Тепер візьмемо виписки і звідти, може, щось з'ясуємо. Я сумніваюсь в успіху.
Автоматичний шукач викинув потрібні квадратики. Доктор Крістов підрівняв їх, уклав у проектор і почав переглядати.
Поступово на його обличчя касувався вираз напруженого подиву.
— Дивуюся, — сказав він.
— Чому дивуєтеся? — запитав Бранд.
— Поки що я краще не казатиму. — Доктор Крістов відкинувся у кріслі. — Ви не зможете дістати мені список радянських ядерних фізиків, які за останній рік зникли з поля зору?
— Тобто, ви щось запримітили?
— Не зовсім так. У всякому разі, не так, щоб я щось раптом виявив у одній з цих статей. Однак, переглядаючи їх і знаючи, що людина може бути причетною до програми надзвичайних досліджень... а до того ж ви ще розбудили в мені підозру... — Він знизав плечима. — Нічого не запримітив.
— Мені хотілося б, щоб ви все-таки поділилися своєю думкою, — щиро запропонував Бранд. — Тут ми можемо однаково відчувати себе дурнями удвох.
— Якщо вже вам аж так хочеться... Цілком можливо, що ця людина намацує шлях до відбивання гамма-радіації.
— І що це означає?
— Якщо зможуть винайти відбивний екран для гамма-випромінювання, то це дасть змогу будувати індивідуальні сховища для захисту від радіоактивних опадів. Якраз вони і є справжньою небезпекою, розумієте? Воднева бомба може знищити місто, а радіоактивні опади несуть населенню повільну смерть у смузі довжиною в тисячі миль і шириною в сотні миль.
— У нас над цим працюють? — швидко запитав Бранд.
— Ні.
— І якщо вони матимуть екран, а ми ні, то вони після завершення своєї екранної програми зможуть цілком знищити Сполучені Штати, заплативши, скажімо, десятьма своїми містами.
— До цього ще далеко... А навколо чого ми, власне, здіймаємо галас? Всі наші висновки базуються на тому, що якась людина міняє у своєму прізвищі літеру!
— Погоджуюся! Я збожеволів! — погодився Бранд. — Але на цій стадії я справи не полишу. Тільки не на цій стадії. Я роздобуду для вас список зниклих ядерних фізиків, навіть якщо мені доведеться помандрувати по нього в Москву.
Список він роздобув. Бранд і доктор Крістов проглянули всі дослідницькі статті кожного із внесених у список. Скликали повне засідання Комісії, а потім — ядерних світил країни. Нарешті доктор Крістов вийшов із запізнілого вечірнього засідання, на яке навідався особисто сам Президент.
Бранд чекав на нього. Обидва вони були на вигляд змучені і невиспані.
— Ну? — запитав Бранд.
— Більшість за. — Крістов кивнув головою. — Деяких ще й дотепер бере сумнів, але більшість погоджується.
— А ви? Ви самі впевнені?
— Аж ніяк, але поміркуймо: легше повірити, що Радянський Союз працює над гамма-промінним екраном, ніж у те, що у всій зібраній нами інформації відсутній внутрішній зв'язок.
— Чи прийнято ухвалу також розпочати дослідження по екрану?
— Так! — Крістов пригладив рукою своєю коротке, їжакувате волосся, відтворивши сухий, схожий на шепіт звук. — Ми вкладаємо в цю справу все, що у нас є. Знаючи праці зниклих спеціалістів, ми зможемо швидко наступити їм на п'яти. Ми зможемо навіть обігнати їх... Звичайно, вони довідаються, що ми зайнялися цією проблемою.
— Нехай довідуються, — сказав Бранд. — Нехай довідуються. Це стримає їх від нападу. Я не вбачаю зиску в простому обміні десяти наших міст на десять їхніх, якщо і ми, і вони захищені, а вони занадто недолугі, щоб про це дізнатися.
— Але не занадто швидко. Ми проти того, щоб вони дізналися занадто швидко. А як з американським Зебатинським-Себатинським?
Бранд спохмурнів і похитав головою.
— Ще й досі не виявили нічого, що поєднувало б його з усією справою. Хай йому біс, ми ж таки шукали! Я, звичайно, погоджуюся з вами. Там, де він працює тепер, надто критичне місце, і ми не можемо собі дозволити тримати його там далі, навіть якщо він чистий.
— Але ж і вишпурити його так просто ми не можемо, бо росіяни почнуть дивуватися.
— У вас є якісь пропозиції?
У тиші й безлюдді четвертої години ранку доктор Крістов і Бранд простували до ліфта в самому кінці довгого коридора.
— Я цікавився ним як працівником, — сказав доктор Крістов. — Добрий фахівець, кращий, ніж більшість інших, не задоволений своїм становищем. Колективна праця не для йото характеру.
— Аж так?
— Але він підходить до академічної роботи. Якби нам пощастило влаштувати так, щоб якийсь великий університет запропонував йому кафедру фізики, то, гадаю, він погодився б із задоволенням. Там знайдеться доволі некритичних сфер діяльності, а ми зможемо тримати його під постійним контролем. До того ж це виглядатиме природним просуванням по службі. Росіяни не мали б чого чухати потилиці. Як ви на це?
— Непогана ідея! — Бранд кивнув на знак згоди. — Навіть звучить добре. Я доповім шефові.
Вони зайшли в ліфт, і тут Бранд дозволив собі з усього подивуватися. Такий кінець справи, розпочатої з заміни однієї літери у прізвищі!
Маршаллові Себатинському ледь не відібрало мову від хвилювання.
— Присягаюсь, — переконував він дружину, — що й сам не второпаю, як це сталося. Мені б і в голову не прийшло, що вони можуть відрізнити мене від мезонного детектора. Боже милий, Софі, ад'юнкт-професор кафедри фізики у Прінстонському університеті! Подумати тільки!
— Як ти гадаєш, — запитала Софі, — чи не вплинув тут твій реферат на сесії Товариства Американських Фізиків.
— Не думаю. То була сіренька доповідь, які нав'язують по черзі кожному працівникові лабораторії. — Він ляснув пальцями. — То, мабуть, Прінстон збирав про мене дані. Ось воно що! Знаєш, всі ті анкети, що я заповнював за останніх півроку, всі ті розпити без пояснень причин! Чесно кажучи, я вже думав, що мене підозрюють у підривній діяльності. А це Прінстон мене вивчав. Ґрунтовний у них підхід!
— А може, це твоє прізвище? — закинула Софі. — Я маю на увазі зміну.
— Слухай уважно. Нарешті моя професійна діяльність належатиме мені особисто. Я ще себе покажу! Оскільки у мене з'явиться шанс працювати без... — він урвав себе на півслові і повернувся, щоб глянути на дружину. — Моє прізвище? Ти маєш на увазі "С"?
— До того як ти змінив прізвище, тобі ж не давали пропозицій. Хіба не так?
— І ще довго після того. Ні, з прізвищем просто збіг. Я вже казав тобі, Софі, то просто п'ятдесят викинутих доларів, щоб ти затихла. Господи, яким йолопом почував я себе всі ці місяці, наполягаючи на тому дурному "С"!
— Я тебе, Маршалле, не примушувала міняти, — негайно перейшла до оборони Софі. — Я запропонувала, але ж не гризла тебе. Так що не дорікай. А крім того, все склалося добре. Я впевнена, що без прізвища тут не обійшлося.
— Забобони! — Себатинський поблажливо посміхнувся.
— Називай собі як хочеш, але не смій знову міняти прізвища!
— Гаразд, не буду. Гадаю, що не буду. Я стільки наморочився, поки привчив усіх писати моє прізвище через "С", що мене аж нудить від самої думки повертати на старе. А може, поміняти прізвище на Джонс, га? — він розсміявся майже до істерики.
— Не смій навіть думати! — Софі не сміялася.
— Ох, даруй. Я пожартував. Знаєш що? Загляну я цими днями до того старого, скажу, що все вийшло, і дам йому ще десятку. Це тебе влаштовує?
Його радості якраз вистачало, щоб наступного тижня так і зробити. Тепер він не маскувався. На носі сиділи окуляри, на плечах — буденний костюм, а на голові не було капелюха.
Наближаючись до вітрини, Себатинський навіть мугикав під ніс; він ступив убік, щоб дати дорогу втомленій, роздратованій жінці, яка штовхала перед собою коляску з близнятами.
Взявся за дверну ручку, великий палець поклав на залізну клямку. Під натиском пальця клямка не поворухнулася. Двері були зачинені на замок.
Пошукав очима запилену і невиразну карточку з написом "Нумеролог". Карточка зникла. Інший напис, друкований, пожовклий і покручений від сонця, повідомляв: "Винаймається".
Себатинський знизав плечима. От і маєш! Він хотів зробити добре.
Героунд, щасливо позбавлений матеріального придатку, крутонувся від радості, і його енергетичні вихори засяяли тьмяним багрянцем на кілька кубічних гіпермиль.
— Я виграв? Я виграв? — допитувався він.
Местак зіщулився, його вихори набули форми майже сферичного сяйва у гіперпросторі.
— Я ще не підрахував.
— Гаразд, рахуй собі. Зволіканням результатів аж ніяк не зміниш. Уф-ф-ф! Яке полегшення повернутися назад у чисту енергію! Цілий мікроцикл я був матеріальним тілом, до того ж майже зношеним. Але варт було помучитися, щоб утерти тобі носа.
— Ну добре, — озвався Местак, — я визнаю, що ти відвернув на планеті ядерну війну.
— Ефект класу "А", чи ні?
— Ефект класу "А". Не заперечую.
— Добре! Тепер перевір і переконайся, чи не досяг я ефекту класу "А" за допомогою стимулу класу "Е". Я змінив одну літеру в одному прізвищі.
— Що?
— О, не турбуйся. Я все приготував. Постарався спеціально для тебе.
— Здаюся. Стимул класу "Е", — з неохотою погодився Местак.
— В такому разі я виграв! Визнай!
— Ні я, ні ти не виграємо, коли дізнається Страж.
Героунд, який побував на Землі літнім нумерологом і ще не прийшов до тями від полегшення, що більше не треба ним бути, зауважив:
— Щось ти цим не переймався, коли бився об заклад!
— Бо не сподівався, що в тебе вистачить дурості грати.
— Балачки! До того ж, навіщо перейматися? Стимулу класу "Е" Страж ніколи не помітить.
— Може, й ні, але він помітить ефект класу "А". Ті матеріальні все ще існуватимуть через десяток циклів. Таке Страж не пропустить.
— Местаку, вся приключка в тому, що ти не бажаєш платити. Крутиш.
— Я заплачу. Але почекай, поки Страж не виявить, що ми взялися за незатверджену проблему і провели несанкціоновані зміни. Звичайно, якщо лише... — він замовк.
— Гаразд, — запропонував Героунд, — поміняємо все назад. Він не дізнається.
У світлому енергетичному спектрі Местака з'явилося потужне сяйво.
— Якщо ти хочеш, щоб він не помітив, то доведеться знову застосувати стимул класу "Е".
— Я зможу! — Проте в голосі Героунда вчувалися нотки вагання.
— Сумніваюся!
— Один раз я вже зміг!
— Закладаємося ще раз? — по емісії Местака пробігли промінчики прихованого тріумфу.
— Звісно, — не забарився з відповіддю зачеплений за живе Героунд, — я поверну тих матеріальних до первісного стану. Страж навіть не зауважить різниці.
Местак відчув свою перевагу і захотів скористатися ситуацією якнайповніше.
— Тоді почекаємо з першим закладом.