Тіт Андронік

Вільям Шекспір

Сторінка 7 з 10
Хлопці справні ви.
..-,... Зробивши це, не гайте марно часу,
Пришліть до мене швидше повитуху.
А збудемося мамки й повитухи —
Нехай жінки базікають, що хочуть.
Хірон Не випустиш, я бачу, таємниці
У світ.
Деметрій . За піклування про Тамору
Усі ми вдячні глибоко тобі.
Хірон з Деметрієм виходять, несучи мертву мамку.
Арон Тепер-до.готів птахом бистрокрилим!
Там прилаштую свій безцінний скарб,
Таємно з друзями Тамори стрінусь.
Ходімо звідси геть, мій товстогубий,-
. Ти, спонукав до хитрощів мене.
Там будеш їсти ягоди й коріння,
.:<.-.— Сир смакувати, ссатимеш козу,
і В; печері житимеш. — і врешті станеш
Войовником, відважним полководцем.
(Виходить)
СЦЕНА 3 . ,
Майдан у.Рим?.
Входить Т j т, несучи стріли, до яких пришпилені листи; з ним Марк, на*
лий Луцій та інші патриції з луками.
Тіт Сюди йди, Марку. Родичі, за мною!
Ну, хлопче, покажи, як ти стріляєш,
Натягуй лука і влучай у ціль.
Terras Astraea reliquit *..
Чи пам'ятаєш, Марку? Бігла й щезла.
Берімось до роботи— Глибину
Заміряйте, шановні, вкиньте сіті,
Ну ж прщастить її піймати в морі,
Хрч правди там не .більше, як на суші.
Ні, Публію й Семпронію, вам треба
". Лрпатамй,і заступам^ рити
* Астрея залишила землю (лат.).
' Й добутись до середини землі.
Дійшовши до Плутонового царства,
Благаю вас, прохання передайте,
Скажіть, що правосуддя й допомоги
Від нього сподівається Андронік,
Який страждає у невдячнім Римі.
О Риме! Горе я приніс тобі
Тоді, як спонукав народ віддати
Всі голоси за підлого тирана.
Отож ідіть, пильнуйте так, як слід,
Огляньте всі військові кораблі;
Злий цезар міг кудись її відправить,
І, може, правди марно ми' шукаєм.
Марк Хіба не тяжко, Публію, дивитись
Тобі на дядька в розпачі такім?
Публій Отож, мій батьку, мусимо про нього
Вдень і вночі старанно піклуватись,
Задовбльнятй примху щонайменшу,
-Докіль не знайдем, чим його зцілити.
Марк Нічим його скорботи не зцілити!
До готів приєднаймося'— і Риму
Відповімо війною на невдячність.
Діждеться помсти зрадник Сатурній.
Тіт Що, Публію? Скажіть мені, скажіть —
Ви з нею стрілись?
Публій Ні, ще не стрілись. Та казав Плутон,
Що пекло нам помститись допоможе;
' В Астреї ж стільки клопотів усяких
З Юпітером на небі чи деінде,
Що доведеться трохи зачекати.
Тіт О, зволіканням не гоДуй мене!
В огненне озеро пірну за нею
Й за п'яти витягну із Ахерону.
Ми — чагарник хисткий, не кедри, Марку,-*
Куди нам, трнкокостйм, до циклопів!
Все ж ми — метал, ми — сталь аж до хребтів,
От тільки кривд ваги і сталь ламає!
ЯкЩо ж ні на землі; ні в пеклі правди
Нема, богів попросимо небесних
"' Послати правосуддя для відплати.
До зброї! Славний, Марку, ти стрілець.
(ju.m всім стріли) ..,-..'-.
Ad Jovem,— вам, а ось — ad Apollinem,
Ad Martem * — це мені,
Оце Меркурію, а це — Палладі,
Це для Сатурна — не для Сатурніна!
Ти, Каю, влучив би і проти вітру.
Стріляйте всі тоді, коли скажу.
О, я писав цидулки недаремно
І не забув про жодного з богів.
Марк Пускайте, діти, ваші стріли в двір,
Щоб гордість імператора вразити.
Тіт Тепер стріляйте.
Стріляють.
Луцій — молодець!
Ти в Діву влучив; ну-бо ще в Палладу.
Марк Я цілився від Місяця на милю —
Твій лист уже в Юпітера давно.
Тіт Ох, Публію! Ну, що накоїв ти?
Поглянь — відбив шмат рога у Тельця.
Марк Ото забава! Тільки стрелив Публій,
Телець зі злості так стуснув Овна,
Що над палацом той позбувся рогів;
Знайшов їх лиходій імператрицин,
А та сказала мавру, сміючись,
Щоб цезарю він їх подарував.
Тіт Хай вашій світлості пошле бог радість.
Входить блазень з кошиком і двома голубами.
Шле небо новину! Це пошта, Марку.
Які новини, друже? Є листи?
Де справедливість? Що сказав Юпітер?
Блазень Хто? Лупитель, кажете? Кат? Він сказав, що
склав шибеницю, бо шибеника мають повісити десь аж на тому
тижні.
Тіт Тебе спитав я, що сказав Юпітер.
Блазень На жаль, пане, я не знаю ніякого Юпитра, зро-
ду з ним не пив.
Тіт Невігласе, чи ти не носиш пошти?
Блазень Ні, я ношу тільки своїх голубів.
* Юпітеру... Аполлону... Марсу... (лат.).
Тіт Хіба не з неба ти прибув сюди?
Блазень 3 неба? На жаль, я там ніколи не бував. Хай бог
боронить, я не такий сміливець, щоб у свої молоді літа квапитися
на небо. Я йду зі своїми голубами до народного трибунала, аби
залагодити сварку поміж моїм дядьком та імпирательським слу-
гою.
Марк Брате, це ж чудесна нагода передати твоє по-
слання: хай він принесе імператорові цих голубів від тебе.
Тіт Чи можеш ти передати імператорові послання
за всіма правилами церемоніалу?
Блазень Та ні, пане, я зроду не вмів вимовити того ци-
римоняла.
Тіт Іди сюди та більш не коверзуй,
А віднеси цих голубів йому,
І матимеш від нього нагороду.
А ось тобі й від мене трохи грошей.
Подайте-но перо й чорнило.
Ну, то як, друже, зможеш ти за всіма правила-
ми передати імператорові цидулу?
Блазень Та зможу, пане.
Тіт Ось цидула. А коли прийдеш до нього, то мусиш
зразу стати навколішки, потім поцілувати йому ногу, потім від-
дати голубів, потім чекати винагороди. Я буду неподалік, а ти ж,
гляди, не схиб.
Блазень Будьте певні, пане, все буде як слід.
Тіт Чи ніж у тебе є? Дай подивлюсь.
Ось, Марку, загорни його в цидулу;
Прохач смиренний написав її.
А ти, віддавши цезарю послання,
Вертайсь, розповіси, що він сказав.
Блазень Добре. Хай бог не забуває вас.
(Виходить)
Тіт Ходімо, Марку. Публію, за мною.
Виходять.
СЦЕНА 4 '
Перед палацом.
Входять Сатурній,, Тамора, Xjpotf та Деметрій. Сатурнія тримає
в руках стріли, які запустив Тіт.
Сатурній Це неподобство! Ще ніколи в Римі
Так імператора не ображали,
Ворожості такої і зневаги
Суд справедливий ще не викликав!
Відомо вам, як і богам всевладним,-
Хоч ці злостивці баламутять люд,
Усе ж Андроніка сини свавільні
Покарані були цілком законно.
Якщо ж йому потьмарили страждання
Здоровий глузд, невже повинні ми
Спокійно зносити його дивацтва*
Порцви розпачу й шалену лють?
Він просить допомоги у небес,
В Юпітера, Меркурія, погляньте,-
Це богові війни, це Аполлону...
Літають згортки вулицями Рима.
Це наклеп на сенат, це всім говорить,
Що буцімто нема в нас правосуддя.
Яка забава славна, чи не так?
Рим, бачите, вже став несправедливим!
Покіль живу, удаване безумство
Не буде виправданням для образ.
Хай знають Він і вся його рідня,— '
Я буду пильнувати правосуддя,
Яке не раджу зачіпать — бо-в гніві
Щонайзухваліших потне злочинців.
Тамора Державцю мій, коханий Сатурніне,
Володарю життя й думок моїх,
Вгамуйся і пробач старого Тіта.
Від горя справді став безумцем він,
Синів утрата бідне серце крає.
Не краще втішити його в печалі,
Аніж пригнічувати будь-кого
Лиш за образу?
(Убік)
Саме так повинна
Це все тлумачити Тамора мудра.
Тебе я, Тіте, вразила, і ти
Спливаєш кров'ю. Як Арон не схибить,
В безпеці ми — в порту упав наш якір.
Входить блазень.
Щось хочеш, хлопче, ти сказати нам?
Блазень Начебто так, якщо імпиратель — це ви.
Тамора Імператриця я, он імператор.
Блазень Ось він. Бог і святий Стефан вітають тебе. Я при-
ніс тобі листа і пару голубів.
Сатурній читає листа.
Сатурній Візьміть його і зараз же повісьте.
Блазень Га? Скільки мені заплатять?
Тамора Іди, тебе повісять.
Блазень Повісять! Свята діво, хороший же кінець чекає
на мою шию.
(Виходить під вартою)
Сатурній Безжалісні, жорстокі ці образи!
Як хижу підлість стерпіти мені?
Я добре знаю, звідки все це йде.
Ні, не знесу! Хіба несправедливо
Покарані його сини-убивці?
Невже я тільки з примхи стратив їх?
Йдіть, за волосся притягніть його,
Хай не спиняють вас ні вік, ні титул.
За глум такий кривавим катом стану.
Мене безумець хитрий возвеличив
В надії мною й Римом керувать!
Входить Емілій.
Які, Емілію, новини?
Емілій До зброї всі! У небезпеці Рим.
Зібрали готи рать — велику силу
Молодиків, до грабежу охочих;
їх Луцій, син Андроніка старого,
Веде сюди, погрожує помститись
Усім нам так, як давньої пори
Помстився Римові Коріолан.
Сатурній Веде сюди відважний Луцій готів?
Гнітюча вість. Я голову схиляю,
Мов квітка на морозі, мов трава,
Яку буран прим'яв. Це лиш початок
Нещасть. Його простолюд надто любить.
Блукаючи таємно, чув я сам
Не раз про те, що буцімто безвинно
Був Луцій вигнаний. Вони б хотіли,
Щоб імператором у них був Луцій.
Тамора Чого боятись? Не міцні в нас мури?
Сатурнія Міцні. Та Луцій в городян у шані:
Повстануть і підтримають його.
Тамора Хай будуть імені державця гідні
Твої думки. Мошва не тьмарить сонця,
Орел дає малим пташкам співати,
До їхніх намірів цілком байдужий;
Він, як захоче, тінню крил майне
І вмить припинить всяке щебетання.
Й тебе хай не хвилюють баламути!
Розвесели свій дух і знай, державцю:
Я пильність Тітову присплю словами
Підступними, немов живець для риби
Чи конюшина свіжа для вівці.
Одну гачок поранить гострий, другу
Солодка їжа може отруїти.
Сатурній За нас не буде він просити сина.
Тамора Коли Тамора схоче, то попросить.
Наповню щедро я старечі вуха
Обіцянками золотими. Навіть
Оглухлі вуха й неприступне серце
Зуміє підкорити мій язик.
(До Емілія)
Отож іди і нашим будь послом,
Скажи, що цезар хоче розпочати
Переговори з Луцієм. Обрав
Для зустрічі він дім старого Тіта.
Сатурній Доручення це виконай належно.
Заручників захоче для безпеки —
Нехай кого завгодно вибирає.
Емілій Охоче виконаю ваш наказ.
(Виходить)
Тамора Тепер я до Андроніка піду,
Так обкручу його, що допоможе
Нам відвернути Луція від готів.
Коханий мій державцю, звеселися,
Сховай свій страх у хитрощах моїх.
Сатурній Іди ж негайно та його вблагай.
Виходять.

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Рівнина поблизу Рима.
Входять із барабанами й знаменами Луцій і готи.
Луцій Надійні воїни і вірні друзі!
Великий Рим листи мені прислав
Про те, як там ненавидять тирана
І як нас дожидають нетерпляче.
Тож гідні будьте величі своєї,
Нікого не щадіть і не прощайте.
За кривди всі, яких завдав вам Рим,
Потрійно ви сьогодні відплатіть.
1-й гот Хоробрий паростку звитяжця Тіта,
Чиє ім'я страхало всіх, а нині
Втішає нас, чиє геройство славне
Невдячний Рим зневажив нерозумно!
За нас будь певен: всюди за тобою
Полетимо, немов у день жаркий
За маткою в поля кусючі бджоли,
Й відплатимо за все Таморі клятій.
Готи Що він сказав, те кажемо і ми.
Луцій Я щиро дякую тобі і всім вам.
Кого веде сюди цей дужий гот?
Входить гот, ведучи Арона з немовлям на руках.
2-й гот На хвилю я від війська відійшов
Оглянути руїни монастирські,
Але не встиг спинити погляд пильний
На цій давно занедбаній будівлі,
Як з-під стіни почувся плач дитини.
Я кинувся туди й таке побачив —
Хтось гамував дитя і говорив:
"Цить, шибенику смаглий: колір твій
Виказує, чиє створіння ти.
Якби на матір схожий був, то міг би,
Негіднику малий, державцем стати.
Але якщо корова і бугай
Молочно-білі, в них теля ніколи
Не буде чорним.
1 2 3 4 5 6 7