Габрієла

Купив він його в одного італійця, який виїхав у провінцію, в пошуках кращої долі на плантаціях какао.

Бар в Ільєусі давав значний прибуток, навіть більший, аніж кабаре. В місті завжди було багато людей, які приїхали сюди, повіривши в чутки про можливість розбагатіти на землях какао. Юрми комівояжерів тіснились на вулицях, чимало було й приїжджих. Не одну справу було влаштовано за столиками барів, до того ж існував звичай демонструвати свою доблесть у випивці і стала модою звичка, занесена англійцями в період спорудження залізниці: пити перед сніданком і перед обідом аперитив, розігруючи в кості, кому платити. Цю звичку перейняло все чоловіче населення Ільєуса. До полудня і після п'ятої вечора бари були переповнені.

Бар "Везувій" був найстаровиннішим у місті. Він містився на першому поверсі будинку, що стояв на розі невеличкого затишного майдану неподалік від моря. Поруч височіла церква святого Себастьяна. На протилежному розі нещодавно відкрився кінотеатр "Ільєус". "Везувій" занепав не тому, що стояв віддалік од торгових вулиць, де розквітали кафе "Ідеал", бар "Шик", бар "Золота горілка" Плініо Араси, з якими конкурував Насіб. До цього занепаду спричинився італієць, який марив плантаціями какао. Він не піклувався про бар, не поновлював запасів вина, не вживав жодних заходів, аби закликати відвідувачів до себе. Старезний грамофон з комплектом платівок із скрипучими оперними аріями стояв зламаний, вкритий павутинням. Стільці порозсихалися, ніжки в столиків були поламані, сукно на більярді подерлося. Навіть назва бару, написана вогненними літерами на тлі виверження вулкана, вицвіла і вилиняла під сонцем та дощами і ледве читалась. Насіб придбав увесь цей мотлох, а також назву і приміщення за безцінь! Італійцю залишився тільки грамофон і платівки. Насіб все пофарбував заново, замовив нові столи, стільці, дістав шахівниці, збув більярд барові Макуко, влаштував у глибині бару куточок для гри в покер. У нього завжди був широкий вибір вин, морозиво для сімейних відвідувачів в час вечірніх прогулянок по набережній і в години закінчення кіносеансів, а під аперитив подавали вишукані закуски і солодощі.

Все це скидалося на дрібниці, які на перший погляд не грали жодної ролі: пиріжки з маніоки, запіканки з ніжних креветок і тріски, тістечка з солодкої маніоки і кукурудзи.

Ідея належала Жоанові Фулженсіо.

— Чому ви не готуєте цих страв для продажу в барі? — запитав він якось, ласуючи шербетом старої Філомени, приготовленим для араба, любителя смачних страв.

Спершу бар відвідували лише приятелі Насіба: товариство з "Папеларіа Модело", яке з'являлось сюди посперечатись після закриття крамниці, аматори покеру і шашок, а інколи й респектабельніші особи, наприклад суддя, а також адвокат Маурісір, які не любили портових барів, бо там вештались різні підозрілі постаті, що розв'язували свої "принципові" суперечки бійкою і стріляниною.

Потім бар почали відвідувати цілі родини, яких спокушало морозиво і прохолоджувальні напої. Але відвідувачів значно побільшало і одразу настала ера відродження для бару лише після того, як в години аперитиву з'явились на столах закуска і солодощі.

Чимало людей приходило пограти в покер. Для постійних відвідувачів: полковника Амансіо Леала, Малуфа, полковника Мелка Тавареса, Рібейріньйо, власника взуттєвої крамниці сірійця Фуада, Оснара Фарії (єдиною роботою для якого була гра в покер та інтрижки з негритяночками на пагорбі Конкіста), Езекієла Прадо та ще декого — Насіб приберігав до півночі запіканку, пиріжки, солодощі. Пили в барі багато, прибутки Насіба зростали.

Через деякий час "Везувій" досяг розквіту. Він обігнав кафе "Ідеал", бар "Шик", лише в "Золотій горілці" відвідувачів було, мабуть, більше. Насіб не скаржився на долю, хоча працював, як віл. Йому допомагали Шіко Молеза і Біко Фіно, інколи негреня Туїска, що сиділо із своїми щітками і гуталіном на широкому тротуарі біля бару. Справи йшли пристойно, робота припала Насібові до душі, в барі обговорювались різні новини і найдрібніші міські події, а також звістки з-за кордону. Відвідувачі симпатизували Насібові, "людині порядній і роботящій", як любив висловлюватись суддя, всідаючись після обіду за один із столиків на вулиці і розглядаючи море і натовп на майдані.

Все йшло добре до сьогоднішнього дня, коли божевільна Філомена виконала свою давню погрозу. Хто тепер готуватиме страви для бару і для нього? Нічого було й думати про те, щоб постійно користуватися послугами сестер Дос Рейс,— навряд чи вони погодяться, та й платити їм довелось би чимало, адже вони відомі здирниці. Слід сьогодні ж знайти куховарку, та ще до того ж справжню, бо інакше...

— Пароплавові, очевидно, доведеться скинути вантаж в море, аби знятися з мілини,— зауважив чоловік без піджака.— Він, мабуть, засів таки по-справжньому.

Насіб на мить забув про свої турботи й клопоти: машини на пароплаві працювали на всю потужність, але спроби знятися з мілини були даремні.

— Час уже покласти край цьому неподобству...— пролунав голос Доктора, що брав участь у суперечці.

— Ніхто до пуття не знає, хто він такий, цей Мундіньйо Фалкан,— як і раніше, м'яко говорив Амансіо Леал.

— Ніхто не знає? Ну, а я вам скажу, що він — саме той, кого потребує Ільєус.

Пароплав тремтів од напруги, кіль його терся об пісок, машини надсадно ревли, лоцман вигукував команди. На капітанському містку з'явився чоловік, ще молодий, гарно вдягнений. Затулившись рукою від сонця, він намагався знайти в натовпі тих, що зустрічали, своїх друзів.

— Он він... Мундіньйо! — вказав рукою Капітан.

— Де?

— Там, зверху...

Залунали вигуки:

— Мундіньйо! Мундіньйо!

Той почув, помахав рукою, зійшов трапом вниз, зник на якусь мить, потім, усміхаючись, став біля борту серед пасажирів. Склавши долоні рупором, гукнув:

— Інженер скоро приїде!

— Який інженер?

— З міністерства шляхів сполучення, обстежувати бухту. Важливі новини...

— Чули? Ну, що я вам казав?

З-за спини Мундіньйо Фалкана з'явилась незнайома жінка, блондинка у великому зеленому капелюшку. З усмішкою вона торкнулася до руки Мундіньйо.

— Оце жіночка, чорт забирай! Мундіньйо не любить гаяти часу даремно...

— Нічого собі! — погодився Ньо-Гало, хитнувши ствердно головою.

Пароплав різко нахилився, злякавши пасажирів,— блондинка навіть скрикнула,— і знявся з мілини; радісні вигуки залунали на березі і на палубі пароплава. Смаглявий, худорлявий чоловік, що стояв поряд з Мундіньйо із сигаретою в зубах, байдужим поглядом озирав все навколо. Експортер сказав йому щось, той розсміявся у відповідь.

— Цей Мундіньйо зух...— схвально зауважив полковник Рібейріньйо.

Пароплав загув голосно і заклично і рушив до причалу.

— Він денді, зовсім з іншого світу,— похмуро кинув полковник Амансіо Леал.

— Ходімо довідаємось, які новини привіз Мундіньйо,— запропонував Капітан.

— А я піду в пансіон, переодягнусь і вип'ю кави.— Мануел дас Онсас відкланявся.

— Я теж...— Амансіо Леал рушив за ним.

Друзі попрямували в порт, обговорюючи повідомлення Мундіньйо.

— Мабуть, йому таки вдалося розворушити міністерство. Він побував там недарма.

— Мундіньйо справді людина авторитетна.

— Ох і жінка! Апетитна, нічого не скажеш...— зітхнув полковник Рібейріньйо.

Коли вони підійшли до дебаркадера, пароплав маневрував, готуючись причалити. Пасажири, що їхали в Баїйю, Аракаж, Масейо, Ресіфе, поглядали на берег з нетерпінням. Мундіньйо Фалкан ступив на причал одним з перших і одразу потрапив у обійми друзів. Араб вітав його підкреслено люб'язно.

— Поправився...

— Помолодшав...

— В Ріо-де-Жанейро всі молодшають...

Блондинка — не така молода, як видавалось на відстані, проте ще вродливіша, вишукано одягнена і вміло підфарбована ("Іноземна лялька",— вирішив полковник Рібейріньйо) — і худий, немов скелет, чоловік зупинились неподалік в чеканні. Мундіньйо жартівливо відрекомендував їх, наслідуючи циркових закликалів:

— Принц Сандра, фокусник екстра-класу, і його дружина, танцівниця Анабела... їхні гастролі відбудуться в Ільєусі.

Чоловік, який гукав з пароплава про те, що якась жінка померла в страшних муках, обнімався тепер з родиною і розповідав сумні подробиці:

— Вона конала цілий місяць, бідолаха! Мені ніколи не доводилось бачити подібних страждань... Вона стогнала день і ніч так, що серце краялось на шматки.

Літня жінка заридала ще голосніше. Мундіньйо, актори, Капітан, Доктор, Насіб і фазендейро пішли до дебаркадера. Носильники несли чемодани. Анабела розкрила парасольку.

— Чи не запросите ви цю дівчину танцювати у вашому барі? — запитав у Насіба Фалкан.— У неї танець з покривалами, це справляє такий фурор...

Насіб звів очі до неба:

— В барі? Адже в мене не кіно і не кабаре... А ось куховарка мені зараз справді потрібна до зарізу.

Всі розсміялись. Капітан взяв Мундіньйо під лікоть:

— Як з інженером?

— В кінці місяця буде тут. Міністр дав мені гарантію.

Про сестер Дос Рейс і їхнє презепіо

— Ви сьогодні щось рано прокинулись, сеньйоре Насібе...

— Інколи доводиться.

— А де обіцяні вами журнали?

— Принесу, доно Флорзіньє, обов'язково принесу.