— Вони просто були зовсім не такі, як експедиція на Братусь. Це ж була справжня колонія — 789 чоловіків, 207 жінок і 15 дітей віком до тринадцяти років. Другого року вони прийняли з Землі ще 315 жінок, дев'ять чоловіків і двох дітей. Колонія проіснувала майже два роки, а чому вона загинула — невідомо, якщо не зважати на те, що, виходячи з їхніх повідомлень, причиною загибелі могла стати якась хвороба. В цьому і полягає відмінність експедиції на Братусь. Але сама планета нічим особливим не відрізняється... за винятком, звичайно, того, що...
Марк замовк, немовби наступне повідомлення було неістотним, не вартим згадки. Шеффілд мало не скрикнув від нетерплячки, але примусив себе стриматись і спокійно промовив:
— Ну, звичайно, саме та відмінність.
— Це знають усі. Тут аж два сонця, а інші планети мають по одному.
Психолог мало не заплакав з розчарування. Знову зірвалося!
Що ж, нічим не зарадиш. Може, поталанить іншим разом. Із мнемоніком треба бути терплячим, інакше не матимете мнемоніка.
Він сів у гідравлічне крісло і пристебнувся. Марк зробив те саме. (Шеффілд хотів би йому допомогти, але це було б, мабуть, нерозважливо). Він подивився на годинник. Напевне, вони вже почали спіральний спуск на планету.
Десь у глибині душі Шеффілда під шаром розчарування заворушилося сильне занепокоєння. Марк Аннунчіо зробив неправильно, коли, піддавшись відчуттю, ніби його всі обманюють, почав діяти самостійно. Мнемоніки схильні вірити в те, що величезної кількості фактів, яка міститься в їхній голові, цілком досить для вирішення будь-якої проблеми. Це, очевидно, головна їхня помилка. Тому необхідно (так казав Караганда!), щоб вони сповіщали про всі знайдені співвідношення свого відповідним чином призначеного наставника і ніколи не діяли самотужки.
Але що означають ці хибні дії Марка? Він перший із мнемоніків вийшов поза стіни Служби, перший був розлучений із подібними до себе, перший опинився самотою серед нонкомпосів. Як усе це на цього вплинуло? Як впливатиме далі? Чи не станеться кризи? А якщо станеться, то як із неї виходити?
На всі ці питання доктор Освальд Майєр Шеффілд відповіді не мав.
8
Людям біля штурвалів космольоту повезло. Їм і, звичайно, Саймонові, котрий як астрофізик і керівник експедиції теж був у рубці, за спеціальним дозволом капітана. Інші члени екіпажу несли кожен свою вахту, а науковці визнали за краще на час спірального зниження корабля на поверхню Братуся більш-менш зручно вмоститись у гідравлічних кріслах.
Нейефективніше Братусь виглядав у ті хвилини, коли космоліт був ще досить далеко від нього і спостерігачі могли бачити всю планету.
З півночі й півдня третину кожної півкулі вкривали шапки полярної криги, яка тільки-но почала свій тисячорічний відступ. Шлях зниження "Трьох Г." спочатку пролягав з півночі на південь (таку траєкторію, хоч вона була не найбезпечнішою, обрали, щоб краще розглянути полярні райони — на цьому наполягав Саймон). Під ними повільно пропливла спершу одна, потім друга шапка. Обидві вони з однаковою силою відбивали сонячне проміння, тому що вісь планети не мала нахилу до орбіти. Кожна шапка була поділена на сектори, ніби торт, розрізаний райдужним ножем.
Третя частина кожної шапки була освітлена обома сонцями й виблискувала сліпучою білизною, яка поступово набувала жовтини ближче до заходу і ставала зеленистою у східному напрямку. На схід від білого сектора лежав півсектор, освітлений тільки Лагранжем-І, і сніг там синів яскравим сапфіром, а з заходу — ще один півсектор, який освітлювався тільки промінням Лагранжа-ІІ і відсвічував теплими оранжево-червоними тонами земного надвечір'я. Сусідні кольори смугами переходили один в одний, і це ще дужче посилювало загальне веселкове враження.
Нарешті, остання третина була значно темніша за інші, але й вона, якщо придивитися, теж поділялась на нерівні частини. Менша — геть чорна, більша — з виразним матово-молочним полиском.
— Місячне світло? Так, звичайно, — тихо пробурмотів Саймон і швидко оглянувся — чи не почули його.
Він не любив, коли хтось спостерігав за тим, як у нього в голові укладається той чи інший висновок. Вони повинні були поставати перед студентами чи слухачами, перед усіма, хто його оточував, лише в лаконічній, завершеній формі, ніяк не зраджуючи процесів свого народження та розвитку.
Але поруч були тільки астронавти, вони не чули його. Під час своїх зоряних мандрів вони надивилися всяких чудес, але і їх примусила відірватись від приладів та небачена краса.
Траєкторія зниження вивела космоліт на новий курс відносно планети — спочатку на південний захід, а потім на захід: це мало гарантувати найбільшу безпеку при посадці. У пілотську кабіну долинув тужливий рев потривоженої атмосфери, спочатку різкий і пронизливий, а згодом нижчий і усе густіший.
До цієї хвилини в інтересах наукових спостережень (але на превелике невдоволення капітана) спуск відбувався по пологій траєкторії, гальмування було незначним, і корабель виконав багато обертів над планетою. Але як тільки він увійшов у повітряну оболонку Братуся, швидкість стала різко спадати, зате поверхня планети немов стрибнула назустріч астронавтам.
Крижані шапки зникли з очей, і тепер у полі зору раз за разом з'являлися впереміжку суходіл і вода. Півпланети було вкрито океаном, решту займав материк. Плоский, рівнинний, оперезаний з двох боків засніженими гірськими хребтами, — наче порцелянова супниця з білими ручками, — він з кожним обертом дедалі повільніше проносився під кораблем.
Більша частина океану в цей момент припадала на темний сектор, а решту освітлювало червоно-оранжеве світло Лагранжа-ІІ. У промінні цього сонця вода здавалася тьмяно-пурпуровою, хоча по ній там і тут були розкидані багряні блискітки: їх ставало все рясніше. Айсберги!
Суходіл у цей час перебував у червоно-оранжевому та сліпучо-білому секторах. Тільки східне узбережжя захопило синьо-зелену смугу. Небувале видовище являв собою східний гірський хребет: його західні схили набули червоних тонів, а східні — зелених.
Космоліт швидко уповільнював свій рух. Він востаннє перелетів через океан, і ось нарешті — посадка!
9
Перші кроки на планеті були досить обережні й неспішні. Саймон прискіпливо роздивлявся детальні кольорові знімки Братуся, зроблені з космосу. Він неохоче роздав фотокартки іншим членам експедиції, і багато хто з них щиро пошкодував, що, залишившись у комфортабельному гідравлічному кріслі, позбавив себе втіхи побачити таке диво на власні очі.
Борис Вернадський — мальовнича фігура в крикливому вбранні — щось тихо муркотів, схилившись над своїм газоаналізатором.
— Можу вас повідомити, що ми перебуваємо приблизно на рівні моря, — раптом сказав він. — Якщо судити з показника "g". — Тоді недбало додав, пояснюючи всім присутнім: — Тобто гравітаційної сталої.
Більшість слухачів все одно цього не зрозуміла. Та він провадив:
— Атмосферний тиск — близько 800 міліметрів ртутного стовпчика, — виходить, відсотків на 5 вищий, ніж на Землі. З них 240 міліметрів припадає на кисень, а на Землі — лише 150. Непогано.
Він, здавалося, чекав схвальних вигуків, але науковці вважали за краще утриматись від коментарів, тим більше емоційних, щодо відомостей з чужої царини. Вернадський вів далі:
— Звичайно, азот... Нічого веселого — природа повторює себе. Достоту наче трирічна дитина, яка засвоїла тільки "один, два, три", та й годі. Зникає всякий інтерес, коли бачиш, що планета, де є вода, завжди має киснево-азотну атмосферу. Така нудота — аж щелепи зводить.
— Що там ще в атмосфері? — роздратовано запитав Саймон. — Досі ми почули лише про кисень, азот та ще послухали домашню філософію доброго дядечка Бориса.
Вернадський відкинув руку на бильце крісла й цілком добродушно відгукнувся:
— А хто ви такий? Невже начальник?
Саймон, для якого статус керівника означав трохи більше, ніж просте писання довжелезних звітів для Бюро, почервонів і похмуро сказав:
— Які складники атмосфери, докторе Вернадський?
Не заглядаючи у свої нотатки, Вернадський відповів:
— Водень, гелій і двооксид вуглецю: від одного процента до одної сотої процента — у спадному порядку. Метан, аргон і неон: від одної сотої до одної десятитисячної процента — у спадному порядку. Радон, криптон та ксенон: від одної десятитисячної до одної мільйонної процента-у спадному порядку. Цифри не дуже інформативні. Все, що я можу витягти з них, так це те, що надра Братуся можна уявити як перспективні щодо урану, що в ньому мало калію, і тому не дивно, що в нього такі гарненькі крижані шапки.
Це було навмисне сказано так, щоб хто-небудь поцікавився, звідки він усе це знає, і Вернадський не помилився.
Геохімік вислухав чиєсь запитання і, задоволений, з ласкавою усмішкою сказав:
— Атмосферного радону в десятки, сотні разів більше, ніж на Землі. Гелію також. Радон і гелій утворюються як супутні продукти радіоактивного розпаду урану і торію. Висновок: уранових і торієвих мінералів у корі Братуся в десятки, сотні разів більше, ніж у земній корі. З іншого боку, аргону більш як у сто разів менше, ніж на Землі. Є підстави припустити, що Братусь залишився без первинного аргону. Планета подібного типу має тільки такий аргон, який утворився під час радіоактивного розпаду калію-40, одного із ізотопів. Мало аргону — мало калію. Простісінька річ, хлоп'ята.
Один із слухачів запитав:
— А що ж крижані шапки?
Саймон, який знав відповідь на це запитання, поквапився випередити Вернадського:
— Який точний вміст двооксиду вуглецю?
— Нуль кома нуль шістнадцять ем ем, — відповів Вернадський.
Саймон кивнув і утримався від подальших запитань.
— Ну, то що? — спитав той, хто цікавився крижаними шапками.
— Двооксиду вуглецю приблизно вдвічі менше, ніж на Землі, а він же спричиняє парниковий ефект: пропускає короткохвильову складову сонячного світла на поверхню й не дає змоги довгохвильовому тепловому випромінюванню планети виходити за межі атмосфери. Коли внаслідок вулканічної діяльності концентрація двооксиду вуглецю підвищується, то планета трохи перегрівається, і тоді створюються умови кам'яновугільного періоду, тобто збільшена поверхня океанів і мінімальна поверхня суші. Коли кількість двооксиду вуглецю зменшується внаслідок того, що рослинний світ аж надто жадібно споживає рясний і ласий CO2, температура падає, з'являється крига, починається порочне коло обледеніння, і ось вам, будь ласка...
— Що-небудь іще є в атмосфері? — запитав Саймон.
— Водяна пара й пил.