Паж Як почувається мій любий пан?
Пройд О, далебі, так, як пиріг у маслі.
А де моя дружина?
Паж Я тут, мій пане. Що ви звелите?
Пройд Чого ж не кличеш мужем ти мене?
Для слуг я — пан, для тебе — чоловік.
Паж І чоловік, і пан, і пан, і муж,
А я для вас — покірлива жона.
Пройд Та знаю. Як же звать мені тебе?
Лорд Мадам.
Пройд Мадам Аліса чи мадам Дженет?
Лорд Мадам, і все. Так лорди звугь дружин.
Пройд Мадам дружино, кажуть ось вони,
Що я проснив п'ятнадцять літ підряд.
Паж Авжеж. Мені здались вони за тридцять,
Відлученій від ложа від твого.
Пройд Це довго. Слуги, нас лишіть самих.
Лорд і слуги виходять.
Ну, роздягайся та ходи сюди.
Паж Мій любий пане, дуже вас прошу:
Ще потерпіть ніч-дві, а чи бодай
До вечора. Бо ваші лікарі,
Щоб неміч не вернулася до вас,
Суворо приписали уникати
Мені обіймів ваших до пори.
Отак-то справа, пане мій, стоїть.
Пройд Е, потерпіть! Тут так кортить, що годі дочекатись
вечора. Але ж і в маячню знов запасти не хочеться, тож почекаю
всупереч плоті й крові.
Входить лорд як посланець.
Лорд Актори ваші, пане мій, почувши,
Веселу вам комедію зіграти.
Бо й ваші лікарі такої думки,
Що кров у вас загусла від журби,
А смуток живить ваше божевілля.
Тому вони гадають, що для вас
Корисно гарну п'єсу подивитись:
Це вас настроїть на веселий лад,
Розвіє тугу і життя подовжить.
Пройд Що ж, подивлюся. Нехай зіграють. А це не та
кумедія, що на різдво виставляють чи коли ото витівають усякі
штуки та через голову перекидаються?
Паж Ні, мій любий пане, це діло цікавіше.
Пройд Діло? Цебто якась робота?
Паж Та ні, це така собі історія.
Пройд Ну гаразд, побачимо, йдіть сюди, мадам дружи-
ро, сядьте біля мене, і хай собі буде, як буде. Молодість не вер-
тається.
Сідають.
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Сурми. На сцену виходять Люченцо і його слуга Траньйо.
Люченцо Так, Траньйо. Із великої охоти
Побачить Падую, наук колиску,
Приїхав я в Ломбардію родючу —
Квітучий сад Італії всієї.
Погодився на це мій любий тато,
Благословив мене і дав тебе —
Надійного і вірного слугу.
Спочиньмо ж трохи, а тоді берімось
Освіту набувати і ученість.
Уславилось шановними людьми
Те місто, Піза, де вродився я
І батько мій, відомий добре в світі
Купець Вінченцо з роду Бентівольїв.
Тепер мені, як синові його,
В Флоренції здобувши виховання,
Годиться вчинками надію справдить,
Що доброчесність увінча багатство.
Із філософії частини ті,
Котрі навчають, як нажить чесноту
Та як чеснотою здобути щастя.
А ти що скажеш? Я ж прибув із Пізи
Сюди до Падуї, немов калюжу
Мілку лишив і кинувся у море,
Щоб спрагу до кінця угамувать.
Траньйо Мі pardonato *, мій ласкавий пане,
Я думаю достоту так, як ви,
І тішуся, що ви постановили
Пить філософії солодкий сік.
Та, милий пане, люблячи науку
Чесноти і звичаю, все ж не будьмо
Як стоїки чи стояки дубові:
Не тільки Арістотеля шануймо,
Овідія не зневажаймо теж.
Хай логіка вам в товаристві служить,
Риторика — у повсякденній мові,
Хай музика й поезія вас тішать,
За математику тоді беріться
Й за метафізику, коли є смак,
Бо без утіхи й користі нема.
Вивчайте ж те, що більше надить вас.
Люченцо Спасибі, Траньйо,— слушно радиш ти.
Якби сюди Бйонделло вже прибув,
То зразу б ми до діла узялись
І найняли житло, де можна друзів
Приймать, яких ми тут заведемо.
Входять Баптіста з двома дочками — Катеріною і Б'янкою, хи-
мерний стариган Гремйо і Гортензіо, жених Б'янки.
Але стривай: це що за люди йдуть?
* Пробачте мені (it.).
Траньйо То місто нас вітає, пане мій.
Люченцо і Траньйо стають осторонь.
Баптіста Не докучайте більш мені, панове,
Бо твердо я собі постановив
Не віддавати меншої дочки,
Допоки старшій мужа не знайду.
Обох я вас і знаю, і люблю.
Коли котрий з вас любить Катеріну,
То може сватати її та й брати.
Гремйо Волів би драти. Надто вже шорстка.
Гортензіо, ви хочете женитись?
Катеріна
(до Баптісти)
Панотче, та невже ж це ваша воля —
Мене їм накидать, немов продажну?
Гортензіо Овва, продажну! Лиш купця не буде,
Аж поки лагіднішою не станеш.
Катеріна Цього вам, пане, нічого боятись:
Душа моя таких не прагне змін.
А хоч би й так, то будьте певні: я
Чуприну б вашу дрюком розчесала
Й під блазня пику вам розмалювала.
Гортензіо Хай бог боронить від таких чортяк!
Гремйо Хай бог боронить і мене.
Траньйо
(вбік, до Люченцо)
Ну, бачу, тут надивимося дива:
Скажена панна ця чи норовлива.
Люченцо
(вбік, до Траньйо)
Зате вже друга, та, котра мовчить,
Чеснот дівочих хоч яку навчить!
Нум тихо!
Траньйо
(вбік, до Люченцо)
Правда, пане, надивляйтесь.
Баптіста Панове, знайте: в мене слово з ділом
Не розминеться. Б'янко, йди додому,
Та не журись, моя дитино мила,
Бо я тебе люблю, як і любив.
Катеріна Мазухо татова! Потри лиш очі
Та й зареви, хоча нема причини.
Б'янка Потішся, сестро, прикрістю моєю.
Панотче, вашій волі я корюсь.
Мене розважать музика й книжки:
На самоті читати буду й грати.
Люченцо
(вбік)
Ти чуєш, Траньйо? Це ж Мінерви мова.
Гортензіо Такий суворий ви, синьйор Баптісто?
Як жаль, що з наших щирих почуттів
Для Б'янки вийшла прикрість.
Гремйо Та невже
У клітку ви посадите її,
Мов сокола, через оцю змію
І Б'янка за її лихий язик
Нестиме кару?
Баптіста Буде так, панове,
Як я сказав. Іди додому, Б'янко.
Б'янка виходить.
А знаючи, як до вподоби їй
Поезія, і музика, і співи,
Візьму я в дім умілих вчителів
її навчати. Може, вам, Гортензіо,
Чи вам, синьйоре Гремйо, хтось відомий
З таких людей? Пошліть його до мене.
Людину вправну я прийму ласкаво,
Не поскуплюся для своїх дочок,
Для виховання їх. Бувайте ж, друзі.
Ти, Катеріно, можеш тут лишитись,
Я дещо маю Б'янці ще сказати.
(Виходить)
Катеріна Гадаю, можна і мені піти?
Чи вже за розкладом я маю жить,
Немов сама не знаю, що й коли?
Ет!
(Виходить)
Гремйо Ну й іди — хоч і к дідьчій матері, бо ти така
люба та мила, що тебе ніхто тут не затримуватиме. Овва! Не
така вже сила в коханні, Гортензіо, щоб вонб нам не дозволило
бути добрими товаришами в нещасті й достойно витерпіти цей
піст. Ми обидва вхопили шилом патоки*. Прощавайте ж. Але я з
любові до моєї чарівної Б'янки спробую знайти вчителя, щоб на-
вчав її того, що їй до серця, і пошлю його до Баптісти.
Гортензіо І я зроблю те саме. Та якщо ваша ласка, ще
слівце. Хоч сама природа нашого суперництва не дозволяла від-
вертої розмови, але тепер, поміркувавши, я збагнув: щоб знов ді-
стати доступ до нашої богині й стати щасливими суперниками в
коханні до Б'янки, нам треба залагодити одну річ.
Гремйо Яку ж, коли ваша ласка?
Гортензіо Дуже просту, добродію: знайти чоловіка її сестрі.
Гремйо Чоловіка? Дідька лисогоі
Гортензіо А я кажу — чоловіка.
Гремйо А я кажу — дідька! Невже ти, Гортензіо, гада-
єш, що як її батько великий багатій, то знайдеться такий йолоп,
що візьме за себе оту зміюку?
Гортензіо Пхе, Гремйо! Хоч ні вам, ні мені не стало б
терпцю витримувати її безнастанне гиркання, та коли як слід по-
шукати, то знайдуться на світі й такі зухи, що візьмуть її з усіма
вадами, аби лиш за нею дали досить грошей.
Гремйо Не знаю. Я б волів, щоб мене за той посаг що-
ранку шмагали на ринку, ніж із такою жити.
Гортензіо Воно, звісно, правда: чи в камінь головою, чи
каменем у голову. Та коли вже Баптістина умова зробила нас то-
варишами, то зоставаймось ними, поки, напитавши старшій дочці
чоловіка, дамо меншій волю для заміжжя, а тоді знову — хто кого.
Мила Б'янка! Щасливий той буде, котрий її здобуде! Хто перший
добіжить, тому з нею й жить. А ви як скажете, синьйоре Гремйо?
Гремйо Я згоден з вами, і я залюбки подарував би най-
кращого в Падуї коня тому, хто б згодився посватати Катеріну,
аби лише поквапився, та швидше її взяв, і в шлюбне ліжко вклав,
і з дому геть забрав. Ходімо.
Гремйо й Гортензіо виходять.
Траньйо Скажіть, мій пане, чи можлива річ,
Щоб так кохання захопило вмить?
Люченцо Ох, Траньйо, поки на собі не взнав,
Що правда це, не йняв я віри й сам.
Вона ж неначе квітка, та, що зветься
"Люби-мене",— ну, от я й полюбив.
Тепер тобі по правді признаюсь —
Ти в мене відданий і щирий друг,
Як Анна у цариці Карфагена:
Я млію, Траньйо, я палаю, в'яну,
Я згину, як не матиму її.
Порадь же, Траньйо,— ти, я знаю, можеш,
І поможи — бо ти, я знаю, хочеш.
Траньйо Мій пане, ганить вас тепер не час,
Кохання лайкою не проженеш.
Як сталось так, лишається одно:
Redime te captum, quam queas minimo.*
Люченцо Спасибі, хлопче. Славно ти почав,
Кажи ж і далі, потішай мене.
Твоя порада, бачу, не дурна.
Траньйо Ви не спускали з дівчини очей,
Тож, мабуть, не розчули усього.
Люченцо О так, я тільки й бачив те лице.
Яка краса! Колись була така
Хіба лиш Агенорова дочка:
Сам Зевс схилився до її колін,
Коли на крітський берег вийшов він.
Траньйо І більш нічого? И вам не впало в очі,
Як розходилась тут її сестра?
Так лаялась, що аж лящало в вухах.
Люченцо Я бачив лиш губів коралі й чув
Лиш пахощі від подихів її.
Усе було в ній любе та святе.
Траньйо Ні, треба конче цей дурман розвіять.
Прокиньтесь, пане. Любите її —
То треба думать, як її здобути.
Сестра її така сварлива й клята,
Що батько заміж випхати її
Жадає, а тому кохану вашу,
Мов соколицю в клітці, він замкнув,
Щоб їй не докучали женихи.
Люченцо Який же він жорстокий батько, Траньйо!
Та ти казав — він нібито шукає
Учителів для неї дуже вмілих?
Траньйо Так, я казав — і вже придумав, пане!
Люченцо Я, Траньйо, теж.
Траньйо І я ладен закластись,
Що в нас обох одна й та сама думка.
* Викупися з полону якнайдешевше (лат.).
Люченцо Кажи свою.
Траньйо Ви будете учитель
І найметеся дівчину навчать.
Оце ваш задум.
Люченцо Так. Чи вдасться він?
Траньйо Не вдасться, бо тоді хто ж буде вами?
Хто буде жити в Падуї за сина
Вінченцо з Пізи, і держати дім,
І вчитися, і друзів пригощати,
І земляків навідувать своїх?
Люченцо Ну, basta, годі. Я вже все збагнув.
Адже нас тут іще ніхто не знає
Й не зможе розрізнити, хто з нас пан,
А хто слуга. Тому зробімо так:
Ти, Траньйо, будеш паном замість мене,
І дім держатимеш, і слуг, мов я,
А я зроблюсь кимсь іншим: флорентійцем,
Чи неаполітанцем, чи пізанцем
Простого роду. Не барімось, Траньйо,
Перевдягаймось. Ось мій капелюх
І плащ. Бйонделло буде твій слуга,
Та спершу треба вмовити його,
Щоб він мовчав.
Траньйо Так, ваша правда, треба.
Міняються одягом.
Коли у вас таке бажання, пане,
А я в усьому вам коритись маю,
Бо тато ваш, прощаючись, велів:
"Слугуй же вірно синові", (Щоправда,
Він, мабуть, інше на увазі мав),-
То що ж, нехай побуду я Люченцо,
Бо дуже я люблю того Люченцо.
Люченцо Побудь, бо той Люченцо закохався,
А я рабом побуду, щоб скорить
Ту дівчину, чиє лице зненацька
Мій зір вразило й узяло в полон.
Входить Бйонделло.
А, ось він! Де це ти, поганцю, був?
Бйонделло Де я був? Ні, ви скажіть, де це ви були! Хазяїне,
чи мій товариш Траньйо вкрав ваше убрання, чи ви вкрали йрго
вбрання, а чи ви один одного обікрали? Скажіть, будьте ласкаві,
в чому річ?
Люченцо Іди сюди.