І ясне сонце Бекінгема згасло...
Виходять,
СЦЕНА 2
Там само. Зала засідань.
Звуки сурем. Входить король Генріх, спираючись на плече кардинала,
слідом д в о р я ни на чолі з сером Томасом Лавелом. Кардинал сідає
під троном, праворуч від короля.
Генріх Я вам завдячую своє життя,
Його найкращу пору. Так, я був
Мішенню змови, і за те, що вчасно
Придушено її, вам вельми вдячний.
Тепер того добродія покличте,
Від лорда Бекінгема: хай при нас
Підтвердить евідчення про зраду пана
Якнайдокладніш.
Шум, голос за сценою; "Дорогу королеві!"
Входить королева Катаріна, її супроводять герцоги Н о р ф о л к та
С є ф ф о л к. Королева падає навколішки. Король, зійшовши з трону, піднімає
її, цілує й садовить поруч себе.
Катаріна Ні-ні, не встану: я прийшла сюди
З проханням.
Генріх Годі! Ваше місце, леді,-
Тут, біля нас. Прохання половину
У вашій владі сповнити, а другу,
Вважайте, сповнено.
Катаріна Спасибі вам,
Величносте! Одне прохання в мене —
Любіть себе, свою шануйте честь
І свій високий сан.
Генріх Гаразд, міледі,
Що далі в вас?
Катаріна Доручено мені
Вас сповістити, що великий смуток
Пойняв підданців ваших, досі вірних,
Та відданість їх вражено у серце
Іще одним указом про податок.
Як на призвідника нових поборів
Хоч і його величність короля —
Хай криє небо від земного бруду
Ім'я його! — так, навіть короля
Не жалують. Вже лихослів'я точить
Коріння вірнопідданства, а далі
Й до бунту дійде.
Норфолк Дійде? Вже дійшло!
Налякані податком сукна рі.
Нездатні забезпечити усіх
Прядильників, ткачів і сукновалів
Роботою, відмовились від них,
І ті, голодні, бо добути хліба
Уміють тільки ремеслом своїм,
У відчаї полізли на рожен,
Поборам опираючись, і чинять
У місті бунт загрозливий.
Генріх Поборам?
Яким поборам? Лорде-кардинале,-
На вас також вину складають,— вам
Відомо про побори?
Вулсі Тільки те,
Що, прошу вас, стосується держави.
Я, прошу вас, лиш перший рядовий
В шерензі урядовців.
Катаріна Так, мілорде,
Ви знаєте не більше, ніж вони,
Але ви перший рядите речами,
Лиш вам та їм відомими; для того,
Хто їх не знає, а пізнати мусить,
Ті речі не виходять на добро.
Тож від самої звістки про побори
Тягар ляга на душу, а на спину
І поготів. Призвідця, кажуть, ви,-
Або ж даремно ремствують так люто
Якраз на вас.
Генріх Одне раз в раз: побори!
Які побори? В чім, скажіть, їх суть?
Катаріна Я знаю, що дорівнює зухвальству
На пробу брати терпеливість вашу,
Та ви мені ласкаво обіцяли
Прощення наперед. Бунтує люд,
Бо є наказ без жодних зволікань
І привід подається: ваші війни
У Франції. Розв'язує роти
Таке пояснення; прокльони ллються
Там, де колись лилися молитви,
Серця холонуть, остигає вірність,
Стає рабом сваволі послушенство.
Це пильна справа, і хотіла б я,
Щоб ви її розважили негайно,
Величносте.
Генріх Життям своїм клянусь:
Це не з моєї волі.
Вулсі Щодо мене,
То я до цеї справи причинився
Одним-єдиним голосом, і той
Узгоджено із слугами закону.
Якщо ж мене паплюжать язики,
Котрі, не знаючи, який я, хто я,
Однак, беруться за літописання
Моїх діянь, то я скажу: такий
Талан усіх державців; через пущу
Чеснота завжди прокладає шлях.
Нам поступу не варто гальмувати,
Лякаючись огудників,— вони.
Хоч і женуться зграєю акул
За наново обшитим кораблем,
Та все дарма. Погані тлумачі
Наш зачин щонайкращий убивають,
А крок, не вельми вдалий, розмалюють
Як наше наймудріше посування.
Що ж, маємо сидіти, руки склавши,
Прискіпувань чи глуму боячись,-
То впору нам пускати корінь в землю,
Воістину стовпами влади стати!
Генріх Страху нема в розважнім доброчинстві;
Боятись треба інших починань,
Не знаних досі. Чули ви коли
Про чинш подібний? Думаю, що ні.
А шоста частка — сума карколомна!
Таж дерево, якщо ми так йому
Обчімхаєм кору і крону, всохне,
Хоч і з корінням лишиться! По графствах,
Де ставлять опір, розішліть листи:
Усім, хто чинш відмовився сплатити,
, Даруємо прощення. Покладаюсь
У цім на вас, мілорде.
Вулсі
(до секретаря)
Підійдіть.
Нехай про королівське милосердя
Узнають всі. А що юрба про мене
Лихої думки, ви пустіть чутки,
Що ця відміна чиншу і прощення —
Моїх рук справа. Що робити далі —
На те я дам невдовзі настанови.
Секретар виходить. З'являється управитель.
Катаріна Шкода мені, що герцог Бекінгемський
Впав у немилість вашу.
Генріх Багатьом
Шкода його, бо вчений чоловік,
Оратор незрівнянний, життєлюбець
І світлий розум,— просвітити міг би
Всіх світочів ума, не вдаючись
До жодного порадника, крім себе.
Та зважте:
Коли такі таланти благородні
Зіб'є з пуття розбещена душа,
Вони зловісних набирають форм —
Зловісніших, ніж будь-коли. Сама
Довершеність, ба, восьме чудо світу,
Сливе чаклун, що слух наш полонив,
Години обертаючи в хвилини,-
Цей чоловік свою душевну вроду
Одяг у шати, чорні та бридкі,
Немов із пекла. Нам таке розкаже
Його колись довірений слуга,
Від чого серце стиснеться чесноті.
Просіть, хай оповість усе так само,
Щоб почуття і слух наш вдовольнити.
Вулсі Все прямодушно розкажи, що ти,
Як щирий вірнопідданець, дізнався
Від лорда Бекінгема.
Генріх Говори.
Управитель По-перше, він повторював не раз,
Тим річ свою паскудячи: якщо
Король умре без сина, зробить так він,
Що сам посяде трон,— дослівно це
В розмові з лордом Абергені, зятем,
Було ним сказано. А ще при тому
Заприсягався він, що відомстить
Його преосвященству.
Вулсі Небезпечні
Такі думки! Прошу, зверніть увагу,
Величносте: адже він мимохіть
Вам зла бажає, а відтак і всім,
Хто друг вам.
Катаріна Мій вельмишановний лорде,
Ви забуваєте про милосердя.
Генріх Розказуй далі: на яких підставах
Він зазіхав на скіпетр? Чи коли він
Щось говорив про те?
Управитель Він, бачте, вірив
Пустим пророцтвам Гопкінса.
Генріх Це хто?
Управитель Чернець-картузіанець, Ніклас Гопкінс,
Сповідник лорда Бекінгема,— він
Постійно годував його байками
Про вищу владу.
Генріх Звідки ти це знаєш?
Управитель Якось-то герцог — незадовго, сер,
До вашого у Францію від'їзду,-
Спитав мене, що лондонці говорять
Про подорож у Францію; то я
І відповів: бояться, що французи
Зламають віру, королю на згубу.
А він на те, що й сам цього боїться,
Бо це підтвердить істину в словах
Ченця одного. "Той святий чернець,-
Провадив герцог,— добивавсь від мене
Погодження на зустріч з Де-ла-Каром,
Моїм духівником, в важливій справі
І, клятвену обіцянку узявши,
Що тайну сповіді отець духовний
Нікому не відкриє, опріч мене,
У щирій вірі промовляв отак:
"Скажіте герцогові: ні король,
Ні рід його не буде панувати;
Хай тільки герцог завоює серце
t Простого люду — Англії корона
В його руках".
Катаріна Якщо не помиляюсь,
Ви — герцога колишній управитель
І втратили посаду через скарги
Орендарів; ви можете в злобі
Занапастити благородну душу
І гріх узяти на свою. Вважайте —
Від серця вас прошу.
Генріх Нехай говорить.
Розказуй.
Управитель Слово честі, все по правді.
Я говорив йому, що це, мабуть,
Диявол на ченця наслав ману,
І що думки такі пренебезпечні,
Бо можуть вилитись у згубний задум,
Якщо їм віру йняти. Він сказав:
"Пусте, що в тім страшного?" і, по тому:
"Коли б король останньої недуги
Не пережив — наклали б головою
Сер Томас Лавел разом з кардиналом".
Генріх Ого, як круто! Це лиха людина...
Іще щось?
Управитель Так, мій пане.
Генріх Говори.
Управитель У Грінвічі, коли величність ваша
Мілорду дорікнули...
Генріх Пам'ятаю:
За Бломера: він, як і всі, слуга мій,
Та герцог не хотів його віддати.
То й що?
Управитель "Коли б за це,— сказав тоді він,--
У Тауер закинули мене,
То я б поклав собі зробити те,
Що мав на гадці батько мій зробити
Із Річардом, благаючи про зустріч
У Солсбері: хотів він підійти,
З поклоном, буцім, і всадити ніж
У серце кровопивцю!"
Генріх Ниций зрадник'
Вулсі То як, міледі: може їх величність
Спокійно спати, поки той — на волі?
Катаріна Хай бог розсудить!
Генріх Ще не все? Кажи!
Управитель 3 словами цими, "батько мій" і "ніж",
Він випростався весь: одна рука
Отак на грудях, друга — на кинджалі;
Звів очі догори, неначе клятву
Страшну давав, неначе говорив:
Найкращий задум — половина діла;
Є в батька син •— він діло довершить.
Генріх Прийшла пора довершувати діло:
Він у тюрмі — ведіть його на суд.
Про милосердя хай благає суддів,
Бо нас — дарма: нехай не жде пощади.
Коли спустився до такої зради!
Виходять.
СЦЕНА З
Вхідна зала палацу.
Входять лорд-камергер та лорд Сандз.
Лорд-камергер Панове наші геть подивачіли,-
Зурочила їх Франція, чи що?
Сандз Нові звичаї, хоч і сміховинні —
Бува, що й зовсім мужу не під стать —
Приймаються, одначе.
Лорд-камергер Як на мене,
То наші мандрівці не привезли
Нічого путнього, окрім, хіба,
Кількох гримас,— до речі, вельми вдатних,
Бо, тільки глянувши на ті високо-
поставлені носи, повіриш свято,
Що Франція їх мала щонайменше
За радників Пепіна чи Клотара!
Сандз А ноги як кумедно викидають!
Немовби шпатом їх побило.
Лорд-камергер Жах!
Якусь поганську вигадали моду,-•
Куди там християнам!
Входить сер Томас Лавел.
Хто це, хто це!
Сер Лавел! Що нового?
Лавел Та нічого.
Хоча, щоправда, висить на воротях
Новий листок із закликом.
Лорд-камергер До чого?
Лавел До перевиховання наших франтів,
Що начиняють двір лише кравцями,
Обмовами та сварками.
Лорд-камергер І добре!
Нехай затямлять, що англійський лорд
Розумним може бути і без Луврів.
Лавел На вибір дано їм одне із двох:
Відмовитись від помпи й дурисвітства,
Французького походження, від всіх
Великопанських вибриків — плодів
Чужого розуму; нехай зречуться
Дуелей, фейєрверків, глузувань
З людей достойних, кинуть поклонятись
Панчохам довгим, порхавкам-штанам
Та іншим примхам моди і почнуть
Поводитись як слід; а ні — нехай
До Франції чвалують,— далебі,
Там зовсім без штанів — cum privilegio * —
Ходитимуть.
Сандз Хвороба ця заразна,
Прийшла пора на лік.
Лорд-камергер Що ж наші дами
Робитимуть без цих бундючних півнів?
Лавел Ха-ха, от буде розпачу! Навчились
Пройдисвіти укоськувати дам
Неперевершено! Ми ж бо не вмієм
Отак співати-грати по-французьки.
Сандз А дідько б їм, перевертням, заграв!
Одне добро від них — коли поїдуть.
Тоді простий музика, от як я,
Що досі в гру не входив, зможе врешті
И собі у бубон вдарити незгірше:
їй-богу, слухатимуть!
Лорд-камергер Браво, лорде!
Ви, бачу, побрикаєте іще.
Сандз Охоче, сер,— всіма трьома ногами.
Лорд-камергер Куди це ви, сер Томасе?
* Тут: безкарно (латин.).
Лавел У гості
До кардинала.