Мефістофель
Не може дурень зрозуміть,
Що щастя треба заслужить.
Хоч камінь мудрих він добуде,
Без мудрого той камінь буде.
Маскарад
Просторий зал з бічними покоями, оздоблений і причепурений до маскараду.
Герольд[58]
Геть, давні вигадки німецькі,
Чорти, відьми, танки мертвецькі, —
Ми інших хочемо забав.
Наш володар у дні походів
Недарма Альпи переходив;
Собі на користь, всім на подив
Веселий край він там придбав.
До папського схилившись трону,
Добився цісарських він прав
І звідтіля приніс собі корону,
Та й нам ковпак блазенський теж узяв.
І ми удруге народились:
Усі вельможі, всі пани
У той ковпак любенько нарядились;
Немов дурними поробились, —
По-своєму ж розумні всі вони.
Вони вже йдуть — де самотою,
Де парами, а там юрбою,
Тут за гуртком пливе гурток…
Сюди, сюди, тут стільки вражень!
Проте не йде мені з думок,
Що світ — один великий блазень,
Хоч знає безліч витівок.
Садівниці
(співають у супроводі мандолін)
Чепурились ми в надії,
Що сподобаємось вам —
Флорентинки молодії,
Вбрані з блиском двірських дам.
Закосичились квітками,
Вбрали пишні пояси,
І стрічками, і шовками
Додали собі краси.
Як до справи взяться зручно,
Можна всього досягти:
Квіти, виплекані штучно,
Будуть цілий рік цвісти.
Із шматочків різнобарвних
Симетричні пелюстки…
Глянь на квіти — скільки чар в них,
Хоч прості самі частки.
Юнь і врода — ніжні квіти,
Смак і мода, все в нас є;
Трудно в жінці розрізнити,
Що в ній штучне, що своє.
Герольд
Час квітки з голів знімати,
Ставте кошики додолу,
Щоб усякий вибирати
Міг до свого задоволу.
Люди ринули юрбою;
Зразу й сад тут уродився,
Крам, напевне, полюбився —
Крамаркам нема відбою.
Садівниці
Тільки цур, не торгуватись,
Хоч би й дорого здалось;
А щоб знали, за що братись,
Коротенько назвемось.
Маслинова гілка з плодами
Я нікого не чіпаю,
Ворожнечі уникаю
І не маю ворогів.
Я недарма символ миру,
Всюди ширю дружбу щиру
І пильную тиші нив.
Сподіваюся, що зможу
Уквітчать голівку гожу.
Золотий вінок із колосків
Краще віток, краще квіток
Дар Церери скрасить вас;
Те, що людям на пожиток —
Найлюбіша із окрас!
Фантастичний вінок
Квіти ніби рожі чайні,
Тільки з моху розцвілись;
Для природи — незвичайні,
А для моди — придались.
Фантастичний букет
Не питайте в Теофраста,
Що за суміш це квітчаста,
А проте я сподіваюсь,
Що красуням сподобаюсь.
Може, котра закосичить,
Як їй буду добре личить,
Може, хто ласкавий буде
Приколоть мене на груди.
Виклик
Хай красують горді й пишні
Ті букети дивовижні,
Вдовольняючи лиш моду,
Зневажаючи природу;
Хай дзвіночки злотом сяють,
З-під кудерців виглядають.
Пуп'янки троянд
А ми в пуп'янку в цей час,
Та блажен, хто знайде нас!
Прийде літечко привітне,
Рожа з пуп'янка розквітне…
Що за втіха, що за щастя!
Що жадалося, те дасться,
Очарує Флори твір
Душу й розум, серце й зір.
Під зеленими вітами садівниці чепурно порозкладали свій крам.
Садівники
(співають у супроводі теорб)[59]
Всі любуються квітками,
Що за пишна з них оздоба!
А плоди їдять; плодами
Око тішить неподоба!
Вишні, сливи найсолодші
Вибирайте не глядінням,
Бо язик із піднебінням
Кращі судді тут, ніж очі.
Груші, яблука незгірші —
Соковиті, медянисті;
Про квітки складайте вірші,
Що ж до яблук — краще їсти.
(До садівниць).
Тож приймайте нас, красуні,
В свій квітучий, пишний ряд:
Красні квіти ваші юні,
Щедрий наш розкішний сад.
Під наметом цим веселим,
Під рясним сплетінням віт
Для охочих ми розстелем
Брость і листя, цвіт і плід!
Обидва гурти проходять в глибину сцени, співаючи в супроводі гітар і теорб, розкладаючи свій крам на продаж.
Мати й дочка.
Мати
Як тебе я привела,
В чепчик нарядила,
Мила личком ти була,
Ще і ніжнотіла…
Тільки доню сповила —
Вже у думці й віддала,
За кого хотіла.
Рік за роком пролетів —
Тридцять літ затого!
І чимало женихів
Мала ти, небого:
Танцювала із одним,
Жартувала із другим,
А все ні до чого.
Скільки гулянок, балів
Не вряжала мати,
Ти й посліднього з орлів
Не могла впіймати.
Нині дурнів повно скрізь:
До когось якось підлізь,
Мушу зятя мати!
Молоді й гарні дівчата приєднуються до них; починається галаслива невимушена розмова. Рибалки та птахолови з ятерами, вудками, липкими паличками та іншим знаряддям виходять і вмішуються в юрбу гарних молодят. Вони бігають навколо, ловлячи одне одного і весело перемовляючись.
Лісоруби
(входять галасливі, незграбні)
Гей, розступіться,
Ми лісоруби!
Стовбури грубі
Косимо з грюком,
Носимо з гуком:
Гей, бережіться!
Труд наш шануйте
І розміркуйте:
Якби не руки
Грубі робітні,
Зазнали б муки
Пани тендітні;
Якби ми плечі
В лісі не гріли,
То з холоднечі
Ви б подубіли.
Полішинелі
(вайлувато, якось благувато)
Вік вам згинаться —
Вас любить праця,
А ми — не дурні,
Завжди безжурні:
Легке, як пір'я,
Наше ганчір'я,
Ми все гуляєм,
Гадки не маєм;
Плащик накинем,
Ковпак надінем,
Капці узуєм
І чимчикуєм
Скрізь по базарах,
В одинці, в парах,
Ловимо ґави;
Людської слави
Не боїмося,
Жваво в'ємося
Поміж юрбою
З піснею, грою,
З сміхом шаленим,
Танцем скаженим.
Дармоїди
(улесливо й ласо)
Ви, дроворуби,—
Людоньки любі,
І вуглероби
Нам до вподоби.
Що там схиляння
І потакання,
Милі усмішки,
Фрази-пустишки?
Хвалячи, гудять,
Гріючи, студять, —
Пуття в них мало;
Хоч би до мене
Й море вогненне
Із неба впало —
Без дров, без гілля
І без вугілля
Його не вхопиш,
Печі не стопиш.
А тут вже варять,
Парять і жарять;
І ласогуби,
Розкошолюби
Носом вже чують
Рибку й індичку,
Побенкетують
Десь на дурничку.
П'яний
(заплітаючись)
Я нікого не боюся,
Я сьогодні вольний пан,
Я співаю і сміюся,
Хоч і випив тільки дзбан.
П'ю, п'ю сам, із вами,
Дзень-брязь чарочками;
П'ю на власне, на чуже,
Почаркуймось, та й уже!
Посварився я з старою,
Ще й побився під кінець,
Що назвала машкарою
За строкатий жупанець.
П'ю, п'ю з машкарами,
Дзень-брязь чарочками;
Хто там гроші береже?
Почаркуймось, та й уже.
Люди кажуть: заблудився, —
Я ж прибився до корчми.
Хоч і набір, та напився,
Почекають із грішми.
П'ю, п'ю з хазяями,
Дзень-брязь чарочками…
Що за смішки, хто ірже?
Почаркуймось, та й уже!
Чи я в шинку, чи я вдома,
Де захочу веселюсь,
А як зможе ноги втома,
Де захочу повалюсь!
Хор
П'єм, п'єм за столами,
Дзень-брязь чарочками,
А вп'ємося — байдуже:
Геп додолу, та й уже!
Герольд об'являє про різних поетів, співців природи, двору та лицарства, ніжних ліриків та натхненних одописців.
Вони товпляться, змагаються і не дають один одному сказати слова. Один якось вихопився і проголошує кілька слів.
Сатирик
Одна мені відрада:
Співаю я охоче
Про те, про що громада
І слухати не хоче.
Співці ночі та могил не виступають, бо саме завели з новоявленим вампіром прецікаву розмову, — чи не повстане з неї новий поетичний напрямок; герольду нічого робити — викликає тим часом грецьку міфологію, що зберегла і в новітній масці свою самобутню принадність.
Грації
Аглая
Граціозність скрізь являйте;
Граціозно дар давайте!
Гегемона
Любо всім бажане мати:
Граціозно слід приймати.
Євфросина
А прийнявши, в тихім щасті
Граціозно дяку скласти.
Парки
Атропос
Як найстарша, за прядіння
Я приймалася не зрідка;
Треба розуму й уміння,
Щоб життя снувалась нитка.
Щоб була вона м'якенька,
Треба гарно льон приладить,
Щоб була вона рівненька,
Треба пучкою пригладить.
Хто в розкошах мір не знає,
Хто занадто в пал вдається,
Уважайте: нитці край є!
Бережіться, ще ввірветься!
Клото
А мені уже цим разом
Доля ножиці дала,
Бо найстарша наша часом
Нерозбірлива була.
Берегла нитки гнилії
Із старого кужелю,
А надії молодії
Підтинала без жалю.
Та і я часом недбала —
За всіма не доглядиш;
Тим я й ножиці сховала —
Так сьогодні безпечніш.
Подивлюся я з безділля
На кипучий вир життя;
Ну, а вам тепер привілля —
Веселіться як хотя.
Лaxeзіс
А мені одно робити —
Знай гляди ниткам ладу;
В мене погляд пильновитий,
Зроду ходу не зведу.
Кожній нитці тут потрібно
Прямування дать тверде,
Кожна нитка тут несхибно
В колі вказаному йде.
Я стрясла б весь світ широкий,
Занедбавши нагляд свій;
Йдуть години, линуть роки,
Вічний ткач снує навій.
Герольд
(указує на фурій, що надходять)
Цих трьох, що йдуть, ви б, мабуть, не впізнали,
Хоч знаєтесь на міфах старовинних,
І злющих яг, в стількох нещастях винних,
Ви б як гостей жаданих привітали.
То — фурії; та хто б мені повірив?
Бо ж молоді, вродливі та ласкаві;
Та не заходь із ними в жодні справи, —
Ці горлички кусають гірше звірів.
Вони завжди облудні, а сьогодні
Найгірших вад не криють всі ледачі;
Так і вони — не янгольської вдачі,
А вочевидь катівки всенародні.
Фурії
Алекто
Однаково обдурим, як захочем,
Підкрадемось, як кішечки, влазливо;
А хто з дівчам кохається щасливо,
Тому до вух ми стільки натуркочем:
"Кохаєш ти; яка ж тобі шаноба?
Вона тайком на іншого моргає…
Вона й тупа, вона й сліпа, й кульгає —
На ній тобі женитись не подоба".
І молодій накажемо немало:
"Коханий твій на мові був з другою,
Ще й кепкував, сміявся над тобою!"
Мирись, як знай, а злагоди не стало…
Мегера
Це ще пусте! До мене, шлюб узявши,
Потрапите; мені ж завсіди вдасться
Химерами струїти світле щастя;
Мінливий час, мінливі люди завше.
Хто осягнув, до чого поривався,
Наситившись, деінде мислі зносить;
Він іншого, незвіданого просить,
Від сонця б на морозі він сховався.
Всьому цьому я вмію дати раду,
І в слушний час, гукнувши Асмодея,
Ходжу із ним незримо між людей я,
Скрізь сіючи незгоду, зваду й зраду.
Тісіфона
Не язик, а ніж і трута
Хай зрадливця покарає;
Хто одразу двох кохає,
У того душа зіпсута.
За солодкі ті хвилини
Гірко, гірко ти заплатиш!
А благання марно тратиш —
Не спокутуєш провини.
Час надію вже покинуть!
Скарга рветься аж до хмари,
І луна волає: Кари!
Той, хто зрадив, має згинуть.
Герольд
Тепер набік, будь ласка, гості гожі,
Бо інші йдуть, на вас зовсім не схожі.
Ось сунеться гора якась жива,
Пишнота килимів їй боки покрива;
Із хоботом, а ікла — страх дивиться!
Я вам скажу, у чому таємниця.
Вгорі — дві жінки; сидячи, одна
Скеровує спокійно крок слона;
Друга стоїть у величі могучій,
Від неї блиск навколо б'є сліпучий.
А збоку йдуть дві постаті хибкі,
Обидві скуті; тільки ж подивіться:
Одна сумна, а друга веселиться.
Почуєм, хто вони такі.
Боязнь
Смолоскипи, лампи, свічі
Палахкочуть в штовхітні;
В кожнім схованім обличчі
Ворог бачиться мені.
Геть од мене, щирозуби!
Сміх ваш зрадний, певна річ;
Для моєї, знаю, згуби
Ви зібралися в цю ніч.
Друг колишній з мислю злою
Підкрадався, щоб убить;
Та лице й під машкарою
Я впізнала — щез він вмить.
Утекла б я світ за очі,
Та закута, в ланцюгах,
І чигає скрізь із ночі
Тьма і згуба, смерть і жах.
Надія
Добрий вечір, сестри милі!
Хоч обличчя ви й закрили,
Невпізнанні поробились —
А мені ви полюбились.
А як кожна з вас погляне
Не крізь ночі світло тьмяне,
А без маски, завтра зранку —
Ми подружим до останку.
В чистім полі на роздоллі
Погуляєм ми по волі,
Будем разом проживати,
Працювати й спочивати;
Все нам легко поведеться,
Бідувати не прийдеться;
Скрізь вітатимуть нас люди,
Наче рідні ті брати:
Щастя буде нам усюди,
Щастя мусимо знайти!
Мудрість
Гляньте, Боязнь і Надію
Я скувала ланцюгами:
Берегти людей умію
Перед тими ворогами.
На тварину-великана
Навантажила я вежу,
І ступа вона, слухняна,
Бо за кожним кроком стежу.
А на ній — ясна богиня,
Розпроставши дужі крила,
Сяйвом дивного проміння
Все навколо освітила.
Всюди їй пряма дорога,
Не зійти на манівець;
їй наймення — Перемога,
Боротьбі й труду вінець!
Зоїло-Терсіт
Ух! Ух! Стривай, триклятий рід,
Я всіх вас вилаю як слід!
Але найперше я кусну
Ту Перемогу навісну.
Летить вона, дзвенить крилом,
Дивіться, мов: орел орлом!
Куди її не понесе,
До ніг їй падає усе,
Богиню славлячи; мені ж
Усяка слава — в серце ніж.
Тоді б од серця одлягло,
Коли б на світі скрізь було
Лихе — добром, добро — лихим,
Криве — прямим, пряме — кривим.
Герольд
Як стукну я жезлом святим,
Личино зла, погана бридь, —
Ти в мене знітишся умить! —
Ось карлик здвоєний як стій
В клубок звивається гидкий;
Клубок яйцем стає; а ось
Яйце набрякло, роздулось,
Надвоє тріснуло; й які
Із нього вийшли близнюки!
Он до дверей плазує вуж,
Кажан в вікно летить чимдуж, —
Спішать з'єднатись десь ізнов;
Та я б туди й не підійшов.
Гомін у юрбі
Бач! Уже пішли в танець!..
Ні! Ходімо, хай їм грець…
Чи не чуєш, що навкруг
Розгулявсь нечистий дух?
Понад вухом щось дзижчить…
Під ногами щось сичить…
Мов нічого і нема…
Тільки ляк усіх пройма…
Вже тепер не до гульні…
От тварюки навісні!
Герольд
Здавна вже на різних святах
Я стою в дверях на чатах,
Не було ж такого зроду,
Щоб пустив я вам на шкоду
Злого духа до покоїв,
Щоб він лиха вам накоїв.
Та боюсь, щоб через вікна
Сила вража не проникла,
Бо тоді вже від страхіття
Вас не зможу вборонить я.
Вже нам карлик взнаки дався,
Та не в ньому лиш біда вся!
Онде диво! Подивіться!
Я хотів би, як годиться,
Все народу з'ясувати,
Та не можу ради дати,
Бо й самому не до тями;
Розберімо ж разом з вами.
То четвіркою баскою
Повіз мчиться між юрбою
Рівно, плавно і без тиску;
Тільки скільки ж того блиску!
Іскри сиплються в просторі,
Різнобарвні ллються зорі,
Мріють образи прозорі,
Мов в ліхтарні чарівній.
Розступіться! Страшно!
Хлопець-візник
Стій!
Стійте, коні полум'яні,
Ви ж завжди вузді слухняні, —
Враз замріть, коли спиняю,
Вітром мчіть, коли торкаю, —
Тут же треба нам спиниться:
Вколо нас товпа тісниться;
Всі дивують-подивляють…
Ну ж, герольде, всі чекають!
Перш ніж зникнем в млі прозорій,
Розкажи народу, хто ми;
Ти вже звик до алегорій, —
Певно, й ми тобі відомі.
Герольд
Не зумію вас назвати;
Може, скажеш змалювати?
Хлопець-візник
Ну, малюй!
Герольд
Ти ось який:
Свіжий, гарний, молодий,
Ти ще зовсім хлоп'я, але байдуже —
Жінкам уже подобаєшся дуже
І виростеш — я не скажу: розпусник,
А неабиякий спокусник.
Хлопець-візник
Це добре! Далі промовляй
І загадку веселу розгадай.
Герольд
Блискучий зір і кучері чорняві,
В них самоцвіти аж горять!
А з пліч спадають аж до п'ят
Одіння пишні та яскраві,
Червцем і злотом миготять!
Тендітний — дівчина, та й годі!
А сам — хоч зараз до дівчат;
Вже можеш з ними при нагоді
Кохання азбуку вивчать.
Хлопець-візник
А хто ж це гордий, ясношатий
На троні в повозі пиша?
Герольд
То ніби цар якийсь багатий;
Все є, чого бажа душа!
Та він ласкавий, щедровитий
І знай глядить: кому б ще дать?
Йому миліш дари дарити,
Аніж багатствами владать.
Хлопець-візник
Так малювати не пристало, —
Ти нам сказав занадто мало.
Герольд
Бо ж трудно змалювати це
Шляхетно-сяюче лице,
Рум'яні щоки, губи повні,
Тюрбан, оздоби в нім коштовні,
Зі злота витканий хітон!
Я впізнаю царську поставу —
Спокійну, гідну й величаву.
Хлопець-візник
Це — Бог багатства, це Плутон!
Із ним давно бажав зустрітись
Ваш володар, тож веселітесь!
Герольд
Скажи ж тепер про себе, хто ти й що ти?
Хлопець-візник
Хто я? Поет.