорату ж інколи приїздили начальники на чорних "Волгах", привозили невеликі скриньки й ласкаво просили вкинути туди невеличкі аркушики з прізвищем чергового начальника. Бабці часом дивувалися, чому таку справу не можна зробити у райцентрі, проте охоче кидали ті аркушики, бо лише тоді начальники розмовляли з ними ласкаво й навіть казали "дякую". Ну й, звісна річ, розповідали, як добре буде житися після довгожданого шлюбу. Правда, ті розповіді часом викликали сльози — це коли бабці думали, що можуть не дожити до щасливого дня.
І ось нарешті довгожданний, багато разів відкладений день настав. На дванадцяти винищувачах-всепогодниках шлюбний кортеж злинув у небо. І через певний час опустився на якомусь не надто сучасному, майже загумінковому летовищі, що стало першим, але не найбільшим розчаруванням нареченого. Наступними розчаруваннями були: обдерті фасади столиці Держави-Раю, вулиці з вибоїнами на бруківці, спотворені злістю обличчя людей у довжелезних чергах — все точнісінько, як і в його країні жахливців. Але найбільший грім розчарування прогримів у палаці, коли жених нарешті сам на сам спіткався з принцесою. З'ясувалося, що це була зовсім не принцеса, а бридкий на вигляд принц явно збоченої сексуальної орієнтації. З наступної розмови прояснилося, що на шлюб він погодився через величезну й системну кризу, у якій опинилася Держава-Рай. Тим шлюбом сподівалися поправити ситуацію в економіці, геополітиці, фінансах, війську, ідеології, культурі, медицині, освіті, міжнаціональних та міжконфесійних стосунках і т. д. Дати жахливцям він нічого не міг, міг лише взяти й цинічно іржав у напарфумлене обличчя Жаха, вишкірюючи величезні, прокурені наркотою зуби.
Нарешті отямившися, Жах струсонувсь усім своїм тілом, брязнув об паркет недопитим келихом із шампаною і тим самим винищувачем-всепогодником помчав додому. Такого розчарування витримати він не міг, тож понад хмарами прийняв чітке рішення: війна! Тільки переможна війна могла змити ганьбу й покарати країну-облудницю. Жах віддав наказ про загальну мобілізацію.
Одначе скоро у тому з'ясувалась певна недоречність: мобілізовувати не було кого. Населення зникло. Частина — від голоду і хвороб, інша частина тому, що наївно повірила, ніби його нема й не було ніколи. А ті, що залишилися, вважали себе електоратом для голосувань і плебісцитів, але не для війни, до того ж, вони не розуміли Жаха, бо давно відучилися від будь-якої мови. Урядовці ж і адміністратори, почувши про мобілізацію, одразу повтікали на схід, бо давно вже тайкома служили не Жахові, а володареві Райської держави — товаришеві Гмаху.
Це було нечуваним і нестерпним. Заряджений величезною космічною енергією (1000 кіловольт), Жах такого стерпіти не міг і затремтів, заколотився, загудів, закрутився (понад 1000 обертів на хвилину) — точнісінько так, як і тоді, коли вперше з'явивсь у парламенті. Потім пролунав жахливий вибух, подібний до чорнобильського, вибух, якого ще не чула планета. У небо здійнявся вихор чорного диму, куряви й смороду, в якому й зникло все разом із Жахом.
Коли через сторіччя той дим і сморід потрохи розвіялися, то люди зі Сходу і з Заходу уздріли гігантське провалля в центрі континенту. Глибина провалля була така, що погляд не сягав його дна, ширина також ховалася за обрієм. Поміж берегами провалля завжди курився смердючий сизий дим, з якого часом вискакував безногий хвостатий Примарець. Він вихитувався, кривлявся й подавав якісь незрозумілі знаки цікавим подорожнім, котрі завжди юрмилися на урвищах понад проваллям, а потім на тижні й місяці зникав у безодні.
Люди казали, що це — наука людству за його зневагу до людських і божих законів буття.
[1] Служба безпеки.
Переклад Олександра Ірванця