Так само безперервним є зростання і становлення, достигання плодів і народження собі подібного. Ці події відбуваються однаково в усьому, без жодних відмінностей, без жодної прогалини, не зупиняючись перед якоюсь іншою частиною Творіння, навпаки, їхній вплив усепроникний, наче нерозривна нитка, яку не відхилити і не обірвати. Навіть якщо більша частина людства у своїй обмеженості та уяві ізолювала себе від Всесвіту, Божественні Закони, або Закони природи не перестали через це вважати їх приналежними до нього, і незмінно продовжують спокійно та рівномірно працювати.
Однак Закон Взаємодії зумовлює також, що все, що людина сіє, тобто там, де закладає причину дії чи впливу, мусить і пожати!
Людина завжди може обрати вільне рішення, вільний висновок на початку будь-якої справи щодо того, куди має бути спрямовано Всемогутню Силу, що струменить крізь неї, – в якому напрямі. Відтак за наслідки, що виникли від спрямування цієї Сили в бажаний для неї напрям, мусить вона відповідати. Попри це, багато хто настійно стверджує, що людина таки не володіє вільною волею, якщо вона підвладна долі!
Це безглуздя має за мету лише самоодурманення або в цьому приховується невдоволення підвладністю чомусь невідворотному, буркотлива покора, але переважно це самовиправдання, бо кожна зворотна дія, що вражає її, мала початок, і в цьому початку полягала причина пізнішої зворотної дії – в попередньому вільно обраному людиною рішенні. Це вільно обране рішення колись передувало кожній взаємодії, тобто кожній долі! Першим волінням людина щоразу породжує, утворює щось, у чому їй самій рано чи пізно доведеться жити. Коли це станеться, невідомо, але буває по-різному. Можливо, в тому самому земному бутті, в якому його започаткувало перше воління, але з таким самим успіхом це може відбутися після скидання груборечовинного тіла, в Етерноречовинному світі, або ж іще пізніше – знову в груборечовинному земному бутті. Переміни тут не відіграють жодної ролі, вони не звільняють людину від цього. Повсякчас вона несе з собою з'єднувальні нитки доти, доки від них звільниться, що означає "визволення" в остаточній дії, яка відбувається завдяки Закону Взаємодії.
Створювач прив'язаний до власного творіння, навіть якщо він призначав його для інших!
Отже, якщо людина сьогодні вирішує вчинити комусь іншому якесь зло – подумки, словами або діями, – то цим вона щось "привносить у світ"; зовсім байдуже, видиме воно чи ні, тобто груборечовинне воно чи етерноречовинне, – воно має силу і, отже, життя в собі, надалі розвивається та діє в бажаному напрямі.
Як воно позначиться на тому, кому призначене, цілком залежить від душевної властивости згаданої особи, тому воно буде більшим чи меншим, можливо, й іншим, ніж хотів злозичливий, чи взагалі не зможе заподіяти жодної шкоди, бо знов-таки тільки душевний стан згаданої особи є вирішальним для неї самої. Отже, перед такими речами ніхто не зостається беззахисним.
Інакше з тим, хто своїм рішенням і своїм волінням заклав причину для цього руху, тобто з тим, хто був породжувачем. Породжене, безумовно, залишається пов'язаним із ним і після коротких чи довгих мандрів у Всесвіті повертається знову до нього – посиленим, як напоєна бджола, внаслідок притягання спорідненого. Закон Взаємодії при цьому здійснюється так, що кожне породження у своєму русі крізь Всесвіт притягує різноманітне споріднене або само притягується ним; унаслідок їх об'єднання потім виникає джерело сили, з якого, наче з центру, зміцніла сила спорідненого розсилається до всіх, хто своїми породженнями, наче шнурами, пов'язані зі збірним пунктом.
Унаслідок цього зміцнення завжди відбувається дедалі більше ущільнення, зрештою, виникає груборечовинний осад, у якому колишній породжувач тепер мусить сам уповні пережити все, що йому тоді забажалося, аби нарешті звільнитися від нього. Це – виникнення й становлення такої страхітливої і невизнаної долі! Вона справедлива аж до найменших та найтонших ґрадацій, бо завдяки притяганню тільки спорідненого у зворотному випромінюванні ніколи не зможе принести нічого іншого, крім того, що насправді від початку побажала сама людина. Чи призначалося це для когось іншого, чи на загал, не має тут значення, бо той самий хід розвитку є природним також, коли людина не обов'язково спрямовує своє воління на іншу людину або на багатьох, а взагалі живе тим чи іншим родом воління.
Рід воління, який вона для себе обирає, стає вирішальним для плодів, що їх у підсумку вона мусить пожати. Тож висять численні етерноречовинні нитки на людині (або вона на них), через які до неї зворотно струменить усе, що колись вона серйозно побажала. Ці потоки утворюють суміш, яка повсякчас відчутно впливає на формування характеру.
Тож у ґрандіозній машині Всесвіту є багато речей, що разом впливають на "самопочуття" людини, але немає нічого, для чого, передусім, сама людина не заклала причину.
Вона постачає нитки, з яких на невтомному ткацькому верстаті буття виготовляється покрив, який доведеться їй носити.
Христос висловив зрозуміло і чітко те саме, коли сказав: "Що людина сіє, те вона буде жати". Він не сказав "може" вона пожати, але "буде". Це те саме, що й вона мусить пожати те, що посіяла.
Як часто чуємо, коли зазвичай дуже розумні люди кажуть: "Те, що Бог таке допускає, для мене незбагненно!"
Незбагненним, однак, є те, що люди таке можуть говорити. Яким малим виставляють вони Бога у цьому висловлюванні. Цим вони засвідчують, що думають про Нього, як про "Бога, який діє свавільно".
Але Бог взагалі не втручається безпосередньо в усі ці малі й великі людські турботи, війни, біди та ще інші земні клопоти! Він від самого початку вплів у Творіння Свої досконалі Закони, які самочинно проводять їхню непідкупну роботу, тож усе здійснюється надзвичайно точно, вічно спрацьовує однаково, завдяки чому як привілеї, так і утиски виключено, будь-яка несправедливість стає неможливою. Богові не треба, отже, особливо про це турбуватися, бо Його Діяння бездоганне.
Головна помилка дуже багатьох людей полягає, одначе, в тому, що вони завважують лише груборечовинне і в ньому вбачають себе за центральну точку, беручи до уваги лише одне земне життя, тоді як насправді вони мають за собою вже кілька земних буттів. Ці, а також проміжні часи в Етерноречовинному світі складають єдине буття, крізь яке туго натягнуто нерозривні нитки, тож у наслідках відповідного земного буття лишається видимою лише маленька частина цих ниток. Великою помилкою, отже, є віра в те, що з народженням розпочинається цілком нове життя, тобто що дитина є "невинною"* (Дивись доповідь № 15 "Таємниця народження") і що всі події треба зараховувати лише до короткого земного буття. Якби це справді було так, то за вимогами справедливости причини, наслідки і зворотні дії мусили б, самозрозуміло, завершеними припасти на проміжок одного земного буття.
Відверніться від цієї помилки. І тоді ви швидко виявите логічність та справедливість, яких тепер так часто бракує у всіх подіях!
Багато хто при цьому лякається і боїться того, що згідно з цими Законами на нього ще чекає у зворотній дії від минулого.
Однак цей клопіт не потрібен тим, хто має серйозне добре воління, бо в самочинних Законах закладено водночас і надійну запоруку милости та прощення!
Не кажучи вже про те, що з твердим започаткуванням доброго воління відразу встановлюється межа в точці, де ланцюг лихих зворотних дій мусить досягти кінця, а потім набуває сили ще одна подія надзвичайної важливости. Завдяки незмінному доброму волінню в усьому мисленні та вчинках зароджується також споріднене джерело сили, що, діючи зворотно, зумовлює невпинне зміцнення, тож добро стає все міцнішим у самій людині, виходить із неї і, насамперед, згідно з цим, формує етерноречовинне оточення, яке обволікає її, наче захисна оболонка, – так само, як шар повітря навколо Землі забезпечує їй захист.
Якщо лихі зворотні дії від минулого повертаються для спокутування до цієї людини, то завдяки її чистоті вони зісковзнуть від такого оточення, чи оболонки і таким чином будуть від неї відведені.
Але якщо вони все-таки проникнуть у цю оболонку, то лихі випромінювання негайно будуть або роздроблені, або ж значно послаблені, завдяки чому шкідливий вплив стане цілковито неможливий чи його прояви будуть зовсім незначні.
Крім того, завдяки змінам, що відбулися з людиною, і справжнє її внутрішнє єство, на яке налаштовані зворотні випромінювання, з тривалим прагненням до доброго воління стало значно етернішим та легшим, тож воно більше не споріднене з лихими або ницими течіями, що мають величезну щільність. Щось схоже буває з бездротовим телеграфом, коли приймальний апарат не налаштовано на потужність передавача.
Природним наслідком цього є те, що щільні течії, оскільки вони мають іншу природу, не можуть зачепитись і проходять без шкідливого впливу.
Тому – негайно до справи! Творець вам у Творінні все вклав до рук. Скористайтеся часом! Кожна мить несе вам загибель або виграш!
7. Створення людини
"Бог створив людину за Своїм образом та подобою і вдихнув у неї Своє дихання!" Це дві дії: створення й оживлення!Обидві події були, як і все, строго підпорядковані сущим Божественним Законам. Ніщо не може вийти за їхні межі. Жоден Акт Божественної Волі не суперечить цим непорушним Законам, що несуть у собі саму Божественну Волю. Також кожне Одкровення та Обітування здійснюється згідно з цими Законами, і мусить у них виконуватися, не інакше!
Як і становлення людини на Землі, що було поступом ґрандіозного Творіння, переходом груборечовинного до цілковито нового вищого етапу розвитку.
Аби говорити про становлення людини, потрібне знання про Етерноречовинний світ, бо людина в плоті й крові як рушійна з'єднувальна ланка поставлена між етерноречовинною та груборечовинною частинами Творіння, тоді як її коріння залишається в Чистодуховному.
"Бог створив людину за Своїм образом та подобою!" Це творення чи створення було довгим ланцюгом розвитку, який відбувався строго в рамках Законів, вплетених Самим Богом у Творіння.