Виникне застій, який легко призведе до реґресу.
Попри це, дальший духовний розвиток Будди та інших дійшов лише до цілком певного ступеня, себто не найвищого, та з цим усе ж стався між ними та людьми розрив великий, тож таких нормально розвинутих людей розглядали вже як Божих посланців, тоді як усе-таки завдяки їхньому дальшому просуванню духу цілком природно виникло лише нове сприйняття.
Ці люди, які вирізнялися з духовно заскнілої та почасти деґрадованої людської маси, стояли все-таки лише біля відчинених дверей до Духовного, вони могли, напевно, при цьому сприйняти щось розпливчасте, одначе без чіткого бачення! Проте передчували та відчували вони виразно могутнє свідоме єдине керування, яке виходило Зверху, зі світу, споглядати в якому вони були не здатні.
Переживши це відчуття, вони сформували поняття єдиного невидимого Бога! Без ближчого знання про нього.
Тому зрозуміло, що вони передчули Бога як найвищу духовну істоту, оскільки Духовне було новим реґіоном, на порозі якого вони все ще стояли.
Тож вийшло, що це нове сприйняття невидимого Бога правильно відображало лише факт, а не поняття, бо їхнє поняття про це було хибне! Людський дух ніколи не уявляв Бога таким, яким Він був насправді! Навпаки, Він здавався йому лише найвищою духовною істотою. Ця вада нестачі дальшого розвитку проявляється ще й сьогодні в тому, що багато людей неодмінно хочуть триматися думки, що несуть у собі споріднене з Тим, кого вони відчувають як свого Бога!
Помилка полягає в застої духовного розвитку.
Якби він продовжився, то дозріваюче людство в переході від старих богів із Сутнісного не відразу б уявило цього Бога як невидимого, але спершу знов-таки змогло б над відомими як боги повелителями всіх стихій споглядати духовних Першостворених, оселею яких є Замок Ґраля як найвищий Замок Духовного! І спочатку розглядали б їх як богів, аж доки зрештою внутрішньо стали б такими, що змогли б не лише в передчутті споглядати Першостворених, справжній Образ та Подобу Божу, але й духовно чути їх. Від них вони б отримали звістку про існування поза Творінням "Єдиносущого Бога"!
Якби вони в такий спосіб свої відчуття потім спрямували на це, то зрештою духовно внутрішньо дозріли б до здатности в подальшому розвитку з радістю прийняти від Посланця Бога Божественне Послання зі справжнього Божественного! Тобто з-поза Творіння, а отже, з-поза їхньої можливости споглядання.
Це був би нормальний шлях!
Та проте їхній розвиток уже зупинився на порозі Духовного, пішов навіть знову через помилки людей швидко назад.
Таким чином настав час, коли як необхідний акт мусив бути інкарнований сильний Посланець Божий в Ісусі з Назарету, щоб роз'ясненням Послання з Божественного надати ще недозрілому для цього людству допомогу, аби шукачі у своїй незрілості покищо принаймні вірою могли за нього триматися.
З цієї причини в посланого на допомогу гинучому людству Сина Божого не залишалося нічого іншого, як вимагати покищо лише віри та довіри до його Слова.
Відчайдушне завдання. Христос не міг сказати навіть усього того, що хотів сказати. Тому він не говорив про багато речей – як, приміром, про земні повторні інкарнування та інше. Щодо цих речей він зіткнувся з надто великою духовною незрілістю. І сумно говорив він сам своїм учням: "Багато що я б вам іще сказав, однак ви б цього не зрозуміли!"
Тобто не зрозуміли б навіть учні, які його в багатьох речах розуміли неправильно. І якщо самого Христа вже в його земному часі учні не розуміли, то очевидно ж, що при передачі його Слова пізніше виникли численні помилки, за які ще й тепер, на жаль, намагаються вперто триматися. Попри те, що Христос вимагав від тодішніх незрілих людей лише віри в його Слово, та проте тим, хто виявляв серйозне воління, він велів, щоб вони цю початкову віру неодмінно в собі "оживили"!
Це означає, що вони в ній мають дійти до переконаности. Бо в тому, хто пішов за ним, довірившись його Слову, духовний розвиток знову пішов уперед, і він мусив при цьому в поступовому розвитку перейти від віри до переконаности в сказаному ним!
Тому Син Людський вимагатиме переконаности замість віри! Також і від усіх тих, хто бажає нести в собі Христове Послання і вдає, що йде за ним! Бо хто не може замість віри нести в собі переконаність в істині Божественного Послання Христа, котре є єдиним із Посланням Ґраля і невід'ємним від нього, той не досяг і зрілости свого духу, яка потрібна для входження до Раю! Такого буде відкинуто! Цілком безповоротно!
Тут йому не допоможе й жодна лазівка найбільшого інтелектуального знання! Він, природно, неодмінно залишиться позаду і згине назавжди. — —
Нині людство цієї частини Всесвіту у своєму розвитку все ще стоїть на порозі Духовного Царства, а більша його частина навіть ще нижче під ним, і причина цього полягає лише у власному небажанні, у зарозумілості інтелекту всезнайок. Через це здійснення нормального розвитку мусило зазнати повної невдачі, як це, напевно, дуже багатьом тим часом уже стало зрозумілим. —
Релігійні культи людства з їхньою різноманітністю жодним чином не є витвором фантазії, навпаки, в них проявляються численні підрозділи життя в так званому Потойбіччі. Навіть існування знахаря негритянського або індіанського племені цілком виправдане з огляду на низький щабель розвитку його народу. Те, що серед них трапляються шахраї та ошуканці, не дає підстави саму їхню справу втоптувати в багно.
Демони, лісові та повітряні істоти, а також так звані давні боги ще й сьогодні незмінно мешкають у тих самих місцях, займаючись тією самою діяльністю, що й раніше. І найвища твердиня цих великих повелителів усіх стихій, Олімп чи Валгалла, ніколи не була казкою, навпаки, її справді споглядали. Ті ж, кого люди, які затрималися в розвитку, вже не могли споглядати, – це чистодуховні Першостворені за Образом та Подобою Божою, які також мають розташовану у високості твердиню, і вона називається Замком Ґраля, найвищим Замком у Чистодуховному, а отже, в усьому Творінні! Звістку про існування цього Замку люди, що зупинилися на порозі всього Духовного, змогли отримати тільки в натхненні, оскільки духовно вони не дозріли настільки, щоб і це споглядати в передчутті.
Усе є життям! Лише люди, які вважають себе проґресивними, замість того, щоби просуватися вперед, звернули вбік, а потім назад, у глибину. —
Нині вже ніяк не можна очікувати, що в ході подальшого розвитку поняття Бога, якого вчить Христос і моє Послання Ґраля, знову зміниться! Воно відтепер залишиться існувати, оскільки далі немає нічого. Із входом до Духовного, який сьогодні ще зачинено, і вдосконаленням у ньому кожен людський дух може піднестися настільки, що нарешті здобуде беззаперечну переконаність у цьому факті завдяки своєму внутрішньому переживанню. Тоді він, свідомо стоячи в Божественній Силі, може звершити те велике, до якого його було покликано ще від самого початку. Але тоді він більше ніколи не уявлятиме, що несе в собі Божественність. Ця безглузда вигадка є всього лише штампом і тавром його теперішньої незрілости!
У правильному усвідомленні, одначе, лежала тоді б велика смиренність, виникло б рятівне служіння, чого всякчас вимагало чисте Вчення Христа.
Тільки коли місіонери, проповідники та вчителі розпочнуть свою діяльність на основі знання природного розвитку в усьому Творінні і з тим також точного пізнання Законів Божественної Волі, уникаючи стрибків та прогалин, вони зможуть досягти справжніх духовно живих успіхів.
Наразі кожна релігія, на жаль, є не що інше, як застигла форма, що ледь утримує млявий зміст. Після ж необхідних змін цей досі млявий зміст оживе й сповниться сили, і розірве холодні, мертві, застиглі форми, і, тріумфуючи та клекочучи, розіллється над усім світом, серед усіх народів! —
83. Покликаний
Німці мають бути покликані, аби в духовному і світському стати провідним народом! Безліч книг указують на це, і багато добрих Пророцтв та видінь, які не можна відразу відкинути як породження фантазії, повторюють знову й знову з великою чіткістю той самий зміст. А втім, про це написано багато книг для того, щоб знову підбадьорити німців у великій скруті, аби не дати цілком заглушити добро у відчаю від жахливих новин такого скрутного становища: однак той, хто серйозно намагається зайнятися майбутнім цього народу, якому спершу треба піднятися з руїн теперішніх обставин, визнає також, що зернятко мудрости або істини мусить міститися в цих натяках на велике майбутнє.Я кажу, однак, цілком свідомо: "З руїн теперішніх обставин!", – бо з теперішніх обставин є лиш один шлях: подальший занепад і падіння!
Придивіться до людей однораз спокійно, якими вони є тепер! Пошукайте серед зрілої молоді хоча б однораз дуже уважно майбутню сім'ю, найближче німецьке покоління. Вона отруєна вже, по суті, як тілом, так і душею. Деякі винятки, які ще зустрічаються, впадають в очі як диваки, але для цілого народу це все одно що нічого.
Ці винятки настільки різко виділяються з-поміж оточення, яке опускається щодалі нижче, що вони починають здаватися ґротесковими і близькими до того, щоби заслуговувати на загальне глузування, маючи славу ненормальних, хворих, нікому не потрібних мрійників і дурнів!
Ґротескове перебільшення знаходиться, однак, не в цьому похвальному винятку, а в оточенні, яке поринає у прірву і щодалі більше віддаляється від більш-менш нормального душевного стану в своєму безнадійному падінні. Воно вже не помічає цього власного падіння, яке віддаляє його від здорового твердого ґрунту, на якому стоять лише деякі, але у нього виникло хибне відчуття, ніби такі хворі витають у хмарах дитячих фантазій, аби щохвилини потрапляти під глузування, яке їх незабаром витверезить.
Однак уже зовсім скоро з їхніх очей зникне глумливість, натомість їх охопить жах, коли нарешті їм доведеться визнати, що раніше осміювані іншими мають правильну й міцну внутрішню позицію, тоді як вони, поступово занурюючись, захлинаються в найогиднішому багні.