розходяться.
Протей Синьйоре Туріо, ви не турбуйтесь!
Я хитро так облагоджу це діло,
Що ви здивуєтесь.
Туріо А де ми з вами
Зустрінемося?
Протей Біля джерела
Григорія святого.....
Туріо То бувайте.
Туріо та музиканти виходять.
Вгорі, край свого вікна, з'являється С і л ь в і я.
Протей Вітаю вас, шляхетна синьйорино.
Сільвія Спасибі вам за музику, панове;
А з ким я розмовляю?
Протей 3 тим, синьйоро,
Чий голос вам давно знайомий став би,
Коли б його ви оцінили вірність.
Сільвія Синьйор Протей?
Протей Атож, синьйор Протей
І ваш слуга покірний.
Сільвія То чого ж
Бажаєте, синьйоре?
Протей Вам коритись.
Сільвія Чудово! Тож ловлю на слові вас.
Цю ж мить додому забирайтесь спати!..
О ти, підступний, зраднику лукавий!
Облудний чоловіче! Ти гадаєш,
Така вже я нікчемна й нерозумна,
Що дамся на підмову я негайно,
Поваблюсь на слова твої лестиві,
Що ними ти вже інших одурив?
Вертай, вертай назад,— мерщій покайся
Перед тією, що її кохав ти!
А я клянусь, облеснику лукавий,
Клянусь царицею блідою ночі,
Що я — глуха до всіх твоїх благань.
Твої запобігання зневажаю!
Мені вже й зараз сором криє щоки,
Що я марную час на балачки
З таким, як ти.
Протей Не потаю від вас,
Що я любив колись одну синьйору,
Але вона померла.
(вбік)
Я могла б
На чисту воду вивести тебе,
Коли б заговорила: ту синьйору
Ще не покладено у домовину.
Сільвія Нехай і так, але ж твій Валентин,
Твій друг,— живий; а знаєш добре ти,
Що ми заручені,— й тобі не сором
Його чуття так тяжко зневажати?!
Протей Подейкують, що й Валентин помер.
Сільвія Ну, то вважай, що й я також померла,
Бо з ним поховано й моє кохання.
Протей Дозвольте, люба, викопать його!
Сільвія Йди з цим проханням до могили тої,
Котру кохав ще за її життя,
А ні, то поховай із нею разом
Твою любов.
Джулія
(вбік)
Цього не чує він...
Протей О синьйорино, згляньтесь наді мною!
Якщо у вас таке жорстоке серце,
То, може, віддали б ви свій портрет
Мені на згадку — той, що зараз висить
У вас в кімнаті, панно; буду я
З ним розмовлять, зітхати перед ним
І гірко плакати; адже відтоді,
Як іншому себе ви оддали,
Я — тінь лише, не більш, і вашій тіні
Своє кохання вірне присвячу.
Джулія
(вбік)
Щоб дівчина потрапила вам в руки,
її напевне одурили б ви
І в тінь би обернули, як мене.
Сільвія Буть ідолом — то втіха замала,
Та, бачу, встигли ви уже з брехнею
Так зжитися, що молитеся тіні
І любите подобу, отже, я
Дарую вам портрет. Тож завтра вранці
Пришліть когось по нього. На добраніч.
Протей Ніч довга жде мене, як тих нещасних,
(Виходить)
Сільвія відходить від вікна.
Джулія Господарю, ходімо й ми?
Господар Отакої! Я таки добренько здрімнув.
Джулія Скажіть мені, де живе синьйор Протей?
Господар А звісно, в моєму заїзді. Гляньте, ніби вже й на
світ благословляється.
Джулія Ще ні; з усіх ночей моїх безсонних
Ця ніч була найдовша і найтяжча.
Виходять.
СЦЕНА З
Там само.
Входить Е г л а м у р.
Егламур Синьйора Сільвія мене просила
О цій порі навідати її;
До мене, мабуть, має пильну справу.
Синьйоро, синьйорино!
Вгорі, у вікні, з'являється Сільвія.
Сільвія Хто так кличе?
Егламур Слуга і друг ваш вірний, що чекає
На ваш наказ.
Сільвія Синьйоре Егламуре, .
Бажаю тисячу вам добрих ранків!
Егламур І вам, шановна панночко, так само!
Ви наказали, і з'явився я
Так рано перед ваші ясні очі,
Щоб запитать, чим можу бути вам
Корисний я.
Сільвія О Егламуре милий,
Ти — справжній лицар гідний (присягаю,
Що я так думаю й кажу це щиро).
Ти мудрий, співчутливий і відважний,
І знаєш ти, що серцем і душею
Кохаю я вигнанця Валентина;
Тобі відомо теж, що батько мій
Віддати вирішив мене за Турйо,
За дурня, осоружного мені.
Ти й сам кохав; я чула, як казав,
Що то було твоє найтяжче горе:
Звабливицю чарівну покохавши,
Навіки поховав свою любов;
Заприсягнувся на її могилі,
Що ти її не зрадиш, навіть мертву.
О Егламуре, вирішила я
До Мантуї тікати звідси нишком,
Туди, де оселивсь мій Валентин;
Та на шляхах, як кажуть, небезпечно,
Тому прошу, щоб ти мене провів:
На честь твою і вірність покладаюсь.
Не говори мені про батьків гнів!
Подумай про мою журбу глибоку,
Журбу жіночу, й сам ти зрозумієш,
Що маю право утекти із дому,
Щоб врятуватись від гидкого шлюбу,
Який і небо, й доля прокляли!
Благаю я тебе всім серцем трудним,
Де сум тяжкий лежить, немов пісок
На дні морському, о, поїдь зі мною,
І будь мені товаришем в дорозі!
Як ні, то обіцяй мовчать про те,
Що я тобі відкрила, і наважусь
У путь далеку вирушить сама.
Егламур Мені болять страждання ваші, панно.
І, знаючи, що породило їх
ІІІляхетне й чесне почуття, я згоден
Із вами подорожувати разом;
Мені дарма, що станеться зі мною,
Аби послало небо щастя вам.
Коли ж збираєтесь в дорогу?
Сільвія Нині.
Лише стемніє.
Егламур Де я вас зустріну?
Сільвія У келії, у Патріка-ченця.
До нього хочу я піти на сповідь.
Егламур Я буду там в призначену годину.
До вечора, шляхетна синьйорино.
Сільвія Бувай, мій добрий Егламуре.
Виходять.
СЦЕНА 4
Там само.
Входить Ланс зі своїм собакою.
Ланс Ох, і тяжко ж господареві на серці, коли той,
хто має бути йому за вірного слугу, поводиться, як невдячний
пес!.. Я виховував його ще з цуценяти; я врятував йому життя,
коли його вкинули в річку разом з трьома, а може, й чотирма слі-
пими братиками та сестричками! Я вишколював його так, як
справжнього собаку. І чим же він мені за те віддячив?! Мій госпо-
дар звелів відвести цього пса до панни Сільвії, мовляв, він його
їй дарує. То й гаразд. Пішли ми. Та не встигли увійти до їдальні,
як цей ледацюга вже підкрався до її тарілки й поцупив каплунячу
ніжку. Гидко дивитись, коли собака не вміє триматися як слід у
порядному товаристві! Слово честі, я хотів би, щоб він показав
себе, так би мовити, освіченим, чемним псом, псом хоч куди! Ех,
та що й казати, коли б я не був розумніший за нього та не взяв би
на себе його гріха, то цього шолудивця неодмінно повісили б;
їй-богу, набрався б він лиха за всі свої штуки!.. Ну поміркуйте
самі: проліз він, бачте, до кімнати, в компанію трьох-чотирьох
знатних собачих синів, та й шасть! — прямісінько під герцогів
стіл, і раптом, раніше ніж можна було встигнути (даруйте на
слові!) помочитися, все шановне товариство вже відчуло носом,
що він тут! "Вигнати собаку!" — кричить один. "Яка паскудна
тварина!" — кричить другий. "Почастуйте його гарапником!" —
кричить третій. "Повісити його!" — кричить герцог. Але я, впізнав-
ши здалеку цей запах, відразу здогадався, що то наштукарив мій
Креб; я — до того парубійка, що батожить у них собак, та й кажу:
"Друже, чи не збираєтесь ви відшмагати цього песика?" — "Неод-
мінно збираюсь",— каже він. "А за що ж? — кажу я.— Ви його
марно кривдите, бо це я наробив у кімнаті". А парубок той, не-
довго думаючи, відчухрав мене та й витурив геть із кімнати.
Дозвольте запитати, чи багато знайдеться хазяїв, які вчинили б
таку ласку своїм слугам? Еге-е, ще й не таке зі мною траплялося!..
А скільки разів, бувало, сидів я в колодках за ті ковбаси, що
він же їх поцупив; коли б не я, то йому неодмінно довелося б гой-
датись на мотузці,— їй-богу! Одного разу випало мені навіть ви-
стояти біля ганебного стовпа за тих гусей, що він їх попридушу-
вав; а то б не минула його лиха година... І ти все це забув... А я
добре пам'ятаю, яку штуку встругнув ти, коли ми виходили від
панни Сільвії! Хіба ж я не загадував тобі не відводити від мене
очей і робити все те, що я робитиму? Чи ти коли бачив, собачий
сину, щоб я раптом підняв ногу й помочився на спідницю шля-
хетної дами? Чи ти коли бачив, щоб я витинав такі неподобні
штуки?!
Входять Протей та Джулія, одягнена хлопцем.
Протей Ти звешся Себастьяном? Ти мені
Сподобався відразу, й хочу я
Тебе про послугу одну просити.
Джулія 3 охотою. Зроблю усе, що зможу.
Протей Я сподіваюсь.
(До Ланса)
Ось де ти, мерзенний!
Скажи, де ти провештався два дні?
Ланс Я, пане, вештався, виконуючи ваші ж доручен-
ня: водив собаку до панни Сільвії, як ви мені загадали.
Протей І що ж вона сказала, побачивши мою маленьку
перлину?
Ланс Та просто сказала, що ваш собака — дворняга і
що собаче гавкання — найкраща подяка за такий розкішний по-
дарунок.
Протей А все ж вона залишила в себе мою собачку?
Ланс І не подумала; ось я привів її назад.
Протей Як? Ти цього собаку хотів їй подарувати від
мене?
Ланс Атож, синьйоре; а оте друге манюсіньке собача,
схоже на вивірку, вкрав у мене на базарі один хлопчисько, катів
помічник; ну, тоді я й запропонував синьйорині Сільвії мого влас-
ного собаку; адже він принаймні в десять разів більший за ваше
цуценятко, виходить, подарунок вартий у десять разів більше.
Протей Геть забирайсь, негіднику! Мерщій!
Знайди мені мою собачку, чуєш?!
А ні, то не з'являйсь мені на очі...
Геть, я кажу! Чого стоїш? Мене
Розлютувати хочеш?! Через тебе
Я мушу червоніти раз у раз.
Ланс виходить.
Беру тебе на службу, Себастьяне.
Мені юнак потрібний, що зуміє
Наказ мій виконать розумно й спритно,
Бо звіритись на бовдура того,-
Адже й сам бачиш,— аж ніяк не можна.
Крім того, маєш ти приємне личко
И манери вишукані. Все це свідчить
(Якщо не помиляюсь), що дістав ти
Чудове виховання. Ось за це
Беру тебе. А зараз — от що, хлопче:
Йди до синьйори Сільвії негайно
І їй віддай від мене цього персня.
Та, що мені його подарувала,
Мене любила.
Джулія Ви ж самі її,
Звичайно, не любили, раз так легко
Ви розлучаєтесь з її дарунком.
Вона, либонь, померла?
Протей Ні, здається,
Іще жива.
Джулія Ой горенько тяжке!..
Протей Що означа твій зойк?
Джулія Не можу я...
Мені так жаль її!..
Протей Чому ж то жаль?
Джулія Бо, мабуть, вас не менш вона любила,
Ніж ви синьйору Сільвію; бо марить
Вона про того, хто її забув;
Ви ж закохались в ту, що вас не любить...
Сумна в кохання доля — чи не так?
Як здумаю, яке воно мінливе,
То й скрикую: "Ой, горенько тяжке!.."
Протей Ну, добре; на, віддай їй персня й разом
Цього листа; ото її кімната.
Перекажи синьйорі, що прийшов ти
По той портрет чудовий, що мені
Його обіцяно. Скінчивши справу,
Вертай скоріш до мене. Я тебе
Чекатиму з нудьгою й горем в серці...
(Виходить)
Джулія Як мало є жінок, які могли б
Вловить таке бажання чоловіка!
Протею мій сердешний! Доручив ти
Лисиці стерегти твоїх ягнят.
Ох і дурепа ж я! І задля чого
Жалію я того, хто зневажає
Мене всім серцем? Він кохає іншу,
І через те він зневажа мене;
Його кохаю я, і через те
Я так його жалію.