Це жива рушійна сила в духові, те особливе, чого бракує іншим властивостям або родам у Творінні. Можливість же цього воління передчуття або споглядання завжди поширюється лише на один щабель над відповідним власним щаблем, не далі. З цієї причини відбувається те, що ці розташовані на нижчому щаблі людські душі, які свій розвиток настільки знехтували або згрішили в ньому, також можуть передчувати або споглядати в яснобаченні лише низьких істот.
Схильні до медіумізму чи ясновидці існують адже серед усіх рас, байдуже, до якого щабля вони належать!
Тут хочу я ще раз особливо нагадати, що під "спогляданням" або "передчуттям" при цьому роз'ясненні завжди розумію лише те, що насправді "споглядає сам" ясновидець. Але "видючі" всіх часів завжди самі споглядали щонайбільше лише четверту частину того, що вони бачили. А це знов-таки міг бути лише щабель, розташований над рівнем їхньої внутрішньої зрілости, не більше. Інакше не може бути. Ця обставина означає ж водночас великий природний захист кожного ясновидця, про що я вже багаторазово згадував. Слухачі не повинні, отже, медіумів та ясновидців неодмінно вважати внутрішньо аж настільки дозрілими та високорозвинутими, що вони описують "побачене" таким, яким воно є насправді; адже духовні керівники та вищі створіння лише показали їм чистіші й світліші висоти, події та духів у живих картинах! Ясновидці ж помилково вважають, що все це переживають насправді, і вводять самих себе в оману. Тому так часто виникає велике здивування з приводу численних проявів неповноцінности характеру багатьох медіумів, котрі описують як нібито пережиті та бачені речі, котрі аж ніяк не відповідають їхньому власному характеру або відповідають зовсім мало. —
Тут кажу я, отже, лише про вузький діапазон справжнього споглядання самих медіумів і ясновидців. Інше при цьому не розглядається.
Ясновидці та медіуми всіх часів повинні, власне, служити людству, своїм даром допомагати йому підніматися вище й вище, бути для нього якщо не керівниками, то принаймні знаряддям. Медіумічні люди ніколи не змогли б стати керівниками, оскільки вони надто вже залежні від потоків випромінювань та інших речей. Вони повинні час від часу бути відчиненими ворітьми на шляху подальшого розвитку. Щаблями драбини сходження.
Якщо подумати, що раси, які перебувають на нижчому щаблі розвитку духу, можуть бачити лише споріднене низьке оточення з малим кутом погляду вгору, то не важко зрозуміти, що у нижчих людських рас ми можемо знайти переважно лише страх перед демонами та поклоніння демонам. Це те, що вони спроможні споглядати й передчувати.
Таким є поверховий розгляд. Однак у роз'ясненнях я хочу заглибитися більше, попри те, що ми таким чином відхилимося від чіткого огляду.
Нерозвинений або знову занепалий дух нижчих людських рас, природно, ще або знову є духовно сліпим та глухим. Така людина не спроможна споглядати духовними очима, досягти чого, на жаль, іще й сьогодні не вдалося жодній людині.
Але ті, хто ще перебуває на низькому рівні розвитку, не спроможні споглядати ні сутнісними очима, ні етерноречовинними, а лише груборечовинними очима, які в умовах дикої природи стають щодалі пильнішими в боротьбі з ближніми, з тваринами й стихіями, поступово починаючи розрізняти етерну та найетернішу грубу речовинність.
При цьому вони насамперед помічають примар! Утворення, які набувають форми лише через переляк та жах людини і ними ж утримуються. Ці примари не мають власного життя, тож цілком залежать від відчуттів людей. Вони їх притягують або відштовхують. Тут проявляється Закон Притягання всього Спорідненого. Переляк притягує ці утворення переляку та жаху повсякчас, тож здається, що вони просто-таки накидаються на переляканих людей.
Оскільки примари пов'язані зі своїми породжувачами, тобто із дуже переляканими людьми, через розтяжні підживлювальні нитки, то кожен боязливий повсякчас опосередковано вступає у зв'язок із масою боягузів і страхопудів, отримуючи від них новий приплив подібних відчуттів, що лише збільшує власний переляк та жах і врешті-решт може навіть призвести його до відчаю, до безумства.
Зате безстрашність, тобто мужність, неодмінно у природний спосіб відштовхує таких примар. Тому безстрашний, як добре відомо, завжди у виграші.
Хіба тоді дивно, що у нижчих рас з'явилися знахарі та чаклуни, касту яких заснували ясновидці, оскільки вони були здатні спостерігати, як такі утворення, помилково сприйняті за справжніх живих істот, можна було "прогнати" шляхом певної внутрішньої зосереджености, поборення страху за допомогою стрибків та корчів або концентрації чи підбадьорливих заклинань, що додають мужности?
Якщо вони при цьому підпадають під вплив неможливих для нас ідей, які видаються нам смішними, то це нічого не змінює у факті, що вони, з огляду на свій кругозір і свою спроможність осягнення, чинять щось цілком правильне, а ми є лише тими, кому бракує у цьому розуміння через наше незнання.
Серед послідовників цих чаклунів і шаманів, звісно, є чимало й таких, хто не має ні медіумічних здібностей, ні якогось яснобачення; зокрема й тому, що з цією посадою пов'язані вплив та прибутки, безсоромна гонитва за якими притаманна як людям найнижчих щаблів розвитку, так і представникам високої білої раси. Ці невидющі просто безглуздо наслідували всі дії своїх попередників, додавали навіть ще якусь нісенітницю, щоби справити більше враження, бо для них цінність становила лише прихильність їхніх ближніх, і таким чином ставали меткими шахраями, які шукають тільки власної вигоди, а про справжнє значення своєї діяльности самі не мають жодного уявлення; саме через них сьогодні намагаються оцінювати та сприймати всю касту.
Тож виходить так, що у нижчих рас ми можемо виявити насамперед лише страх перед демонами та поклоніння демонам. Це те, що вони спроможні споглядати й боятися як чужорідних істот. —
Перейдімо тепер до трохи вищих щаблів розвитку, які дають змогу споглядати більше, чи то за допомогою яснобачення, чи лише несвідомого передчуття, що так само належить до внутрішнього споглядання. У цих більш високорозвинених щодалі більше пробуджується дух і в прагненні вгору він одну за одною пробиває зсередини оболонки, в яких утримується.
Вони бачать тому вже більш доброзичливих істот або знають про них у передчутті, і з тим поступово звільняються від поклоніння демонам. Таким чином це рухається далі. Щоразу вище. Стає щодалі світліше й світліше. Дух за нормального розвитку завжди підштовхує вперед.
Греки, римляни та германці, наприклад, бачили тоді ще більше! Їхнє внутрішнє споглядання проникало за межі Речовинности аж до залягаючого вище Сутнісного. Вони у своєму подальшому розвитку могли зрештою споглядати й повелителів сутнісних і стихій. Деякі медіумічні люди у своєму обдаруванні навіть змогли входити в ближче спілкування з ними, оскільки ті, cтворені як свідомо-сутнісні, все-таки мали спорідненість із тим сутнісним, частину якого, крім духовного, несе в собі й людина.
Здатність споглядати, передчувати і чути сутнісних було для тодішнього розвитку народів найвищим, чого вони могли досягти. Самозрозуміло, що тоді ці народи розглядали могутніх повелителів стихій з їхньою діяльністю іншого роду як щось найвище і називали їх богами. А їхню високу, схожу на замок оселю, яка справді існує, – Олімпом і Валгаллою.
Внутрішнє споглядання і чуття людей при наданні їм зовнішнього вираження, проте, завжди пов'язані з їхньою відповідною особистою спроможністю осягнення та вираження. Із цього випливає, що греки, римляни й германці описували однакових повелителів стихій і всього сутнісного у формах та поняттях, які відповідали поглядам їхнього тогочасного оточення. Одначе всі вони, попри деякі відмінності в описах, були тими самими!
Якщо сьогодні, наприклад, разом зберуться п'ять чи більше тих, хто справді добре ясно чує, і всі вони водночас сприймуть цілком визначену фразу, промовлену в Потойбіччі, то при відтворенні однаковий буде лише зміст почутого, а не самі слова! Кожен відтворює слова інакше та й чує інакше, тому що при сприйнятті на шальки терезів уже кладеться багато особистісного, точно так, як і музику слухачі відчувають зовсім по-різному, але в основному відчуття все-таки спрямовуються в одному напрямі. Про всі ці важливі побічні явища зв'язку земної людини із Всесвітом я з часом розповім докладніше. Сьогодні це відхилило б нас занадто далеко від теми. —
Коли згодом покликані народи, тобто внутрішньо найвище розвинуті (розвиток інтелекту при цьому не враховується), дозрівши, змогли подолати цю межу Сутнісного завдяки переживанню, їхнє споглядання або передчуття проникло аж до порога Духовного Царства.
Природним наслідком було те, що таким чином їхні колишні боги як такі мусили впасти і поступитися місцем більш високому. Вони ж при цьому, попри це, на жаль, не просунулися так далеко, щоб оволодіти здатністю духовного споглядання.
Тож Духовне Царство лишилося для них недослідженим, оскільки нормальний хід розвитку із цього місця не продовжився рухатися вперед – він затримався через щодалі більше зростання зарозумілости інтелекту.
Лише деякі виняткові особистості змогли вберегти себе від цього застою, як наприклад, Будда та ще інші, котрі шляхом зречення світу змогли продовжити свій розвиток у нормальний спосіб і навіть духовно до певного ступеня стати видючими!
Це зречення світу, тобто відхід від людей із метою подальшого розвитку духу, було вчинено лише через усеохопне щодалі більш панівне вороже до духу однобічне плекання інтелекту. Це був природний самозахист від щодалі більшого духовного збідніння, який при нормальному загальному розвитку зовсім би не знадобився. Навпаки, якщо людина в духовному розвитку досягла визначеної висоти, то, діючи на ній, мусить знову зміцнюватися, інакше стане млявою і з тим швидко втратить можливість дальшого розвитку.