Повітря було холодне, гори вкриті сумними соснами. Сніг лежав у ярах.
...nес Armeniis in oris,
Amice Valgi, stat glacies iners
Menses per omnes *.
Тільки встигли ми відпочити й пообідати, як почули рушничні постріли. Раєвський послав довідатись, йому донесли, що турки зав'язали перестрілку на передових наших пікетах. Я поїхав з Семічевим подивитися на нову для мене, картину. Ми зустріли пораненого козака: він сидів, хитаючись на сідлі, блідий і скривавлений. Два козаки підтримували його. "Чи багато турків?" —спитав Семічев. "Свинею суне, ваше благородіє",— відповів один з них. Проїхавши ущелину, раптом побачили ми на схилі протилежної гори до 200 козаків, вишикуваних у лаву, і над ними до 500 турків. Козаки відступали повільно; турки наїжджали з великим зухвальством, прицілювались кроків за 20 і, вистріливши, скакали назад, їхні високі чалми, красиві долімани й блискучий убір коней являли різку протилежність до синіх мундирів і простої збруї козаків. Чоловік 15 наших було вже поранено. Підполковник Басов послав за підмогою. В цей час сам він був поранений у ногу. Козаки були змішались. Але Басов знову сів на коня і лишився при своїй команді. Підкріплення підоспіло. Турки, помітивши його, вмить зникли, лишивши на горі голий труп козака, обезглавлений і обрубаний. Турки відсічені голови відсилають у Константинополь, а кисті рук, вмочивши в крові, відбивають на своїх прапорах Постріли затихли. Орли, супутники військ, піднялись над горою, з висоти виглядаючи собі здобич. В цей час показався натовп генералів і офіцерів: граф Паскевич приїхав і рушив на гору, за якою сховались турки. Вони були підкріплені 4 000 кінноти, схованої в улоговині та в ярах. З висоти гори відкрився нам турецький табір, відділений від нас ярами і висотами. Ми повернулися пізно. Проїжджаючи нашим табором, я бачив наших поранених, з яких чоловік п'ять померло тієї ж ночі і наступного дня. Увечері відвідав я молодого Остен-Сакена, пораненого того ж дня в іншій битві.
Табірне життя дуже мені подобалось. Гармата будила нас на світанні. Сон у наметах на диво здоровий. При обіді запивали ми азіатський шашлик англійським пивом і шампанським, прохолодженим у снігах таврійських. Товариство наше було різноманітне. У наметі генерала Раєвського збирались беки мусульманських полків, і розмова йшла через перекладача. У війську нашому були і народи закавказьких наших областей, і жителі земель, недавно завойованих. Між ними з цікавістю дивився я на язидів, що мають на Сході славу дияволопоклонників. Щось із 300 сімей живуть біля підніжжя Арарату. Вони признали владу російського государя. Начальник їхній, високий потворний чоловік у червоному плащі і в чорній шапці, приходив іноді з поклоном до генерала Раєвського, начальника всієї кінноти. Я старався довідатися від язида правду про їх віросповідування. На мої запитання відповів він, що чутка, ніби язиди поклоняються сатані, є пуста байка; що вони вірують в єдиного бога; що за їхнім законом проклинати диявола, правда, вважається непристойним і неблагородним, бо він тепер нещасливий, але згодом може бути прощений, бо не можна покласти меж милосердю Аллаха. Це пояснення мене заспокоїло. Я дуже радий був за язидів, що вони сатані не поклоняються; і помилки їх здались мені вже не такими тяжкими.
Слуга мій з'явився в табір через три дні після мене. Він приїхав разом з вагенбургом, який на очах у ворога благополучно з'єднався з армією. N3: за весь час походу ні одна гарба з численного нашого обозу не була захоплена ворогом. Порядок, з яким обоз ішов за військом, справді, надзвичайний.
17 червня ранком почули ми знову перестрілку і через дві години побачили карабахський полк, який повертався з вісьмома турецькими прапорами: полковник Фрідерікс мав справу з ворогом, що засів за кам'яними завалами, витіснив його і прогнав; Осман-Паша, який очолював кінноту, ледве встиг урятуватися.
18 червня табір пересунувся на друге місце. 19-го, ледве гармата розбудила нас, усе в таборі заворушилось. Генерали поїхали до своїх постів. Полки шикувались; офіцери ставали біля своїх взводів. Я лишився сам, не знаючи, в яку сторону їхати, і пустив коня на волю божу. Я зустрів генерала Бурцева, який кликав мене на лівий фланг. Що таке лівий фланг? подумав я і поїхав далі. Я побачив генерала Муравйова, який розставляв гармати. Скоро показались делібаші і закрутились у долині, перестрілюючись з нашими козаками. Тимчасом густий натовп їхньої піхоти йшов по лощині. Генерал Муравйов наказав стріляти. Картеч влучила у саму середину натовпу. Турки повалили вбік і сховались за підвищенням. Я побачив графа Паскевича, оточеного своїм штабом. Турки обходили наше військо, відділене від них глибоким яром. Граф послав Пущина оглянути яр. Пущин поскакав. Турки прийняли його за наїзника і дали по ньому залп. Усі засміялись. Граф наказав виставити гармати й стріляти. Ворог розсипався по горі і по улоговині. На лівому фланзі, куди кликав мене Бурцов, був гарячий бій. Перед нами (проти центра) скакала турецька кіннота. Граф послав проти неї генерала Раєвського, який повів у атаку свій Нижегородський полк. Турки зникли. Татари наші оточували їхніх поранених і проворно роздягали, залишаючи голих посеред поля. Генерал Раєвський зупинився на краю яру. Два ескадрони, відділившись від полку, заїхали далеко в своєму переслідуванні; їх виручив полковник Сімонич.
Бій затих; турки в нас на очах почали копати землю і носити каміння, укріпляючись за своїм звичаєм, їх залишили в спокої. Ми злізли з коней і стали обідати, чим бог послав. У цей час до графа привели кілька полонених. Один з них був жорстоко поранений, їх розпитали. Близько шостої години війська знову дістали наказ іти на ворога. Турки заметушились за своїми завалами, прийняли нас гарматними пострілами і скоро почали відступати. Кіннота наша була попереду; ми стали спускатися в яр, земля обривалась і сипалась під кінськими ногами. Щохвилини кінь мій міг упасти, і тоді Зведений уланський полк переїхав би через мене. Проте бог виніс. Тільки вибрались ми на широку дорогу, що йшла горами, як уся наша кіннота поскакала з усієї сили. Турки тікали; козаки стьобали нагайками гармати, кинуті на дорозі, і мчали мимо. Турки кидались у яри, що були по обох боках дороги; вони вже не стріляли; принаймні ні одна куля не просвистіла повз мої вуха. Перші в переслідуванні були наші татарські полки, коні яких відзначаються швидкістю й силою. Кінь мій, закусивши поводи, від них не відставав; я насилу міг його стримати. Він зупинився перед трупом молодого турка, який лежав поперек дороги. Йому, здавалось, було років 18; бліде дівоче обличчя не було спотворене. Чалма його валялась у пилу; вибрита потилиця прострілена була кулею. Я поїхав ступою; скоро нагнав мене Раєвський. Він написав олівцем на клаптику паперу донесення графу Паскевичу про цілковиту поразку ворога і поїхав далі. Я їхав за ним здаля. Настала ніч. Втомлений кінь мій відставав і спотикався на кожному кроці. Граф Паскевич звелів не припиняти переслідування і сам ним керував. Мене обігнали кінні наші загони; я побачив полковника Полякова, начальника козацької артилерії, яка відігравала того дня важливу роль, і з ним разом прибув у залишене селище, де зупинився граф Паскевич, що припинив переслідування через те, що настала ніч.
Ми знайшли графа на покрівлі підземної саклі перед вогнем. До нього приводили полонених. Він їх розпитував. Тут були і майже всі начальники. Козаки тримали за поводи їхніх коней. Вогонь освітлював картину, гідну Сальва-тора-Рози, річка шуміла в темряві. В цей саме час донесли графу, що в селі сховані порохові запаси і що треба побоюватись вибуху. Граф покинув саклю з усім своїм почтом. Ми поїхали до нашого табору, що був уже за 30 верст від місця, де ми ночували. Дорога повна була кінних загонів. Тільки встигли ми прибути на місце, як раптом небо освітилось, ніби метеором, і ми почули глухий вибух. Сакля, покинута нами тому чверть години, злетіла в повітря: в ній був пороховий запас. Розкидані камені задавили кількох козаків.
От усе, що в цей час устиг я побачити. Ввечері я довідався, що в цьому бою розбитий Сераскір арзрумський, який ішов на приєднання до Гакі-Паші з 30000 війська. Сераскір утік до Арзрума: військо його, перекинуте за Саган-лу, було розігнане, артилерія взята, і Гакі-Паші один лишався у нас на руках. Граф Паскевич не дав йому часу щось зробити.
ПОДОРОЖ В АРЗРУМ
ПІД ЧАС ПОХОДУ 1829 РОКУ
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Битва з Гакі-Пашею. Смерть татарського бека. Гермафродит. Полонений паша. Аракс. Міст пастуха. Гассан-Кале. Гаряче джерело. Похід до Арзрума. Переговори. Взяття Арзрума Турецькі полонені. Дервіш.
Наступного дня о п'ятій годині табір прокинувся і дістав наказ виступити. Вийшовши з намету, зустрів я графа Паскевича, який встав раніше за всіх. Він побачив мене. "Etes-vous fatigue de la journee d'hier?"— "Mais un peu, m. le Comte".— "J'en suis fache pour vous, car nous allons faire encore une marche pour joindre le Pacha, et puis il faudra poursuivre l'ennemi encore une trentaine de verstes" *.
Ми вирушили — і до восьмої години прийшли на підвищення, з якого табір Гакі-Паші видно було як на долоні. Турки відкрили нешкідливий вогонь з усіх своїх батарей. Тимчасом у таборі їх помітний був великий рух. Втома і ранішня спека змусила багатьох із нас злізати з коней і лягати на свіжу траву. Я закрутив поводи навколо руки і солодко заснув, в чеканні наказу іти вперед. Через чверть години мене розбудили. Все було в русі. З одного боку колони йшли на турецький табір; з другого — кіннота готувалась переслідувати ворога. Я поїхав був за Нижегородським полком, але кінь мій шкутильгав. Я відстав. Повз мене пронісся Уланський полк. Потім Вольховський промчався з трьома гарматами. Я опинився один у лісистих горах. Мені попався назустріч драгун, який сказав, що в лісі повно ворогів. Я повернувся. Я зустрів генерала Муравйова з піхотним полком. Він відрядив одну роту в ліс, щоб його вичистити. Під'їжджаючи до улоговини, побачив я надзвичайну картину. Під деревом лежав один з наших татарських беків поранений смертельно. Біля нього ридав його любимець Мулла, стоячи на колінах, читав молитви.