Я дам тобі таке, чого повік
Іще не бачив чоловік.
Фауст
Що хочеш ти, нещасний чорте, дати?
Чи можеш ти стремління ті узнати,
Що їх плекає дух людський?
Є в тебе їжа — в ній нема поживи;
Є в тебе злото — та воно рухливе,
Із рук виприскує як стій;
Покажеш гру — в ній виграть неможливо,
Даси коханку — а вона, зрадлива,
З моїх обіймів іншому морга;
Є в тебе честь і слава дорога —
Мов метеор, вона щезає;
У тебе плід зеленим зогниває,
А дерево лиш мить одну цвіте.
Мефістофель
Така вимога біса не злякає,
Я можу дать тобі все те.
Та, друже мій, колись і щось хороше
Утішити в спокої прийде нас.
Фауст
Коли, вспокоєний, впаду на ліні ложе,
То буде мій останній час!
Коли тобі, лукавче, вдасться
Мене собою вдовольнить,
Коли знайду в розкошах щастя, —
Нехай загину я в ту мить!
Ідем в заклад?
Мефістофель
Ідем!
Фауст
Дай руку, переб'єм!
Як буду змушений гукнути:
"Спинися, мить! Прекрасна ти!" —
Тоді закуй мене у пута,
Тоді я рад на згубу йти.
Тоді хай дзвін на вмерле дзвонить,
Тоді хай послух твій мине,
Годинник стане, стрілку зронить,
І безвік поглине мене.
Мефістофель
Зміркуй як слід! Ми все затямим, друже!
Фауст
На це ти маєш всі права.
Що я кажу — то не пусті слова.
Тобі чи ще кому — байдуже.
Мефістофель
Сьогодні ж, пане докторе, в обід
Я до своєї служби приступаю.
Але — життям і смертю заклинаю —
Розписку дай, щоб все було як слід.
Фауст
Навіщо ця формальність дріб'язкова?
Не знаєш ти, що ми додержуємо слова?
Тобі не вистачить хіба,
Що слово дам несхибне, поки віку?
Весь світ тече, хисткий без міри і без ліку,
Мене ж затримає клятьба?
Хоч, може, це й химера все —
Але душа її приймає.
Блаженний той, хто вірність в серці має,
Він без жалю все в жертву їй несе.
А звій пергамену, і підпис, і печатка
Лякає всіх, як хижий василіск;
Там слово мертве од початку,
Там владу мають шкура й віск.
Скажи ж мені, що треба взяти:
Мідь? Мармур? Шкуру? Папірець?
Різець, перо чи олівець?
Як бачиш, вибір пребагатий!
Мефістофель
Уже засипав, як з лоток…
Навіщо стільки тої мови?
Бери абиякий листок,
А підписатися — вточи краплину крові.
Фауст
Ну що ж, і цей зроблю я крок,
Коли вже в вас такі умови.
Мефістофель
Кров, бачиш, своєрідний сік.
Фауст
Не бійсь, що я угоду цю порушу:
Мою нестримно пориває душу
До того, що тобі прирік.
Даремно я себе дурив:
Не більш од тебе я заважив.
Великий дух мене зневажив,
До тайн природи вхід закрив.
Науки стали мені ненависні.
Тепер у вирі чуттєвих втіх
Я пристрасті пломінь заспокою,
За чарівною пеленою
Набачусь див і чуд усіх.
Риньмося сміло в часу прибій,
В потік випадків і подій,
Нехай і сміх, і плач,
І щастя, й біль невдач
Перехлюпуються, як хвилі рік:
Лиш в русі проявить себе чоловік.
Мефістофель
В нас не питай, де міра й край:
Всього досхочу, до жадоби.
Бери, хапай, що до вподоби,
І на здоров'я поживай.
Лиш не губись, держися сміло.
Фауст
Та зрозумій, не в насолодах діло.
В стражданнях радощі відчути я готов,
Утіху — в розпачі, в ненависті — любов.
Мій дух звільнивсь уже од пут науки,
Чутким зробивсь до будь-якого болю,
Вмістить в собі всі радощі і муки,
Все те, що людству випало на долю.
І глиб, і вись — все духом охоплю я,
І втіху, й біль — все в серце уберу я,
Щоб всім єством своїм з єством вселюдським злитись
І разом з ним у безвість провалитись.
Мефістофель
І я жую вже ряд тисячоліть
Той шмат черствий, мій друже милий!
Ніхто з людей, з колиски й до могили,
Старої закваски ніяк не міг стравить.
Повір мені, для себе сам
Бог сотворив цей світ як цілість;
Він в вічнім світлі сяє там,
Нам дав лиш пітьму, ну, а вам
І день і ніч послав як милість.
Фауст
Коли ж я хочу!
Мефістофель
Це воно!
Але… тут є "але" одно.
Мистецтво довге, вік короткий,
Ти б мусив знати це давно.
Нехай який-небудь поет солодкий,
У мріях смілий, у серці кроткий,
Для тебе аж у хмари зайде,
Найкращі якості там найде;
Ти будеш сміливий, як лев,
І, як сайгак, прудкий,
Як півдня син, яркий, палкий,
Як сіверяк, кріпкий.
І будеш ти зразком лицарства
І водночас верхом лукавства,
Зумієш пристрастю палати
І розраховано кохати.
Таку прояву високосну
Значу я знаком мікрокосму.
Фауст
Хто ж я такий, що досягти
Я мрії людськості не можу,
Якою душу я тривожу?
Мефістофель
Кінець кінцем, ти — тільки ти.[28]
З мільйонів кучерів дістань собі перуки,
На височеннії зопнися закаблуки,
Але й тоді ти будеш — ти.
Фауст
Не радує мене тих знань скарбниця,
Що я збирав на протязі років…
Я ніби й ріс — а добре придивиться,
То духом я ні крихти не зміцнів;
Не став я ні на волос вищий,
До безконечного не ближчий.
Мефістофель
Мій друже, дивишся на речі
Ти якось надто по-старечи;
Ні, треба діяти не так,
Поки в житті ми чуєм смак.
Кат знає! Руки, ноги маєш,
І голова, і зад — все є…
А те, чим вільно користаєш,
То, може, скажеш, не твоє?
Шестірку коней я впряжу,
Коли купити їх до змоги,
І, хоч людина, а біжу,
Як звір двадцятьчотириногий!
Мерщій покиньмо всі думки
І в світ пориньмо навпрямки!
Хто в мудрощі химернії заходить,
Той мов осел, невдаха-довговух,
Якого пустирем мара по колу водить,
Коли кругом хвилює пишний луг.
Фауст
З чого ж ми почнемо?
Мефістофель
Мерщій відціль біжім!
Та це ж катівня, а не дім!
Себе ти тут даремно душиш
І хлопчаків нещасних сушиш;
Нехай сусіда цим живе,
Товче, як знає, воду в ступі…
Чи тим малим ти скажеш щось нове?
Вони для того надто глупі.
Ось чуєш, вже один іде!
Фауст
Я не прийматиму нікого.
Мефістофель
Та бідний хлопець довго жде,
Невже ж і піде без нічого?
Стривай, цей плащ і шапочка оця
Мені якраз, здається, до лиця.
(Перевдягається)
На мене сміло покладайся,
Я хлопчику скажу два-три слівця,
А ти іди в дорогу вже ладнайся.
Фауст виходить.
Мефістофель
(у Фаустовій довгій одежі)
Зневаж лиш розум і знання —
Найвище людське надбання;
Хай дух олжі тебе охмарить,
Дивами злудними обмарить, —
Тоді робота нам легка…
Йому діставсь на долю дух бентежний,
Що мчить усе вперед, усе чогось шука,
Рвучись кудись в простір безмежний,
Од втіх земних він утіка.
Втягну ж його в життя розпусне,
У світ нікчемностей липкий,
Хай б'ється, борсається, грузне,
Нехай в ненаситі своїй
Жадливими устами дарма ловить
Примарну їжу і пиття, —
Коли б і не вдалось мені його підмовить,
То він би й сам пропав без вороття.
Увіходить учень.
Учень
У цьому місті я новак,
Сюди осміливсь завітати,
Щоб мужа вченого пізнати,
Якого тут шанує всяк.
Мефістофель
Вельми вдячний вам за цюю честь,
Та таких, як я, немало єсть.
Ви що, уже взялися за науку?
Учень
О, прийміть мене під вашу руку!
Я з щирим серцем сюди прийшов,
Є й грошенята, й свіжа кров.
Довго мене не пускала мати,
Та дуже хочу мудрість пізнати.
Мефістофель
Тоді на місці ви якраз.
Учень
Признатись, сумно якось у вас:
Усі ці мури, всі ці зали
Мені до серця не припали.
Мов нежива оселя ця —
Ані зела, ні деревця,
А як за парту я сідаю —
І слух, і зір, і ум втрачаю.
Мефістофель
Та тут у звичці діло все.
І немовля спочатку теж
Не дуже радо груди ссе,
А опісля — не одірвеш.
Отак і вам — науки груди
Щодня смачніше ссати буде.
Учень
Радніший я до тих грудей допасти,
Але ж навчіть, як шлях до них прокласти?
Мефістофель
Та ви скажіть мені вперед,
Який ви обрали факультет?
Учень
Я хочу справді вченим стати,
Усе знання умом обняти,
Пізнать життя землі і неба
І всіх речей збагнути суть.
Мефістофель
Ви стали враз на вірну путь;
Лиш розважатися не треба.
Учень
Візьмусь я щиро працювати,
Але хотілося б мені
Хоч трохи часом погуляти
У гарні святкові літні дні.
Мефістофель
Цінуйте час — він не стоїть на місці,
Зумійте з нього взять якмога більш користі,
А щоб як слід згострити ум,
Вступіть в Collegium logicum.
Там дух ваш добре намуштрують,
В іспанські чоботи озують,
Щоб він тягнувсь за кроком крок
Обачно по шляху думок,
А не збивавсь на манівці,
Як блудний вогник по луці.
Там вас навчатимуть щодня:
Не дій ніколи навмання,
Не так-то просто їсти й пить —
Все слід під "раз, два, три" робить.
Думки у нас фабрикують так,
Як складну тканину тче верстак:
Раз ступив — тисячі ниток,
Раз прибив — непомітно ллються,
Човники сюди-туди снуються,
В основу вплітаючи уток.
А тут філософ вже підходить
І що, йчого і як доводить:
Як перше так і друге так, —
То третє і четверте так;
Як першого й другого немає,
То третє й четверте відпадає.
І славлять повсюди його учні,
Та щось із них ткачі незручні.
А стане мудрець живе щось вивчати —
Заходиться з нього дух виганяти,
І от — всі частки в руках трима,
Та що по тих частках — зв'язку ж нема!
"Encheiresis naturae" це в хімії звуть,
Ті мудрощі темні самі себе б'ють.
Учень
Мені не все тут зрозуміло.
Мефістофель
Та далі краще піде діло,
Навчіться лиш редукувати
І вірно класифікувати.
Учень
Од цих речей я очманів:
У голові — мов сто млинів.
Мефістофель
А потім, щоб дійти мети,
Слід метафізику пройти.
Збагніть, зглибіть усе те в ній,
Чого не втямить глузд людський,
А як не все і збагнете —
Слова ж препишні є на те!
Та ви в цей перший рік занять
Повинні пильно працювать:
Щодня п'ять лекцій буде в вас;
З дзвінком завжди заходьте зразу в клас
Заздалегідь завчіть урок
З своїх книжок — рядок в рядок,
Побачите, що вчитель вчить
Достотно так, як там стоїть,
І все пишіть у зошит свій,
Мов то диктує Дух Святий.
Учень
Я розумію це чудово:
Не спи, у класі сидячи,
Усе записуй слово в слово,
Іди додому та й учи.
Мефістофель
То вибирайте ж факультет!
Учень
У правознавстві щось принади я не бачу.
Мефістофель
За це я вас не винувачу:
Наука права — то не мед.
Закон, права, правопорядок —
Все те прийшло до нас у спадок,
Передавалось, як лишай,
Із роду в рід, із краю в край.
Страждай, тому що ти нащадок:
Ум — безумом і злом добро стає,
А що у нас природне право є,
Про те нема ніде і згадок.
Учень
Тому, що досі думав сам,
У вас підтвердження знайшов я.
Чи не піти ж на богослов'я?
Мефістофель
Я б не хотів зле радить вам.
В науці тій обачним треба бути,
Щоб на слизьку дорогу не ступить.
Розлито стільки в ній таємної отрути,
Що трудно нам її од ліків одрізнить.
Найкраще й тут — одного лиш держіться
І на слова учителя кляніться,
Тоді вам прикростей не знать.
І взагалі, держіться слова,
І в храм пізнання путь готова.
Учень
Але ж до слів потрібно і понять!
Мефістофель
Авжеж, це так, міркуючи сумлінно;
Та де понять не стане, неодмінно
Словами слід їх підмінять.
Словами спорять на всі теми,
Словами творять всі системи,
Словам тим віри всі діймають,
Із слова букв не викидають.
Учень
Пробачте, я вам відбираю час,
Розпитуючи без упину,
Та хтів би я почуть од вас
Ще кілька слів про медицину.
Три роки швидко промайнуть,
А ще ж яка далека путь!
Та вже як хто покаже пальцем,
То ніби охітніше йти.
Мефістофель
(до себе)
Ну, мабуть, годі сухоти,
Явлюся знов, як чорт — зухвальцем.
(Вголос)
Дух медицини легко зрозуміть.
Великий і малий світ вивчити прийдеться,
А там — нехай усе ведеться,
Як Бог велить!
Тут нічого в премудрощах витать —
Не перевчиш усього і за вік;
Хто нагоду зумів піймать,
То тільки й чоловік.
А ви збудовані як треба,
Та й смілість би у вас найшлась, —
І як повірите ви в себе,
То й інші теж повірять в вас.
Займіться, раджу вам, жінками:
В них охи й ахи цілий вік;
Тих самих лік
Всі потребують хворі дами;
Не надто грубо лиш зайдіть —
І всі до вас попали в сіть.
На титул ваш усі повірить ладні,
Що рівних вам у вмілості нема,
І мацайте собі усі красоти знадні,
Що інший жде роками задарма.
Щупніть їй пульсик, як годиться,
Метніть їй зір при тім палкий,
Візьміть за стан її стрункий —
Чи не тісна, мов, шнуровиця?
Учень
Оце воно! Тут видно, що і де.
Мефістофель
Теорія завжди, мій друже, сіра,
А древо жизні — золоте.[29]
Учень
Немов крізь сон я слухаю все те.
За мудрі ради вам подяка щира;
Коли ж іще мене ви повчите?
Мефістофель
Я помогти готовий завше.
Учень
Я не піду од вас, не взявши
Хоч пари писаних рядків:
В альбом що-небудь я б просив.
Мефістофель
Гаразд!
(Пише й дає).
Учень
(читає)
Eritis sicut Deus, scientes bonum et malum.[30]
(З пошаною закриває альбома, вклоняється й виходить).
Мефістофель
Слухай цих слів та змії, тітки моєї, поради —
Будеш своїй богорівності
сам незабаром нерадий!
Фауст
(увіходить)
Куди ж ми підемо?
Мефістофель
Побудемо, де слід:
Оглянем перш малий, за ним великий світ.
Побачиш, буде до любові
Тобі цей курс наук чудовий.
Фауст
Задовга в мене борода,
І пустувать мені шкода.
Боюсь, що зробим кепську спробу,
Цей світ — не на мою подобу;
На людях нічусь я, малюсь,
Завжди соромлюсь і гублюсь.
Мефістофель
Нічого, друже мій, усе це згодом дасться,
У себе тільки вір, і ти доб'єшся щастя.
Фауст
А як же з дому нам піти?
Де тії коні, повіз, челядь?
Мефістофель
Та наші так: плаща лише простелять —
І пошуміли у світи!
У смілий цей політ з собою
Речей багато не бери;
Ми миттю злинем догори,
Ось тільки я дмухну югою —
Легенько скрізь летітиметься нам!
Поздоровляю вас з новим життям!
Авербахів склеп у Лейпцигу
Веселе товариство розважається.
Фрош
Ніхто не п'є, не веселиться.
Я покажу вам кислі лиця!
Завжди, бувало, горите,
А це, як мокрі, сидите!
Брандер
Себе вини! Бо й ти хороший теж:
Ні свинства, ні дурниці не сплетеш.
Фрош
(виливає йому на голову склянку вина)
На й те, і те!
Брандер
З свиней свиня!
Фрош
А ти не в'язни, як пеня!
Зібель
За двері геть! Не треба чвар!
Усяк лиш пий і пісню шквар:
Гей, гей-а-гей!
Альтмаєр
Ой пробі! Вати, вати!
Оглухну я, як будуть так співати.
Зібель
Як од склепінь луна іде,
То, значить, добре бас гуде.
Фрош
Отак! Кому ж не в лад,
того в три вирви гнать!
Ой тара-ляра-ля!
Альтмаєр
Ой тара-ляра-ля!
Фрош
Ну, можна починать.
(Співає)
І як воно іще стоїть,
Священне Римське царство?
Брандер
Погана пісня! Політична! Тьху!
Противна пісня! Даймо Богу славу,
Що не на нас він звірив ту державу.
Про мене й те прибуток немалий,
Що я не цісар і не канцлер в ній.
Та треба й нам якесь начальство мати;
Анумо папу обирати!
Відомо всім, котрій з прикмет
Належить тут пріоритет!
Фрош
(співає)
Соловейку-пташко, лети-вилітай,
Мою милованку сто раз привітай…
Зібель
Про милу не співай! Не хочу я і чути!
Фрош
Співай і прославляй! По-твоєму не бути!
(Співає).
Одчини! Бо ніч іде.
Одчини! Бо милий жде.
Зачини! Світає день…
Зібель
Ну що ж, співай на славу їй пісень!
Од цих пісень тобі ж колись завадить:
Мене вже зрадила, чекай, тебе ще зрадить.
Нехай кохається вона з домовиком,
Вночі на пустирі стає із ним на речі,
І цап, вертаючись додому од відьом,
Хай на добраніч їм люб'язно промекече.
Хіба я з розуму вже спав,
Щоб за повією впадав?
Які у біса їй привіти?
Хіба що вікна потрощити!
Брандер
(гримнув кулаком по столі)
Мовчать! Мовчать! Що за содом!
Ви ж знаєте, я вмію жити:
Тут всі закохані кругом,
їх треба чимсь хорошим пригостити,
Щоб все кінчилося ладом.
Ось пісня вам нового крою,
І всі тягніть приспів за мною.
(Співає).[31]
Раз криса в кухні завелась,
Жила із сала й масла,
Мов доктор Лютер, розплилась,
Пузце собі напасла.
Та кухар їй отрути дав,
І білий світ немилий став,
Неначе з закохання!
Хор
(весело)
Неначе з закохання!
Брандер
Вона й туди, вона й сюди,
Усе гризе, що знає,
З усіх калюж пила води —
Ніщо не помагає!
Вона й навплиг, вона й навскач,
її ж пече — хоч сядь та й плач,
Неначе з закохання!
Хор
Неначе з закохання!
Брандер
І зо страху середо дня
У кухню як не скоче!
Упало край вогню, бідня,
Так жалібно пискоче…
Отруйник злий сміється лиш:
"Ого, як солодко квилиш,
Неначе з закохання!"
Хор
Неначе з закохання!
Зібель
Ех, ниці блазні! І чому б
Із цього приводу радіти?
Жарт — бідну крису отруїти!
Брандер
Чи ба, озвався крисолюб!
Альтмаєр
Ех ти, товстий, а тонкокожий,
Ти, голомозина гладка!
Недаром же і сам ти схожий
Ураз на крису й пацюка.
Фауст і Мефістофель.
Мефістофель
От, для початку придивися,
Як весело живе гульвіса:
Йому, крім ґуль, усе бридня,
Справляє празника щодня.
Хоч розум в'яне від безділля,
Танцює кожен тут кругом,
Мов кошенятко за хвостом;
Аби легке було похмілля,
Аби шинкар на віру дав —
Ото йому усіх і справ.
Брандер
Що це за люди чудородні?
Одразу знать, що лиш сьогодні
До нас у місто прибули.
Фрош
Це правда.