Багато передумалося, панії
Ласкаво вислухайте.
Імогена Говори
Хоч до знемоги! Він мене назвав
Повією — безвинно зранив слух
Так глибоко і страшно, що ніщо
Не вразить більше. Говори!
Пізаніо Гадаю,
Вам краще не вертатися.
Імогена Авжеж!
Закликав, щоб убить.
Пізаніо Ох, ні, не те!
І вийде на добро, коли мій розум,
Як чесність, непохибний. Не інакше,
Як нашого хазяїна і вас
Ввели в оману. Там якась падлюка,
Ні — гадина підступна...
Імогена Куртизанка!
Пізаніо Ні-ні, не те, клянуся вам! В листі
Скажу йому, що виконав наказ
Та відішлю кривавий буцім доказ.
Ви зникли з двору, це також підтвердить
Мій звіт.
Імогена Але навіщо, добрий мій
Пізаніо?! І що мені робити?
Як жити? Де? Та й нащо те життя,
Коли я вмерла для мойого мужа?
Пізаніо Як вернетесь у двір...
Імогена О ні! Нема
Ні двору там, ні батька, а нависло
Оте ніщо, тупе, вельможне — Клотен
З облогою гидкого залицяння.
Пізаніо Не там, то й не в Британії!
Імогена А де ж?
Хоча ті самі день, і ніч, і сонце
Усюди, а Британія — мала
Частина цілого, мов лебедине
Гніздо на лоні моря. Ти порадь:
Куди податися?
Пізаніо Ласкава пані,
Вам світу не зав'язано. Узавтра
До Мілфорда посол прибуде римський
Кай Луцій з почтом. Підійдіть до них,
Ховаючи від зазіхань красу
Й ласкавість вашу в темний одяг тайни,
І ширші обрії. Собі на щастя
Ви зможете бувати й недалеко
Від Постумових друзів. Хай вони
Всю правду вам розкажуть.
Імогена О! Коли б то
Зробити так! Хоч я і соромлива,
Але наважуся — нема в тім згуби.
Пізаніо Тоді про те, що жінка ви й принцеса,
Забудьте, пані; геть відкиньте ніжну
Бентежливість (вона жінкам пасує,
Є їх природою). Ви — молодий
Зухвалий забіяка, запальний
І гострий на язик. Вам доведеться
Це ніжне личко гартувать на сонці
І в хуртовинах (ох, не тільки личко,
А й серце теж!); забути про оздоби
И тонкі серпанки, що на них богиня
Позаздрила б...
Імогена Не треба далі — я
Все зрозуміла! Вже я майже хлопець.
Пізаніо Передусім — перевдягніться хлопцем.
У ті сакви, піо ми в дорогу брали,
Для вас хлоп'ячий одяг я поклав —
Камзол, штани і шапку. Надягніть
Все те й тоді в подобі юнака
Явіться перед Луцієм з благанням
Гарячим, щоб узяв вас за слугу.
Скажіть, що ви співати й грати вдатні;
Ваш голосок у душу западе
Старому. Він людина чула й чесна,
То візьме неодмінно. Я ж подбаю,
Щоб вам багатство ваше слугувало.
Імогена О ти, богами послана розрадо!
Я зважилась на все. У добрий час
Відвага предків хай додасть снаги.
Ходімо, мій Пізаніо!
Пізаніо Я мушу
До двору поспішати, бо за вами
И мене шукатимуть і запідозрять,
Ось вам шкатулка, те, що королева
Мені дала. Там ліки; заболить
Всередині, а чи морська хвороба
Дійме — ковтніте трішки, то ураз
Полегшає. Ідіть перевдягайтесь,
Ставайте юнаком, і хай боги
Сприяють вам!
Імогена Хай буде так! Спасибі!
Виходять.
СЦЕНА 5
Кімната в Цимбеліновому палаці.
Входять Цимбелін, королева, Клотен, Луцій
і в є л ьм ож і.
Цимбелін Таке то! Хай щастить тобі, Кай Луцій!
Луцій Спасибі, владарю. Мій імператор
Наказує, тож мушу від'їжджать.
І як же тяжко на душі, що треба
Тебе вважати ворогом.
Цимбелін Народ
Не хоче римського ярма. Негоже,
Якби підданці більше, ніж король,
Про незалежність дбали.
Луцій Що ж, прошу
Призначити ескорт, щоб він провів нас
Дорогами на Камбрію, у Мілфорд.
Уклін її величності! Вам — теж.
Цимбелін Панове! Покладаємо на вас
Цю місію. Щасливої путі
Тобі, шляхетний Луцій!
Луцій
(до Клотена)
Вашу руку,
Добродію!
Клотен Останній дружній потиск,
Відтак вона ваш ворог.
Луцій Майбуття
Покаже переможців. Прощавайте!
Цимбелін Під вашою опікою, панове,
Достойний Луцій буде у путі
До переправи через Северн. Зичу
Всім щастя!
Луцій і вельможі виходять.
Королева Він насуплений пішов,
І це нам робить честь.
Клотен Атож! Британці
Безстрашно висловили власну волю.
Цимбелін Він кесареві написав про все.
Час нашим колісницям та кінноті
Рушать, бо їхні грізні легіони
От-от ударять з Галлії.
Королева Не гаймось!
Гуртуймо наші сили!
Цимбелін Ми завчасно
Вже віддали такі накази, люба.
Скажи, а чом принцесу, нашу доньку,
Не бачили на учті в честь посольства?
Ми проголошуємо, що вона,
Обов'язки зневаживши, непослух
Виказує. їй наше потурання
На шкоду йде. Гукнуть її сюди!
Придворний виходить.
Королева Не стало Постума, отож замкнулась
І рідко появляється. Хай часу
Цілющий плин поможе їй. Благаю
Вас, владарю: не треба гострих слів,
Бо то істота ніжна: кожен окрик
її вражає, мов удар смертельний.
Входить придворний.
Цимбелін То де вона? І як посміла батька
Зневажити?
Придворний Владарю, там покої
Всі замкнуті й достукатись не можна.
Королева Мій пане!
Коли у неї ми були востаннє,
Вона уклінно вибачить просила,
Що нездоров'я їй не дозволяє
Щоранку батьку віддавати шану.
Благала передати теє вам,
А винна я: у клопоті, турботах
Забула.
ЦимбелІн Кажеш — замкнуто усе?
Давно не появляється? О небо!
Нехай мине нас те, чого найбільше
Боюся!
(Виходить)
Королева Синку, йди за королем!
Клотен Того Пізаніо, її слуги,
Теж кілька днів не бачили.
Королева Скоріш!
Клотен виходить.
Так, так... Пізаніо — їм вірний. Взяв
У мене ніби ліки і пропав.
Як він (дай боже!) наковтавсь тих "ліків",
Туди йому й дорога! Тільки ж де
Поділася вона? Невже з відчаю
й шаленості любовної гайнула
До Постума свого у Рим? Тоді
Це їй на безголов'я чи ганьбу.
А ми до нашої мети ще ближчі.
Чи так, чи так — не буде перепони
Носити нам Британії корони.
Входить Клотен.
То що там, синку?
Клотен Ясно — утекла!
Йдіть, мамцю, потішайте короля,
Бо він в нестямі мечеться й нікого
Не підпускає.
Королева Вже?! Я буду рада,
Коли ця ніч всі дні його покраде.
(Виходить)
Клотен Як я люблю й ненавиджу її!
Уся краса і велич в ній зійшлися
Так, щоб потьмарити жіноцтво наше;
Немов у кожної взяла найліпше
І сяє над всіма. За те люблю.
Але мене зневажила, кохає
Того плебея Постума і всі
Свої чесноти топче в бруд. За те
Ненавиджу її і прагну помсти,
Бо тільки дурень...
Входить Пізаніо.
Хто там? А-а! Це ти!
Крутійське падло, підійди-но ближчеі
Скажи мені, чого ти тут никаєш?
Де пані? Чуєш?! Одне слово — ну?
Бо полетиш к чортам!
Пізаніо Ласкавий пане!
Клотен Ні! Де вона? Юпітером божуся!
Знай, звіднику: останній раз питаю!
Всі таємниці вивертай! А ні —
Я в тебе з серцем вирву їх! Кажи:
Вона з тим Постумом, підніжком, хамом,
Лакейською потворою?
Пізаніо Мій пане,
Цього не може бути! Він же в Римі,
А наша пані недалеко.
Клотен Де?
У мене ти не викрутишся, шкуро!
Що з нею сталося?
Пізаніо О мій пресвітлий і ласкавий пане!
Клотен Пресвітлий підлабузнику, кажи,
Бо буде тут тобі і суд, і вирок,
І смерть.
Пізаніо Тоді, мій добрий пане, все,
Що знаю, розкажу, а більш не знаю,
Як тут написано.
(Подає листа)
Клотен А ми побачим!
В самому Римі здожену! Під троном
Самого кесаря!
Пізаніо
(убік)
Пан чи пропав!
Вона далеко. Хай собі читає
Та здоганяє вітра в полі.
Клотвн Гм!
Пізаніо
(Убік)
Хазяїнові напишу, що вмерла,
А їй хай стелеться безпечна путь.
Клотен Цей лист, він справжній?
Пізаніо Певно ж так, мій пане.
Клотен Почерк Постумів — знаю його добре... Послухай,
паскуднику! Якщо ти не будеш сволотою, а найретельніше роби-
тимеш усе, що накажу я, і підеш на таку підлість, яка заманеться
мені,-тоді я матиму тебе за чесного! Будь певний: тоді не за-
бракне тобі ні моїх грошей, ні ласки.
Пізаніо Ви такі добрі, ваша світлосте.
Клотен То що? Будеш служити мені — га? Коли так
лип до злидня Постума, то тепер приставай до мене. Матимеш
за що дякувати! Ну? Будеш зі мною?
Пізаніо Буду, ваша світлосте.
Клотен Дай руку! На гаманець! Тепер от що: нема там
у тебе якої одежі з колишнього хазяїна?
Пізаніо Є, ваша світлосте, вдома. Те, що було на ньому,
коли він прощався з нашою панією.
Клотен Ото перший тобі наказ: збігай принеси той
одяг — хутчій!
Пізаніо Слухаюсь, ласкавий пане.
(Виходить)
Клотен "У Мілфордській гавані... чекаю..." Ех, не роз-
питав! Дарма, потім спитаю! Отам тебе й заскочу, підлий Посту-
ме! Хай-но принесе ту одежу! Бо й досі вивертає душу, як вона
тоді казала, що його дрантя їй миліше, аніж я сам, такий, як
удався: здоровий, благородний, щирий і гарний із себе. Отож на-
тягну його одяг, упіймаю її і зґвалтую. Спершу вб'ю його в неї
на очах. Хай бачить, що зо мною не жарти, хай знає, як мене зне-
важати! його — під ноги, поглумлюся над трупом, а тоді — ох, і
зжену ж на ній охоту! Та ще, кажу, на зло, в його одежі, що така
їй мила. А по всьому копну ззаду ногою — марш до двору! Рада
була мене зневажати, то я радо помщуся.
Входить Пізаніо.
Це той одяг?
Пізаніо Той, ваша світлосте.
Клотен Давно вона подалась на Мілфорд?
Пізаніо Ще десь у дорозі.
Клотен Віднеси все у мої покої — це тобі мій другий
наказ. А третє ось що: тримай язик за зубами і щоб ніде про це
й не_ писнув. Будеш мені вірний — то я не поскуплюсь на ласку.
Мені — у Мілфорд, на помсту. Здається, на крилах летів бн. А ти
гляди; щоб усе по совісті!
(Виходить)
Пізаніо 3 тобою жить по совісті і правді,
То безневинну чистоту окрав би,
Ту, що служити вірно їй поклявся,
Допоки житиму! Благословляйся,
Окрилена дорого, любій пані!
А дурень цей хай пада в спотиканні!
(Виходить)
СЦЕНА 6
Перед печерою Беларія.
Входить І м о г є н а, переодягнена хлопцем.
Імогена Як я намучилась у цій одежі!
Втомилась, господи! Уже дві ночі
Сплю на землі, а зголодніла — страх!
Лиш наміром тримаюся самим:
Дійти до Мілфорда. Коли з гори
Ту гавань показав мені Пізаньйо,
Здавалось, близько, йду — нема й нема,
Мов зсунулися гори й привалили
Мою розраду. На дорозі стрілись
Якісь два голодранці; розказали,
Як далі йти; невже вони збрехали?
Ні, вбогі не посміють: їх за те
Карають. То лише багаті брешуть
Безкарно, хоч брехня серед розкошів
Бридкіша, а брехливі королі
Більш небезпечні, ніж безчесні злидні.
Ти теж такий, мій муже! Як згадала,
Забулись муки голоду. Диви:
Стежина до печери! Певно, сховок.
Там, може, є пожива. Попросить
Чи взяти? Ні, не можна! Тільки ж голод
Так дошкуля, що зважишся на все,
Бо ситий спокій плодить боягузів,
Жорстокі труднощі — жорстку відвагу.
Гей! Хто там є?! Озвись, як ти людина!
А як дикун — убий чи дай поїсти.
Агей!.. Мовчить... Ввійду сама з мечем.
Коли б то він боявсь меча, як я!
(Ховається в печері)
Входять Беларій, Гвідерій і Арвіраг.
Беларій На ловах нині, Полідоре, ти
Відзначивсь, тож за старшого нам будеш,
А я і Кадваль слугувати станем
Коло вечері.