Мізантроп

Мольєр

Сторінка 4 з 8
Щоб не було біди,
Вам велено мерщій з’явитися туди.

Альсест
Мені?

Гвардієць
Так, пане, вам.

Альсест
Чого ж би то, цікаво!

Філінт
(до Альсеста)
З Оронтом випливла кумедна ваша справа.

Селімена
(до Філінта)
Що, що?

Філінт
Оронта взяв великий, пані, гнів,
Що віршиків його Альсест не похвалив.
Ну, певне, хочуть там їх якось помирити.

Альсест
Ні, ні! Нещирості від мене ви не ждіте!

Філінт
Скоритись треба вам, — збирайтеся ж, ідіть.

Альсест
Ну, що тут має нам чийсь вирок ізробить?
Чи, може, повелять оті мені панове,
Щоб я сонет лихий та визнав за чудовий?
Ніколи слів своїх я не візьму назад.
Сонет той — бозна-що.

Філінт
Хай буде краще лад…

Альсест
Лихе лихим назву я завжди, слово честі.

Філінт
Ні, поступитися вам трохи слід, Альсесте,
Ідіть же.

Альсест
Я піду — та голос анічий
Мене не всилує…

Філінт
Збирайтеся мерщій.

Альсест
Допоки сам король наказом іменовим
Не повелить мені озватись іншим словом, —
Я все казатиму, свідомий власних прав,
Що шибениці варт, хто вірші ті писав.
(До Клітандра та Акаста, що сміються).
А, грім та блискавка! Не думав я, признатись,
Що я такий смішний!

Селімена
Ну, годі зволікатись,
Ідіть.

Альсест
Я, пані, йду, — але до вас вернусь
І правди щирої од вас таки доб’юсь.

ДІЯ ТРЕТЯ

ЯВА 1

Клітандр, Акаст.

Клітандр
Маркізе, інколи дивуюсь я, їй-богу:
Веселий ти щодня, вдоволений з усього.
Скажи по щирості: де теє джерело,
Що стільки радощів душі твоїй дало?

Акаст
Туди к нечистому! Я джерела не знаю,
Щоб набиратися печалі та одчаю!
Адже ж я не бідар, не хоровитий дід,
Шляхетним зветься мій не без підстави рід,
І є таких посад у королівстві мало,
Яких ім’я моє посісти б не давало.
Хтось, може, смілості мені закине брак?
Та кожне бачило і добре знає всяк,
Що я ставав не раз одважно на дуелі,
Немов на ігрища виходячи веселі.
Смаку і розуму мені не. позичать:
Про все я впевнено зугарен міркувать,
Умію, сидячи на щонайпершій лаві,
Складати, як суддя, ціну новій виставі
І подавати знак до шуму та хвали,
Як гарну сцену нам актори удали!
Я маю грацію, я маю взір привабний,
І зуби наче сніг, і стан тонкий та зграбний,
А зодягатися — скажу без зайвих слів —
У цілій Франції нема таких митців.
Жіноцтву красному я завжди до вподоби,
І сам король мені не відмовля в Шанобі.
Усе це зваживши, ти визнаєш і сам,
Що можу я своїм пишатися життям.

Клітандр
Ведеться скрізь тобі щасливо у коханні, —
Навіщо ж тратиш тут даремні ти зітхання?

Акаст
Даремні? Вдався я, маркізе, не з таких,
Щоб залицятися по-марному, на сміх!
Хай ті лиш, хто не взяв ні вродою, ні спритом,
Під ноги стеляться красуням гордовитим,
Благають, скаржаться, вдаються до зітхань,
До рабських лестощів і до гірких ридань
І мріють довгою дорогою такою
Дійти солодкої заплати дорогої..
Але такі, як я, маркізе, звикли йти
Ходою певною до певної мети.
Коли красуню я обожую і славлю, —
За неї сам себе я нижче не поставлю
І, замилований на вроду чарівну,
Я знаю сам собі і місце, і ціну.
Од безнадійної не мучуся я спраги
І хочу щоразу в зальотах рівноваги.

Клітандр
Гадаєш, дуже ти до серця тут припав?

Акаст
Маркізе, певний я у цім не без підстав.

Клітандр
Повір: ти тішишся облудною маною,
Ти сам себе сліпиш уявою палкою.

Акаст
Так, справді я сліпий, і все те — лиш мана.

Клітандр
Ні, звідки впевненість у тебе виркна?

Акаст
Я сам себе дурю.

Клітандр
На що ти уповаєш?

Акаст
Я тільки тішуся!

Клітандр
Чи докази ти маєш?

Акаст
Кажу ж тобі: мана!

Клітандр
Чи, може, ти з розмов
Із Селіменою дізнав її любов?

Акаст
Їй не цікавий я.

Клітандр
Та ну-бо, не ховайся!

Акаст
Любов моя смішна.

Клітандр
Кинь жарти ці, признайся,
Чому надієшся свойого ти дійти?

Акаст
Ох, я відкинутий, зате щасливий — ти!
Огиду я лише в красуні викликаю
І, певне, в ближчих днях повішуся з одчаю.

Клітандр
Маркізе! Нащо нам змагатися щомить?
Таж ліпше в злагоді, одверто й щиро жить!
Як підпаде один під ласку Селімени, —
Хай другий з нас піде без боротьби зо сцени
І перебійцеві одкриє вільний шлях!
Гаразд? Ударимо, маркізе, по руках?

Акаст
А, лихо матері! План, далебі, чудовий!
Його приймаю я, не. може бути й мови!
Та цить-но…

ЯВА 2

Селімена, Акаст, Клітандр.

Селімена
Ви ще тут?

Клітандр
Нас держить тут любов.

Селімена
Я чула, унизу там хтось під’їхав знов.
Не знаєте ви — хто?

Клітандр
Ні.

ЯВА 3

Селімена, Акаст, Клітандр, Баск.

Баск
Пані Арсіноя
До вас.

Селімена
Чого ж бо то?

Баск
Вона у тім покої
Із Еліантою. Дозволите просить?

Селімена
Нащо я їй здалась, не можу зрозуміть!

Акаст
За святобожницю вона усюди знана,
І серця чистий пал…

Селімена
Удаваність! Омана!
З життя втішатися вона притьмом жада,
Та не ведеться їй, і в цьому вся біда.
Вона од заздрості нетямиться важкої,
Що хтось оточений закоханців юрбою, —
І, непомічена, у самоті гіркій,
За вади і гріхи картає рід людський.
Той біль, що серце їй роз’ятрює і крає,
Вона дівочості серпанком повиває
І, честь рятуючи малих своїх приваб,
Все неприступне їй пороком нарекла б.
Проте зальотника бракує бідоласі.
А надто їй Альсест зриває очі ласі.
Тим і пече її, дратує вигляд мій,
Немовби вкрала я те, що судилось їй,
І злісних ревнощів огонь несамовитий
Насилу-силу їй дається потаїти.
Усе це — витівки фальшиві та дурні,
І преподобниця ненависна мені!
Я…

ЯВА 4

Арсіноя, Селімена, Клітандр, Акаст.

Селімена
Ах, який сюрприз! Як рада я нагоді
Вас, пані, бачити в простій своїй господі!

Арсіноя
В поважній справі я приїхала сюди.

Селімена
Ах, з вами бачитись приємно завсігди!

Клітандр і Акаст виходять сміючись.

ЯВА 5

Арсіноя, Селімена.

Арсіноя
Як добре, що від вас пішли оті панове!

Селімена
Сідайте ж.

Арсіноя
Дякую. Удатись до розмови
Про речі, що для вас важливі і значні,
На доказ приязні доводиться мені.
Самі ви знаєте: між божими дарами
Нам найдорожча честь без огріху, без плями, —
Тому своїх думок од вас я не втаю
І дружність виявлю найкраще тим свою.
Учора декількох зустріла я знайомих,
Людей, високою моральністю відомих.
Хтось ваше, пані, там припом’янув ім’я —
І прикрі осуди, на жаль, почула я.
Юрба зальотників, блискуча і зухвала,
Недобру славу вам у всьому місті склала,
І стільки казано про вас речей лихих,
Що стерпіти мені було несила їх.
Я різних доказів була повинна вжити,
Щоб вас од нападів жорстоких захистити:
Казала, що вини тут вашої нема,
Що ви люб’язні лиш, не більше, з усіма.
Але ж відомо вам: таке в житті буває,
Чому ніякого пробачення немає,
І мусила, на жаль, погодитись я з тим,
Що трохи є й підстав пересудам тяжким,
Що межі ви в своїй зламали поведінці,
Яких додержувать належить скромній жінці,
І що очистити себе в людських очах
Могли б ви ще й тепер, перемінивши шлях.
Не те, щоб я сама повірила обмовам, —
Нехай боронить бог! Та навіть випадковим
Прикметам грішності охоче вірить люд,
І треба про його нам пильно дбати суд.
Я знаю, — розум ваш у тому запорука, —
Що гніву в вас моя не викличе наука,
Бо слово, сказане по правді в слушний час, —
Лиш вицвіт приязні великої до вас.

Селімена
Я, пані, вдячна вам без краю та без міри;
Дозвольте ж і мені сказати слово щире
І за одвертість вам одвертістю сплатить,
Бо вже й цьому якраз набігла слушна мить.
Мені казали ви із приязні й любові
Про ті лихі чутки, пересуди, обмови,
Що я людей до них шановних призвела.
Та знайте: і про вас недавно мова йшла
У колі певному, відомому між нами
Чуттів шляхетністю і світлими думками.
Чеснотам віддана була увага там,
А з того приводу дали увагу й вам.
І що ж? Хоч боляче, а критися не буду:
Я чула не хвалу вам, пані, лиш огуду
За перебільшену суворість у словах,
За те, що маєте ви непомірний страх
До жесту вільного, до натяку легкого,
Хоч би там не було злочинного нічого,
За самовпевненість, за прописну мораль,
За те, що всі у вас погірдний будять жаль,
За те, що грішними веселих ви зовете
І скрізь порочності вбачаєте прикмети.
Розмова довела до думки під кінець,
Що вам не слід себе вважати за взірець.
"Навіщо, — казано, — святу їй удавати,
Як святості й сліда в житті її не знати?
Хоч молиться вона у захваті палкім,
А слуги б’є свої, не платить грошей їм;
Хоч церква над усе їй дорога та мила,
А не цурається лице її білила;
Хоч голе закрива вона на полотні,
А не зовсім чужа реальній голизні!"
Я боронити вас тоді взялася щиро,
Казала, що не слід чуткам давати віру,
Але ж перечити було затяжко всім,
І мова висновком кінчилася таким,
Що краще б вам було про себе більше дбати,
Ніж інших осудам невпинним піддавати,
Що перше, ніж людські вичислювать гріхи,
Самі позбавитись повинні ви пихи,
Що тільки хто живе і діє сам зразково,
На проповідницьке хай зважується слово,
А й то нехай би це чинили ліпше ті,
Хто зрікся діл земних навіки у житті.
Ваш розум теж мені нехибна запорука,
Що гніву в вас моя не викличе наука,
Бо слово, сказане по правді в слушний час,
Лиш вицвіт приязні великої до вас.

Арсіноя
Хоч, може, речі я і прикрі вам казала,
Та відсічі, проте, такої не чекала.
Що ж, пані! Не беру своїх назад я слів,
А жаль, що в вас вони такий збудили гнів.

Селімена
О пані, що це ви! Але ж було б чудово
За звичай мати нам таку одверту мову,
Самозасліпленню борню оголосить
1 вади другові по-дружньому судить!
Якщо ви згодитесь, давайте і надалі
Виповідати все без лестощів і жалю,
Що де говорено про мене чи про вас,
Ні з чим не криючись, цураючись окрас.

Арсіноя
Про вас лихого я і слухати не буду, —
Я заслуговую сама лиш на огуду.

Селімена
Хвалити й гудити ми можем так і сяк:
До того нас веде звичайно вік чи смак.
Є певні, згодьтеся, літа для залицяння
І для суворого чесноті слугування.
Як промінь, юності притьмарився й погас,
То що вже іншого лишається для нас,
Як не прикритися покровом соромливим…
Так, може, й я колись ступатиму в сліди вам.
Літа міняють нас і наокружний світ, —
Та хоче радощів, хто має двадцять літ.

Арсіноя
Надміру бачите різницю ви між нами
І тільки й знаєте, що хвалитесь літами.
Тим часом віком я не так-то й одійшла,
Щоб тим пишатися причина в вас була.
Не знаю взагалі, навіщо цього разу
Так хочете мені ви кинути образу?

Селімена
А я, добродійко, не втямлю, що за знак,
Що ненавидите мене ви ревно так!
Чи, може, винна я, що вам не пощастило
І повернути вам те щастя маю силу?
Коли у людях я розбуджую любов,
Коли закоханих я бачу знов і знов,
А вам, на жаль, про це доводиться лиш мріять, —
Де тут моя вина і що я можу вдіять?
Я на заваді вам ні в чому не стою,
Тож силу спробуйте у чарах ви й свою.

Арсіноя
Як? Думаєте ви, що заздрощі я маю
На тих зальотників хвалену вашу зграю?
Чи ж дорогої ми не відаєм ціни,
Якою можуть нам дістатися вони?
І хто повірить вам, що їхні всі зітхання —
Лиш прояв чистого, шляхетного кохання,
Що ви цнотливістю приваблюєте їх
І що немає тут і натяку на гріх?
Ні! Люди не сліпі і не зовсім без тями.
Адже ж і інші є любові варті дами,
Що мають і красу, і гострий ум, і хист,
А не волочиться, за ними цілий хвіст
Мужчин закоханих.
1 2 3 4 5 6 7