У Світлі Істини. Послання Ґраля

Він мусить бути адже значно складнішим, аби вони віддавали Йому шану. Інакше й не варто вірити в Нього! Бо як можна, на їхню думку, визнавати те, що легко зрозуміло кожному неукові. Щось таке не слід вважати великим. Цим сьогодні взагалі не варто займатися, інакше ганьби не оберешся. Дозвольте це дітям, старим жінкам та неукам. Це ж не для людей із таким розвинутим інтелектом, не для інтеліґентности, яку тепер знаходять у освічених. Цим може займатися народ! Освіченість і вченість можуть ставити своїм мірилом величі тільки важке для спроможности осягнення! —

Невігласи ж ті, хто так думає! Вони не варті того, щоби хоча б краплину води прийняти із рук Творця крізь Творіння!

Через власну звуженість вони позбавили себе можливости розпізнати сліпучу велич у простоті Божественних Законів! Вони в буквальному розумінні не здатні на це, зовсім відверто кажучи, надто дурні через свій однобічний, такий занепалий мозок, із яким вони вже від години народження і до сьогодні носяться як із свідченням тріумфу найбільших досягнень.

Це стане актом милости Творця, якщо Він дозволить їм занепасти в будівлі, яку вони спорудили, бо хоч куди поглянь, – усе вороже до Бога, спотворене через хворобливу манію величі всіх людей інтелекту, нездатність яких поволі виявляється повсюдно.

І це, розростаючись, уже триває впродовж тисячоліть! Це принесло отруєння з собою неминуче в церкви та релігії, бо воно – наче всероз'їдаюче лихо невідворотного наслідку того гріхопадіння, в якому людина обрала рішення про необмежене верховенство інтелекту.

І це хибне верховенство вводило в оману поневолених ним людей повсякчас у всьому, що стосується Божественного! І навіть у всьому духовному.

Хто не зруйнує в собі цей трон і завдяки цьому не стане вільним, змушений буде разом із ним загинути!

Нині вже не можна говорити про бідне людство, бо люди свідомо звалили на себе таку провину, на яку тільки здатне спромогтися створіння! Слова "Прости їм, бо не знають, що чинять вони!" для сьогоднішнього людства вже недоречні! Вони неодноразово мали нагоду розкрити очі та вуха. Вони діють цілком свідомо, і вся зворотна дія мусить їх тому повною мірою уразити, без поблажок! —

Коли тепер замкнеться коло всіх минулих подій, то для цієї в усьому Творінні вперше дозрілої частини Всесвіту настане час жнив, збору врожаю та розділення. Ще ніколи впродовж існування сукупної Речовинности цього досі не ставалося, бо наша частина Всесвіту рухається у вічному кругообігу попереду всіх інших як перша, що має це пережити!

З цієї причини дві тисячі років тому Сина Божого було інкарновано на цій Землі. Це була світова подія, що розігралася в найдозрілішій першій частині всієї Речовинности, але яка ніколи не повториться, бо те, що відбулося тут, у наступних частинах продовжує діяти всякчас далі. Отже, ця частина, як перша, входить у нову подію, якої ще ніколи не було, але яка після нас завжди повторюватиметься. Це розпад сформованої речовинности, що приносить із собою перезрілість у природних подіях. —

Звершилося! Шлях до Світла і з тим до вічного життя в духовно-особистісному вказано! Людські духи можуть тепер у цю для обрання рішення останню годину самі поміркувати, яким шляхом вони бажають іти: до вічного прокляття чи до вічної радости, бо, згідно з Божественною Волею, вони мають у цьому вільний вибір!

82. Боги – Олімп – Валгалла

Це буде можливо, одначе, лише тоді, коли таке рішення водночас дасть загальний, без прогалин, огляд усіх часів! Від початку людства і до сьогодні. Інакше він знову залишиться незавершеним. Немає жодного сенсу просто розглядати час, коли всім відомі культи богів греків, римлян і германців досягли свого розквіту. Доки роз'яснення не охоплюють водночас усього становлення та зникнення як самодостатнього, як чогось цілком природного, вони хибні. Дотепер, попри виявлену велику тямовитість, здійснювані спроби щоразу закінчувалися безуспішно, не могли вистояти перед глибшими відчуттями, повисали в повітрі без зв'язку з попереднім і наступним відрізком часу.

І вже тим більше не варто чекати чогось іншого, якщо пильно простежити за ходом становлення людини. —

Слухачі й читачі мого Послання Ґраля і самі вже можуть дійти до того, щоби, власне, розібратися в цих речах, які почасти навіть відійшли вже в царство сказань і леґенд або сприймаються як фантастичні витвори релігійних уявлень, сформованих і вигаданих на основі спостережень за природою та з огляду на щоденні події.

Мислитель і дослідник без зусиль може знайти у вченні про давніх богів більше, ніж просто сказання про богів. Він мусить навіть чітко побачити справжні події! Хто хоче, нехай іде за мною. Я поведу його до розуміння.

Я повертаюся тут до моєї доповіді "Отче, прости їм, бо не знають, що чинять вони!"* (Доповідь №81) У ній описав я коротко історію людства на Землі від початку до сьогодні. Змалював також перспективу дальших наслідків. При цьому показав, як посередині кругообігу Творіння сутнісне, розташоване глибше духовного, здійснило в Речовинності, котра лежить іще глибше, найвище своє уміння і в цьому здійсненні утворило вільну дорогу для проникнення вищого духовного в Речовинність, – події, що у Творінні повторюється повсякчас. Також я пояснив, як завдяки сутнісному цьому найвище розвинутому тілу тварини, названому первісною людиною, тоді вперше в момент його найвищого розвитку було надано можливість для проникнення духовного зародка, що і відбулося, і в цій точці розвитку Творіння завжди буде знову й знову надаватися. У тодішнє найвище розвинуте тіло ввійшло в такий спосіб, отже, щось нове – духовне, якого доти в ньому не було.

Із цього факту в жодному разі не можна робити поспішних висновків, припускаючи, що така подія повсякчас повторюється в тій самій частині Творіння в його подальшому розвитку, – бо це не так! Навпаки, це відбувається лише однораз у тій самій частині.

Закон Притягання Спорідненого зводить тут при подальшому розвитку нездоланну перепону проти повторення цієї події в тій самій частині Всесвіту. Притягання спорідненого в такому разі рівнозначне допущенню того, що протягом цілком визначеного періоду розвитку, коли завдяки певному стану серединної зрілости Речовинности духовне сім'я, яке блукає на межі, може, наче зорепад, зануритися в готову його прийняти Речовинність, щоб стати там усмоктаним, обхопленим готовим до приймання місцем, тобто поміщеним в оболонку і міцно втримуваним – у даному разі тогочасним високорозвиненим тілом тварини. Точно так само відбувається в малому, як спрощене відображення хімічної реакції, коли з'єднання чужорідної речовини з масою, що її приймає, можливе тільки за цілком визначеного ступеня тепла, або нагріву, після того як це тепло, або нагрів зумовило цілком особливий, лише за визначеного ступеня досяжний особливий стан маси. Найменше відхилення в цьому знову-таки робить злиття неможливим, і речовини, відштовхуючись, неприступно протистоять одна одній.

Тут спорідненість полягає у визначеному стані обопільної зрілости, яка лише здається великою протилежністю, тому що вони підтримуються в рівновазі завдяки відмінності високого і низького рівнів обох поєднуваних частин. Найнижча точка духовного за зрілістю схожа з найвищою точкою розташованого під ним сутнісного. Тільки в місці цього точного збігу можливе поєднання. І оскільки Речовинність у своєму розвитку повсякчас рухається великим кругообігом у проростанні, розквіті, дозріванні та розпаді перезрілого, тоді як Духовне розташоване над нею, то лише в одному, цілком визначеному місці може відбуватися запалювальний зв'язок із Речовинністю щоразу, коли вона пропливає повз нього. Духовне запліднює жагучу Речовинність, яка задля цього під дією сутнісного налилася соками йому назустріч.

Коли частина Всесвіту у своєму поступальному русі проминає цю точку, то для неї втрачається можливість духовного запліднення духовними зародками, тим часом на її місце приходить частина, яка йде слідом за нею, і вже для неї розпочинається нова стадія, коли дозріваючі духи зможуть отримати доступ до неї, і так далі. Щоб розгорнути всю картину Всесвіту, мені не вистачить місця в цій доповіді. Однак, напевно, серйозний дослідник може цілком точно уявити собі дальший хід подій. —

Духовне завдяки своїй вищій властивості із входженням у Речовинність відразу здійснило відчутний живлющий вплив на все інше, перебуваючи навіть у своєму тодішньому несвідомому стані, почало з цим входженням панувати в Речовинності. Як це духовне потім поступово підносило тіло тварини до нинішнього людського тіла, кожному слухачеві добре зрозуміло* (Доповідь №7 "Створення людини").

Тіла тварин, одначе, на той час найбільш високорозвиненої породи, в які не занурилися духовні зародки, дійшли у своєму розвитку до застою, оскільки сутнісне в них уже досягло найвищого, а для подальшого поступу бракувало сили духовного, і цей застій швидко призвів до перезрілости, за якою настали реґрес та розкладання. Для цієї породи були лише дві можливості: або піднесення завдяки духу до людського тіла, або вимирання, розпад. І таким чином цей зрілий вид тварин зовсім припинив своє існування. —

Простежмо однораз за поступовим становленням самосвідомости цього спочатку несвідомого духовного зародка до людського духу, і станьмо в дусі співучасниками його поетапного проникнення в зімкнені навколо нього оболонки та в навколишнє середовище.

Це не так важко, тому що хід розвитку цілком виразно проявляється назовні.

Треба лише простежити за людськими расами, які сьогодні ще є на Землі.

Дух найпримітивніших людей, наприклад, до яких слід віднести так звані дикі народи, а також бушменів, ґотентотів та інших, мав нітрохи не менше часу в Речовинності, але вони дещо затрималися в розвитку або після вже здійсненого сходження в Цьогобіччі чи Потойбіччі знову пішли назад так далеко, що могли інкарнуватися лише в такого роду нижчому оточенні! Вони, отже, через власну провину згідно з природними подіями ще знаходяться або знову перебувають на дуже низькому щаблі, внаслідок чого їхній погляд на негруборечовинне оточення може бути не дуже піднесений.

Духовний порив споглядати більше, ніж власний щабель, закладений уже в духовному сімені як невід'ємна частина його властивости, виявляє себе тому вже на найнижчому щаблі розвитку потужно.