Яким безпутним він зробивсь гультяєм.
1-й сенатор Він має вмерти.
Алківіад Це жорстоко. Вмерти
Він міг би і в бою. Шановні судді!
Якщо вам до заслуг його байдуже,-
Хоч він і сам би виправдався легко
Правицею своєю і ні в кого
В боргу не залишився б,— я, для того
Щоб вас розчулить, до його заслуг
Прошу й мої додати, поєднавши
Докупи їх. Оскільки ж, як відомо,
В старому віці найдорожча певність,
Свої звитяги всі я віддаю
Вам у заставу вічну, разом з честю,
Щоб наміри його хороші ствердить.
Коли ж на смерть його закон засудить,
Хай вмре в бою, як воїни вмирають:
Війна й закон однаково карають.
1-й сенатор Ми по закону судимо. Замовкни ж!
Не зна закон ні друга, ані брата.
За кров пролиту тільки кров — відплата.
Алківіад Що? Так і буде? Ні! Прошу я, зважте,
Хто вас благає!
2-й сенатор Як?
Алківіад Згадайте, хто я.
3-й сенатор Що, що?
Алківіад Вам старість відібрала пам'ять,
А то б на це прохання незначне
Ви зважили, не скривдили б мене!
Я чую біль у ранах.
1-й сенатор Ти ще смієш
Гнівити нас? Тож слухай постанову
Коротку й невідкличну: ми тебе
На вічне прирікаємо вигнання.
Алківіад Мене? Ви спершу виженіть старече
Своє лихварство, недоумство власне,
Що так спотворюють сенат!
1-й сенатор Якщо в Афінах двічі зійде сонце
І ти їх не покинеш, то чекай
Твій друг сьогодні вмре.
Сенатори виходять.
Алківіад Нехай же вам боги подовжать віку,
Щоб ви на кістку висохли і стали
Для всіх огидні! Я ворожий натиск
У полі стримував, а ви тим часом
Свої проценти й бариші лічили!
Усе багатство в мене — тільки рани,
І от подяка! Ось який бальзам
На рани воїна пролити хоче
Сенат-лихвар! Вигнання? Що ж, гаразд,
Я згоден і на це, бо це — нагода
Наситити мій гнів, мою ненависть
І вдарить по Афінах. Я підсмілю
Війська незадоволені мої
І запалю серця. Велика честь
Самому проти всіх до бою стати!
Немов боги, за кривду мстять солдати!
(Виходить)
СЦЕНА 6
Там же. Бенкетна зала в домі Тімона.
Музика. Накриті столи, навколо них слуги. Різними дверима входять вельмо"
ж і, сенатори та інші гості.
1-й гість Бажаю вам добре провести день!
2-й гість Того ж і я вам бажаю. Здається мені, що наш
вельмишановний господар хотів нас тоді тільки вивірити.
1-й гість Саме про це я думав, коли ми зустрілися. Спо-
діваюся, справи його не такі погані, як він хотів показати, коли
вивіряв своїх друзів.
2-й гість Що вони не погані, видно з сьогоднішнього бен-
кету,
1-й гість І я такої ж думки. Він надіслав мені настійне
запрошення, від якого я спершу був відмовився через різні негайні
справи. Але він так наполягав, що довелося погодитись.
2-й гість І мені стали на перешкоді дуже важливі справи,
нічого за душею, коли він прислав до мене по гроші!
1-й гість І мене тепер жаль бере, коли я бачу, як ідуть
у нього справи.
2-й гість Тепер усі тут шкодують. Скільки він хотів у вас
позичити?
1-й гість Тисячу.
2-й гість Тисячу?
1-й гість А у вас?
2-й гість Він просив у мене... А ось і він сам!
Входить Ті м о її із почтом.
Тімон Вітаю вас від щирого серця, панове! Як ся
маєте?
1-й гість Якнайкраще, а надто коли чуємо, що й ви здо-
рові.
2-й гість Ластівка не так радо зустрічає літо, як ми вас.
Тімон
(убік)
Або не так радо тікає від зими... Люди — пере-
літні птахи.
(До гостей)
Панове, наш обід — недостатня нагорода за таке довге очікування.
Тож підживляйте поки що свій слух музикою, коли звуки сурем
не занадто різкі для вас. Обід подадуть незабаром.
1-й гість Сподіваюсь, ви не образились на мене, коли я
відіслав вашого посланця з порожніми руками.
Тімон Анітрохи! Хай це не турбує вас, добродію.
2-й гість Благородний Тімоне...
Тімон Що скажете, добрий мій друже?
2-й гість Найблагородніший Тімоне, мені страшенно ні-
яково! Коли ви прислали до мене по гроші, я нічим не відрізнявся
від послідущого жебрака.
Тімон Не варт про це думати.
2-й гість Якби ви прислали були на дві години раніше...
Тімон, Не псуйте собі настрою такими спогадами!
Слуги приносять страви.
Гей, подавайте все зразу!
2-й гість Всі страви накриті!
1-й гість Королівська їжа, ручуся вам!
3-й гість Будьте певні, тут подадуть усе, що можна в цю
пору дістати за гроші.
1-й гість А, добридень! Що нового?
3-й гість Алківіада вигнано. Ви чули?
1-й і 2-й гості Алківіада вигнано!
3-й гість Це правда, можете не сумніватись.
1-й гість Що, що?
2-й гість Але скажіть, прошу вас, за віщо?
Тімон Мої достойні друзі, йдіть до столу.
3-й гість Потім розповім докладніше. На нас чекає роз-
кішний бенкет.
2-й гість Тімон залишився Тімоном.
3-й гість А чи довго він продержиться? Чи довго?
2-й гість Поки що держиться. А прийде час... і...
3-й гість Я розумію.
Тімон Хай кожен сяде на своє місце з такою жвавістю,
з якою поспішив би до поцілунків коханої. Сьогодні страви одна-
кові для всіх. Не дотримуйтесь церемоній, щоб страви не прохо-
лоли, поки ми вирішимо, кому зайняти перше місце. Сідайте, сі-
дайте! Тепер треба скласти подяку богам.
"Ви, великі добротворці, оросіть почуттям вдяч-
ності наше зібрання! Примусьте славити вас за ваші дари, але
залиште дещо з ваших дарів і на майбутнє, інакше вас почнуть
зневажати. Даруйте кожному стільки, щоб йому не треба було
позичати в інших. Бо якби вам, безсмертні, довелось позичати
в людей, люди б усі відступились від вас. Хай люди більше люб-
лять бенкети, аніж того, хто їх улаштовує! Хай у товаристві, де
зійдеться дзадцять чоловік, буде два десятки негідників! Хай там,
Де сидить за столом дванадцять жінок, дюжина з них буде тим...
чим вона є. Решту дарів своїх, о боги, залиште для афінських се-
наторів та вуличного простолюду, а що в них є поганого, засудіть
віднині на знищення. Що ж до цих моїх друзів, які сидять за сто-
лом, то вони для мене — ніщо, а тому й ви нічим не благословляй-
те їх, і хай вони самі обернуться в ніщо!"
Знімайте покришки, собаки, й хлебчіть!
Гості знімають покришки; виявляється, що в тарілках самий окріп.
Кілька голосів Що він хоче цим сказати?
Інші Незрозуміло!
Тімон Хай ви ніколи, друзі-ненажери,
Не діждетеся кращого бенкету!
Оцей окріп і пара — образ ваш,-
Останнє, що лишилося в Тімона.
Його ви лестощами обліпили,
Всього вквітчали, і тепер він хоче
Все змити з себе і в обличчя вам
Вихлюпує смердючу вашу підлість!
(Хлюпає водою в обличчя гостей)
Бажаю довго жить вам у зневазі,
Ви, лестуни гладкі, ви, дармоїди
Ненависні, люб'язні душогубці,
Вовки ласкаві, лагідні ведмеді,
Нахлібники, погані жирні мухи,
Раби уклінні, флюгери вертляві!
Хай болячки, що людям і тваринам
Вражають тіло, з ніг до голови
Коростою покриють вас!
(До одного з гостей)
Що, йдеш?
Чекай, прийми-но ліки! Й ти, і ти...
Пожди, я грошей дам тобі, а в тебе
Не позичатиму!
(Кидає на них посуд)
Що? Всі схопились?
Нехай негідник, як найкращий гість,
На всіх бенкетах ваших п'є і їсть!
Гори, мій дім! Руйнуйтеся, Афіни!
Будь прокляте усе! Запломеній,
Ненависть до людей, в душі моїй!
(Виходить)
Входить дехто з гостей.
1-й гість Що це означає, панове?
2-й гість Чим ви поясните гнів Тімона?
3-й гість Тьху! Ви не бачили моєї шапки?
4-й гість Я загубив свій плащ.
1-й гість Він просто збожеволів, і тепер у нього в голо-
ві всякі химери. Недавно він дав мені смарагд, а тепер збив його
з моєї шапки. Ви не бачили мого смарагда?
3-й гість Ви не бачили моєї шапки?
2-й гість Ось вона.
4-й гість А ось лежить мій плащ.
1-й гість Не гаймося ж!
2-й гість Він збожеволів.
3-й гість Чую це костями.
4-й гість Замість клейнодів, наділив синцями!
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Під мурами Афін.
Входить Тімон.
Тімон Востаннє подивлюсь на вас. О мури,
Прихилище вовків, розсиптесь прахом!
Не стережіть Афін! Матрони, станьте
Повіями! Забудьте про слухняність,
Маленькі діти! Ви, раби і дурні,
Підтоптаних сенаторів зваліте
І правте замість них! Невинність юна,
В мерзоту й бруд поринь, твори розпусту
Перед лицем батьків! Тримайсь, банкруте,
Не віддавай боргів, бери ножа,
Ріж горло вірнику! Слуго надійний,
Грабуй хазяїна! Бо й він грабує
Ще більш за тебе, тільки по закону!
Лягай з хазяїном, служнице, поки
Хазяйка тішиться в кублі розпусти!
Ти, хлопче на шістнадцятому році,
Випручуй милицю в старого батька
І голову розбий йому! Побожність,
Страх перед небом, правда, мир, закони,
Домашній лад, сусідство, справедливість,
Чини, освіта, звичаї, ремесла,
Релігія, торгівля і пристойність
Хай протилежністю страшною стануть
Самі собі й затопляться у хаос!
Ви, пошесті незборні, пригнітіть
Пропасницями згубними Афіни,
Приречені на смерть! Ти, ревматизме,
Сенаторів скарлюч, нехай вони
Як совість їх, так само криво ходять!
Розпуста, блуд, проникніть у кістки
Афінській молоді! Нехай вона,
Навпроти доброчинності попливши,
В бешкетах захлинеться! Ти, коросто,
Ви, болячки! Укореніться в груди
Афінянам і принесіть врожай
Загальної прокази! Хай взаємно
Свій подих труять, щоб і дружба стала
Для них отрутою! Мерзенне місто!
Я злиднем став —• того й тобі бажаю
й кляну тебе! Тімон тікає в хащі,
Бо й дикі звірі від афінян кращі!
О небо, небо! Чом ти їх не тнеш
І в стінах цих, і поза стіньми — теж!
Пошли мені вражду несамовиту
До всього люду і до всього світу!
Амінь!
(Виходить)
СЦЕНА 2
Афіни. Кімната в домі Тімона.
Входять Флавій та троє слуг.
1-й слуга Послухай, старший! Де подівсь хазяїн?
Ми звільнені? Нікому не потрібні?
Флавій Гай-гай! Що маю вам казати, друзі?
Клянусь богами, я тепер такий же
Убогий, як і ви.
1-й слуга Яке нещастя!
Який хазяїн звівся! Відсахнулись
Від нього всі. Не залишилось друга,
Що з долею Тімона привітався б
І з ним пішов у світ.
2-й слуга Як ми лишаєм
Товариша на кладовищі, так
І від похованих багатств Тімона
Розбіглись приятелі, залишивши
йому запевнення свої фальшиві,
Мов гаманці без грошей. А сердега
З убогістю своєю наодинці,
Якої всі бояться, мов прокази,
Зневажений, блукає сам. Прийшло
Ще кілька наших.
' Входять інші слуг и.
Флавій Жалюгідні рештки
Зруйнованого дому.
3-й слуга А проте
Я бачу з ваших лиць, що всі ми носим
Тімонову ліврею в наших душах.
Ми залишаємось товаришами
І служимо йому в годину горя.
В біді наш корабель, а ми, нещасні
його матроси, збились на хисткій,
Похилій палубі і грізний гомін
Навколо чуємо. В пустельне море
Ми мусимо плисти!
Флавій Усе, що маю,
Я поділю між вами.