Хай зв'яже нас — на честь Тімона! Потім,
Зустрівшися, ми скажемо — і буде
Це як подзвіння над його багатством:
"Ми знали кращі дні..." Беріть, беріть же,
Всі руки простягніть!
(Роздає їм гроші)
Ми підем голі —
І тільки смутку буде в нас доволі.
Слуги обнімаються й розходяться.
О, скільки горя слава нам приносить!
Хто від багатства очі не відверне,
Побачивши, яке воно мізерне!
Хто так дурить себе дозволить славі?
Хто, знаючи, що дружба — тільки сон,
Захоче жити?
Хто уподобає облудну велич,
Таку ж мальовану й пусту, як дружба?
Мій бідний, чесний пане! Добре серце
Тебе в нещастя ввергло! Як це сталось,
Що добре серце в нас гріхом назвалось?
І хто посміє хоч наполовину
Таким же добрим бути, як Тімон,
Коли безмежна щедрість, без якої
Богів немає, стільки лиха коїть?
Мій добрий пане! Був благословенний,-
Щоб стати проклятим; багатий був —
Щоб стати вбогим. У твоєму щасті —
Причина лиха, що тебе спіткало.
Ох пане, пане! Викинутий люто
Із міста, де живуть самі потвори!
Немає в тебе чим життя підтримать,
Нема й того, що нам дарує владу
Над іншими. Піду, знайду Тімона!
Я залишусь йому й тепер слугою.
І, поки золота у мене стане,
Зви управителем мене, мій пане!
(Виходить)
СЦЕНА З
Ліс і печера біля моря.
З печери виходить Тімон.
Тімон Всеплідне сонце! Витягни з землі
Під братом-місяцем! Одноутробні
Близнята-діти — майже нероздільні
В зачатті, в розвої, у сповитку,
Та не однакову їм долю дай —
І вже маленького тіснить великий.
Людина, що живе в облозі бід,
Не може буть щасливою без того,
Щоб не зневажить іншої!
Звеличте жебрака, понизьте пана —
Й сенаторам зазнати доведеться
Зневаги вічної, а жебрака
Всі шануватимуть із роду в рід.
Бик ситшає від паші, а без корму
Занепадає... Хто посміє, хто
Наважиться устати й чистосердо
Сказати: "Ось облесник"? Та хіба ж
Не всі облесники? Тому, хто стане
На верхню приступку, лестить підлеглий,
Схиляється перед багатим дурнем
Розумна голова... Все в нас криве!
Немає жодної прямої риси
В серцях проклятих наших! Крім хіба
Прямої підлості! Тому кляну я
Всі людські зборища, бенкети й свята!
Зненавидів Тімон усіх — себе
Й таких, як сам! Пощезни, пропади,
Породо людська! Дай мені коріння,
О земле!
(Копає землю)
А тому, хто схоче краще
В тобі знайти, поласувати дай
Найгіршою трутизною своєю!
А це що? Золото? Блискуче, жовте,
Коштовний скарб... О ні, боги, я вже
Не пустомелець — прагну лиш коріння.
О небо! Золота цього доволі,
Щоб зло добром зробить, а чорне білим,
Низьке — високим, відворотне — гарним,
Старого —юним, боязкого — мужнім!
Навіщо ви, боги, мені його
Воно жерців і слуг од вас одверне,
У товстуна з-під голови подушку
Зуміє витягти! Цей жовтий раб
В'язатиме й ламатиме святі
Обітниці, благословить проклятих,
Страшну проказу змусить полюбити,
Звеличить злодія і дасть йому
Високий титул, і загальну шану,
І місце у сенаті. Це воно
Засняділу вдову веде до шлюбу,
А вкрита болячками потіпаха,
Та, від якої і шпитальні стіни
Вже відсахнулися, стає від нього
Квітучою й розкішно-запашною,
Немов сама весна. Нікчемне сміття,
Повіє світова, що сієш розбрат
Поміж народів, на законне місце
Я поверну тебе!
Чути здалеку звуки військового маршу.
Що? Барабан?
О, ти проворне! Але все ж тебе
Я поховаю... Пропадай, злодюго,
Не спокушай свою хистку сторожу!
Ба ні, чекай! Лишу для себе частку.
(Бере трохи золота)
З барабанами та сурмами входить озброєний А л к і в і а д, з ним Фріна і
Т ім а н д р а.
Алківіад Ти хто такий?
Тімон Тварина, як і ти.
Нехай хробак у тебе серце сточить
За те, що ти з'явивсь переді мною
В людському образі!
Алківіад Хто ж ти? Чому
Так на людей злобишся? Ти ж людина!
Тімон Я мізантроп, мені остило людство.
Якби ти обернувся на собаку,
Тоді б я, може, полюбив тебе.
Алківіад Я впізнаю тебе... Але нічого
Не чув про те, що сталося з тобою.
Тімон І я тебе впізнав... Та більше знати,
Ніж я про тебе досі знав, не хочу.
Іди за сурмами, людською кров'ю
Забарвлюй землю, не жалій багрянцю!
Людський і божий суд — жорстокий. Чом би
Й війні не буть такою?
(Помічає Фріну)
Ця повія,
Що біля тебе, може більше лиха
Накоїти, ніж меч, дарма що вид
У неї ангельський.
Фріна Хай губи в тебе
Згниють, ледащо!
Тімон Але ж я тебе
Не буду цілувати — вся гнилизна
Лишиться при тобі.
Алківіад Як ти змінивсь, Тімоне благородний!
Тімон Як місяць міниться, коли не має
Чим сяяти. От тільки оновитись
Я неспроможний, бо не стало сонць,
Де б я проміння міг собі позичить.
Алківіад Чим я тобі в пригоді можу стати,
Достойний друже мій? Нічим, хіба.
Тімон Мою підтвердиш думку.
Алківіад Яку ж, Тімоне?
Тімон Пообіцяй мені дружбу, але не виконуй своєї
обіцянки. Якщо не пообіцяєш, хай боги покарають тебе, адже ти —
людина! А якщо виконаєш обіцянку, пропади пропадом, бо ти-•
людина!
Алківіад Немало чув я про твоє нещастя.
Тімон його ти бачив, як щасливий був я.
Алківіад його тепер я бачу. А тоді
Було так гарно!
Тімон Як тобі тепер
З цими мандрьохами.
Тімандра Так це і є
Улюбленець Афін, Тімон преславний?
Тімон А ти Тімандра?
Тімандра Так.
Тімон Тож залишайся
й надалі шльондрою. Ті, що з тобою
Збувають час, тебе не люблять. Що ж,
За їхню хіть плати їм болячками!
Години бахурства використовуй —
Готуй для лікарів клієнтів більше,
Рожеволицих юнаків саджай
У ванни й на дієту!
Тімандра Згинь, почваро!
Алківіад Прости його, Тімандро дорога,
Бо замутило горе в нього розум.
Тімоне гідний, мало в мене грошей,
І що не день моє голодне військо
Бунтує проти мене. Гірко чути
Було мені, як прокляті Афіни,
Забувши доблесті твої, забувши
Як ти від ворогів, сусідів наших,
Вітчизну захищав своїм мечем,
Своїм багатством...
Тімон Вдар у барабан
І забирайся геть, прошу тебе!
Алківіад Я друг твій і тебе жалію щиро.
Тімон Як можеш ти жаліть, коли турбуєш?
Я хочу бути сам.
Алківіад Ну що ж, прощай.
Ось трохи злота, на!
Тімон Лиши для себе,
Бо я не їм його.
Алківіад Коли зруйную
Афіни горді.
Тімон А хіба воюєш
Ти із Афінами?
Алківіад Це так, Тімоне,
І є за що.
Тімон Нехай вони загинуть
Від рук твоїх! А потім — згинь і сам!
Алківіад І я? Чому?
Тімон Бо, нищачи поганців,
Ти переможеш і мою вітчизну.
Сховай же гроші. Підійди до мене,
Візьми це золото. І стань чумою,
Тією, що Юпітер насилає,
Коли трутизною повітря повнить
Над грішним містом. Не щади нікого!
Старого за його волосся біле,-
Лихвар він! Бий матрону лицемірну,
Що тільки удає із себе чесну,
А справді — звідниця. Уста дівчат
Хай не зворушують у тебе серце,
Бо перса їх біленькі, що до себе
З віконця заґратованого ваблять
Цікаві погляди чоловіків,
Не вписані до книги співчуття,
Бо зрадою позначені! Дітей,
Що так розчулюють дурних своїми
Усміхненими ямочками, теж
Не обіймай! Вважай за байстрюків,
Що згідно із оракулом двозначним
Тебе заріжуть! Ріж їх без жалю!
Забудь про милосердя! Очі й вуха
Закуй у панцир, захисти надійно
Від зойку матерів, дітей, дівчат,
Від крові, що плямить священні ризи!
Бери це золото, плати солдатам,
Зчини великий бунт! А вдовольнивши
Своє шаленство, згинь і сам! Мовчи!
Іди з-перед очей!
Алківіад У тебе зараз
Є золото? Беру, а від поради
Відмовлюся.
Тімон Відмовишся чи ні,
Будь проклятий богами!
Фріна і
Тімандра Як у тебе
Його багато, дай і нам, Тімоне!
Тімон Є досить, щоб примусити повію
Покинути розпусне ремесло,
А звідницю — покинути розпусниць.
Підставте пелени свої, гей, хвойди!
Не присягайте, вам ніхто не вірить!
Хоч ви умієте клястися так,
Що можете вжахнуть богів безсмертних
І дрожем їх обсипати холодним.
Тож годі присягатися! Про мене,
Живіть розпустою, як і жили!
А як хто-небудь схоче навернуть вас
Побожними словами, будьте з ним
Несхитними в розпусті, заманіть
Його до себе і спаліть його,
І дим його своїм вогнем розвійте!
Не зраджуйте себе! І знов півроку
Турботам протилежним віддавайтесь:
Замощуйте свої покрівлі лисі
Дарами мертвих, з шибениці знятих!
Хіба не все одно? Пишайтесь ними,
Дуріть людей! Блудіть і далі! Лиця
Фарбуйте так, щоб коні в них могли
Загрузнути! До дідька зморшки!
Фріна і
Т'шандра Згода!
Іще добав! Що ж далі? Ми — єй-єй —
Заради золота на все готові!
Тімон Сухоти сійте
В крихкі кістки мужчин! Зігніть їм ноги,
Позбавте їх тіла мужської сили!
Хай надщербиться голос у юриста,
Щоб зрікся він своїх фальшивих позвів
Та причіпок дрібних! Жерців, що плоть
Засуджують, не вірячи самі
Своїм словам, обсипте сивим струпом!
Носи провалюйте, щоб їх і сліду
Не стало в тих, хто причуває тільки
Свій інтерес, а про людський не дбає!
Хай кучері облізуть у зухвальця!
Хай уцілілий на війні хвалько
Зазнає лиха хоч від вас! Усіх
В'яліть і мучте! Висушіть і знищіть
Джерела плідності людської. Ось вам
Ще золото! Всіх погубіть, а це
Хай вас погубить! І самих вас хай
До одного в канавах поховають!
Фріна і
Тімандра Тімоне щедрий, як даєш поради,
То й золота давай!
Тімон Ні, спершу більше
Явіть розпусти й зла! А це — завдаток.
Алківіад Ударте в барабани! На Афіни!
Прощай, Тімоне! Я вернусь до тебе,
Коли свого доб'юсь.
Тімон А я зрадію,
Коли з тобою більше не побачусь.
Алківіад Але ж я зла тобі не заподіяв!
Тімон Неправда: ти хвалив мене.
Алківіад І це
Вважаєш ти за зло?
Тімон Всі так вважають!
Іди ж від мене й забери з собою
Свою ватагу!
Алківіад Ми його дратуєм!
Бий в барабан!
Б'ють барабани. Алківіад, Фріна і Тімандра виходять.
Тімон Чому людину, ситу аж по горло
Людською злобою, ще й голод мучить?
О ти, всесвітня мати!
(Копає землю)
Ти, чиє
Безмірне черево, безмежні груди
Народжують і живлять все живе!
Однаково усіх ти зачинаєш —
І гордеє дитя своє, людину,
Надуту гонором, і чорних жаб,
І синіх змій, і ящірок блискучих,
І хробаків отруйливих безоких,
І все щонайогидніше під небом,
Осяяним вогнем Гіперіона!
Даруй із лона плідного свого
Тому, хто всіх дітей твоїх прокляв,
Той корінець малий! Зсуши родючу
Свою утробу, щоб ніколи більше
Вона людей невдячних не родила!
Плоди вовків, драконів, тигрів, барсів,
Киши потворами, яких ніколи
Ти не показувала мармуровій
Небесній тверді!.. Корінець? Спасибі!
О, висуши свій сік, спали сади,
Спали всі грона і доспілі ниви,
Плугами зорані, де їжу ситу
Й хмільне питво для себе добувають
Твої невдячні діти, в забуття,
У твань затоплюючи світлий розум!
Входить А п є м а н т.
Ще чоловік один! Чума, чума!
Апемант Мене сюди направили.