Пор. у Лукреція (VI, 24): "...душу людську правдомовним ученням очистив" (мова про Епікура — А. С).
2. Претекста — тога з пурпуровою облямівкою, яку носили хлопчики до зрілого віку. Після врочистого перевдягання у чоловічу тогу, без облямівки, "іменинника" вели на форум, потім — на Капітолій, де після відповідного запису він ставав повноправним громадянином.
3. Сенека суперечить тут іншому своєму поглядові — коли намагається "призвичаїти" людину до смерті: cotidie morimur (XXIV, 20) — "умираємо щодня".
4. Тобто років: у римлян кожен рік носив ім'я консула, який тоді обирався.
5. Переможений Цезарем при Фарсалі (48 p.), Помпей (106-47 до н. є.) утік до Єгипту, де був убитий з намови євнуха Потіна; Марк Ліціній Красс (115-53 до н. є.), зазнавши поразки у битві з парфянами коло Карр (53 p.), був ними підступно вбитий.
6. Гай Цезар Калігула (37-41 pp.) стратив свого зятя Емілія Лепіда, що був звинувачений у змові, але й сам упав від руки змовника — трибуна преторіанських військ Кассія Хереї.
7. Тобто з творів Епікура. У 306 р. до н. є. Епікур, приїхавши до Атен, купив сад, де й заснував свою школу — "Сад Епікура".
8. Йдеться про поширений у Римі звичай ранкових вітань (salutationes) — офіційних візитів з метою засвідчення пошани клієнтів своєму патронові.
Лист V
1. Гекатон з Родосу (І ст. до н. є.) — філософ-стоїк, учень Панеція, автор збереженого у фрагментах твору "Про обов'язки".
2. Пор. у Вергіліевій "Енеїді" (І, 18): "Вагаючись між надією та страхом"; також далі у Сенеки (ХПІ, 12): "... вибий пороком порок: надією вгамуй страх".
Лист VI
1. Пор. у Горація ("Про поетичне мистецтво", 180-181): Те, що сприймається вухом, повільніше й слабше хвилює, Ніж очевидне, побачене...
2. Метродор з Атен, Гермарх із Мітілени на острові Лесбос, Полієн з Лампсака (Мала Азія) — учні Епікура.
Лист VII
1. На відміну від ранкового видовища (боротьба із звірами), під час обіднього — змагалися гладіатори; серед них були "улюблені", тобто найзнаменитіші пари, що вступали у поєдинок на вимогу глядачів. Під час перерви часом ставились міми — короткі сценки з життя.
2. Гай Лелій — державний діяч, консул 140 р. до н. є.; за свої філософські заняття прозваний Мудрим.
3. Демокріт (460-370 pp. до н. є.) — засновник атомістичного вчення; вважав, що пізнання добра веде людину до задоволення і радості, тому його називали "філософом, який сміється", на відміну від Геракліта, "філософа, який плаче". Гераклітові приписується (Сіммах, "Листи", IX, 105) наступна в цьому абзаці цитата.
Лист VIII
1. Тогата — комедія, що черпала сюжети з римського середовища; актори виступали тут у тогах, що були одягом римських громадян.
2. Публілій Сір (І ст. до н. є.) —— родом із Сірії (звідси й прізвище), автор мімів; збереглися складені пізніше (І ст. н. є.) "Сентенції" — найпопулярніші висловлювання з його мімів.
3. Котурн — високе взуття трагічних акторів, на відміну від "сокків", низького взуття комедійних акторів та сандалів ("підошов"), у яких виступали мімічні актори.
Лист IX
1. Стільпон із Мегари (IV ст. до н. є.) — один із видатних представників моральної філософії; серед його учнів був і Зенон.
2. Тут, як і в інших місцях, Сенека говорить від імені стоїків ("ми", "наш мудрець" тощо); ті, від кого Сенека в даному випадку відмежовується,— кініки.
3. Повертаючись до теми дружби, Сенека орієнтується на Ев-ріпіда (дружба Ореста з Піладом) і акцентує думку про альтруїзм — безкорисливість у товаришуванні.
4. Пор. в Овідія ("Скорботні елегії", І, б — 6):
Поки у щасті живеш, поти й друзів тобі не злічити: Прийдуть похмурі часи — будеш самотнім тоді.
5. Згідно з уявленнями стоїків, світ періодично гине у вогні; після "перерви" — знову йде тією ж колією.
6. Деметрій (337-283 до н. є.) — один з найвідоміших елліністичних полководців, що прославився, зокрема, вмінням брати в облогу й здобувати міста за допомогою муроломних машин.
7. Вірні Публілія Сіра (див. прим. 2 до листа VIII).
8. Пор. у Горація (Сатири, І, 1-3):
В чім, Меценате, тут річ, поясни, що немає такого, Хто б своїй долі радів...
Лист X
1. Кратет із Фів (IV-III ст. до н. є.) — філософ-кінік, най-відоміший з-поміж учнів Діогена.
2. Атенодор (І ст. до н. є.) — філософ-стоїк із Тарсу (Мала Азія), охоронець Пергамської бібліотеки. На прохання свого учня, Катона Утіцького, переїхав до Риму.
Лист XI
1. Сулла (138-78 до н. є.) — римський полководець і державний діяч, диктатор; знаний з особливої жорстокості до своїх ворогів.
Лист XII
1. Геній — у римлян бог-опікун, що народжується і помирає разом з людиною, визначає її долю і характер.
2. Пакувій — намісник провінції Сірії під час правління Ті-берія.
3. Він прожив своє (грецьк.).
4. Вергілій. "Енеїда", IV, 653.
5. Пор. у Горація (Оди, IV, 7):
Хтозна, чи зволять боги до годин, що майнули, додати Частку й наступного дня?
Лист XIII
1. Пор. прислів'я: "У страху — великі очі". Сенека не раз повернеться до аналізу почуття страху (наприклад, LVII, 6).
2. Цикута — отрута із соку однойменної рослини (болиголов).
Лист XIV
1. .3 цих жахливих "винаходів жорстокості" Середньовіччя перейняло, зокрема, спосіб спалювання людей, одягнених у просяклий живицею плащ із каптуром. Опис такої страти, що відбулась у Львові на початку XVI ст., подають львівські хроністи В. Зимо-рович (XVII ст.) та Д. Зубрицький (поч. XIX ст.).
2. Луцілій за часів Нерона був намісником того краю.
3. Сіцілійське море — частина Середземного моря при східному узбережжі Сіцілії. Харібда, за легендою, перебувала в печері біля протоки між Італією та Сіцілією.
4. Пор. у Ювенала (Сатири, X, 22):
Хто без гроша рушив в путь, той співатиме й при розбишаці.
5. Тобто Цезаря і Помпея на початку громадянської війни (49 до н. є.).
6. Йдеться про розподіл земель — аграрний закон, що його Цезар як консул провів у 59 р. Прийняттю цього законопроекту всіляко намагався перешкодити Катон, якого силоміць вивели з сенату (див. у Плутарха: Катон, XXXIII).
Лист XV
1. Тобто між змаганнями (атлети намащувались олією) та пи-ятикою.
2. Салії (від слова salire — "стрибати") — колегія жерців Марса, покровителя римлян. Щорічно у березні вони вшановували цього бога гучним святом, виконуючи босоніж старовинні танці на його честь.
3. Сукновали (валії), щоб випрати вовняний одяг, намочували його у бочці, а потім, стрибаючи, били по ньому ногами.
4. Очевидно, маються на увазі персонажі з мімічних сцен.
5. Пор. у Горація (Сатири, І, 1, 114-116):
Так, коли в дзвоні копит, вириваючись із загороди, Мчать колісниці стрімкі, лиш переднього бачить погонич, Тільки його переслідує він, зневажаючи задніх.
Лист XVI
1. В оригіналі fatum (від fari — говорити, ректи); калька в російській "рок". Згідно із стоїчною доктриною світом керує приречення і божество; згідно з епікурейською — випадок (casus).
Лист XVII
1. Ці слова походять, очевидно, з якогось не збереженого твору Ціцерона.
2. Сенека натякає на свій поміркований спосіб життя, що його він провадив попри величезне своє багатство.
Лист XVIII
1. Сатурналії — римське свято на честь Сатурна (починалося 17 грудня і тривало п'ять днів), під час якого дозволялись усілякі вільності, всі вважались рівними на згадку про "золотий вік" на землі.
2. Під час сатурналій звичну тогу змінювали на м'який шовковий одяг, на голову напинали повстяну гостроверху шапку, яку носили вільновідпущеники.
3. Тімон — атенянин часів Пелопоннеської війни; його відлюдкуватість увійшла в прислів'я.
4. Ас — найдрібніпіа римська монета ("мідяк").
5. Тобто як воїни або гладіатори.
6. Харін — архонт (307-308 до н. є.).
7. Вергілій. "Енеїда", VIII, 364-365.
Лист XIX
1. Меценат (70-8 до н. є.) — ДРУГ і дорадник Августа, покровитель гуртка поетів (звідси й загальне значення слова "меценат"), що його очолювали Вергілій, Горацій, Проперцій. Як приватна особа дозволяв собі різні вільності (зокрема, недбалість в одязі); дивував також нетрадиційністю власних поетичних спроб. Виснажений постійною зайнятістю у політичних справах, страждав безсонням та страхом смерті.
2. Номенклатор ("той, хто викрикує ім'я") — слуга, котрий підказував своєму господареві, кандидатові на державну посаду, імена виборців, коли той обходив їх, прохаючи підтримки.
Лист XX
1. Сенека знову намагається погодити своє захоплення вбогістю з багатствами, якими він володіє.
Лист XXI
1. Ідоменей з малоазійського міста Лампсака, учень і приятель Епікура, автор незбереженого твору про учнів Сократа.
2. Агріппа (62-12 до н. є.) — близький довірений і найкращий полководець Августа.
3. Вергілій. "Енеїда", IX, 446-449. Йдеться про двох троянських героїв — вірних друзів Ніса й Евріала. Капітолій — головний
із семи римських пагорбів, осередок релігійного життя; "римлян отець" — Август, який виводив свій рід від Енея. 4. Пітокл — улюблений учень Епікура.
Лист XXII
1. Очевидно, ремінісценція знаменитого вислову Гіппократа: "Життя коротке, шлях мистецтва — довгий... догідна мить — швидкоплинна (kairos oxys — occasio properana). Проза Сенеки рясніє асоціаціями медичного характеру.
2. Лектика — ноші, паланкін.
3. Роздуми Сенеки про час та життя часто пов'язані з конкретною реалією — водяним годинником (клепсидрою); пор. далі лист XXIV, 20; див. також прим. 2 до листа XLIX.
Лист XXIII
1. Сенека акцентує на тому, що шлях до справжньої радості (gaudium), джерело якої в самій людині, а не поза нею, нелегкий. Сковорода в цьому ж дусі мовить про "веселіє серця". Мотив радості, але вже в іншому, розважальному, ключі, підхопили ваганти у знаменитій пісні Gaudeamus —— "Радіймо!".
Лист XXIV
1. Підтримувані історичними прикладами заклики до здорового глузду — основний спосіб переконання, що ним послуговується Сенека.
2. Публій Рутілій Руф (близько 158-74 до н. є.) — відомий своєю непідкупністю й чесністю державний діяч, юрист, учень Панеція. Як управитель провінції Азії боровся проти зловживань з боку відкупників. За свою безкомпромісність був засуджений на вигнання, звідки згодом відмовився повернутись.
3. Квінт Цецілій Метелл — переможець у війні з Югуртою (звідси прізвище Нумідійський), консул 109 р. до н.— є. Після прийняття аграрного закону, якого він не схвалював, виїхав на острів Родос на добровільне вигнання.