Я любила його до самої смерті, і впродовж двадцяти шести років ми з моїм мужем кохалися в обідню пору, коли крізь щілини віконниць у кімнату заглядало сонячне проміння, а Шевкет та Орхан, поки були дітьми, бешкетували надворі — нас тішили їхні голоси. Про свої інтимні хвилини ми так і говорили: "Змазати рану маззю". Отож мої ревниві сини могли ще довго спати зі мною в одному ліжку, бо я не хотіла, щоб вони заздрили й погано ставилися до завжди засмученого й грубуватого Кари. Будь-яка розумна жінка знає, що набагато краще спати в обіймах дітей, аніж з пригніченим, ображеним на життя чоловіком.
Ми, я та діти, були щасливі, а Кара — ні. Найперша причина тому, яку не приховаєш від людського ока, — це те, що його рана від плеча до шиї так до кінця й не загоїлася. Як говорили люди, мій коханий чоловік залишився "калікою". Це не було каліцтво, яке б ускладнювало йому життя, однак воно зіпсувало його зовнішність. Щоправда, я сама чула, як інші жінки, котрі бачили Кару здалеку, казали, що він привабливий. Проте праве плече мого чоловіка назавжди лишилося нижчим за ліве, а шия — незвично викривленою. Іноді до моїх вух долітали й плітки про те, що такій жінці, як я, добрий тільки той чоловік, на якого можна дивитися звисока, і що каліцтво робить Кару настільки ж нещасливим, наскільки нас — потайки щасливими.
Як і в усіх плітках, у тих, що доходили до мене, теж була частка правди. Однак я не раз переймалася власними нестатками та вбогістю через те, що не могла, як личить красуні з красунь, і як напоумлювала мене Естер, випроставшись у сідлі, проїхати вулицями Стамбула в супроводі рабів, рабинь та хлопчиків-служок. А бувало, так само хотілося бачити поруч із собою чоловіка, дужого, мов лев, який би дивився на світ з високо піднятою головою й вірою у власну перемогу.
Хоч би яка була причина нещастя Кари, та він щодня ходив похмурий. Я ж відчувала, що переважно його сумний настрій анітрохи не пов'язаний з пораненим плечем, тому й вірила: десь у потаємному куточку душі Кари засів джин нудьги, який не дає йому спокою навіть у блаженні миті нашого з ним кохання в ліжку. Аби втихомирити того джина, він то пив вино, то цікавився живописом і розглядав мініатюри, а то заводив дружбу з малярами й разом з ними бігав за вродливими юнаками. В його житті були періоди, коли він одно байдикував у колі художників, каліграфів і поетів, зустрічався з ними, каламбурив, обмінювався натяками, грався метафорами, залицявся та розважався з гарненькими хлопчаками. А бували періоди, коли він забував про все на світі, окрім своєї служби секретарем Дивана та Еґрі Сулеймана-паші. Через чотири роки помер наш падишах, і трон посів султан Мехмед, байдужий до живопису. Тоді захоплення Кари мініатюрою та малярством з неприхованого задоволення перетворилося на таємне заняття за зачиненими дверима. Інколи він розгортав котрусь книгу мого покійного батька й розглядав знамениту ілюстрацію, зроблену в Ґераті, — так, сцену, в якій Ширін закохується в Хосрова, побачивши його зображення. Але дивився він на малюнок не зачудовано, як на щасливу мистецьку гру, що досі існувала за стінами палацу, а з сумом та відчуттям провини, наче знімаючи завісу з якоїсь солодкої таємниці, котра жила в його споминах.
На третьому році правління нового падишаха англійський король надіслав йому в дар дивний годинник, у який був умонтований музичний механізм на міхах. Кілька тижнів на пагорб у саду Хас із видом на Халіч піднімали й уже там складали по частинах, коліщата, картини й скульптури до гігантських дзиґарів, які привезли кораблем з Англії. А того дня на пагорбах Халічу зібралося величезне юрмисько; багато людей припливли човнами, й усі заворожено пороззявляли роти та повитріщали очі, коли запрацював годинник і заграла його страхітлива музика, а картини та скульптури, завбільшки з людину, вражаюче закрутилися одна навколо одної, почали рухатися під звуки музики, наче були творіннями Аллаха, а не його рабів. Годинник бив, як дзвін, і відлік часу чув увесь Стамбул.
Кара й Естер, кожне по черзі, розповіли мені, що падишах і духовенство дуже стурбовані, бо годинник свідчить про могутність ґяурів. Він збурив мешканців Стамбула, чернь та всіляких невігласів. Коли розповзлися такі чутки, наш наступний падишах, султан Ахмет, прокинувсь однієї ночі з волі Аллаха, схопив свою булаву, спустився з гарему до саду Хас і розбив на друзки дзиґарі з їхніми скульптурами. Пліткарі, які знали всі новини, розповідали, що повелитель побачив уві сні благословенний лик великого Пророка, огорнутий сліпучим сяйвом, і Посланець Божий розбудив султана, сказавши, що той відступивсь од настанов Всевишнього, дозволяючи своєму народові захоплюватися картинами, скульптурами й тими негідниками, котрі змагаються з Аллахом, Творцем. Пліткарі додавали, що падишах схопився за булаву ще вві сні. Згодом наш володар велів своєму вірному історикові описати ті події від початку до кінця, обдарував калитками з золота каліграфів і розпорядився видати книгу "Сутність історії". Ілюстрацій до неї він малярам не замовляв.
Отак зав'яла червона троянда живопису й мініатюри, яка ціле століття цвіла в Стамбулі під дощами з перських країв. Суперечки щодо вибору між стилями древніх ґератських майстрів та європейських художників, які колись були причиною колотнечі між малярами й ставили перед ними все нові й нові запитання, скінчилися нічим. Адже мініатюрою більше не займалися: не малювали ані по-східному, ані по-західному. І художникам було байдуже, вони не бунтували: ніби старі діди, які мовчки звикають до своїх болячок, добровільно й покірливо, з сумом у серці змирилися. Ніхто вже не цікавився й не захоплювавсь ані роботами великих майстрів Ґерата й Тебріза, яких досі віддано наслідували, ані творіннями європейських художників, чиї нові стилі нерішуче намагалися переймати в атмосфері загальної ненависті й заздрощів. Мініатюру покинули невідомо кому, ніби замкнені на ніч двері дому. Всі очерствіли й забули про те, що колись на світ дивились інакше.
Прикро, що татову книгу так і не завершили. Зроблені ним сторінки, які Хасан того дня залишив валятися в багні, потрапили до скарбниці, а там спритні бібліотекарі розпорядилися, щоб їх попідшивали з іншими, нікому не потрібними ілюстраціями, виготовленими в малярському цеху. Так ті малюнки й загубилися в різних виданнях. Хасан же втік зі Стамбула і зник назавжди. Однак Шевкет з Орханом на все життя запам'ятали, що вбивцю їхнього дідуся відправив на той світ не Кара, а їхній дядько.
Головним маляром після майстра Османа, який помер за два роки після отемніння, став Лейлек. Келебек, чиїм хистом так захоплювався мій таточко-небіжчик, решту свого життя присвятив розмалюванню килимів, тканин і наметів. Молоді підмайстри малярського цеху теж обрали цей шлях. Ніхто не переймався забутою мініатюрою як великою втратою. Можливо, тому, що ніхто ніколи не бачив зображення власного обличчя.
Я ж упродовж усього життя потайки мріяла побачити два малюнки, але секрету свого нікому не відкривала:
1. Я хотіла, щоб хтось зобразив мене. Проте знала: хоч як би той хтось старався, в нього нічого не вийде. Якщо йому й випаде побачити, яка я вродлива, він, на превеликий жаль, не повірить, що лице жінки може бути чарівним, якщо його зображати не з очима та вустами китайських красунь. Ну а якби мене намалювали, мов китайську красуню в манері древніх майстрів Ґерата, то тільки ті, хто мене знає, збагнули б, що лице китайки — моє. І навіть, якби ті, хто житимуть після нас, здогадалися, що мої очі не були розкосими, однаково не змогли, б собі уявити, яке моє справжнє обличчя. Та яка б я була щаслива, коли б зараз, на схилі літ, утішаючись своїми синами, мала зображення свого лиця замолоду!
2. А ще я мрію про малюнок щастя, яким захоплюється в своєму месневі поет з Рама Сари Назім[215]. Я добре знаю, як створити такий малюнок. Хочу, щоб це було зображення матері та її двох дітей; щоб на тій роботі мати, всміхаючись, тримала в обіймах і кормила грудьми молодшого сина; той би радісно смоктав пипку великих нениних грудей, а вона та його старший братик, що трішки заздрить малому, дивилися б один на одного. Я хотіла б бути тою матір'ю на своєму малюнку, і щоб на ньому в небі зобразили птицю, яка водночас і летіла б, і навіки щасливо застигла в небі, неначе зупинився час, — так творили древні майстри Ґерата — нехай малюнок буде в їхньому стилі! Знаю: завдання — нелегке.
Та мій син Орхан, настільки дурний, що старається все пізнати власним розумом, роками повторяє мені, що ніхто й ніколи не створить цей малюнок щастя, бо ґератські майстри, які зупиняли час, не змогли б зобразити мене такою, яка я є, а європейські художники, котрі тільки те роблять, що малюють прекрасну матір, яка тримає в обіймах сина, час ніколи не зупинять.
Мабуть, його правда. Людина-бо, щиро кажучи, шукає не усмішки на малюнку про щастя, а щастя — в житті. Художники це знають, але відтворити не можуть. Тому щастя життя вони замінюють щастям побаченого й намальованого.
І тому цю оповідь, яку не намалюєш, я розповіла своєму синові Орхану — може, напише. Йому я й, не соромлячись, передала листи Хасана та Кари, які ті посилали мені, а також розмиті зображення коней, котрі знайшли разом з трупом бідолашного Заріфа-ефенді. Мій молодший син — нервовий, безхарактерний і нещасливий, він анітрохи не боїться говорити несправедливо про тих, кого любить. Отож будьте обережні, не вірте Орханові, коли він описує Кару безпораднішим, аніж той був насправді, наше життя — ще тяжчим, Шевкета — лихішим, а мене — вродливішою й безсоромнішою, аніж була. І яку він тільки брехню не вигадає, аби ми вірили, а історія була цікавіша й краща.
1990–1992, 1994–1998 pp.
notes
Примітки
1
Сура — розділ Корану.
2
Аят — вірш Корану.
3
Коран.
4
П'ятдесят шоста сура Корану ("Ті, що падають").
5
Ібн аль-Арабі (1165–1240) — арабський філософ-містик, видатний поет суфійського спрямування. Послідовники Ібн аль-Арабі називали його Великим учителем та Сином Платона. Через свої суфійські погляди й твори (близько 300) Ібн аль-Арабі ввійшов в історію як одна з найбільш суперечливих постатей мусульманського Середньовіччя.
6
Ходжа (тур., пер.) — а) учитель, наставник; б) те ж саме, що й мулла (служитель релігійного культу в ісламі).
7
Ерзурум — місто на північному сході Анатолійського півострова.
8
Кара — чорний (тур.).
9
Махаллє — куток (тур.).
10
Халіч — затока Золотий Ріг.
11
Сефевіди — династія шахів Ірану (1502–1736).