Що ти мене наслідуєш.
Тімон Тебе,
Бо пса не держиш, ба тоді б за приклад
Собі його я взяв. Згори в сухотах!
Щоб ти пропав!
Апемант Це напускне у тебе. Ледве доля
Змінилася — і в жалюгідний розпач
Ти впав. До чого заступ цей? Печера?
Цей рабський одяг? І понурий вигляд?
Твої облесники, убрані в шовк,
Сплять на м'якому, п'ють вино, вдихають
П'янючі пахощі — і їм ні гадки
Про бідного Тімона. Не сором
Оцього лісу, вдаючи злостивая!
Тепер ти сам облесником зробись,
Поправся тим, що знищило тебе!
Схиляй коліна — й хай із тебе шапку
Здимає кожний віддих можновладця!
Хвали найгірші витівки його
Й піднось аж до небес! Адже так само
Колись тебе хвалили, й ти охоче
Усе те слухав і, як той шинкар,
Всіх шахраїв скликав до себе в гості!
Було б доречно, щоб і ти віднині
Став шахраєм, бо тільки розживешся,
І знову все дістанеться плутягам.
Не уподібнюйся до мене!
Тімон Що ти!
До тебе уподібнитись,— то значить
Відмовитись від себе.
Апемант Ти від себе
Відмовився, ще бувши сам собою.
Ти був безумний, а тепер ти дурень.
Як! Ти гадаєш, цей холодний вітер,
Бешкетний твій шафар, сорочку на ніч
Для тебе грітиме? Чи ці дерева
Заїмшені, старіші за орлів,
Слухняними пажами за тобою
Усюди бігатимуть? Прохолодний
Потічок цей, льодком солодким взявшись,
Тобі свіжитиме уранці рот
Бродяг бездомних, що живуть на світі
Жорстоким небом гнані, голі й босі,
Страшним стихіям віддані на ласку,
Обмежені потребами природи,
Й лестити їм звели — і ти побачиш...
Тімон Що ти дурний. Іди собі.
Апемант Таким
Тебе найбільш люблю я.
Тімон Я ж тебе
Найбільш ненавиджу.
Апемант Але за віщо?
Тімон Що злиднів улещаєш.
Апемант Не влещаю,
А просто говорю, що ти нікчема.
Тімон Нащо шукав мене?
Апемант Подратувати.
Тімон Так тішаться негідники і дурні.
Невже й тебе це тішить?
Апемант Так. А що?
Тімон І ти негідник?
Апемант Якби ти вибрав це життя суворе,
Щоб гордощі приборкати свої,
Ти мав би рацію. Але ж обрав ти
Його несамохіть. Якби не злидень,
Знов паном став би. Бідність добровільна
Переживе непевний блиск багатства,
Бо загодя вже має нагороду.
Цей задоволення не знав ніколи,
А інший має все. Багатство, завжди
Незадоволене,— найтяжча мука,
Незмірно гірша за найгірші злидні,
Що знають задоволення. Нещасний,
Ти побажати можеш тільки смерті.
Тімон Мовчи, бо ти — нещасніший за мене!
Ти зроду раб, не пестила ніколи
Тебе Фортуна ніжно, навпаки —
Ти псом у неї був. Якби судилось
Тобі піднятися, як я піднявся
Відмалечку по всіх щаблях утіх,
Що їх дарує світ недовговічний
Лише тому, хто пасинкам його
Стає володарем, ти б у розпусту
У ліжках шльондр і не навчивсь ніколи
Коритись приписам ума залізним,
А тільки б ласощів собі шукав.
А я хазяїном у світі жив
І за цукерню мав його — і стільки
Мене очікувало уст, очей,
Сердець і язиків, що я не знав,
Яке їм діло дати. Був я ними
Укритий так, як дуб зеленим листом;
Та дунула зима — і все воно
Обсипалося геть, і залишився
Я голий під негодою. Мене
Це пригнітило, я-бо знав достаток,
А ти почав своє життя у злиднях,
Загартувався — так чому ж тобі
Людей ненавидіти? Таж ніхто
Тебе не вихваляв. Що ти давав їм?
Якщо ти хочеш проклинать, найперше
Ти батька прокляни за те, що він,
Нещасний голодранець, поєднався
З жебрачкою якоюсь і тебе
Довічним голяком пустив у світ.
Залиш мене! Якби з людей найгіршим
Не народивсь, ти став би шахраєм
І лестуном.
Апемант Ти ще гордишся?
Тімон Так!
Горджуся тим, що я не Апемант.
Апемант А я — що марнотратником не був.
Тімон А я — що залишаюсь ним і досі.
Якби зібрався у тобі одному
Увесь маєток мій, я дав би дозвіл
Тобі повіситись. Іди від мене!
Якби в цім корені життя Афін
Усе вмістилось, я б його отак
Із'їв, як бачиш!
(їсть корінець)
Апемант На! Я хочу твій
Обід поліпшить.
(Дає йому їжу)
Тімон Краще б товариство
Моє поліпшив, геть пішовши.
Апемант Я
Своє поліпшу, як без тебе буду.
Тімон Ні, тільки залатаєш. Я цього
Тобі й бажаю.
Апемант .,. А чого Афінам
їи поОажав?
Тімон Щоб вихором нищівним ти промчав!
Як-хочеш, розкажи там, що у мене
Є золото. Ти бачиш — ось воно.
Апемант Воно тут ні до чого.
Тімон Навпаки:
Врно тут спить і людям зла не робить.
Апемант Де ти ночами спиш, скажи, Тімоне?
Тімон Під тим, що зверху.
А де ти, Апеманте, вдень їси?
Апемант Там, де мій шлунок знайде для себе поживу.
А краще сказати — де я можу із'їсти її.
Тімон Якби отрута слухалась мене і знала, чого я хочу!
Апемант Куди б ти направив її?
Тімон Присмачити твої страви.
Апемант Ніколи в житті не знав ти середини, а самі тіль-
ки крайнощі. Коли ти ходив у золоті, напахчений, люди сміялися
над твоєю надмірною делікатністю. Ставши голодранцем, ти втра-
тив її, і тепер тебе зневажають за її відсутність. Ось тобі гни-
личка, з'їж!
Тімон Я не їм того, що ненавиджу.
Апемант Ненавидиш гнилиці?
Тімон Авжеж, вони так само липнуть, як і ти оце до
мене.
Апемант Якби ти раніше зненавидів своїх липких лесту-
нів, то сьогодні більше б любив себе самого. Чи доводилось тобі
знати марнотратця, якого б любили й тоді, коли він розвіяв своє
багатство?
Тімон А бачив ти, щоб любили когось без того багат-
ства, про яке ти говориш?
Апемант Мене.
Тімон Я розумію: ти мав чим годувати собаку.
Апемант Хто, по-твоєму, найбільше в світі скидається на
твоїх облесників?
Тімон Жінки. Але чоловіки, чоловіки-це сама облес-
ність! Що б ти зробив зі світом, Апеманте, якби він був у твоїй
Апемант Віддав би диким звірам, щоб звільнити його від
людей.
Тімон А може, ти хотів би й сам зникнути як людина
разом з іншими людьми й залишитися звіром серед звірів?
Апемант Хотів би, Тімоне.
Тімон От де звірячий гонор! Нехай же боги задоволь-
нять твоє бажання! Якби ти був лев, лисиця ошукала б тебе. Якби
ти був ягня, лисиця з'їла б тебе. Був би ти лисиця, лев запідо-
зрив би тебе, навіть якби тебе обвинуватив Осел. Був би ти осел,
твоє глупство не давало б тобі спокою, а жив би ти тільки для
того, щоб дістатись на снідання вовкові. Якби ти був вовк, твоя
зажерливість мучила б тебе, і ти важив би своїм життям заради
обіду. Був би ти єдиноріг, тебе згубили б гордість і шаленство,
і ти сам став би жертвою власної лютості. Був би ти ведмідь,
тебе забив би кінь. А якби ти був кінь, тебе зловив би леопард.
Був би ти леопард, ти був би родич лева, і плями цієї споріднено-
сті стали б вироком для твого життя. Безпеку ти знайшов би тіль-
ки в якомусь глухому місці, а захистом тобі була б утеча. Якою
твариною можеш ти стати, не підкорившись іншій тварині? І якою
твариною ти вже став, коли не бачиш, як ти програєш від такого
перетворення!
Апемант Якби ти захотів потішити мене своєю розмовою,
ти не міг би вибрати кращої нагоди. Афінська республіка оберну-
лась на ліс, повний звірів.
Тімон Отже, осел зумів проломити стіну, якщо ти опи-
нився за містом?
Апемант Он ідуть поет і живописець: нехай товариство
їхнє стане чумою для тебе! Я боюся зарази і краще піду геть.
Коли мені більше нічого буде робити, я знов загляну до тебе.
Тімон Коли на світі не зостанеться нікого, крім тебе,
будь ласка. Я б радше погодився стати собакою жебрака, ніж
Апемантом.
Апемант Ти йолоп з йолопів!
Тімон Якби ти був
Чистіший трохи, я б на тебе плюнув.
Апемант Чума тобі! Тебе вже й лаять гидко!
Тімон 3 тобою поряд і мерзотник — ангел.
Апемант Твоя розмова — гірша за проказу.
Тімон Як тільки вимовлю твоє наймення,
Мені кортить ударити тебе —
От тільки рук не хочеться поганить.
Апемант Нехай від слів моїх вони відсохнуть!
Тімон Коростяве поріддя, геть від мене!
Мене аж лють бере, що ти не здох,
Аж нудить, як на тебе подивлюся!
Апемант Бодай ти луснув!
Тімон Геть, нудний плутяго!
Мені на тебе й камінь жаль потратить!
(Кидає на нього камінь)
Апемант Тварюка!
Тімон Раб!
Апемант Жаба!
Тімон Шахрай! Шахрай! Шахрай!
Як я ненавиджу цей світ фальшивий!
Мені нішо у нім не любе, навіть
І те, що найпотрібніше. Пора
Собі могилу викопать, Тімоне.
Засни тут, де об камінь надмогильний
Щоденно битиметься пінне море,
І їдко в епітафії своїй
Життя людини висміять зумій.
(Дивиться на золото)
О ти, ласкавий царевбивцю, люба
Розлуко між батьками та синами
Неправоложними! О світлосяйний
Сквернителю Гіменового ложа,
Що плям не знає! О хоробрий Марсе!
О вічно юний, свіжий закоханче,
Що теплим променем священний сніг
Розтоплюєш на лоні у Діани!
Видиме божество, що можеш навіть
Найнеможливіші єднати речі
В тісних обіймах! Ти, що розмовляєш
Усіми мовами про все на світі!
Випробнику сердець! О, уяви,
Що люди, ці раби твої, повстали!
Посій між ними силою своєю
Пекельний розбрат, цілий світ віддай
Під владу звірів!
Апемант Хай і так, та тільки
Не за мого життя. Я розкажу,
Що в тебе злото є — і незабаром
Тебе обступлять люди.
Тімон Люди?
Апемант Так.
Тімон Благаю, йди звідсіль! '
Апемант Живи, втішайся
Своїми злиднями!
Тімон А ти живи
Так само, як і жив, і здохни так!
Апемант виходить.
Я з ним поквитувавсь. Ізнов якесь
Поріддя людське? їж, Тімоне, їж
І проклинай усіх!
Входять розбійники.
1-й розбійник Звідки в нього може бути золото? Це, мабуть,
залишки, крихти його колишнього багатства. Він же й у чорну
тугу вкинувся тільки через те, що в нього не стало золота й друзі
відвернулися.
2-й розбійник Подейкують, що в нього є великий скарб.
3-й розбійник Давайте вивіримо його. Якщо він не дорожить
золотом, то зразу віддасть його нам. Але як ми доберемось до
скарбу, коли він труситься над ним?
2-й розбійник Певна річ! Воно в сховку, не носить же він його
з собою.
1-й розбійник Чи це не він?
Всі Де?
2-й розбійник 3 усього видно, що він.
3-й розбійник Все так, як оповідають.
Всі Добридень, Тімоне!
Тімон Що, злодії?
Всі Не злодії — солдати.
Тімон І перше, й друге, і сини жінок.
Всі Ні, ми не злодії, ми простб люди.
Що в скруті опинилися.
Тімон Одну
Ви скруту знаєте: чим більше з'їсти!
Так чом же мучитесь? Адже в землі
Коріння досить. Пройдете із милю,
Побачите не менш як сто джерел,
Дуби у жолудях, густу шипшину
У пурпурових ягодах. Природа,
Як щедра господиня, вам готує
На кожному кущі багатий стіл.
То де ж та скрута, де?
1-й розбійник Ми не худоба,
Ми не птахи й не риби, щоб живитись
Травичкою й плодами та водою.
Тімон А також не тваринами, й птахами,
И не рибою: людей ви звикли їсти!
І все ж я вдячний, що не потайні
Злодії ви, що образу святого
Не маєте, бо в нас злодюг найбільше
Серед служителів закону й віри.
Беріть же золото, злодюги підлі!
Хмільною кров'ю виногрон упийтесь,
Аж поки й вашу кров гарячка спінить
й від зашморга врятує вас.