Ти заслужив не меншого,— хай це
Відомо буде всім. Дозволь тебе
До серця пригорнуть.
Банко Як в нім дозрію,
Ваш буде урожай.
Дункан Такого щастя
Я повен, що воно сховатись прагне
У росах смутку. Діти рідні, тани,
Усі, хто поруч з троном нашим,— знайте:
На нього право ми передаєм
Своєму первістку Малкольму й титул
"Принц Кемберлендський" надаєм йому.
Та не лише йому шаноби знаки —
Вони сіятимуть, неначе зорі,
На всіх достойних. В Інвернес, Макбете,
Рушаймо, нашу дружбу закріпити.
Макбет Важкий мені спочин, що вам не служить.
Повинен сам я вісником помчати-•
Дружину звісткою про ваш приїзд
Потішити.
Дункан Кавдоре мій достойний!
Макбет
(убік)
Принц Кемберлендський на шляхах моїх —
Проб'юся чи спіткнусь об цей поріг!
О зорі, в душу не світіть мою —
Глибокий, чорний замір я таю!
Померкніть, очі, коли вас страшить
Те, що рука ця має довершить!
(Виходить)
Дункан Так, добрий Банко, він одваги повен,
Його хвалити — наче на бенкеті
Розкошувати. їдьмо вслід за ним.
Він поспішив, щоб гідно нас прийняти.
Фанфари.
Виходять.
СЦЕНА 5
Інвернес. Зала в замку Макбета.
Входить леді Макбет, читаючи листа.
Леді Макбет "Вони мене перестріли в день перемоги, і я не-
забаром пересвідчився, що знання у них вищі за людські. Я запа-
лав бажанням розпитати їх докладніше, але вони розтанули в по-
вітрі. Не встиг я отямитись, як з'явилися посланці від короля і
привітали мене кавдорським таном, титулом, що ним незадовго до
того мене вшанували оті віщі сестри, пророкуючи мені ще більшу
велич словами: "Макбете, славен будь, король майбутній!" Вва-
жаю за обов'язок сповістити про це тебе, найдорожча співучасни-
це мого величчя, щоб ти, бува, не втратила належної тобі радості,
не відаючи про ту велич, яка на тебе чекає. Збережи це в своєму
серці і до зустрічі".
Гламіський ти й кавдорський тан і станеш
Тим, що провіщено тобі. Одначе
Всмоктав ти надмір людяності разом
Із молоком, щоб вибрать шлях короткий.
Ти честолюбний і величчя прагнеш,
Але без злочину зійти бажаєш
На висоту й, невинним залишившись
І чесно гравши, виграти обманом.
Ти чуєш клич: "Зроби — і все твоє!"
І стримує тебе лиш тільки страх,
Але не небажання! йди сюди —
Свій дух тобі я в ухо увіллю
І владним словом знищу перепони
Поміж тобою й золотим вінцем.
Що доля ним і сили надприродні
Тебе вінчали.
Входить слуга.
Що сказати маєш?
Леді Макбет Безумцю!
Та з ним же твій владар. Коли б це так,
То він давно мене оповістив би.
Слуга Пробачте, правда це. Наш тан в дорозі.
Гінця послав до вас поперед себе —
Той так засапався, що ледве-ледве
Міг говорить.
Леді Макбет Подбай про нього. Звістку
Важливу він приніс.
Слуга виходить.
І крук на мурі
Захрип, прокаркавши про цей фатальний
Приїзд Дункана в замок. Духи смерті,
Сюди, до мене! Стать мою жіночу
Змініть, від голови до п'ят наситьте
Злобою лютою, згустіте кров,
Не допускайте жалощів до серця,
Щоб наміру жорстокого мого
й рішучості незламної природа
Не похитнула каяттям. До персів
Моїх прилиньте, оберніть у жовч
їх молоко, о демони убивства,
Хоч де б ви злу служили. Темна ноче,
Зійди, вповита хмурим димом пекла,
Щоб ніж тих ран, яких завдасть, не бачив,
Щоб небо, розірвавши мли покрови,
Не закричало: "Стій!"
Входить Макбет.
Великий тане
Кавдору і Гламісу, потім —більший!
З нікчемної сучасності мене
Твій лист підніс на височінь, і от
Живу майбутнім я.
Макбет Моя любове,
Дункан приїде на ніч.
Леді Макбет А коли
Від'їхать має?
Макбет Завтра.
Леді Макбет О, ніколи
Йому того вже "завтра" не побачить!
Твоє обличчя, тане мій, мов книга,-•
В нім дивні речі можна прочитати.
Щоб обдурити всіх, сам будь як всії
Надай привітності очам і мові,
Безвинним квітом стань, під ним змією
Згорнися. Гостя ти зустрінь привітно
І покладись на мене цеї ночі,
Щоб ночі й дні ми на чолі держави
Пили солодкий плин шаноби й слави.
Макбет Про це пізніше.
Леді Макбет Будь веселим, ґречним:
Хто хмурий, той здається небезпечним.
Все інше я беру на себе.
Виходять.
СЦЕНА 6
Там же. Перед замком Макбета.
Сурми.
При світлі смолоскипів входять Дункан, Малкольм, Дональбанн,
Банко, Ленокс, Макдуф, Росе, Ангус і почет.
Дункан Стоїть цей замок в затишній місцині —
Повітря чисте й лагідне тут ніжить
Нам почуття.
Банко А стриж, цей літній гість,
Що під карнизом храмовим гніздиться,
Нехибний знак, що дихає тут небо
Спокоєм. В замку й виступу немає,
Де ці птахи колисок не ліпили б
Своїх висячих. Там же, де вони
Гніздитись люблять, я давно помітив,
Повітря чисте.
Входить леді Макбет.
Дункан Ось і господиня.
Хай нам любов і завдає турбот,
А вдячні ми за неї. Так і ви —
Просіть відплати в бога за турботи,
А нам подякуйте.
Леді Макбет Всіх послуг наших,
Хоч хай би ми почетверили їх,
Не досить, як рівнять з тією честю,
Що виявила нам величність ваша,
В наш завітавши дім. За веі старі
Й нові щедроти ми повік за вас
Молитись будемо.
Дункан Де ж тан кавдорськш'і?
За ним ми мчали вслід, щоб наздогнати
В путі, але він вершник незрівнянний.
Та підганяли ще його остроги
Кохання; тож, прекрасна господине,
Ми ваші гості.
Леді Макбет Ми до послуг ваших.
Бо й ми самі, і все, що нам належить,
Величності належить вашій. Все
Ми раді скласти вам до ніг.
Дункан Дозвольте
Подати руку вам, ходімо разом
До мужа вашого,— він любий нам,
Ми відзначатимем його й надалі.
Прошу, міледі.
Виходять.
СЦЕНА 7
Замок Макбета.
Сурми і смолоскипи.
Через сцену проходять мажордом І слуги зі стравами та посудом. Потім
входить Макбет.
Макбет Якби кінець був усьому кінцем,
То чим скоріш би сталось це, тим краще.
Якби убивство наслідків не мало
І закінчилося одним ударом,
Що все назавжди розв'язав йи тут,
На мілині в просторах вічних часу,-
Тоді могли б ми ризикнуть блаженством.
Та суд чекає нас і в цьому світі.
Кривавий злочин завжди до злочинця
Вертається: холодне правосуддя
Дає лам випити отруту нашу.
Король подвійну має охорону:
Як родич і підданий, я повинен
Сам захищать його. Я ще й господар
І мушу двері від убивць замкнути,
А не самому йти з ножем. До того ж
Владарював Дункан так милосердно,
Тримав так чисто свій високий сан,
Що, наче ангели еурмоязикі,
Його чесноти закричать про помсту;
Жаль— голе немовля на крилах вітру
Чи херувим небесний на баскому
Коні — дихне всім в очі вість жахливу,
Т сльози вітер зливою зупинять.
Не маю чим я намір свій острожить-
Тож честолюбство, здибившись на мить,
Враз валиться з сідла.
Входить леді Макбет.
Ну, що нового?
Jledi Макбет Вечерять він кінчає. А чого
Ти вийшов?
Макбет Він питав про мене?
Леді Макбет Звісно.
Макбет Мабуть, покинути цю справу треба.
Він так ушанував мене, що славу
Здобув я золоту в очах народу.
Похизуватись би в новім убранні,-
Скидать його не притьмом.
Леді Макбет Чи не був
Твій намір п'яний і тепер, проспавшись,
Блідий, зелений, на свою рішучість
Ледь поглядає? Відтепер такої ж
Я думки й про твою любов. Чи ти
Таким сміливцем буть не можеш в ділі,
Як на словах? Чи хочеш ти придбати
Те, що вважаєш якнайвищим благом,
І боягузом жить свідомо? Може,
"І хочеться, і колеться", як кішці
В отім прислів'ї?
Макбет Годі вже, мовчи!
Я смію все, що можуть люди сміти.
Хто сміє більше, той вже не людина.
Леді Макбет Який же звір штовхнув тебе свій намір
Розкрить мені? Тоді ти був людина
І станеш нею більше, як посмієш
Рішучий крок зробить. Нагоду слушну
Ти так хотів собі створити, й ось,
Коли нагода трапилась сама,
Ти відступаєш. Груддю годувала
Я немовля і знаю, як це любо,
Коли воно всміхнеться, але з ясен
Беззубих вирвала б я свій сосок
І голову дитяті розтрощила б,
Коли б клялась, як ти.
Макбет А як не вийде?
Леді Макбет Не вийде?! Лиш одвагу ти напруж,
І вийде все. Коли Дункан засне
(А це настане швидко — натомився
З дороги він), двох спальників його
Так брагою й вином я почастую,
Що випарю в них пам'ять — стража мозку,-
їх розум перегонним кубом стане.
Коли ж тіла їх у свинячім сні
Лежатимуть, мов трупи бездиханні,
Ми зробимо з беззахисним Дунканом
Все, що захочемо, й на п'яних слуг
За гріх усю провину складемо.
Макбет Віднині лиш синів мені народжуй.
Твій гарт безстрашний створювать повинен
Лише мужів. Хто може сумніватись
В провині слуг, коли кинджали їхні
У діло пустимо і кров'ю їх
Замастимо?
Леді Макбет Хто не повірить нам,
Як тужно заголосим над померлим?
Макбет Я зважився, напружені всі м'язи,
Готовий я на вчинок цей страшний.
Ходімо в зал,— облудністю лиця
Прикриймо те, з чим криються серця.
ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Інвернес. Подвір'я в замку Макбета.
Входить Банко, попереду — Ф л і н с із смолоскипом.
Банко Котра година, сину мій?
Флінс Вже місяць
Зайшов. Одначе дзиґарів не чув я.
Банко Зайшов, то, певно, північ.
Флінс Ні, пізніше.
Банко Візьми мій меч. Скупляться в небесах.
Згасили всі свічки... Візьми й цю зброю.
Сон, мов свинець, обтяжує повіки,
Але лягать не зважуюсь. О небо!
Обережи мене від грішних дум,
Що спокушають нас вночі. Дай меч мій.
Входять Макбет і слуга із смолоскипом.
Це хто там?
Макбет Друг.
Банко Ти ще не спиш? Король
Вже в ліжку. Він у настрої чудовім
І щедро слуг твоїх нагородив.
А діамант цей шле твоїй дружині,
Як кращій з господинь. —Без міри він
Всім задоволений.
Макбет Прибув до нас
Він несподівано. Ми частували
його чим довелось.
Банко Було все добре.
Мені ж сьогодні віщі сестри снились —
Є й частка правди в тих словах про тебе.
Макбет А я й забув про них. Та, як захочеш,
Ми, вибравши часину, на дозвіллі
Про це ще поговорим.
Банко Я не проти.
Макбет Коли дотримаєш зі мною згоди,
То й шану матимеш.
Банко Якщо ганьбою
Себе не вкрию, прагнучи пошани,
Обов'язку не зраджу і сумління,
Тоді я згоден.
Макбет Добрих снів тобі!
Банко Сердечно дякую. Й тобі того ж...
Банко і Флінс виходять.
Макбет
(до слуги)
Скажи, нехай мені подзвонить леді,
Напій приготувавши на ніч. Сам же
Йди спать.
Слуга виходить.
Що бачу я? Передо мною
Кинджал! Руків'ям він лежить до мене.
Ану, вхоплю! В руках — нема нічого,
Та бачу я тебе. Це що ж? Фатальне
Видіння, лиш очам, а не руці
Доступне? Витвір мозку гарячковий?
Та ні, тебе так само відчуваю,
Як цей кинджал, що з піхов вийняв я.
Ту саму путь ти вказуєш мені,
Якою з цею ж зброєю ішов я,
Чи хибить зір, чи інші всі чуття —
Одначе в мене ти перед очима,
Краплини крові бачу я на лезі,
Раніш їх не було там...