як блискавка. Бо, поки меч я вийняв,
щоб розвести їх, вже Тібальдо вбито.
Ромео повернувся й зник по цім.
Що правда це — ручусь життям своїм.
Синьйора Капулетті
В нім кров Монтеккі. Кревна приязнь в'яже
його до роду, він неправду каже.
Їх з двадцять билося в бою цьому —
й всі вкоротили віку одному.
Благаю суду, княже мій, швидкого:
Ромео вбив Тібальдо — смерть на нього.
Герцог
Тібальдо вбив Меркуціо. Хто й де
за кров цю дорогу одвіт складе?
Монтеккі
Ромео ж — друг Меркуціо. Завзятий,
він те скінчив, що мав закон кінчати:
життя Тібальдо.
Герцог
От за цей злочи́н
негайно піде у вигнання він.
Мене обходить ваша злість затята,
бо кров моя за вас тепер проллята.
Таку на вас я накладу пеню,
щоб знали ви, як лити кров мою.
Тепер не приверну я послухання,
не викуплять ні сльози, ні благання.
Тому й не треба їх. Ромео хай
від смерти утікає в інший край.
А ви шануйтеся. Візьміть це тіло.
Діла прощати злії — злеє діло.
Виходять.
СЦЕНА 2
Кімната в домі Капулетті.
Входить Джульєтта.
Джульєтта
Скоріш летіть, полум'яногі коні,
до Фебового дому! Хай на захід
візниця-фаетон вас поганяє
й негайно хмарну ніч на світ несе.
Спускай завісу темну, ніч кохання,
щоб око не змигнуло, як Ромео,
небачений, прийшов у ці обійми.
при світлі власної краси. Коли ж
любов сліпа — їй личить ніч. —
Приходь же у строгих, чорних шатах, пані ніч,
навчи програти виграшний цей заклад
за два незаплямовані дівоцтва.
Сховай під кобень кров мою знеможну,
нехай кохання дике, осмілівши,
в любові вірній тільки скромність бачить.
Йди, ніч, і ти, Ромео, день вночі,
бо ляжеш ти на крилах ночі білий,
мов перший сніг у ворона на спині.
Йди, ніч ясна, йди, люба, темнолиця,
віддай мою Ромео: а коли
умре він — ти розсип його зірками,—
і так прикрасить він обличчя неба,
що в ночі світ увесь кохатись буде,
забувши кланятись палкому сонцю.
Купила дім любови, але ним
не володіла. Продана — нікому
ще втіхи не дала. Такий докучний
цей день, мов ніч проти якого свята
дитині, що нове одіння має
й не може одягти. А! Мамка йде.
Входить мамка, з вірьовками.
З новинами вона. Лише сказати
ім'я Ромео — то небесна мова.
Які новини? Що це? Ті вірьовки,
що милий наказав дістати?
Мамка
Так, вірьовки.
Кидає їх.
Джульєтта
Ой лишенько! Чого ти ламлеш руки?
Мамка
Нещасний день! Він мертвий, мертвий, мертвий!
Пропали ми, пропали, синьйорино!
Нещастя! Він пропащий, вбитий, мертвий!
Джульєтта
Чи може небо так знущатись?
Мамка
Ні,
але Ромео може. О, Ромео!
Та хто б же міг помислити? Ромео!
Що ти за демон, що мене так мучиш?
З такої муки заревло б і пекло.
Ромео вбив себе? Скажи лиш "так",
І слово це мене отруїть гірше,
ніж погляд василиска смертодайний.
З тим "так" життя такого я не хочу,
коли таке із тим, про кого "так"
ти кажеш. Так промов же — так, чи ні —
і цим ти долю вирішиш мені.
Мамка
Я рану бачила в грудях у нього —
спаси його Господь — на власні очі.
Нещасний труп, нещасний труп кривавий,
блідий, мов попіл, вимазаний в кров
запечену. Зомліла я, зирнувши.
Джульєтта
Розбийся, серце, бідний мій банкроте,
в темницю, очі — не глядіть на волю.
Зла земле, в землю йди: в труні одній
з Ромео буде відпочинок твій.
Мамка
Тібальдо мій, о друже мій найкращий!
Тібальдо гречний! Пане доброчесний!
Чи смерть твою я бачити гадала?
Джульєтта
Що це? Сама собі противна буря?
Ромео вбитий? І Тібальдо мертвий?
Мій любий брат і мій любіший муж?
Сурми ж тоді, жахлива сурмо суду:
бо хто живий, коли цих двох не стало?
Мамка
Тібальдо вмер, Ромео ж твій — вигнанець.
Ромео, що Тібальдо вбив, — вигнанець.
Джульєтта
О боже! То Ромео вбив Тібальдо?
Мамка
Убив, убив! Ой лишенько! Убив!
Джульєтта
Зміїне серце у квітучім тілі!
Чи жив дракон в такій печері красній?
Вродливий кат! Янгеловидий демон!
Голубоперий крук! Ягня драпіжне!
Гидотна суть в божественій подобі!
Тому противний, чим здаєшся зовні!
Пекельний праведник, достойний злодій!
Природо, що́ тобі робити в пеклі,
коли ти душу демона вселила
у смертний рай привабливої плоті?
Чи книга, отака гидка, була
в такій оправі красній? Чом облуда
живе в такім палаці пишнім?
Мамка
Правди
в чоловіках немає. Всі — зрадливі,
всі — марноклятні, всі — нікчемні й злудні.
Де ж мій слуга? Дай трохи aqua vitae*
Старіюсь я від цих турбот і горя.
Ганьба Ромео!
*Аqua vitae (лат.) — вода життя (горілка)
Джульєтта
Хай тобі язик
опухне! Чи ж йому ганьба пристала?
Ганьба встилається чола Ромео:
На нім бо честь коронуватись може
короною державця світового.
Мамка
Як можеш ти хвалити вбивцю брата?
Джульєтта
Та як же мужа гудити мені?
Хто ж вступиться тоді, мій бідний пане,
за ім'я твоє, як я його зневажу?
За що ж, негіднику, ти брата вбив?
Негідний брат хотів убити мужа:
назад вертайте, нерозумні сльози,—
належать горю ваші краплі щедрі,
що радости ви несете обмильно.
Живе мій муж, що брат хотів убити,
й брат мертвий, що хотів убити мужа.
Оце розрада: чом же плачу я?
Було щось гірше, аніж смерть Тібальдо,
що так мене вразило. Я б забула
про те, але воно так тисне пам'ять,
як чорні вчинки грішникове серце.
Тібальдо вмер, Ромео мій — вигнанець.
Вигнання — це єдине слово вбило
сто сот Тібальдо. Смерть Тібальдо є
саме велике горе — коли б горе
на цім скінчилось. А коли воно
ходити в товаристві інших любить,
чом не почула я зі смертю брата
про смерть отця і неньки, чи обох,
щоб зняти голосіння, як годиться?
Але по смерті брата післяслово:
"Ромео твій — вигнанець" — значить, що
Джульєтта, брат, Ромео, батько й мати
всі вбиті, всі. Ромео мій — вигнанець.
О! Смерть без краю і кінця в цім слові.
На горе це не стане слів у мові.
А де ж це батько мій та мати, мамко?
Кричать і плачуть над Тібальдо мертвим.
Як хочеш, проведу тебе до них.
Джульєтта
Коли в їх висохне сльоза остання —
заплачу я про милого вигнання.
Візьми цю шворку: бідна шворка, їй
теж не щастить, бо зник Ромео мій.
Він сплів її, щоб стріти ніч зо мною.
Та вмру я, дівка, дівкою-вдовою.
Ну що ж: піду на шлюбне ложе — там
своє дівоцтво смерті я віддам.
Мамка
Йди до кімнати. Я знайду Ромео
тебе розрадити: я знаю, де він,
Вночі вій прийде. Не змикай очей.
Він в келії Лоренцо встиг сховатись.
Джульєтта
Спіши ж. Віддай від мене перстень цей.
Хай прийде він востаннє попрощатись.
Виходять.
СЦЕНА 3
Келія отця Лоренцо.
Входять отець Лоренцо і Ромео.
О. Лоренцо
Ромео, йди, іди, лякливий хлопче:
біда в твоїй кебеті закохалась,
нещастя одружилося з тобою.
Ромео
Які новини? Що судив нам герцог?
Яке ще лихо невідоме прагне
мого знайомства?
О. Лоренцо
Надто вже знайомий
мій любий син з цим товариством хмурим.
Про присуд герцогів приніс я вісті.
Ромео
Чим кращий присуд цей за суд останній?
О. Лоренцо
Із уст зійшов у нього м'якший присуд:
не смерть для тіла, а лише вигнання.
Ромео
Вигнання? Змилуйся, скажи про смерть.
Страшніш мені вигнання видається,
ніж смерть сама. Ні, не кажи — вигнання!
О. Лоренцо
Від цього дня ти вигнаний з Верони.
Терпи, бо світ широкий і великий.
Ромео
Нема за стінами Верони світу —
лише чистилище, тортури, пекло.
Вигнання звідси — все одно що з світу.
А з світу — значить, смерть. Тоді вигнання —
не що, як смерть сама. Смерть так звучи,
мені стинаєш золотим ножем
ти голову — ще й тішишся ударом.
О. Лоренцо
Гріх смертний! Зла невдячність! Наш закон
твій злочин смертю зве. Та добрий герцог,
на бік твій ставши, обійшов закон
і чорну смерть вигнанням замінив.
Велика ласка — ти ж її не бачиш.
Ромео
Це мука, а не ласка. Де Джульєтта —
там небо. Кожний кіт і пес, і миша,
і всяка твар нікчемна тут живуть
на небі, бо її щоденно бачать.
Ромео ж не побачить. Більше чести,
поважности й звичайности у мухах,
що падло люблять, ніж в Ромео.
Можуть вони на біле диво рук їй сісти,
і вкрасти з вуст її небесну ласку,
що червоніють і в дівочій цноті
немов за гріх цілунок власний мають.
Це — втіхи мушачі, я ж бігти мушу —
і кажеш ти, що це не смерть? Але ж
Ромео гірше мухи, бо вигнанець.
Це можна мусі, він же бігти мусить.
Бо мухи вільні тут, а я вигнанець.
Чи ти отрути та ножа не маєш,
чи способу на наглу смерть не знаєш,
опріч вигнання, щоб мене убити?
Вживають слово це лиш тіні пекла —
й виття відповідає їм. Як можеш
ти, мій духовний батько й сповідник,
мій розгрішитель і мій щирий друг,
мене трощити словом цим — вигнання?
О. Лоренцо
Коханче божевільний, дай хоч слово
сказати!
Ромео
Знов ти про вигнання скажеш.
О. Лоренцо
Я проти цього слова зброю дам —
недолі молоко солодке — мудрість,
що потішатиме тебе в вигнанні.
Ромео
Вигнання все-таки? Повісь ту мудрість,
коли вона не дасть мені Джульєтти,
не пересадить міста, княжий вирок
не змінить! Не кажи мені про мудрість!
О. Лоренцо
Вушей не мають божевільні, бачу.
Ромео
Тому що мудреці очей не мають.
О. Лоренцо
Дай про твою біду поговорити.
Ромео
Але ж її не почуваєш ти.
Був би в літах моїх, любив Джульєтту,
допіру одружився, вбив Тібальдо,
шалів, як я, і став, як я, вигнанцем,—
тоді б ти говорив і рвав волосся
й на землю падав би, як я, щоб зняти
собі зарані для могили мірку.
О. Лоренцо
Вставай, Ромео, стукають. Сховайся.
Стук знадвору.
Ромео
Не хочу, ні! Хіба тяжке зітхання,
як мла, мене сховає від очей.
Стук.
О. Лоренцо
Як стукають, чи чуєш? Хто там? Встань!
Тебе ухоплять. Почекай! Зведися,—
біжи до студії. Господня воля.
Яка настирність! Та іду вже, йду.
Стук.
Хто це так грюкає? Хто ви? Чого вам?
Мамка
(за дверима)
Впустіть мене, то й взнаєте чого.
Я від Джульєтти.
О. Лоренцо
Ну, тоді заходьте.
Входить мамка.
Мамка
Святий мій отче, о, скажіть, панотче,
де пан моєї пані, де Ромео?
О. Лоренцо
Ось на землі, своїми слізьми п'яний.
Мамка
Та саме з ним, що з панною моєю,
якраз те саме.
О. Лоренцо
О гірке кохання,—
безщасна пара!
Мамка
Пані моя теж
отак лежить, ридма ридає й плаче.
Підводьтеся, вставайте, будьте мужем!
Задля Джульєтти, задля неї, встаньте!
Чого в таку журбу вдаватись вам?
Ромео
О, мамко!
Мамка
Ах, пане, пане! Смерть — всьому кінець.
Ромео
Ти про Джульєтту мовила? Що з нею?
Чи я не став для неї душогубом,
первоцвіт щастя нашого зганьбивши
заледве не її ж таки і кров'ю?
Та де ж вона? І як вона? Й що каже
дружина тайна про наш тайний шлюб?
Мамка
Нічого, тільки плаче й плаче, пане.
То упаде на ліжко, то зведеться;
Тібальдо кличе, плаче за Ромео,
й знов падає.
Ромео
Немовби це ім'я
з дула гармати стрілене страшного
її вбиває, так, як ця рука
їй брата вбила.