Хоч куди подивися – картина найбезнадійнішої плутанини та багатьох нещасть!
А над купою руїн, упиваючись своєю пустотою, стоїть гордо призвідник цього дикого безладу… "сучасна людина", як вона має звичку сама себе кохану визначати. "Проґресивна", яка насправді повсякчас реґресувала! Вимагаючи захоплення, вона називає себе ще й "тверезим матеріялістом". —
Болить голова, виникає огида, коли це все переживаєш, коли бачиш, як пропадає разом із цим так багато доброго, такого, що в праведному навколишньому світі прекрасно б розквітло, коли бачиш, як безмірно багато іншого від цього страждає, і щиро виникає молитва: "Поклади Ти цьому край, Господи! Ми не можемо!"
До всього додаються ще й численні розколи, щодалі посилюється ненависть один до одного, попри єдність їхнього добровільного поневолення! Не роботодавці й не наймані робітники несуть провину за це, не капітал і не його нестача, не церкви та держави, не різноманітні нації, а тільки хибна позиція окремої людини, єдино-одна, завела це так далеко!
Навіть так звані шукачі Істини тепер зрідка виходять на правильний шлях. Дев'ять із десяти з-поміж них перетворюються на фарисеїв, які, критикуючи, з пихою дивляться на своїх ближніх, при цьому ще й затято ворогуючи один із одним. Усе хибне! Мусить спершу неминуче здійснитися страхітливий кінець, перш ніж лише деякі зможуть пробудитися з цього сну.
Повернення ще можливе. Для кожного! Однак незабаром настане зрештою "занадто пізно" назавжди, всупереч усім сподіванням дуже багатьох віруючих, які шанують свої помилкові погляди, що вони впродовж більшого чи меншого часу, напевно, мають право на необхідне очищення, залежно від самої людини, що врешті-решт її шлях усе-таки знову мусить привести до Світла, до вічної радости, до щастя буття поблизу Божественного!
Ця думка є приємною втіхою, одначе вона хибна і не відповідає Істині. —
Огляньмо ще раз спокійно, уважно, але в загальних рисах ходу великого становлення Творіння і людей, які належать до нього. Зверніть при цьому особливу увагу на Празакон Споріднености, який я багато разів роз'яснював, з усім, що він таїть у собі в непорушних, необхідних наслідках у розвитку подій:
Речовинність подібна до великого поля, що в гігантському кругообігу рухається на найнижчому краю сукупного Творіння як найважча його частина. Від прасім'я повсякчас розвиваючись у собі в безперервному русі, щодалі більше об'єднуючись, утворюючи видимі нам небесні світила, до яких належить і ця Земля. Тобто, дозріваючи до найвищого розквіту й плодів, які відповідають нашому часу, щоби потім при настанні перезрілости знову, згідно із Законами Творіння, повністю саморозкластися, розпадаючись на прасім'я, котре в дальшій ході знову й знову матиме нагоду для свіжого об'єднання та нового формування. —
Такою є загальна картина, якщо спокійно розглядати її з Висоти.
Речовинне саме по собі є не що інше, як матерія, що слугує для формування, для утворення оболонок і пробуджується до життя, щойно розташоване над нею неречовинно-сутнісне прониже її і, поєднавшись із нею, розпалить.
Зв'язок цього речовинного з неречовинно-сутнісним утворює основу для подальшого розвитку. Із сутнісного утворюються також усі душі тварин.
Над обома основними підрозділами – речовинним і сутнісним, – як найвищий підрозділ Творіння, розташовано ще духовний. У нього особлива властивість, як уже знають мої слухачі. Із цього духовного виходять сімена зародків, котрі хочуть розвинутися до свідомих себе людських духів.
Тільки на полі речовинности таке сім'я духу дозріває до свідомого себе людського духу – подібно до пшеничного зерна в ріллі, що стає дозрілим колосом.
Його проникнення в речовинну ріллю, одначе, лише тоді можливе, коли вона досягне певного рівня розвитку, що відповідатиме властивості духовного, яке стоїть в усьому Творінні найвище.
Це той час, коли Творіння породжує найвисокорозвинутіше тіло тварини, коли подальше піднесення за посередництва душі тварини, яка походить із Сутнісного, вже неможливе.
Малий відбиток, повторення цієї великої світової події, дає, наприклад, пізніше знову й знову повторюване земне народження людської душі, як і взагалі в людині як вінці Творіння, тобто найвищій створеній істоті, відображаються всі світові події. Так само людська душа може проникнути в тіло майбутньої дитини в утробі матері лише тоді, коли це тіло досягне цілком визначеної зрілости. Не раніше. Лише необхідний стан зрілости надає душі вільний шлях для такого проникнення. Цей час припадає на середину вагітности.
Тож у великих світових подіях час найвищого розвитку тіла тварини також збігається з серединою, тобто з половиною кругообігу всієї речовинности! Слухачу, зверни на це особливу увагу.
Оскільки на той час сутнісне душі тварини в розвитку тіла з речовинности досягло найвищої точки, то за цієї обставини спочатку автоматично надається вільний шлях для проникнення духовного, яке стоїть над ним!
Сім'я духу, як найменше серед спорідненого з ним духовного, змогло знову ж таки увійти тільки в наймайстерніший витвір сутнісного, яке стоїть під ним, тобто в найвище розвинуте ним тіло тварини.
При цьому проникненні, завдяки своїй вищій властивості, певна річ, відразу воно бере кермо влади у свої руки і може відтепер обжите тіло, а також усе своє земне оточення вести до ще дальшого розвитку, на що сутнісне було б не спроможне. При цьому, цілком зрозуміло, і духовне розвивається водночас.
Такою є побіжна картина всіх подій у Творінні, точні подробиці якої я ще подам у наступних доповідях, аж до найменших деталей.
Ми належимо до найпершої частини цього кола речовинности, першими стоїмо на передньому краї на вістрі її обігу. До нас нічого подібного ще не було, однак після нас це буде тривати вічно.
Отже, всі події тієї частини, до якої належимо і ми, відбуваються раніше за всі інші частини, тобто вперше. Тому й відіграє Земля цілком особливу велику роль, адже на ній, як на найдозрілішому груборечовинному космічному тілі, мають розігратися всі вирішальні світові події.
Тобто це жодним чином не повторення, те, що ми тепер переживаємо, і те, що перед нами лежить. Такого ще не було в перебігу світових подій! —
Повернімося до першого входження зародків людського духу в цю Речовинність, тобто до середини обігу Речовинности. Тодішні найвище розвинуті тварини, яких сьогодні помилково вважають за первісних людей, вимерли. Лише ушляхетнилися їхні тіла, в які замість сутнісних душ тварин проникли духовні зародки. Духовні зародки дозріли в них у різноманітних переживаннях, піднесли тіла тварин до нині відомих нам людських тіл, повиокремлювалися в раси та народи. – Велике гріхопадіння вже сталося. Воно було першим діянням на основі добровільного рішення після самоусвідомлення духовних зародків, яке полягало в піднесенні інтелекту над духом, що дало змогу вирости здатному викликати наслідки прабатьківському гріхові, який дуже швидко дав пусті плоди верховенства інтелекту, чітко й легко розпізнавані. Прабатьківський гріх – це однобічно розвинутий через однобічну діяльність інтелекту мозок, що як такий повсякчас передається у спадок. Я цей факт уже багато разів згадував* (Доповідь №9 "Прабатьківський гріх"), і з часом ще набагато докладніше про нього розповім. Напевно, ще знайдуться й інші люди, котрі керуються вказаним тут напрямом, і котрі залюбки зможуть допомогти у великій справі роз'яснення.
Невпинно рухався кругообіг своїм шляхом. Але заблудле людство внесло в необхідний поступ перебої та плутанину. Серед цього сум'яття народ юдеїв підпав під відомий тяжкий гніт єгиптян. Скрута й сильне томління за звільненням дали душам змогу дозрівати швидше. Вони духовно випередили завдяки цьому всіх інших, тому що завдяки такому сильному зворушенню, яке звільняло цілі покоління, вони лиш однораз по-справжньому вгледілися в самих себе, а також у душі своїх гнобителів! Після цього вони чітко відчули, що все земне, а також найвигадливіша тямовитість інтелекту більше не зможуть їм допомогти, причому вони з цим розпізнали також порожнечу своїх душ, навчилися бачити духовними очима гостріше, і поступово піднеслося нарешті поняття про справжнє Божество, більш істинне та високе, ніж було в них досі. І молитви, сповнені болю та глибокої щирости, знову піднеслися увись.
Завдяки цьому народ юдеїв зміг стати покликаним, духовно йдучи попереду всіх інших народів, тому що до того мав найчистіше уявлення про поняття Божества. Наскільки це було в той час можливо при тому стані зрілости людської душі.
Я прошу духовну зрілість не змішувати з вивченим знанням, а завжди пам'ятати, що одухотворений рівнозначний душевному!
Тодішніх юдеїв найбільша духовна зрілість дала їм також можливість отримати через Мойсея чітко висловлену Божу Волю у формі Законів, які для подальшого розвитку становили найвищий скарб, найкращу та повносилу опору.
Як світові події цілком природно завжди будуть зосереджуватися тільки в найдозрілішому місці, так у той час вони поступово з'єдналися в цьому духовно щодалі дозрілішому народові юдеїв. —
Але тут знову ж таки не можна плутати світові події із земною світовою історією, яка є далекою від справжніх світових подій, і здебільшого відтворює лише вплив так часто хибно застосовуваної вільної волі людського духу, який завжди вставляє палиці в колеса справжніх подій, і таким чином це часто призводить до тимчасових викривлень і земного безладу.
Народ юдеїв стояв у той час попереду інших у своєму релігійному культі, а з тим у своїх поглядах і найближче до Істини.
Природним наслідком цього було те, що у взаємодії Обітування інкарнування зі Світла мусило прийти тільки цим шляхом, тому що він, як найбільш правильний, міг пройти у найближчій близькості до Істини. Інші шляхи через їхню істотну віддаленість від Істини не могли дати такої можливости, тому що вони загубилися в помилках.
І знову-таки, згідно із Законом, за яким для будь-якої дії обов'язково потрібна спорідненість, аж ніяк немає іншої можливости, крім щоби Приноситель Істини міг прийти зі Світла тільки тим шляхом інкарнування, який до цієї Істини, безумовно, пролягає якнайближче, якнайбільше відповідаючи їй своєю схожістю.