І Господь полюбив його,
25 і послав пророка Натана, і той назвав його Єдід'я, за словом Господнім.
26 А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.
27 І послав Йоав посланців до Давида, і сказав: "Воював я з Раббою, і захопив місто води.
28 А зараз збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім'ям".
29 І зібрав Давид весь народ, і пішов до Рабби, і воював з нею, та й здобув її.
30 І взяв він корону з голови їхнього царя, вагою в талант золота, та з коштовними каменями, і Давид поклав її на свою голову. І він виніс дуже багато здобичі з того міста.
31 А народ, що був у ньому, він повиводив, і змусив їх обробляти деревину всякими залізними знаряддями, і виробляти цеглу. І так робив він усім Аммоновим містам. І повернувся Давид та весь народ до Єрусалиму.
2 про Самуїла 13
1 Авесалом, син Давидів мав вродливу сестру на ім'я Тамара. І покохав її Амнон, син Давида.
2 І зводив Амнон себе через кохання до сестрои Тамари так, що аж захворів. Вона ж була дівиця, і Амнонові здавалося, що вона недосяжна для ньго.
3 А Амнон мав товариша на ім'я Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата. І Йонадав був чоловік дуже хитрий.
4 І він сказав йому: "Чого це ти, царевичу, такий сумний щоранку? Чи ж не розповіси мені?" І сказав йому Амнон: "Я кохаю Тамару, сестру брата свого Авесалома".
5 І сказав йому Йонадав: "Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого. А коли прийде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: "Хай прийде сестра моя Тамара, і підкріпить мене хлібом, і хай приготує на моїх очах ту їжу, щоб я бачив та їв з руки її"".
6 І ліг Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його. І сказав Амнон до царя: "Хай прийде сестра моя Тамара, і хай спече на моїх очах два млинці, і я попоїм з її руки".
7 І послав Давид до помешкання Тамари, кажучи: "Іди до господи твого брата Амнона, і приготуй йому страви".
8 І прийшла Тамара до свого брата Амнона, а він лежить. І взяла вона тіста, і замісила, і приготувала на очах його, та й спекла млинці.
9 І взяла вона пательню, і поставила перед ним, та він відмовився їсти. І сказав Амнон: "Випровадь від мене всіх людей". І повиходили від нього всі люди.
10 І сказав Амнон: "Принеси їжу до кімнати, і я з'їм з твоєї руки". І взяла Тамара млинці, що приготувала, та й принесла своєму братові Амнонові до кімнати.
11 І вона принесла до нього, щоб їв, а він схопив її, та й сказав до неї: "Ляж зі мною, моя сестро!"...
12 А вона йому відповіла: "Ні, брате мій, не безчесть мене, бо не робиться так в Ізраїлі! Не вчиняй цього гріха.
13 І куди я понесу свою ганьбу? А ти станеш, як один із мерзотників в Ізраїлі. Звернися до царя, і він не відмовить віддати мене тобі"...
14 Та він не бажав слухати її голосу. І був він дужчий від неї, і лежав з нею, і збезчестив її...
15 І по цьому дуже зненавидів її Амнон великою ненавистю, бо ця ненависть, якою він зненавидів її, була більша від кохання до неї. І сказав до неї Амнон: "Уставай, і йди геть"...
16 А вона сказала йому: "По тому як ти збещестив мене, волієш ще й вигнати?" Та він не мав бажання її слухати.
17 І покликав він юнака, слугу свого, та й сказав: "Вижени цю від мене геть, і замкни за нею двері"...
18 А на ній була квітчаста туніка, бо так завжди вбиралися царські дочки, панни. І його слуга випровадив її назовні, і замкнув за нею двері.
19 А Тамара посипала попелом свою голову, а квітчасту туніку, що була на ній, роздерла, і поклала руку свою на голову свою, і все ходила та голосила...
20 І сказав до неї брат її Авесалом: "Чи твій брат Амнон не був з тобою? А зараз, сестро моя, мовчи, брат же твій він! Не бери цього до серця свого"... І осіла Тамара, на самоті, в оселі брата свого Авесалома.
21 А цар Давид почув про це все, і дуже розгнівався!
22 І не розмовляв Авесалом з Амноном ні про добре, ні про лихе, бо Авесалом зненавидів Амнона за те, що той збезчестив сестру його Тамару.
23 І по двох роках мав Авесалом стригти овець у Баал-Хацорі, що при Єфремі, і Авесалом покликав усіх царських синів.
24 І прийшов Авесалом до царя та й сказав: "Ось раб твій має стригти овець, хай піде цар та раби його з твоїм рабом".
25 І сказав цар до Авесалома: "Ні, сину мій, не підемо ж ми всі, щоб не обтяжувати тебе". І хоч той дуже наполягав, він не пішов, але поблагословив його.
26 І сказав Авесалом: "А як ні, хай піде з нами брат мій Амнон!" І сказав йому цар: "Чого від піде з тобою?"
27 Та Авесалом дуже просив його, і він послав з ним Амнона та всіх царських синів.
28 А Авесалом звелів слугам своїм: "Дивіться, як Амнон сп'яніє від вина, то вбийте його! І не бійтеся, бо це я звелів вам? Хай не здригнеться рука ваша!"...
29 І зробили Авесаломові слуги Амнонові, як звелів був Авесалом. А царські сини повставали, і сіли верхи кожен на мула свого, та й повтікали.
30 І як були вони ще в дорозі, Давидові повідомили: "Авесалом убив усіх царських синів, не залишивши жодного"...
31 І цар устав, і роздер одяг свій, і впав на землю, і всі слуги його стояли при ньому з роздертим одягом.
32 І сказав Йонадав, син Шім'ї, Давидового брата: "Хай не думає мій пан, що всіх царських синів убито, бо помер тільки сам Амнон. Авесалом виношував це вбиство від дня, як той збезчестив сестру його Тамару.
33 Хай мій пан цар не кладе на своє серце, що всі царські сини померли, бо помер тільки сам Амнон".
34 А Авесалом утік. Потому вартовий, що стояв на чатах, придивився й побачив, що позаду нього, шляхом на схилі гори, іде численний народ.
35 І сказав Йонадав до царя: "Ось прийшли царські сини. Як казав раб твій, так і сталося".
36 Як тільки він це промовив, прийшли царські сини. І плакали вони разом з царем та слугами його ревним плачем...
37 А Авесалом утік до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського. А Давид був у жалобі за сином своїм усі ті дні.
38 Потім Авесалом пішов до Ґешуру, і пробув там три роки.
39 З часом цар Давид змирився зі смертю Амнона, і перестав гніватися на Авесалома.
2 про Самуїла 14
1 А Йоав, син Церуї, дізнався, що цареве серце прихилилося до Авесалома.
2 І послав Йоав до Текої, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: "Вберися в жалобний одяг і вдавай жалобу, і не намащуйся пахощами, і будеш, як та жінка, що багато днів у жалобі за померлим.
3 І прийдеш до царя, та й скажеш до нього те, що я тобі скажу".
4 І прийшла та жінка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: "Поможи, царю!"
5 І запитав її цар: "Що тобі?" А та відповіла: "Я вдова, а чоловік мій помер.
6 А в невільниці твоєї двоє синів. І посварилися вони обидва в полі, і не було кому примирити їх, і вдарив один іншого, та й убив його.
7 А ось весь рід устав на невільницю твою та й кажуть: "Видай вбивцю свого брата, і ми вб'ємо його за душу його брата, якого він убив, і винищимо також спадкоємців". І погасять вони останню іскру мою, яка залишилася, щоб не лишити моєму чоловікові ані ймення, ані нащадка на поверхні землі"...
8 І сказав цар до тієї жінки: "Іди до свого помешкання, а я накажу про тебе".
9 І сказала та жінка до царя: "На мені, пане мій царю, той гріх, та на оселі мого батька, а цар та трон його невинні".
10 І сказав цар: "Того, хто щось казатиме на тебе, приведеш його до мене, і він не дошкулятиме тобі".
11 А вона сказала: "Хай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не нашкодив ще більше месник за кров та щоб він не вбив мого сина". І він відповів їй: "Як живий Господь, не впаде на землю й волосина сина твого!"
12 І сказала та жінка: "Дозволь невільниці твоїй сказати слово до свого пана царя!" А він сказав: "Кажи!"
13 І сказала вона: "А чому ти таке задумав проти Божого народу? Цар, коли каже таке, сам себе звинувачує, не повертаючи свого вигнанця.
14 Бо ми конче помремо, як та вода, вилита на землю, що її не зібрати. Та Бог не знищить душі, і він задумав не відвернути від себе вигнанця.
15 І оце зараз прийшла я сказати панові моєму цареві це, бо той народ налякав мене. І подумала твоя невільниця: "Звернуся я до царя, можливо виконає цар прохання своєї невільниці.
16 Бо цар вислухає, щоб врятувати свою невільницю з руки того чоловіка, що прагне викреслити мене та мого сина з Божого спадку"".
17 І сказала твоя невільниця: "Хай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як ангел Божий, і розуміє добре та лихе. А Господь, Бог твій, буде з тобою!"
18 А цар сказав до тієї жінки: "Не приховай переді мною нічого, про що я запитаю тебе". І сказала та жінка: "Хай же запитує пан мій цар!"
19 І цар сказав: "Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому?" І відповіла та жінка: "Як жива душа моя, пане мій царю, не можна відхилитися ані праворуч, ані ліворуч від усього, що казав мій пан цар, бо твій раб Йоав він наказав мені це, і він уклав у вуста твоєї невільниці всі ці слова.
20 Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив цю річ. А пан мій мудрий, як мудрий Божий ангел, щоб знати про все, що на землі".
21 І сказав цар до Йоава: "Добре, я виконаю твоє прохання, тож піди й поверни того юнака, Авесалома!"
22 І впав Йоав на обличчя своє на землю, і вклонився, та й поблагословив царя. І сказав Йоав: "Сьогодні раб твій знає, що знайшов ласку в очах твоїх, пане мій царю, бо цар виконав прохання свого раба".
23 І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесалома до Єрусалиму.
24 А цар сказав: "Хай він повернеться до своєї оселі, але обличчя мого не побачить". І повернувся Авесалом до оселі своєї, та царського обличчя не бачив.
25 А такого вродливого, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хвалений, від стопи ноги його й аж до маківки голови його не було в ньому вади.
26 А коли він голив свою голову, а голив він щороку, бо тяжке було волосся на голові його і важило воно на двісті шеклів царської ваги.
27 І народилися Авесаломові троє синів та одна дочка, на ім'я Тамара. Вона була жінка вродлива з вигляду.
28 І сидів Авесалом в Єрусалимі два роки часу, а царського обличчя не бачив.
29 І послав Авесалом до Йоава, щоб той звернувся до царя, та він не побажав прийти до нього. І послав він ще вдруге, але і вдруге не прийшов він.
30 І сказав він до своїх слуг: "Погляньте на Йоавову ділянку поля, засіяну ячменем, що поруч мого, ідіть і підпаліть її".