Лише це дає необхідну опору, притягує її, тоді як хибні погляди відштовхують і просто-таки закривають шлях проникненню й приходу зі Світла.
Закон Взаємодії та Закон Споріднености і тут мусять проявитися повною мірою. Празакони відкривають або закривають шлях у своїх урівноважених неухильних впливах.
Ця обставина наводить водночас самочинно доказ того, що той народ, у якому було інкарновано Христа як великого Приносителя Істини, мусив мати найчистіше уявлення про Божественне та Його діяльність, тобто всі інші в той час сущі релігії не були настільки близькі до Істини. Буддизм, наприклад, стояв і стоїть до Істини не настільки близько, а в багатьох випадках іде хибним шляхом. Бо Закони у Творінні обдурити неможливо. По деякому спокійному розмірковуванні мусить кожен, із огляду на це, вийти на правильний шлях і позбутися незабаром своїх вагань. —
Тим часом, однак, і серед юдеїв у релігії знову отримав верховенство інтелект, породивши нечистий кар'єризм, але тут знову-таки допоміг важкий кулак римлян, аби ще залишилася купка з правильною свідомістю, щоби Слово змогло виконатися.
Мої слухачі мусять постаратися глибше і якомога повніше дослідити вплив Закону необхідної Споріднености на кожну діяльність, так само, як і Закону Взаємодії та Закону Тяжіння, розмірковувати у всіх напрямах, намагаючись вникнути у всі їхні тонкощі. Незабаром вони розпізнають усеохопність і підтримку, так само й живе в них. Озброєні цим ключем, вони швидко зорієнтуються в будь-якій події. Вони повинні побачити, що це фактично універсальний ключ, яким зможуть відчинити будь-які ворота. Без допомоги фантастичности і непотрібної містики, але з ясним поглядом пізнання без жодних прогалин. —
Так само, як духовний зародок може проникнути лише в ту частину Всесвіту, яка перебуває у правильному співвідношенні з його ще не сформованою, але все-таки вищою духовною природою, проте ніколи в іще не дозрілу для нього, як і в перезрілу, якою є сьогодні наша частина Всесвіту, в якій можуть жити лише вже багаторазово інкарновані душі; не інакшим є випадок інкарнування Приносителя Істини зі Світла. Його Прихід може відбутися тільки в найбільш дозрілій для цього частині людства. Якнайретельніше мусять при цьому бути дотримані умови всіх Законів, коли йдеться про Посланця з Божественного. Він міг, отже, народитися лише в середовищі таких поглядів, котрі якнайбільше відповідали Істині.
Як зародок духу може проникнути в Речовинність лише тоді, коли сутнісне у своїй діяльності досягне найвищої точки, де без проникнення духовного зародку мусив би статися застій, а потім реґрес, так і перед Приходом Христа тут, у речовинності, було досягнуто точки, в якій духовне у втраті шляху через прабатьківський гріх не могло просуватися далі! Наявна в духовному вільна воля замість того, щоби все суще просувати вперед, перешкоджала бажаному в Творінні розвиткові вгору, до Висот; усі свої здібності через звеличення інтелекту вона однобічно спрямувала тільки на речовинне. Це був момент найвищої небезпеки!
Сутнісне без володіння вільною волею здійснювало розвиток Творіння цілком природно, тобто правильно, згідно з Божественною Волею Творця. Духовне ж зі своєю вільною волею через гріхопадіння зробило себе нездатним на це, внесло лише плутанину та затримку в подальший розвиток речовинного. Хибне застосування наданої йому влади до спрямування Божественної Сили Творця на необхідне підняття в дозрілій речовинності мусило навіть призвести до низходження замість найвищого розвитку. Людський дух через гріхопадіння силоміць стримує будь-який справжній дальший розвиток, бо земні технічні досягнення жодним чином не є справжнім поступом у сенсі бажаних Богом світових подій! У найшвидшій допомозі, втручанні Самого Творця виникла тому потреба!
З кожним наступним століттям нещастя множилися б настільки, що можливість прокласти шлях для Божественної Допомоги з часом було б цілком втрачено, оскільки верховенство інтелекту поступово остаточно відрізало б людей від будь-якого розуміння всього справді духовного, тим більше від Божественного. Для інкарнування зі Світла тоді не залишилося б анітрохи ґрунту!
Тож треба було діяти швидко, бо ще не настав час Сина Людського, який у той час уже перебував у розвитку для свого Завдання.
Із цієї скрути виникла велика Божественна Містерія, щоби Бог приніс Творінню таку Жертву, пославши Частину Божественности на Землю, аби Світло принести заблудлим!
Цей Прихід Христа спочатку не було передбачено!
Лише хибне застосування вільної волі людством у гріхопадінні та його наслідки призвели до потреби Божественного втручання всупереч Своїй початковій Волі! Сутнісне в Речовинності в подальшому розвиткові Творіння своє завдання виконало, вище духовне, одначе, через провину людей цілком провалило! Навіть іще гірше, бо надану йому можливість обрання рішень воно застосувало з точністю до навпаки, і таким чином поставилося до Божественного Воління вороже, спираючись на Його власну Силу, довірену духовному для застосування. Наскільки великою є ця провина, людина може сама уявити.
Народження Христа, отже, не було здійсненням Обітувань та Одкровень, обіцяним людським духам як Божий Дар вічного Посередника! Проте це був Божественний Акт необхідности для всього Творіння, яке опинилося перед загрозою пошкодження з боку заблудлого людського духу.
Це є також підставою для того, що в той час в Ісусі з Назарету інкарнована Божественна Частина знову цілком мусила повернутися до Отця, до Божественного, як сам Христос неодноразово наголошував. Він мусив знову стати з Ним єдиним. Цей факт доводить також, що він не може бути обітованим вічним Посередником між Богом і Творінням, не може бути обітованим для цього Сином Людським!
Він є останнім етапом поступу для Творіння, від початку передбаченим для завершення першої частини речовинности, після чого Творіння в гармонії має здійснювати свій обіг із Сином Людським як вічним Посередником на чолі, який при цьому водночас є і залишиться Верховним Служителем Бога. Христос, Син Божий, був Частиною Божественного, і мусив тому знову цілком увійти в Божественне. Син Людський є виконавчим Служителем Бога, якого послано з Божественного, однак він ніколи не зможе знову цілком увійти до Божества, оскільки прийняв до своєї невід'ємної власности, крім Божественного походження, також чистодуховне. Це утримує його від довічного повернення до Божественного. Таким чином здійснюється цим перше те Одкровення про вічного Посередника між Богом і Його Творінням, до якого також належить людство. —
Таким є перебіг світових подій аж до самого кінця. Одне витікає цілком природно з іншого. Якщо зрозуміти правильно перше гріхопадіння та безпосередньо із ним пов'язаний не визначений наперед Прихід Христа як необхідний акт, то осягнення іншого буде не важким, а всі прогалини заповняться самі собою. Невирішені питання відпадають.
Ворота до Раю для дозрілих людських духів відкрилися тільки завдяки Христовому Посланню. Здатности правильно зрозуміти шлях, що вів туди, доти бракувало. Він мусив, одначе, при зволіканні знову пропасти через помилки людських духів, якби негайно не надійшла допомога. Це Послання призначалось як для земних людей, так і для тих, хто відійшов у інший світ, як і кожне Боже Послання, кожне Слово Світлої Істини!
Люди почули в ньому після строгости Законів також про Любов, яку досі ще не були спроможні були осягнути, яку вони, одначе, відтепер повинні були розвинути в собі. Але завдяки цьому Посланню Любови Закони не було повалено, а лише доповнено. Вони мають залишатися міцною основою, чий вплив і таїв у собі таку Любов. —
Цим Словом Сина Божого намагалися керуватися пізніше, та при цьому виникали помилки через численні хибні припущення, на що я вже вказав на початку моєї доповіді. —
Розгляньмо ще раз християнську історію. З неї можна отримати найкорисніші уроки і таким чином освітити променями відразу всі релігії. Ми знайдемо повсюди ті самі помилки.
Кожен малий і великий Приноситель Істини, без винятку, мав страждати від глузувань і насмішок, переслідувань і нападів любих ближніх, які ще й сьогодні повсякчас вважають себе занадто тямущими та мудрими, щоб через Посланців їхнього Творця приймати роз'яснення Його Волі, особливо якщо ці Посланці фактично ніколи не приходили з вищих навчальних закладів цього людства!
Роз'яснення Божественної Волі – це, по суті, завжди є лише тлумаченням ходу подій у Його Творінні, в якому живуть люди і до якого вони належать. Знати Творіння, однак, означає знати все! Якщо людина його знає, то їй дуже легко використати все, що воно в собі приховує і пропонує. Уміння користуватися ним своєю чергою принесе їй усіляку вигоду. Таким чином вона незабаром розпізнає та здійснить справжню мету буття і, сприяючи розвитку всього, підніматиметься до Світла – на радість самій собі, на благо свого оточення.
Однак люди глузували з кожного Посланця, і отже – із самого Послання. Жодного разу не сталося так, аби він був для них бажаний, навіть якщо чинив їм тільки добро. Завжди він завдавав неприємностей, що, звичайно, легко пояснюється так вороже налаштованим стосовно Бога інтелектом і само по собі є доказом факту їхньої ворожости до Бога. Христос узагальнює подію чітко в розповіді про те, як господар послав слуг до всіх своїх орендарів, щоб отримати від них орендну плату. Замість виконання справедливої вимоги, однак, його слуг лише висміяли, розігнали, після чого, глузуючи, із порожніми руками відіслали назад.
Прикрашаючи, знов-таки, називають це притчею. Зручно вмощуються самі повсякчас обіч цього факту, ніколи не відносячи його до себе! Або мають потребу в поясненні, що це відзнака Бога, якщо Його Посланці мусять страждати, замість того, щоб розглядати це як небажаний для Бога злочин цього людства.
Оскільки інтелект потребує прикриття своєї аж надто очевидної обмежености мішурою та брязкальцями, він намагається майже судомно, неодмінно зі зневагою дивитися на простоту Істини, тому що вона може стати для нього небезпечною.