Над душу праведну, в побожності гарячу.
Але зате найбільш ненавидна мені
Побожність для людей, збудована з брехні,
І ці пройдисвіти, ці ніби преподобні,
Ці богокради, ці актори неподобні,
Що найсвятіше все, що має людський рід,
За іграшку взяли, забувши кару й стид,
Бо пориви в душі до зиску тільки чують,
А з правди роблять крам і святістю торгують,
І щоб поваги більш собі в людей здобуть,
Очима лупають і землю лобом б’ють.
Поглянути на них — живими йдуть до бога,
А пхають у гаман де можна й скільки мога;
В гарячих молитвах випрошують у всіх,
Монахів удають між натовпу й утіх,
Ховають бруд душі за ревністю до віри,
Дражливі, тяжко злі, безвірні, лицеміри,
І якщо їм кого згубити закортить,
То згублять і речуть: се небо так велить.
Вони тому страшні неситою злобою,
Що проти нас беруть таку поважну зброю,
Бо люди віри ймуть у щирість їх, вони ж
Охоче в серце нам свячений встромлять ніж.
На цих дурисвітів наш вік тепер багатий;
Побожне ж серце теж не трудно розпізнати.
Чимало є таких правдивих за наш час,
Що можуть прикладом зробитися для нас.
От Арістон, Оронт, згадайте й Періандра,
Та й Алсідама теж, Полідора, Клітандра,
Усякий їм оддасть таку, як треба, честь,
Бо не лукавії, бо в них чеснота єсть,
Бо не сидить у них чванливість неможлива,
Побожна їх душа прихильна й милостива,
Та й не навчають нас, бо мають те за гріх.
Хай інші тішаться препишними словами,
Вони ж своїм життям орудують над нами.
Вони в душі людській не бачать тільки бруд
І добре думають про весь наш грішний люд;
Нема в них хитрощів, інтриг вони не знають,
А тільки, щоб як слід прожити в світі, дбають;
Нема в них з грішником завзятої війни;
Єдиний тільки гріх ненавидять вони;
Не обстають вони за інтереси неба
Ще з більшим запалом, ніж задля його треба.
От справжні люди, от зразок вам чесноти,
От приклад, що за ним усім нам треба йти.
А ваш укоханий зовсім не тої вдачі.
Ви щиро хвалите його чуття гарячі,
Але фальшивий блиск вам очі засліпив.
Оргон
Коханий братику, скінчили ви?
Клеант
Скінчив.
Оргон
Ну, зоставайтеся ж.
Клеант
Іще два слова, брате,
Про інше: хочу я Валера нагадати,
Ви слово подали, що буде він ваш зять.
Оргон
Так.
Клеант
І обрали день, коли його звінчать?
То правда.
Оргон
То правда.
Клеант
Чом же ви з весіллям забарились?
Оргон
Не знаю.
Клеант
Чи невже думки в вас одмінились?
Оргон
А може.
Клеант
Чи слова ви марно даєте?
Оргон
Цього я не скажу.
Клеант
Бо перешкод на те
Немає вам, щоб ви вчинили, як казали.
Оргон
По тому…
Клеант
Хочу я, щоб ви не хитрували.
Про це довідатись просив мене Валер.
Оргон
Чудово.
Клеант
Що ж од вас йому сказать тепер?
Оргон
Що хочете.
Клеант
Але конечна е потреба
Знать ваші заміри. Які вони?
Оргон
Кажімо без крутні.
Ви слово подали; чи справдите, чи ні?
Оргон
Прощайте.
Клеант
(сам)
Тут Валер дізнає, певно, зради.
Скажу йому про все, хай пошукає ради.
ДІЯ ДРУГА
ЯВА 1
Оргон, Мар’яна.
Оргон
Мар’яно!
Мар’яна
Татку!
Оргон
Я сказати хочу вам
Щось нишком.
(Зазирає до кабінету).
Мар’яна
Ви чого шукаєте?
Оргон
Чи там
Хто не сховавсь, дивлюсь, чи хто не підслухає,
Бо хатка ця якраз підслухача сховає.
Ну, добре, ми самі. Мар’яно, повсякчас
Я розум лагідний спостерігав у вас,
І повсякчас до вас я не зменшав кохання.
Мар’яна
Я дуже дякую за ваші почування.
Оргон
До добре, донечко, а щоб їх заробить,
Повинні ви мене у всьому вдовольнить.
Мар’яна
Я тільки й думаю про це щодня й щоночі.
Оргон
Авжеж. Ну, а який Тартюф, на ваші очі?
Мар’яна
Кому? Мені?
Оргон
А так. Подумайте про те.
Мар’яна
Про нього, тату, я скажу, що звелите.
ЯВА 2
Оргон, Мар’яна; Доріна ввіходить тихенько й стає позад Оргона: її не видно.
Оргон
Це чемна відповідь. Скажіть же ви про нього,
Що гідності в йому є стільки, як ні в кого;
Що він до мислі вам, що любо вам самій,
Як раджу я, піти до шлюбу з ним мерщій.
Га?
Мар’яна
Га?
Оргон
Що?
Мар’яна
Що таке?
Оргон
Як?
Мар’яна
Я не розібрала.
Оргон
Що? Як?
Мар’яна
Про кого це щоб я таке сказала?
Хто полюбивсь мені і з ким мені самій
Так дуже хочеться до шлюбу йти мерщій?
Оргон
З Тартюфом.
Мар’яна
Та того не станеться довіку.
Хіба сказала б я таку брехню велику?
Оргон
Це буде правдою, бо мій такий наказ.
Як я сказав, то так і станеться якраз.
Мар’яна
Невже ви хочете?..
Оргон
Вас хочу одружити,
Щоб у свою сім’ю Тартюфа прилучити.
Я так постановив, і він судився вам.
Бажання ваші я…
(Побачивши Доріну).
Що робите ви там?
Цікавість, мабуть, вас підбурює чимало,
Що аж на підслухи прибігти вам припало.
Доріна
Не знаю, відкіля взялася чутка та,
Чи хто доміркувавсь, чи так брехню спліта,
Але вже чула я про шлюб той через люди,
І я таки кажу: брехня, того не буде.
Оргон
Це неймовірним вам здається?
Доріна
Навіть так,
Що віри не пойму я й вам самим ніяк.
Оргон
Я знаю способа, щоб віри пойняли ви.
Доріна
Еге, балакайте! Ви дуже жартівливі.
Оргон
Чи правду я кажу, покаже річ сама.
Доріна
Вигадуйте!
Оргон
Але ж тут вигадок нема.
Доріна
Не вірте, панночко: жартують ваші тато;
Не бійтесь…
Оргон
Я кажу…
Доріна
Впевняєте завзято.
Та хто ж повірить вам?
Оргон
Мій гнів вам доведе…
Доріна
Ну, вірю я, так це ж для вас на гірше йде:
Чи то ж з поважною людиною такою,
Як ви, з широкою на тварі бородою,
Такий зчинився глум? Та де ж ваш розум?
Оргон
Щось вільно розмовлять тобі притьмом кортить…
Я не люблю цього, прошу вас уважати.
Доріна
Хіба ж, не сердячись, не можна розмовляти?
Це вам на глум прийшла нікчемниця така,
Бо ваша панночка здалась не для святька.
Він має думати над іншими речами;
Та й що вам за користь, що станете сватами!
Навіщо вам, як ви з таким оце добром,
Брать голого?
Оргон
Мовчіть; хоч бідний він цілком,
Але за це він варт ще більшої пошани,
Бо, певно, вбогість та є вбогість без догани.
Понад величними вона його знесе
За те, що занедбав добро земнеє все,
За те, що не злюбив усе дрібне, дочасне
І покохав одно, що ввіки не загасне;
Я ж поможу йому, коли його прийму,
Вернути все добро, що припада йому:
Це добрий шмат землі, краса, оздоба краю,
Але я й так його шляхетним уважаю.
Доріна
Так це він каже сам, і ця його пиха
Не дуже до лиця людині без гріха,
Бо хто себе віддав на те, щоб свято жити,
Той не дзвонитиме про рід свій знаменитий.
Правдиве зниження побожного життя
З гордотою ніяк не зв’яжеш до пуття.
Але розмова ця вам робить недогоду,
То розберім його, а не його породу.
Невже такому от ви дочку оддасте?
Й не пожалкуєте ані разу про те?
Невже не бачите того, що не годиться,
На чому шлюб такий запевно окошиться?
Бо ті, що силоміць дівчину віддають,
Справляють честь її на небезпечну путь,
А вірність у жінок залежить більш від того,
Чи їх за доброго дадуть, чи за лихого.
Коли в чоловіків на лобі є ріжки,
То винні в тім вони, а зовсім не жінки.
А бути вірною — то річ трудна й велика,
Як маєш бозна-що на місці чоловіка.
І хто зав’язує дочці з нелюбим світ,
За помилки її той богу дасть одвіт.
То небезпечна річ, про це ви погадайте.
Оргон
Я сам не вмію жить, так ви мене навчайте.
Доріна.
Не зле було б, якби ви слухали мене.
Оргон
Не слухаймо її, то, дочко, все дурне.
Що треба вам, про те мені найкраще знати.
Хоч обіцяв я вас Валерові оддати,
Але почув тепер, що він до карт меткий
І в справах віри щось занадто вже легкий,
Бо в церкві я його якось іще не бачив.
Доріна
Ви хочете, щоб він там раз у раз маячив,
Як ті, що йдуть туди на дивування всім?
Оргон
Я не питаю вас, що бачите ви в тім.
(До дочки).
Нарешті, другий той у добрій з небом згоді,
І скарбу кращого над цей шукати годі.
Цей шлюб вам станеться вінцем бажань усіх;
Він буде створений із любощів і втіх;
Любов незрадную побачить ваша хата,
Ви жити будете, мов тії голуб’ята,
Без сварок, без гризні, в спокої кожний час;
Ви зробите його чим хочете для вас.
Доріна
Вона його нічим, як тільки дурнем, зробить.
Оргон
Що за язик!
Доріна
Кажу, що він того заробить,
Бо вплив його такий, що виб’є всяку честь,
Яка у панночки тепер у серці єсть.
Оргон
Ощ не мішайтеся, замкніть лиш краще рота;
Стромляти всюди ніс велика в вас охота.
Доріна
Усе, що я кажу, на ваш верну я бік.
Оргон
Дарма працюєте, то й прикусіть язик.
Доріна
Як хто вас полюбив…
Оргон
Не хочу я кохання.
Доріна
Я вас люблю, дарма що в вас нема бажання.
Оргон
Ох!
Доріна
Ваша честь мені на серці, то й ніяк
Не хочу я, щоб вас висміював усяк.
Оргон
Ви не замовкнете?
Доріна
Велить мені сумління
Не дать, вам скоїти такого одружіння,
Оргон
Замовкни, гадино! Твій безсоромний вид!..
Доріна
Ах, ви побожний пан; кричати вам не слід.
Оргон
Бо кров мою мутить балакання шалене.
Мовчи, кажу тобі, не говори до мене.
Доріна
Мовчу, хоч думаю те саме… Ну, нехай.
Оргон
Ти можеш думати, що хочеш, тільки дбай,
Щоб нишком думати.
(До дочки).
Ну, годі вже, в татуся
Все обмірковане як треба.
Доріна
(набік)
Я скажуся,
Що мушу я мовчать!
Оргон
Не фертик він, це так,
Але такий…
Доріна
(набік)
Еге, і пика — мов личак.
Оргон
Що прихилить тебе, якби не мали сили
Чесноти інші всі…
Доріна От цяцю наділили!
Оргон повертається до неї, склавши руки на грудях, і слухає.
Якби це я була… Ну, так ніхто мене
Безкарно силоміць на шлюб не пожене,
Бо показала б я хоч зараз після шлюбу,
Що жінка має чим віддячити нелюбу.
Оргон
(до Доріни)
Так тут зовсім нема ваги моїм словам?
Доріна
Чого ви? Я ж хіба кажу що-небудь вам?
Оргон
А що ж ти робиш тут?
Доріна
З собою розмовляю.
Оргон
(набік)
Гаразд, провчу її, бо в’їдлива без краю.
Я дам ляща, то враз заціпить рота їй.
(Стає в таку позу, ніби хоче вдарити Доріну, повертається до неї з кожним словом, що говорить до дочки. Доріна стоїть мовчки).
Ви, дочко, мусите схвалити замір мій…
І вірте, чоловік… що вмів я вам обрати…
(До Доріни).
А що, мовчиш?
Доріна
Бо вже не маю що казати.
Оргон
Хоч слово ще скажи.
Доріна
Охоти вже нема.
Оргон
Бо я б тебе піймав.
Доріна
Чи я ж дурна сама?
Оргон
Вам, дочко, слід мені слухняністю платити,
Мого обранця ви повинні полюбити.
Доріна
А я сміялась би, та ще й під ніс йому.
(Утікає).
Оргон
(хоче дати їй ляпаса, але не влучає)
Ви, дочко, маєте не дівку, а чуму,
Із нею від гріха втекти немає змоги.
Тепер мої думки геть збилися з дороги,
Бо голова в огні від тих дурних розмов.
Піду хоч проходжусь та втихомирю кров.
ЯВА 3
Мар’яна, Доріна.
Доріна
Скажіть мені, чи ви язик свій загубили?
Чи треба, щоб і в цім вас інші боронили?
Безглуздо хочуть вас до шлюбу потягти;
А ви не кажете ні слова навпроти.
Мар’яна
Що ж з батьком діяти, як він такий упертий?
Доріна
Хоч дещо довести, щоб ту напасть одперти.
Мар’яна
Що?
Доріна
Що в душі любов з наказу не зросте,
Що вам, а не йому, ви пару берете,
Бо тільки ради вас цю справу розпочато,
То й мусите любить самі ви, а не тато,
І що коли Тартюф його причарував,
То треба, щоб він сам вінець із ним узяв.
Мар’яна
Ох, сила батькова для нас така велика,
Що я перед своїм роблюся без’язика.
Доріна
Розважмо це: Валер любов одкрив вам сам.
Скажіть, чи любий він, а чи не любий вам?
Мар’яна
Ой, як же ти моє тим скривдила кохання!
Доріно, чи тобі ж робити це питання?
Я серце все тобі відкрила сто разів,
І знаєш ти, який огонь його зігрів.
Доріна
Хто ж знає, чи душа устами говорила,
Чи справді ця любов вам серце зачепила?
Мар’яна
Недобре робиш ти, що ти непевна в тім,
Я й то любов мою вже показала всім.
Доріна
Так любите його?
Мар’яна
Кохання те безкрає.
Доріна
І він, здається, теж так само вас кохає?
Мар’яна
Я думаю.
Доріна
І з вас обох бажає всяк,
Щоб одружитися скоріш?
Мар’яна
Авжеж, що так.
Доріна
А шлюб із другим тим яку вам дасть надію?
Мар’яна
Скоріш, ніж вийти, смерть собі я заподію.
Доріна
От і рятунок є, а я то й не туди…
Умерти, та й зараз позбутися біди.
Чого ж вам треба ще? Це думка пречудова.
Мене аж гніває така нікчемна мова!
Мар’яна
Доріно, що ж це ти розгнівана така?
Невже тобі дарма недоленька людська?
Доріна
Мені дарма про тих, що плещуть не до речі
І так покірливо беруть біду на плечі.
Мар’яна
Так серце, бач, моє таке вже боязке.
Доріна
Любов йому велить, щоб сталося тривке.
Мар’яна
Хіба ж мою любов що-небудь одмінило?
А батька вмовити — то це ж Валера діло.
Доріна
Але як батько ваш такий цупкий удавсь,
Ще й у Тартюфа так завзято закохавсь,
А слово першеє схотів тепер зламати —
Скажіть, чи то ж Валер у тому винуватий?
Мар’яна
Коли відмовою тому я відповім,
Я людям покажу, хто в серці е моїм.
Як ради нього я, хоч любий він без краю,
Повинність доччину й дівочий стид зламаю?
Чи хочеш, щоб любов мою перед людьми…
Доріна
Ні, ні, не хочу; що ж, я бачу — ви самі
Тартюфа вибрали.