Підійшла, сіла. Професорка Макґонеґел поклала їй на голову Сортувальний Капелюх. Щойно він торкнувся її темно-рудого волосся, як одразу вигукнув:
— Ґрифіндор!
Гаррі почув, як Снейп ледь чутно застогнав. Лілі зняла Капелюх, віддала професорці Макґонеґел і пішла до ґрифіндорців, що радісно її вітали. Однак по дорозі вона озирнулась на Снейпа, і на її обличчі промайнула сумна усмішка. Гаррі побачив, як Сіріус підсунувся на лавці, звільняючи їй місце. Вона глянула на нього, згадала, що бачила його в поїзді, склала руки на грудях і рішуче повернулась до нього спиною.
Сортування йшло далі. Гаррі бачив, як до Лілі й Сіріуса за ґрифіндорським столом приєдналися Люпин, Петіґру і Джеймс. Врешті-решт, коли нерозподілених учнів лишалося близько десятка, професорка Макґонеґел викликала Снейпа.
Гаррі підійшов з ним до ослінчика й побачив, як той надіває Капелюх.
— Слизерин! — закричав Сортувальний Капелюх.
І Северус Снейп подався в протилежний від Лілі край зали, де його привітали слизеринці й поплескав по спині Луціус Мелфой зі значком старости на грудях. Снейп сів з ним поруч...
Знову змінилася сцена...
Лілі й Снейп ішли подвір'ям замку, про щось сперечаючись. Гаррі швиденько наздогнав їх і прислухався. Вони вже значно підросли. Від часу Сортування минуло, напевне, кілька років.
— ...думав, що ми з тобою друзі? — звертався до неї Снейп. — Найкращі друзі?
— Ми друзі, Сев, просто мені не подобаються деякі люди, з якими ти крутишся! Ти вже вибач, але мене аж нудить від тих Ейвері і Мульцибера! Мульцибер! Сев, ну, що ти в ньому знайшов? Він же гидкий! Знаєш, що він недавно хотів зробити Мері Макдональд?
Лілі підійшла до колони й сперлася на неї, дивлячись у Снейпове худе землисте обличчя.
— Нічого страшного, — сказав Снейп. — Пожартував, та й годі...
— Це була темна магія, і якщо тобі здається, що це смішно...
— А що ти тоді скажеш про те, що виробляють Поттер і його дружки? — вибухнув Снейп. Він аж почервонів, неспроможний стримати образу.
— А до чого тут Поттер? — здивувалася Лілі.
— Вони ночами кудись щезають. З тим Люпином діється щось дивне. Куди він увесь час ходить?
— Він хворий, — сказала Лілі. — Кажуть, він хворіє...
— Раз на чотири тижні, коли повний місяць? — гмикнув Снейп.
— Я знаю твою теорію, — холодно відказала Лілі. — Чого ці хлопці так тебе турбують? Яка тобі різниця, що вони роблять ночами?
— Я просто хочу тобі показати, що вони не аж такі пречудові, як усі вважають.
Його напружений погляд змусив її зашарітися.
— Але ж вони не бавляться з темною магією, — вона стишила голос. — До того ж, ти дуже невдячний. Я чула, що було вночі. Ти прокрався за ними в тунель біля Войовничої Верби, а Джеймс Поттер врятував тебе від того, що там є...
Снейпове обличчя викривилося і він бризнув слиною:
— Врятував? Врятував? Думаєш, він такий герой? Він рятував свою шкуру — свою і своїх дружків! Навіть не починай... я не дозволю тобі...
— Ти не дозволиш? Не дозволиш мені?
Ясно-зелені очі Лілі звузилися до щілин. Снейп негайно почав виправдовуватися.
— Я не те мав на увазі... просто я не хочу бачити, як ти з нього робиш... ти йому подобаєшся, ти подобаєшся Джеймсові Поттеру! — Ці слова вилетіли всупереч його волі. — А він не... Усі думають... Великий герой квідичу... — Снейпа так переповнювали гіркота й ворожість, що він не міг зв'язати кількох слів. Ліліні брови від подиву піднімалися дедалі вище.
— Я знаю, що Джеймс Поттер — зарозумілий йолоп, — урвала вона Снейпа. — Мені про це не треба нагадувати. Але жарти Мульцибера й Ейвері просто зловісні. Зловісні, Сев. Я не розумію, як ти можеш з ними товаришувати.
Гаррі сумнівався, що Снейп узагалі почув, що вона сказала про Мульцибера й Ейвері. Коли вона образила Джеймса Поттера, Снейпове тіло розслабилось, а хода стала пружніша...
І знову змінилися декорації...
Гаррі побачив, як Снейп вийшов з Великої зали після іспитів на СОВи із захисту від темних мистецтв, побачив, як він покинув замок і випадково опинився неподалік того місця під березою, де сиділи Джеймс, Сіріус, Люпин і Петіґру. Але Гаррі цього разу тримався поодаль, бо знав, що сталося після того, як Джеймс підняв Северуса в повітря і глузував з нього. Він знав, що тоді було зроблено й сказано, і не мав ані найменшого бажання вислухати це ще раз. Дивився, як Лілі підійшла до хлопців і почала захищати Снейпа. Здалеку почув, як принижений і розлючений Снейп обізвав її непрощенним словом:
— Бруднокровка.
Картина змінилася...
— Вибач мені.
— Мені начхати.
— Вибач мені!
— Дарма стараєшся...
Була ніч. Лілі стояла в халаті, склавши на грудях руки, перед портретом Гладкої Пані біля входу в Ґрифіндорську вежу.
— Я вийшла тільки тому, що Мері казала, ніби ти намірився тут спати.
— Ага. Я так би й зробив. Я не хотів назвати тебе бруднокровкою, це просто...
— Само вискочило? — Лілі говорила без найменшого співчуття. — Тепер уже пізно. Я роками тобі вибачала. Мої друзі не розуміють, чому я взагалі з тобою розмовляю. Ти зі своїми дорогоцінними дружками-смертежерами... бачиш, ти цього навіть не заперечуєш! Ти навіть не заперечуєш, що й сам хочеш стати таким! Ніяк не дочекаєшся, щоб приєднатися до Відомо-Кого?
Він роззявив було рота, та так нічого й не сказав.
— Я більше не можу прикидатися. Ти обрав свій шлях, а я — свій.
— Ні... послухай, я ж не хотів...
— ...називати мене бруднокровкою? Та ти ж, Северусе, усіх таких, як я, називаєш бруднокровцями. Навіщо робити для мене виняток?
Він намагався знайти якісь слова, але вона зміряла його зневажливим поглядом, розвернулася й полізла назад у отвір за портретом...
Коридор зник, але нова сцена виникла не одразу. Гаррі немовби летів крізь якісь мінливі форми й кольори, поки все навколо не ущільнилося знову. Він опинився на вершині пагорба, стояв самотній і змерзлий у непривітній темряві, а вітер свистів у гіллі кількох безлистих дерев. Дорослий Снейп озирався навсібіч, важко дихав, міцно стискав у руці чарівну паличку, чекаючи на когось або на щось... Його страх передався й Гаррі, хоч він і розумів, що йому ніщо не може зашкодити, але зазирав Снейпові за плечі, хотів збагнути, на що саме той чекає...
І тут повітря прорізав сліпучий, зазубрений струмінь білого світла. Гаррі подумав було, що це блискавка, але Снейп упав навколішки, чарівна паличка вислизнула у нього з руки.
— Не вбивай мене!
— Я й не збирався.
Звук Дамблдорового явлення потонув у свисті вітру в гілках. Албус височів над Снейпом, його мантія розвівалася на вітрі, лице підсвічувала знизу чарівна паличка.
— Ну, Северусе? Яку вістку хоче мені переказати Лорд Волдеморт?
— Ні... ніякої вістки... я тут із власної волі!
Здавалося, Снейп збожеволів — він заламував руки, чорне волосся мотилялося навколо голови.
— Я... я прийшов з попередженням... ні, з проханням... будь ласка...
Дамблдор легенько махнув чарівною паличкою. Хоч листя й гілляччя, як і раніше, хиталося від нічого вітру, одначе те місце, де він стояв перед Снейпом, огорнула тиша.
— З яким це проханням може звертатися до мене смертежер?
— Пе... передбачення... пророцтво... Трелоні...
— Ясно, — сказав Дамблдор. — І що ж ти розповів Волдемортові?
— Усе... все, що почув! — відповів Снейп. — Ось чому... з цієї причини... він думає, що там ідеться про Лілі Еванс!
— У пророцтві не згадується ніяка жінка, — сказав Дамблдор. — Там ідеться про хлопця, що народився наприкінці липня...
— Ти знаєш, що я маю на увазі! Він думає, що там ідеться про її сина, він полюватиме на неї... і вб'є їх усіх...
— Якщо вона для тебе така важлива, — глузливо дивився Дамблдор, — то, може, Лорд Волдеморт її пощадить? Ти не попросив у нього милосердя для матері в обмін на сина?
— Я вже... я вже його просив...
— Який же ти ниций, — кинув Дамблдор, і Гаррі ще не чув такої погорди в його голосі. Снейп аж зіщулився. — Отже, тобі байдуже, що загинуть її чоловік і син? Вони можуть померти, аби тільки ти здобув те, чого жадаєш?
Снейп мовчки дивився на Дамблдора.
— То сховай їх усіх, — прохрипів він. — Тримай її... їх... у безпечному місці. Прошу тебе.
— І що я за це від тебе матиму, Северусе?
— Від мене... за це? — Снейп приголомшено дивився на Дамблдора, і Гаррі чекав, що він почне протестувати, однак той після довгої паузи сказав: — Усе, що завгодно.
Вершина пагорба зникла, Гаррі вже стояв у Дамблдоровім кабінеті, і хтось жахливо ревів, наче поранений звір. Снейп повалився долілиць у крісло, а Дамблдор похмуро стояв над ним. За якусь мить Снейп підняв обличчя. Здавалося, що після тієї розмови на вершині пагорба для нього минуло кількасот років невимовних мук.
— Я думав... ти зумієш... її... вберегти...
— Вони з Джеймсом довірилися не тій людині, — відповів Дамблдор. — Як і ти, Северусе. Ти ж, мабуть, сподівався, що Лорд Волдеморт її пощадить?
Снейп ледве дихав.
— Її син вижив, — додав Дамблдор.
Снейп смикнув головою, наче відганяв набридливу муху.
— Її син живий. Очі — точнісінько, як у неї. Ти ж, мабуть, пам'ятаєш, які очі були в Лілі Еванс?
— НІ! — заревів Снейп. — Її нема... Померла...
— Це каяття, Северусе?
— Краще б... краще б я вмер...
— А кому це потрібно? — холодно сказав Дамблдор. — Якщо ти любив Лілі Еванс, якщо ти справді її любив, то ти знаєш, як жити далі.
— Що... що ти маєш на увазі?
— Ти знаєш, як і чому вона померла. Зроби так, щоб смерть її не була марна. Допоможи мені захистити Ліліного сина.
— Йому не потрібен захист. Темного Лорда немає...
— ...Темний Лорд повернеться, а коли це станеться, Гаррі Поттеру загрожуватиме смертельна небезпека.
Запала довга мовчанка. Снейп помалу опанував себе й почав дихати рівніше. Нарешті сказав:
— Ну що ж. Ну що ж. Але ніколи... ніколи й нікому про це не кажи, Дамблдоре! Хай це залишиться між нами! Поклянися! Я цього не витримаю... тим паче Поттерів син... дай мені слово!
— Даю тобі слово, Северусе, що ніколи не розкрию твоїх найкращих намірів, — зітхнув Дамблдор, дивлячись на люте, перекошене мукою Снейпове обличчя. — Якщо ти так наполягаєш...
Кабінет зник, але майже одразу з'явився знову. Снейп крокував туди-сюди перед Дамблдором.
— ...посередність, зарозумілий, як і його батько, злісний порушник правил, постійно прагне слави, привертає до себе увагу, зухвалець...
— Северусе, ти бачиш те, що хочеш бачити, — урвав його Дамблдор, уважно переглядаючи свіжий номер "Трансфігурації сьогодні".