Мускулясті атланти легко підтримували фальшивий карниз. Невимушено стояли і сиділи римські імператори в яскравих пурпурових мантіях. Плям від дощових патьоків на склепінні вже не було, там видніло свіже малювання, на якому крізь гратки голубіло чисте, безхмарне небо.
Такі зміни відбулися в усьому. Панелі та паркетні підлоги полагоджено. Замість старих меблів появилися нові, такої ж форми, як і колишні. Минуле зосталося тут, але його оновили. Зелені фландрські шпалери з мисливцем на диких качок лишилися в кімнаті Сігоньяка, проте їх ретельно почистили, й кольори стали свіжіші, яскравіші. І ліжко було те саме, тільки терплячий майстер позамазував дірочки, проточені шашелем, приробив фігуркам на фризі носи та пальці, де їх не вистачало, подовжив оббитий орнамент з листя, відновив стерті грані прикрас, і старе ліжко набуло свого початкового вигляду. Зелено-біла парчева завіса з таким же візерунком, як і колишня, складками спадала поміж крученими, добре навощеними і натертими колонками.
Чутлива Ізабелла утрималась від недоречної розкоші, якої нетрудио досягнути, коли в багато грошей; але вона подбала про душевну радість свого ніжно любимого чоловіка, повернувши йому враження дитинства без злиднів і печалі. В цьому замку, ще недавно такому сумному, все, здавалося, було веселе. Навіть портрети предків, очищені від бруду, відновлені і полаковані, по-молодечому всміхалися в своїх золотих рамах. Сварливі вдови, вдавано чеснотливі черниці й абатиси вже не робили, як колись, Ізабеллі мін — актрису, що стала баронесою, вони приймали тепер як свою.
На подвір'ї не було більше ні кропиви, ні болиголову, ні якихось інших бур'янів, що так буйно ростуть на вологих, глухих і занедбаних місцях. Зникли й зелені бережки поміж камінням бруківки — ознака запущених садиб. Крізь прозорі шибки вікон у кімнатах видно було завіси з дорогої матерії, котрі показували, що покої, які ще недавно стояли забиті, тепер готові прийняти гостей.
По скріплених і очищених від моху сходах, які вже не хиталися під надто довірливою ногою, молоді люди вийшли в сад. Біля самих сходів ріс ретельно доглянутий кущ шипшини, той самий, що колись уранці, перед від'їздом Сігоньяка, подарував молодій актрисі свою дику трояндочку. Тепер теж па ньому була квітка — Ізабелла зірвала її і приколола у себе на грудях, певна, що то щаслива ознака тривалості їхньої любові. Садівник попрацював не менше ніж архітектор. Завдяки його ножицям у цих недавніх хащах тепер панував лад. Не було здоровенних гілляк, які перегороджували дорогу, зникли.густі колючі кущі, тут уже можна було пройти, не порвавши одягу. Дерева знову звично розмістились алеями і окремими групками. Оточені підстриженими самшитовими кущами, росли найрізноманітніші, які тільки може подарувати Флора, квіти. В глибині саду біліла божественною наготою Помона, вже зцілена від прокази. Вправно прироблений мармуровий ніс відновлював її грецький профіль. В кошику у неї видніли вже не отруйні гриби, а видовбані з мармуру плоди. З лев'ячої пащі лився в басейн тугий струмінь чистої води. Виткі рослини, похитуючи СЇВОГ-ми різнобарвними дзвіночками й чіпляючись вусиками1; за міцні, пофарбовані в зелене гратки, мальовничо затуляли стіну огорожі, йадаючй приємного сільського вигляду кам'яному гроту, що правив за нішу для статуї. Ніколи, навіть у найкращі свої дні, замок та сад не були опоряджені так багато і з таким смаком. Маєток Сігоньяків, який так довго був похмурий і занедбаний, сяяв у всій своїй пишноті!
Сігоньяк, здивований і захоплений, ішов, неначе в сні, притискуючи до серця Ізабеллину руку і не стримуючи, не соромлячись сліз розчулення, які текли по його щоках.
— Тепер,— мовила Ізабелла,— оглянувши все тут, поїдьмо подивимось землі, які я, нічого не кажучи вам, купила, щоб відновити давні володіння барона де Сігоньяка. Якщо дозволите, я піду переодягнуся для верхової їзди. Це недовго, колишнє моє ремесло навчило мене швидко міняти костюми. А ви тим часом виберіть коней, і хай їх осідлають.
Валомбрез повів Сігоньяка на стайню; ще недавно в ній було порожньо, тепер же барон побачив тут десяток баских коней, що стояли в дубових стійлах, тупаючи ногами по підісланих циновках і м'яко поблискуючи пружкими лиснючими крупами. Почувши, що до стайні зайшли, благородні тварини повернули до прибульців свої розумні очі. Зненацька якийсь кінь заіржав; то добрий Баярд, упізнавши хазяїна, по-своєму привітав його; Ізабелла зберегла цього старого служаку, і він стояв у кінці ряду, де було найтеп-ліше і найзручніше. В його кормушці було повно вівса — подрібненого, щоб старі зуби легше перетирали його; поміж ногами Баярда спав його товариш Міро, він теж упізнав хазяїна, встав і лизнув баронові руку. Що ж до Вельзевула, то він ще не появлявся, але звинувачувати в цьому треба не його добре, маленьке серце, а звичну обережність котячої породи — вся ця метушня замість колишнього спокою страшенно занепокоїла його. Заховавшись на горищі, він ждав ночі, щоб вийти і засвідчити повагу своєму хазяїнові.
Погладивши Баярда, Сігоньяк вибрав собі красивого буланого коня й одразу ж вивів його із стайні; герцог узяв іспанського лошака з вигнутою шиєю, гідного носити інфанта 2, а для баронеси осідлали, надівши розкішне зелене оксамитове сідло, прекрасного парадного коника білої масті.
Незабаром прийшла Ізабелла в елегантному костюмі амазонки 3, який підкреслював граціозність її стану. На ній був голубий оксамитовий жакет із срібними ґудзиками, тонкими галунами і фалдами, що спадали на довгу перлисто-сіру атсласну спідницю. На голові — білий фетровий капелюх чоловічого фасону, з закрученим голубим пером, що хилилося ззаду до самої шиї. Щоб зачіска не розсипалася під час швидкої їзди, біляве волосся молодої жінки кокетливо покривала гарненька голуба сітка із срібними намистинками.
Отак одягнена, Ізабелла була чарівна, і найпихатішим придворним красуням довелося б поступитися перед нею. Молодецьке вбрання підкреслювало у її звичайно скромній грації шляхетні риси, в яких відчувалося знатне походження. Це була та сама Ізабелла, а водночас — дочка принца, сестра герцога, дружина дворянина, рід якого брав свій початок ще до хрестових походів. Відзначивши все це, Валомбрез не стримався, сказав:
— Сьогодні, сестро, у вас такий величний вигляд! Сама Іполита, цариця амазонок, не була, безперечно, такою прекрасною і непереможною!
Сігоньяк підтримав Ізабеллу, й вона легко сіла в сідло; герцог та барон посідали на своїх коней, і всі виїхали на майдан перед замком, а там несподівано зустріли маркіза де Брюйєра та кількох дворян-сусідів, які прибули привітати молоде подружжя. Ізабелла й Сігоньяк хотіли було вернутись, як того вимагає чемність, але гості наполегливо твердили, що не треба переривати початої прогулянки, і повернули коней, аби супроводити молоду пару та герцога.
Кавалькада, збільшившись на п'ять чи шість вершників, одягнених по-святковому, бо володарі сусідніх невеликих маєтків з усіх сил старалися не осоромитись, мала урочистий і величний вигляд. То був істинно князівський виїзд. їхали по добрій дорозі повз ретельно оброблені поля, на яких знову врунилися буйні посіви, повз опоряджені ферми і старанно доглянуті ліси.
Все це належало Сігоньякові. Ланди з фіалковими заростями вересу, здавалося, відступили від замку/
Коли вершники проїжджали через смерековий ліс на межі володінь барона, почулося гавкання собак і незабаром появилась Іоланта де Фуа%в супроводі свого дядька-комап-дора та кількох молодиків. Дорога була вузька, і вершники ледве розминулись, хоч і ті, й ті намагалися з'їхати вбік. Кінь Іоланти бив копитами землю, ставав дубала, і вершниця трошки торкнулась Ізабеллиної спідниці. Почервонівши від досади, сердита, вона вже шукала, як образити акторку, а Ізабелла душею була вища від жіночого марнославства; їй і на думку не спало мстити за зневажливий погляд і слова "бродяча комедіантка", що їх Іоланта кинула колись майже на цьому самому місці; подумавши, що тріумф суперниці міг би поранити якщо не серце, то принаймні гордість Іоланти, вона з скромною і привітною гідністю вклонилася панні де Фуа, і та, хоча й лютувала, змушена була кивнути головою у відповідь. А барон де Сігоньяк спокійно, з байдужою чемністю вклонився, й Іоланта не помітила в очах свого недавнього прихильника навіть іскри колишнього вогню. Вона стьобнула коня канчуком і поскакала геть, а за нею подалась і її маленька групка.
— Гарна дівиця, клянусь усіма Венерами і Купідонами,— весело сказав Валомбрез маркізові де Брюйєру, який їхав рядом,— тільки, здається, страшенно сварлива і люта. Як вона подивилася на мою сестру! Немов ударила!
— Якщо королева втрачає корону, їй це не вельми приємно,— відповів маркіз.— А перемога тут лишається явно за баронесою де Сігоньяк.
Кавалькада повернулася в замок. Пишна учта, приготовлена в тій самій залі, де колись бідолашний барон, не маючи нічого в коморі, частував акторів вечерею з їхньої ж провізії, ждала гостей, які були захоплені прекрасно накритим столом. Розкішний срібний посуд з гербом де Сігоньяків поблискував на барвистій шовковій скатертині, поміж візерунками якої видніли й геральдичні лелеки. Деякі предмети старого сервізу, хоч трохи придатні ще для користування, були благоговійно збережені і додані до нового, щоб він не надто вражав своєю пишною новизною і щоб минуле Сігоньяків зробило якийсь, хай невеличкий внесок у чудове сучасне. Сіли до столу. Ізабелла сиділа на тому ж місці, що й того знаменного вечора, який змінив долю барона; і вона, і Сігоньяк подумали про це й ніжно всміхнулись одне одному, зворушені спогадами, сповнені райдужних надій.
Біля буфета, де слуга нарізав шинку та ковбаси, стояв чоловік атлетичної статури з широким блідим лицем та густою темною бородою, весь у чорному оксамиті, із срібним ланцюгом на шиї і час від часу поважно віддавав розпорядження лакеям. А коло поставця, заставленого пляшками — низенькими, пузатими і високими, тонкими, обплетеними дроком чи ні, залежно від того, звідки вони походили,— жваво, незважаючи на старече тремтіння, порався якийсь дивакуватий чоловік з червоним носом гуляки, прикрашеним прищами, з щоками, залитими винним рум'янцем, і маленькими очицями різного кольору, які хитро поблискували під високими, гостро зламаними бровами.