Достойні імператора. Прийми
їх як данину приязні моєї
І відданості щирої тобі.
Сатурній Спасибі, Тіте, батьку благородний!
Пишаюся тобою і дарами,
Це бачить Рим. Коли ж забуду я
Хоча б найменшу із твоїх заслуг,
Нехай мене всі римляни забудуть.
Тіт
(до Тамори)
Ти імператорова полонянка,
Та зважить він на рід високий твій
І поведеться із тобою гідно.
Сатур нін
(убік)
Вродливицю довірено мені,
Та все одно її собі я взяв би.
(До Тамори)
Хай стане світлим твій похмурий вид.
Хоча на нім війни печать, царице,
Та Рим тебе не буде зневажати,
Тут шануватимуть високий сан.
Повір мені і не впадай у розпач.
Можливо, той, хто так тебе втішає,
Ще більш царицю готів возвеличить.
Чи не гнівить Лавінію ця мова?
Лавінія Ні, честь твоя для мене запорука
Того, що це лиш чемність благородна.
Сатурній Спасибі, люба. Римляни, ходім,
Без викупу звільнімо полонених.
Хай розголосять сурми нашу честь.
Сатурній, Тамора, Деметрій, Хірон та Арон виходять.
Бассіан Не гнівайсь, Тіте,— дівчина моя.
(Хапає Лавінію)
Тіт Це ж як? Чи тямиш, принце, що говориш?
Бассіан Так, чесний Тіте, хочу довести,
Що маю право я на ці слова.
Марк Suum quique * — так римське право каже.
йому належне забирає принц.
Луцій І забере, бо Луцій ще не вмер.
Тіт Ви зрадники! Мерщій сюди, сторожо!
Лавінію схопили!
Сатурній
(повертаючись)
Хто ж посмів?
Бассіан Той, хто посмів по правді учинити
Й забрав кохану від усього світу.
Бассіан і Марк із Лавінією виходять.
Муцій Допоможіть сховатись їм, брати,
А я лишуся двері стерегти.
Луцій, Квінт і Марцій виходять.
Тіт За мною, владарю. Верну її!
Сатурній виходить.
Муцій Сюди не можна.
Тіт Що? Хлопчак негідний!
Шлях в Римі заступив мені?
Муцій На поміч!
Тіт убиває його.
Повертається Луцій.
Луцій Несправедливий ти — і навіть більше —
У кривдній суперечці сина вбив!
Тіт Ні ти, ні він мені вже не сини —
Так не ганьблять сини. Негідний зрадник!
Входять Сатурній зТаморою та її двома синами і Арон.
Лавінію державцю поверни!
Луцій Як шлюб із ним, то краще їй померти,
Вона ж бо наречена Бассіана.
(Виходить)
* Кожному своє (лат.).
Сатурнін Ні, Тіте, ні! Вона вже не потрібна,
Так само, як і ти, і весь твій рід.
Тому довірюсь краще, хто мене
Злі зрадники, безчестите мене.
Зробити посміховиськом для всіх
Схотіли Сатурніна? Вчинки ці
Підтверджують чутки, що ти хвалився,
Немов у тебе вижебрав я владу.
Тіт О жах! Які образливі слова!
Сатурнін Ну що ж, іди, віддай невірну дівку
Тому, хто тут за неї розпинався.
Хороброго придбаєш зятя. Він,
Так само, як сини твої, мастак
Порушувати спокій в місті нашім.
Тіт Мов ніж, у серці в мене ці слова.
Сатурнін Таморо красна, володарко готів,
Ти, мов Фебея пишна поміж німф,
Затьмарила всіх римлянок найкращих.
Якщо тебе задовольнить мій вибір,
То нареченою назву тебе
Й зроблю імператрицею у Римі.
Скажи, царице готів, згодна ти?
Всіма богами Риму присягаюсь:
І жрець тут близько, і вода свята,
Й свічки яскраві — все цілком готове
Для Гіменея; римських вулиць я
Не привітаю, не ввійду в палац,
Покіль мені дружиною не станеш.
Тамора Клянуся Риму, небо кличу в свідки:
Як Сатурнін Тамору возвеличить,-
Вона — служниця всіх його бажань
І юності його ласкава мати.
Сатурнін У Пантеон, царице, піднімись.
Панове, супроводьте всі державця
І наречену — небеса її
Послали Сатурніну, й мудро він
Змінив їй шлях. Обряд чинімо шлюбний!
Виходять усі, крім Тіта.
Тіт Не кликали мене за ними йти-
Чи ж так лишивсь напризволяще Тіт
Зневажений, як зрадник, як баніт?
Повертаються М а р к, Л у ц і й, Квінт і
М а р ц і й.
Марк О Тіте, глянь, глянь, що ти наробив —
В неправій зваді сина ти убив!
Тіт Дурний трибуне, він мені не син.
А ти, а ті, що об'єднались рід наш
Безчестити,— негідний брат, негідні
Сини!
Луцій Належно поховаймо брата!
Дай Муція достойно поховать.
Тіт Геть, підлі зрадники! Він тут ніколи
Не спочиватиме. Ця домовина,
Яку розкішно я відбудував,
Стоїть віками; в ній лише солдати,
Лиш вірні слуги Риму сплять у славі,
Не місце в ній бешкетникам сварливим.
Де вам завгодно хороніть його,
Але не тут.
Марк Блюзнірствуєш ти, брате:
Мій небіж Муцій справжнім був героєм
І має спочивати між братів.
Квінт і Марцій І буде так. Чи й ми підем за ним!
Тіт "І буде так?" Який невіглас мовив?
Квінт Той, хто підтвердить завжди ці слова.
Тіт Що? Поховаєш всупереч мені?
Марк Ні, ні, лише після твоєї згоди
Пробачити його і поховати.
Тіт Ох, Марку, навіть ти мене вразив,
З хлопчиськами поранив честь мою!
Тепер з вас кожен ворог мій. Ідіть,
Лишіть мене в спокої хоч на мить.
Марк Він сам не свій від гніву. Відійдім.
Квінт Ні,— поки брата ми не поховаєм.
Марк і Тітові сини падають навколішки.
Марк Не зневажай благань природи, брате.
Квінт Природи поклику послухайсь, батьку.
Тіт Було б тобі доречніше мовчати.
Марк Мій любий Тіте, погамуй свій гнів...
Луцій Коханий батьку, дух і суть синів...
Марк Дозволь мені племінника покласти
У цім притулку честі: він помер,
Бо гідно боронив права сестри.
Ти римлянин, тож варваром не будь,
Згадай — люб'язно греків ублагав
Лаертів мудрий син як слід ховати
Аякса, що свій вік укоротив.
Хай Муцій (він був радістю тобі)
Сюди спокійно ввійде.
Тіт Підведись.
Це найжахливіший із днів моїх —
Зганьбили так мене мої сини!
Що ж, хороніть його — й мене за ним.
Муція кладуть у гробницю.
Луцій Між друзів, любий Муцію, спочинь,
А ми твій сон трофеями оздобим.
Всі Не проливаймо сліз — хоробрий Муцій
У славі житиме, бо вмер за правду.
Відступають убік усі, крім Марка й Тіта.
Марк Щоб хоч на мить забути сум нестерпний,
Скажи, мій брате, як цариці готів
Звеличитись у Римі пощастило?
Тіт Не знаю, Марку, знаю лиш — це так,
А підступом чи ні, відомо небу.
Чи не завдячує вона комусь,
Хто підштовхнув до величі здаля?
Так, і вона йому заплатить щедро.
Фанфари.
Входять з одного боку— Сатурній з почтом, Тамора, Хірон, Д є —
м є т р і й та А р о н, з другого — Бассіан, Лавінія та інші.
Сатурнін Що ж, Бассіане, виграв ти своє —
Хай бог тобі пошле подружнє щастя.
Бассіан Тобі також. Більш не скажу нічого
І менше не бажаю. Прощавай.
Сатурнін Ще в Римі є закон і влада в нас,-
Ви, зрадники, поплатитесь за злочин.
Бассіан То злочин це? Я взяв лише своє,
Кохану вірну, а тепер дружину.
Закони Риму хай з'ясують все,
А поки що моє мені належить.
Сатурнін Гаразд. Та знай, що на твою зухвалість
Належно зможемо відповісти.
Бассіан За те, що учинив так, як годиться,
Я відповім — життям. Та хочу я,
Щоб знала ваша милість річ одну,-
Я зобов'язаний її сказати.
Шляхетний чоловік, поважний Тіт
Зневажений цілком несправедливо;
Це ж, прагнучи Лавінію вернути,
Убив він сина власною рукою,
Стараючись для тебе, впавши в гнів,
Бо зник тобі призначений дарунок.
Отож прихильність поверни йому.
Тобі й усім доводив Тіт не раз,
Що він для Риму батько й справжній друг.
Тіт Не захищай мене, не треба, принце,-
Зневазі цій ти добре посприяв.
Хай Рим і небо справедливе судять,
Як Сатурніна щиро я любив!
Тамора Володарю, коли Тамора варта
Прихильності, зваж на її слова
Неупереджені і, що було,
Забудь великодушно.
Сатурнін Що? Відверту
Пробачити образу і без помсти
Лишити?
Тамора Ні, ласкавий володарю,-
Нехай мене боги боронять римські,-
Тобі завдати кривди не хотіла!
Але насмілюсь честю присягтись
В тім, що не винен славний Тіт нітрохи,
Про горе свідчить справжній гнів його.
Тож слід ласкавішим до нього бути;
В підозрах марних друга не втрачай,
Злом серця дружнього ти не печаль.
(Стиха, до Сатурніна)
Погодься з тим, що я кажу, прикинься
Вдоволеним і гнів свій приховай.
Ти щойно трон посів — і стережись,
Аби народ, патриції також,
Все зваживши, за Тітом не пішли
Й не потіснили за невдячність нас
(Гріхом огидним Рим її вважає).
Згляньсь на благання, все довір мені,
Я ж день знайду, щоб знищити їх всіх,
Вщент вирізати кодло, рід увесь,
Лихого батька, зрадників-синів.
Просила марно їх за сина я —
Що ж, знатимуть, як змушувать царицю
Навколішках благати серед вулиць.
(Уголос)
Ну ж, імператоре, мій любий! Тіта
Старого підведи і серце втіш
Його, що від грози твоєї мре.
Сатурній Підводься — домоглась імператриця.
Тіт Тобі, величний, дякую і їй —
Життям новим я сповнений до краю.
Тамора Мене прийняв, як рідну, Рим; ласкаво
Вітали римляни імператрицю,
Й порадити я хочу на добро.
Всі чвари, Тіте, скінчені сьогодні,
Володарю, надай почесне право
Мені тебе та друзів помирити.
За тебе я просила, Бассіане,
Я імператорові обіцяла,
Що станеш ти люб'язнішим, чемнішим.
Панове, й ти, Лавініє, не бійтесь
Послухатись поради — на колінах
Прощення в імператора просіть.
Бассіан та інші стають навколішки.
Луцій Гаразд. Його величності і небу
Клянусь — робили все по змозі мирно,
Щоб честь свою й сестри оберегти.
Марк Своєю честю присягаюсь в тім.
Сатурній Замовкніть! Геть! Не докучайте нам.
Тамора Нам друзями, владарю, бути слід!
Твоєї ласки просять на колінах —
Невже відмовиш ти мені і всім?
Сатурній Заради тебе і твойого брата,
Та на прохання любої Тамори
Цим юнакам я пробачаю, Марку.
Підводьтесь.
Бассіан та інші встають.
Лавініє, мене ти залишила,
Та я знайшов дружину, і клянусь
Тобі життям я — жрець нас обвінчає!
Ходім, двір відсвяткує два весілля.
Будь гостею, Лавініє, й ви, друзі.
Таморо, нині в нас любові день!
Гіг А завтра, як захочеш, володарю,
Ти оленя й пантеру вполювать,
Тебе мисливським рогом привітаєм.
Сатурнін Що ж, згода, Тіте, дякую тобі.
Виходять.
ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Там же, перед палацом.
Входить А р о н.
Арон Вершин Олімпу досягла Тамора.
На висоті, нещастям непідвладна,
Захищена від блискавок і грому,
Від заздрощів підступних і лихих.
Як сонце, що зорю вітає ранню,
І золотить промінням океан,
І, оглядаючи гірські верхів'я,
По зодіаку мчить у колісниці,
Так і Тамора.
Чесноти всі земні слугують їй,
Тремтять лише від погляду цариці.
Тож розумом і серцем приготуйся
З коханкою такою піднестись
І піднести, Ароне, шал тієї,
Котру в любовні ти піймав тенета,
Котра прикута до очей твоїх
Міцніш, ніж Прометей до гір Кавказьких.
Геть рабське дрантя, ниці геть думки!
Я сяятиму в золоті і перлах,
Слугуючи новій імператриці.
Слугуючи? Розкошувати буду
З богинею, царицею сирен,
Яка зачарувала Сатурніна,
Й побачу, як загине він і Рим.
Гей! Що за галас там?
Входять, храбруючи один поперед одним, Хірон і Деметрій.
Деметрій Малий ти й куций розумом своїм,
Аби туди потрапити, Хіроне,
Де завше з ласкою мене стрічають
І з пристрастю вітатимуть.
Хірон Який
Ти самовпевнений! Лиш на словах
Мене здолаєш.