Прохаю ради в вас; я все прийму.
Пішла у жебри та, котра не знала,
Не відала, що в землях Альбіону
Так дорого заправлять за корону!
Виходять.
СЦЕНА 2
Передня зала із покоях короля.
Входять герцоги Норфолк ! Сеффолк, граф Серрей та лорд"
камергер.
Норфолк Як почнете всі скаржитись гуртом,
Один за одним, дружно — кардинал
Не витримає натиску. Коли ж
Проґавите цю хвилю, то, боюся,
Слід сподіватись утисків нових
Крім тих, що вже відомі вам.
Серрей Я радий
З найменшої нагоди скористатись,
Аби лиш кардиналові номститись
За тестя-герцога.
Сеффолк Чи є хто з перів,
Ким він не згордував або принаймні
Байдужістю не вразив? Чи на комусь —
Крім себе, звісно,— бачив він печать
Шляхетності?
Лорд-камергер Усе це балачки.
Чого він заслужив у нас — я знаю,
Та дуже сумніваюсь, що йому,
Хоч мить і слушна, можна допекти.
Покіль у кардинала вільний доступ
До короля — не потикайтесь навіть
Щось затівати проти: це чаклун;
його язик магічну владу має
Над їх величністю.
Норфолк Це вже не страшно!
Розвіялися чари: наш король
Дізнався щось таке про кардинала,
Від чого мед казань його солодких
Навіки згірк! О, він тепер в неласці,
Причім довіку.
Серрей Сер, такі звістки
Я радо слухав би хоч щогодини!
Норфолк Ця — можете повірити — правдива.
Розкрито всю його подвійну гру
Становища, в якому він тепер,
Бажаю тільки ворогові.
Серрей Як
Все викрилось?
Сеффолк Та дуже дивним чином.
Серрей Ну, як-бо, як,— скажіть!
Сеффолк Наплутав хтось,
І кардиналові листи до папи
Потрапили на очі королю.
А в них наш Вулсі намовляє папу
Не квапитись із дозволом на розвід,
Бо "...як я бачу;— пише він,— король
Пройнявся почуттям до однієї
Із фрейлін королеви, Анни Болейн".
Серрей Листи у короля?
Сеффолк Атож.
Серрей Чи буде
Від того користь нам?
Лорд-камергер Король збагнув,
Що Вулсі лиш за себе потерпає,
Пильнуючи свого шляху; та тут
Всі хитрощі його пішли на дно:
Приніс мікстуру хворому, як той
Уже помер: король-бо одружився
Із леді Болейн.
Серрей Як би я хотів
Цього одруження!
Сеффолк Щасти вам, лорде,
В бажаннях ваших, бо оце, вважай,
Здійснилося.
Серрей О радосте моя!
Будь їм обом супутницею в шлюбі!
Сеффолк Амінь! — кажу охоче.
Норфолк Всі так скажуть.
Сеффолк Вже є наказ її коронувати.
Та т-с-с! Це свіжа новина, і дехто
її не мусить знати. Що ж до леді,
То це — сама довершеність: удатна
І вродою, і розумом. Я певен,
Від неї прийде благо цій землі,
І вікопам'ятне.
Серреп Невже король
Листа отого Вулсі подарує?
Не приведи господь!
Норфолк Амінь!
Сеффолк Ні-ні,
Почує він дзижчання інших ос
У себе коло носа. Втік до Риму,
Не попрощавшись, кардинал Кампеюс
І справу про розлучення покинув
Напризволяще. Кажуть, він підручним
Був кардиналові в його інтригах.
Король, я певен, вигукнув: "Ага!"
Лорд-камергер Хай бог його напутить, щоб "ага!"
Звучало якомога голосніше!
Норфолк Коли ж, мілорде, прибуває Кранмер?
Сеффолк Уже прибув. Його переконання,
Що розвід неминучий, поділяє
І сам король, і майже всі відомі
Громади християнські. Певне, скоро
Публічно оголосять другий шлюб
І коронацію. А Катаріну
Тепер іменуватимуть "принцеса,
Вдова Артура".
Норфолк Він порядний хлопець,
Той Кранмер: справді, стільки сил і праці
Віддав цій справі!
Сеффолк Так, за що й дістане
Архієпископа.
Норфолк І я те чув.
Сеффолк Отож-бо. Кардинал!
Входить В у л с і з К р о м в є л є м.
Норфолк Та гляньте, гляньте,
Який пригнічений!
Вулсі Скажи, пакунок
Віддав його величності?
Кромвель Віддав,
В опочивальні, просто в руки.
Вулсі Він
Дивився, що там?
Кромвель При мені ж таки
Розкрив його й узявся до читання:
Читач уважно, пильно, вигляд мав
Украй серйозний. Потім попросив,
Щоб ви до полудня прийшли сюди.
Вулсі Він вже зібрався?
Кромвель Та, мабуть, уже.
Вулсі Залиш мене на час.
Кромвель виходить.
Ні, тільки герцогиня алансонська,
Сестра монарха Франції,— ось хто
йому жоною буде! Анна Болейн!
Ні, всякі Анни Болейн не для нього;
Самої вроди тут замало. Ні,
Нам Болейнів не треба! Чом той Рим
Мовчить так довго? Ха, маркіза Пембрук!
Норфолк Він невдоволений.
Сеффолк Можливо, чує,
Що гнів нагострює король на нього.
Серреп Якнайгостріше — боже, поможи!
Вулсі Щоб віконтеса, фрейліна — і пані
Над панею своєю! Королева
Над королевою! Чадить ця свічка;
Що ж, треба гніт обрізати, а там
Сама загасне. Знаю, знаю — дама
Достойна, доброчесна... Ну то й що?
Це ж лютеранка чорна! Нам не можна
Пускать її в обійми короля,
Що й без того занадто норовистий.
А тут ще знову вигулькнув той Кранмер,
Затятий єретик,— уліз в довіру,
Оракулом зробився...
Норфолк Щось його
Гризе всередині.
Серрей Бодай би з'їло
До решти ту найголовнішу жилу,
Що серце живить!
Сеффолк О — король! Король!
Входить король, читаючи якийсь папір, з ним —
Л а в є л.
Генріх Ото добра понаскладав! І все
Собі, собі! А тратить скільки! Гроші
Так і пливуть від нього щогодини!
І відкіля він все оте гребе?
А, лорди! Ви стрічали кардинала?
Норфолк Ми щойно, ваша милосте, за ним
Тут стежили: якесь у нього дивне
Сум'яття на душі: то він, здригнувшись,
Губу закусить, спиниться раптово.
Собі під ноги глянувши, й до скроні
Притулить пальця; то зірветься з місця
І ходить швидко-швидко; знову стане,
Ударить в груди кулаком, водночас
До неба очі звівши... Дуже дивно
Себе він тут поводив!
Генріх Може бути.
Щось негаразд у нього з головою.
Оце сьогодні передав мені
Для підпису державні документи,
І знаєте, що там? Таж достеменно —
Перепис власного майна! Начиння
Із золота і срібла, дорогі
Тканини та оздоби... Все те свідчить
Про розкіш і багатства непомірні,
Як на підданця.
Норфолк Сам господь велів,
Щоб добрий дух підкинув той папір,
Бальзам на очі ваші!
Генріх Ну, звичайно,
Коли б ми знали, що його думки
Витають десь по той бік, в царстві духа,-
То мир йому і спокій! Та, боюся,
Вони — у цьому світі, недостойнім
його глибокодумного ума.
Король сідає, щось шепочучи Лавелові; той підхо
дить до кардинала.
Вулсі Хай бог (прости мене, о господи!) —
Благословить величність вашу!
Генріх Сер,
У вас одне в умі лиш — божі справи,
Отож, либонь, робили підрахунок
Найкращим з них і ледве чи спроможні
Урвати від духовного дозвілля
Бодай хвилину, щоб підсумувати
Земні свої діла? Як так судити,
То з вас лихий господар; як я рад,
Що в цьому ми однакові!
Вулсі Я, сер,
І на святі діла знаходжу час,
І на діла, покладені на мене
Державою; та й матінка-природа
Вряди-годи опіки потребує;
Я ж син її, слабкий, як всі ми, смертні,
І, хоч-не-хоч, про неї дбати мушу.
Генріх Це гарно сказано.
Вулсі Якби ви завжди
Підстави мали визнати, що в мене
Все, гарно сказане, крокує поруч
Із гарно зробленим!
Генріх І знову гарно!
Це добре — вміти гарно говорити.
Слова, однак, не вчинки. Мій отець
Любив вас: він казав, що любить вас,
І вчинками вінчав свої слова.
І я, відколи королем, до серця
Вас прихилив: не тільки довіряв
У справах, що державі обіцяли
Високі зиски, а й собі не раз
Відмовив, тільки б вас нагородити
Дарами щедрими.
Вулсі
(вбік)
Що все те значить?
Серрей
(убік)
Додай вогню, о боже!
Генріх Чи не я
Зробив вас першим мужем в цьому краї?
Скажіть — хіба не так? І ще скажіть,
Якщо ви це визнаєте за правду,-
Чи ви нам зобов'язані, чи ні?
Ну, що?
Вулсі Так, визнаю, мій володарю,
Що ласки ваші сипались на мене
Рясним дощем, і більше їх було,
Ніж я просив на ті чи інші цілі;
їх не окупиш, марні тут старання.
Мої ж старання завжди йшли не в ногу
З бажаннями моїми, та проте
Можливостям дорівнювали завжди.
Собі я ставив за мету лиш те,
Що мало б слугувати для добра
Чи вашої священної особи,
Чи королівства цілого. За ласки,
Даровані мені великодушно,
Я, недостойний, можу відплатити
Лиш молитвами за здоров'я ваше,
Лиш вдячністю і вірністю своєю,-
Вона росте й ростиме, поки смерть,
Ота зима життя, її не згубить.
Генріх Що ж, відповідь зразкова для слуги
Слухняного і вірного; звучить,
Як нагорода чесним за діла їх
І, навпаки, нечесним — як розплата.
Коли вже вас рука моя, і серце,
І влада королівська між усіх
Так вирізняли ласками, любов'ю
І почестями, то, гадаю, й вам
Належало б рукою, серцем, мислю,
Ужитком влади вашої служити
Не так з обов'язку вже, як з любові —
Любов ще більш прив'язує — мені
Поперед інших,— я ж вам друг.
Вулсі Клянусь
Усім: для вас, величносте, я завжди
Старався більше, нГж для себе: так
Було, є й буде,— хай би цілий світ
Зламав свою присягу вам на вірність
1 викинув із серця; хай би знав я
Про сотні небезпек, таких страшних,
Що й уявити годі, а насправді
Іще страшніших — відданість моя,
Мов та скала перед лицем стихії
Навалу хвиль шалених відіб'є
й стоятиме, як досі, непорушна.
Генріх Шляхетна мова! Бачили, мілорди,
Яка то вірна й віддана душа?
Він нам її відкрив. Читайте: це...
(Дає йому папери)
Опісля — це. І — снідати мерщій,
При ваших апетитах.
Кинувши похмурий погляд на Вулсі, король виходить; вельможі гуртом поспі-
шають за ним, усміхаючись та перешіптуючись.
Вулсі Що це значить?
Відкіль цей гнів раптовий? Чим його
Я викликав? Пішов такий сердитий,
З очей немов стрілу пустив убивчу!
Так лев, роздрочений ловцем зухвалим,
Зирне на нього грізно, і за мить
Того і слід пропав. А прочитаю,
Чи не отут розгадка? Так і є!
Ось де моя погибель — цей перелік
Гори багатств, що я понастягав
На власні цілі, а сказати прямо —
Щоб папський трон посісти, підкупивши
Приятелів у Римі. О глупото!
Лиш дурень так піймається! Якого
Диявола я тицьнув це в пакунок
Для короля — найбільшу таємницю?!
Як тут зарадити? І чим йому
Із голови це вибити? Вже знаю!
Удар болючий буде, а проте,
Як слід спрямований, на зло фортуні
Мене врятує він. А це що? "Папі"!
Щоб я так жив! Та це ж мій лист до папи!
Ну, Вулсі, прощавай! Досяг зеніту
Своєї слави й величі; тепер
Лечу на пруг вечірній,— мов зоря
Падуча, спалахну й навіки згасну...
Входять герцоги Норфолк та С є ф ф о л к, граф Серрей і лорд-
камергер.
Норфолк Звістуємо вам волю королеву:
Ви, кардинале, мусите негайно
Віддати нам печать і, перебравшись
До лорда Вінчестера в Ашер-хаус,
Чекати дальших вказівок.
Вулсі Стривайте!
Де ваші повноваження, мілорди?
Слова — ще не підстава для таких
Поважних вчинків.
Сеффолк Волю короля
Слова ці з уст його доносять: хто
Зневажити посміє їх?
Вулсі Затямте,
Мої услужні лорди (а підступність
Я вашу добре знаю): ні слова,
Ні воля, не підтверджені нічим,-
Ще не закон; не те, що смію — мушу
їх не послухатись.