Нічого не змінилося лише в заповненому смарагдами слизеринському годиннику.
— Бачили? — пролунав Фредів голос.
Фред з Джорджем зійшли мармуровими сходами й приєдналися до Гаррі, Рона, Герміони й Ерні, що стояли перед годинниками.
— Мелфой щойно зняв з усіх нас майже п'ятдесят очок, — розлючено повідомив Гаррі, дивлячись, яку ґрифіндорському годиннику ще кілька камінців підлетіло вгору.
— Монтеґю на перерві теж хотів нас дістати, — сказав Джордж.
— Як то "хотів"? — швидко перепитав Рон.
— Він так і не зумів нічого сказати, — пояснив Фред, — бо ми його запхнули сторч головою в щезальну шафу на другому поверсі.
Герміона отетеріла.
— Вам за це загрожують страшенні неприємності!
— Не раніше, ніж Монтеґю знову тут з'явиться, а це може статися аж за кілька тижнів, бо я не знаю, куди ми його відіслали, — незворушно відповів Фред. — Окрім того... ми все одно вирішили не зважати на різні там неприємності.
— А що, раніше зважали? — іронічно спитала Герміона.
— А ти як думала? — відповів Джордж. — Нас же зі школи не вигнали.
— Ми завжди вчасно зупинялися, — пояснив Фред.
— Хіба що іноді на якусь мить пізніше, — уточнив Джордж.
— Але великої шкоди ніколи не робили, — додав Фред.
— А тепер? — нерішуче поцікавився Рон.
— Ну, тепер... — почав Джордж.
— ...коли немає Дамблдора... — підхопив Фред. — ...думаємо, що трохи шкоди... — продовжив Джордж. — ...наша дорогенька нова директорка заслуговує, — закінчив Фред.
— Не смійте! — прошепотіла Герміона. — Нічого не робіть! Вона буде рада вас вигнати!
— Герміоно, ти нас не зрозуміла, — усміхнувся їй Фред. — Ми ж і не хочемо тут більше лишатися. І секунди тут би не стирчали, якби не вирішили спочатку зробити Дамблдорові невеличку послугу. До речі, — він глянув на годинник, — зараз має початися перша дія. Я на вашому місці пішов би до Великої зали обідати, і тоді вчителі знатимуть, що ви до цього непричетні.
— До чого саме? — занепокоїлася Герміона.
— Побачите, — відповів Джордж. — А зараз тікайте. Фред і Джордж зникли в натовпі, що квапився на обід.
Збитий з пантелику Ерні пробурмотів щось про незакінчену домашню роботу з трансфігурації і теж пішов.
— Думаю, що й нам треба змиватися, — нервово сказала Герміона. — Про всяк випадок...
— Ну, так, — погодився Рон, і вони пішли до Великої зали. Та ледве Гаррі встиг помітити, що сьогодні стелю вкривали рвані білі хмарки, як хтось поплескав його по плечі. Озирнувшись, він побачив просто перед носом сторожа Філча. Гаррі квапливо позадкував, бо на Філча краще було дивитися здалеку.
— Поттере, тебе хоче бачити директорка, — злісно усміхнувся сторож.
— Це не я зробив, — дурнувато бовкнув Гаррі, маючи на увазі те, що затіяли Фред і Джордж. Філчева щелепа аж затрусилася від нечутного сміху.
— Нечисте сумління? — просичав він. — За мною. Гаррі озирнувся на стурбованих Рона й Герміону знизав плечима й подався за Філчем крізь юрбу голодних учнів
Філч був у доброму гуморі. Поки вони піднімалися мармуровими сходами, він хрипко мугикав щось собі під ніс. Коли вийшли на перший сходовий майданчик, він сказав:
— Поттере, тут усе міняється.
— Я помітив, — холодно буркнув Гаррі.
— Еге ж... я багато років товкмачив Дамблдорові, що він з вами всіма занадто м'який, — огидно захихотів Філч. — Ви б ніколи, кляті виродки, не розкидалися смердюляниками, якби знали, що я зможу вас так відшмагати, що аж шкура позлазить! Нікому б і в голову не прийшло кидатися в коридорах ікластими тарілками, якби я міг підвісити вас за ноги у себе в кабінеті! Та коли затвердять освітню постанову номер двадцять дев'ять, Поттере, мені багато чого дозволять... а ще вона попросила міністра підписати наказ, щоб вигнати звідси Півза... тепер, нарешті, все зміниться, коли за справу візьметься вона...
Амбридж, мабуть, добре постаралася, щоб перетягти Філча на свій бік, подумав Гаррі. А найгірше, що він їй багато в чому зможе прислужитися, бо краще за нього всі таємні шкільні переходи та схованки знали, мабуть, лише близнюки Візлі.
— Ось ми й прийшли, — криво всміхнувся Філч, тричі постукав і відчинив двері до кабінету професорки Амбридж. — Я привів вам Поттера, мадам.
У кабінеті Амбридж, такому знайомому Гаррі після численних покарань, нічого не змінилося. Лише на письмовому столі з'явилася велика дерев'яна колодка з написом золотими літерами: "ДИРЕКТОРКА". А ще до масивного залізного гачка на стіні за столом були прикуті ланцюгами й замкнені на замок його "Вогнеблискавка" та "Чистомети Фреда і Джорджа.
Амбридж сиділа за столом і щось грамузляла на рожевому пергаменті, проте, коли вони зайшли, підвела голову й широко всміхнулася.
— Дякую, Аргусе, — солодко сказала вона.
— Нема за що, мадам, — Філч уклонився так низько, наскільки дозволяв йому ревматизм, і позадкував до виходу.
— Сідайте, — кинула нова директорка, вказуючи на стілець. Гаррі сів. Вона ще якийсь час шкрябала пером. Гаррі розглядав гидких кошенят, що стрибали на тарілках у неї над головою, і намагався вгадати, які нові жахіття приготувала вона для нього.
— Ну що ж, — нарешті сказала Амбридж, відклала перо і самовдоволено глянула на нього, мов ропуха, що приготувалася ковтнути соковиту муху. — Що б ви хотіли випити?
— Що? — перепитав Гаррі, впевнений, що йому почулося.
— Випити, містере Поттере, — повторила вона, всміхаючись іще ширше. — Чаю? Кави? Гарбузового соку?
Називаючи кожен напій, вона легенько махала чарівною паличкою, і на столі з'являлася відповідна склянка або чашка.
— Дякую, нічого, — відмовився Гаррі.
— Але я хотіла б, щоб ви зі мною випили, — мовила вона загрозливо?солодким голосом. — Виберіть щось.
— Гаразд... тоді чаю, — стенув плечима Гаррі.
Амбридж підвелася й довго доливала до чаю молока, повернувшись до нього спиною. Тоді обійшла з чашкою довкола столу, зловісно?солодко усміхаючись.
— Ось, — подала йому чай. — Пийте, поки тепленький. Так от, містере Поттере... гадаю, після прикрих учорашніх подій нам варто побалакати.
Він нічого не відповів. Амбридж знову сіла в крісло й чекала. В мовчанці минуло кілька довгих хвилин, а тоді вона весело вигукнула:
— Та ви ж нічого не п'єте!
Гаррі підніс чашку до вуст і одразу ж опустив. Одне бридке кошеня з тих, чиї зображення висіли в Амбридж за спиною, мало такі самі великі й круглі сині очі, як і магічне око Дикозора Муді. Тож Гаррі подумав, що йому сказав би Дикозор, довідавшись, що Гаррі п'є напій, запропонований заклятим ворогом.
— Що таке? — здивувалася Амбридж, яка уважно за ним стежила. — Додати цукру?
— Ні, — відмовився Гаррі.
Він знову підніс чашку до міцно стулених губ і зробив вигляд, що п'є. Амбридж усміхнулася ще ширше.
— Добре, — прошепотіла вона. — Дуже добре. Так от... — Вона нахилилася трошки вперед. — Де Албус Дамблдор?
— Уявлення не маю, — миттю відповів Гаррі.
— Пийте?пийте, — додала вона з тією ж посмішкою. — Містере Поттере, не варто зі мною гратися. Мені відомо, що ви знаєте, куди він щез. Ви з Дамблдором з самого початку затіяли усе це разом. Подумайте про вашу ситуацію, містере Поттере...
— Але ж я не знаю, де він, — повторив Гаррі.
Він знову зробив вигляд, що п'є чай. Амбридж стежила за ним дуже уважно.
— Дуже добре, — сказала вона, хоч вигляд мала невдоволений. — Тоді, будьте ласкаві, скажіть, де перебуває Сіріус Блек.
У Гаррі в животі все перевернулося, а рука так затремтіла, що чашка аж заторохкотіла об тарілочку. Підніс її до міцно стулених губ і облив собі мантію гарячою рідиною.
— Не знаю, — трохи зашвидко бовкнув він.
— Містере Поттере, — сказала Амбридж, — дозвольте вам нагадати, що в жовтні саме я ледь не впіймала злочинця Сіріуса у ґрифіндорському каміні. Мені чудово відомо, що він зустрічався з вами, і якби я вже тоді зуміла роздобути докази, жоден з вас не розгулював би зараз на свободі, можете мені повірити. Повторюю запитання, містере Поттере... де зараз Сіріус Блек?
— Не маю поняття, — голосно відповів Гаррі. — Ані найменшого.
Вони так довго дивилися одне на одного, що в Гаррі аж засльозилися очі. Тоді Амбридж підвелася.
— Ну що ж, Поттере, цього разу повірю вам на слово, але попереджаю: за мною стоїть така потуга, як міністерство. Усі канали зв'язку в школі й поза нею під наглядом. Регулювальник мережі порошку флу стежить за кожним каміном у Гоґвортсі... крім мого, звичайно. Мій інквізиторський загін відкриває й перечитує всю вхідну й вихідну совину пошту. А містер Філч контролює всі потаємні переходи замку. Якщо я знайду хоч найменше свідчення...
БАБАХ!
Підлога кабінету затряслася. Амбридж, щоб не впасти, спантеличено схопилася за стіл.
— Що це?..
Вона дивилася на двері. Гаррі скористався нагодою, щоб вилити чай з майже повної чашки у найближчу вазу з засушеними квітами. Чув, як кількома поверхами нижче бігали й кричали люди.
— Вертайтеся на обід, Поттере! — крикнула Амбридж, витягла чарівну паличку й кинулася з кабінету. Гаррі трошки зачекав, а тоді побіг за нею, щоб побачити, що там бабахнуло.
З'ясувати це було неважко. Поверхом нижче панував хаос. Хтось (а Гаррі, зрозуміло, знав, хто саме) запустив у дію величезний ящик зачаклованого феєрверку.
Коридорами гасали туди?сюди дракони з золотисто?зелених іскор. Вони гучно вибухали й стріляли вогнем. Яскраво?рожеві вогненні колеса діаметром метрів по півтора загрозливо шипіли в повітрі, немов літаючі тарілки. Від стін рикошетом відбивалися ракети з довжелезними хвостами зі сліпучих срібних зірок. Бенгальські вогні виписували в повітрі лайливі слова. Хлопавки вибухали скрізь, наче міни, і замість, щоб поступово гаснути, зникати чи вщухати, усі ці піротехнічні чудасії, здавалося, лише набирали енергії й потужності. Прибиті жахом Філч і Амбридж завмерли на сходах. Гаррі побачив, як одне велике вогненне колесо вирішило, мабуть, що йому треба більше місця для маневру, і зі зловісним свистом полетіло прямо на Амбридж та Філча. Ті з переляку закричали й пригнулися, а колесо пролетіло над ними й вилетіло крізь вікно на подвір'я замку. Тим часом кілька драконів і величезний фіолетовий кажан, жахливо димлячи, скористалися відчиненими дверима в кінці коридору й шугонули у напрямку третього поверху.
— Швидше, Філч! — зарепетувала Амбридж, — вони розлетяться по всій школі, якщо ми зараз нічого не зробимо...