У Світлі Істини. Послання Ґраля

Не замислюючись, дотримуючись лише колишньої звички.

Разом з усіма ознаками зовнішнього блиску своєї пустоти вони зрештою наосліп упадуть у безодню. Вони все ще вважають за дух лише продукт власного мозку. Але як може мертва матерія породити живий дух? У багатьох речах вони пишаються своїм точним мисленням, та в головному цілком безсовісно лишають найбезвідповідальніші прогалини.

Кожен новий крок, кожна спроба виправлення знову й знову мусять нести в собі всю хирлявість діла інтелекту, а отже, зародок невідворотного руйнування.

Усі мої міркування такого роду – зовсім не провіщення, зовсім не безпідставні прогнози, а незмінні наслідки Творчої Волі, яка все живить і Закони якої я вже роз'яснював у багатьох моїх попередніх доповідях. Хто разом зі мною в дусі прямує чітко вказаним у них шляхом, той мусить також побачити і розпізнати необхідний кінець. І всі його ознаки вже тут.

Скаржаться й волають, спостерігаючи з огидою, як сьогодні спотворення матеріялізму проявляються у формах, у які важко повірити. Благають і моляться про звільнення від мук, про виправлення, видужання від безмежного занепаду. Декотрі, хто зміг урятувати хоч якийсь рух свого душевного життя з бурхливого потоку неймовірних подій, хто духовно не задихнувся посеред загального занепаду, який, уводячи в оману, гордо несе на чолі наймення "поступ", почуваються гнаними та відсталими, і такими їх вважають, і з них як таких насміхаються бездушні попутники нового часу.

Вінець із лавра всім тим, хто має мужність не приєднатися до основної маси! Хто гордо лишився позаду на круто нахиленій дорозі!

Сновида той, хто сьогодні через це ще хоче вважати себе нещасним! Розплющіть очі! Хіба ви не бачите, що все, що вас пригнічує, уже є початком стрімкого краху тепер лиш уявного панування матеріялізму? Ціла будівля вже готова до падіння, без сприяння тих, хто під її гнітом страждає і мусить іще страждати. Інтелектуальне людство мусить відтепер пожати те, що воно тисячоліттями породжувало, підживлювало, плекало і звеличувало.

На людський розсуд це довгий час, для Божих же самочинних млинів у Творінні – короткий термін. Хоч куди ви поглянете – всюди наявна неспроможність. Відкочується назад та нагромаджується загрозливо, наче високий важкий вал, щоб незабаром, набігаючи один за одним і падаючи, глибоко поховати під собою своїх прибічників. Це невблаганний Закон Взаємодії, який при такому прояві мусить спрацювати жахливо, тому що тисячоліттями, попри багатющий досвід, ніколи не здійснювалися зміни до вищого, а навпаки – той самий хибний шлях ставав ще більш уторованим.

Зневірені, час настав! Вище голову, яку ви часто мусили опускати від сорому, коли несправедливості та безглуздю вдавалося завдавати вам такого тяжкого страждання. Роздивіться сьогодні спокійно супротивника, який хотів вас так пригнобити!

Колишнє розкішне вбрання аж надто вже зношене. Крізь усі дірки визирає нарешті фігура у своїй істинній формі. Невпевнений, однак не менше хвалькуватий, дивиться звідти виснажений продукт людського мозку – інтелект, який дозволив собі звеличитися до духу… нетямущий зовсім!

Зніміть лишень упевнено з очей пов'язку і роздивіться пильніше. Лише перегляд у цілому досить гарних газет повідомляє незатьмареному поглядові багато про що. Бачимо судомні зусилля все ще триматися всіляких застарілих видимостей. Самовпевненістю і часто дуже незграбними дотепами намагаються прикрити нетямущість, яка проявляється щодалі чіткіше. Недолугими висловлюваннями людина часто хоче оцінювати щось, про що вона, одначе, насправді цілком очевидно взагалі не має жодного уявлення. Навіть люди з цілком добрими задатками рятуються сьогодні безпорадно на нечистих шляхах, аби лише не визнати, що так багато речей проходять поза спроможністю осягнення їхнього особистого інтелекту, єдино на який вони досі хотіли покладатися. Вони не відчувають сміховинности поведінки, не бачать своєї голизни, якій лише таким чином допомагають збільшуватися. Заплутані, засліплені стоятимуть вони незабаром перед Істиною і з сумом оглядатимуть своє невдале життя, при цьому нарешті з соромом усвідомивши, що безглуздя містилося саме там, де вони вважали себе мудрими.

Наскільки далеко це вже зайшло сьогодні? М'язиста людина – оце козир! Хіба серйозний дослідник, який протягом десятилітніх пошуків винайшов сироватку, котра щороку сотням тисяч людей – великих і малих – дарує допомогу та захист від смертельних хвороб, зміг святкувати такий тріумф, як боксер, котрий із чисто земною грубою жорстокістю звалив свого ближнього? Або як літун, котрий із найменшою мужністю, не більше, яку мусить мати кожен воїн на полі бою, завдяки своїй чудовій машині здійснив великий переліт? Це почасти стало офіційною церемонією. Однак чи має від цього хоча б одна людська душа якусь користь? Лише земне, все земне, що означає нице в усьому Діянні Творіння! Цілком у згоді з золотим тільцем інтелектуальної діяльности. Як тріумф цього такого зв'язаного земним глиняного лжекнязя над звуженою людяністю! — —

І ніхто не бачить цього стрімкого сповзання до страшної глибини!

Хто це відчуває, покищо усамітнюється в мовчанні, сором'язливо усвідомлюючи, одначе, що буде висміяний, якщо заговорить. Це вже величезне зрушення, з якого, проте, проростає усвідомлення неспроможности. А з передчуттям цього усвідомлення все лише ще більше збурюється, вже через упертість, марнославство і не востаннє через страх і жах перед прийдешнім. Уже за жодну ціну не хочуть думати про кінець цієї великої помилки! Це схоже на судомне чіпляння за гордовиту будівлю минулих тисячоліть, яка цілком подібна до вежі у Вавилоні і кінець якої буде таким самим!

Донині незломний матеріялізм несе в собі передчуття смерти, яке з кожним місяцем проявляється щодалі чіткіше! —

Однак воно ворушиться в численних людських душах – у всіх місцевостях, на всій Землі! Над сяйвом Істини ще простилається лише тонкий шар старих хибних поглядів, що його змете перший порив вітру очищення, щоб звільнити ядро, світильники якого з'єднаються з багатьма іншими, аби розгорнути сніп променів, що підніметься як вогонь вдячности до Царства світлої радости, до Ніг Творця.

Це буде час довгожданого Тисячолітнього Царства, що лежить перед нами, як велика Зірка надії у променистому Обітуванні!

І таким чином нарешті буде спокутувано великий гріх усього людства проти духу, яке за допомогою інтелекту тримало дух ув'язненим на Землі! Тільки в цьому правильний шлях повернення до природного, шлях Волі Творця, який бажає, щоб діла людей були великими і пронизаними живими відчуттями! Перемога духу, одначе, буде водночас і перемогою найчистішої Любови!

81. Отче, прости їм, бо не знають, що чинять вони!

Однак не лише це. Усі приголомшливі події в земному бутті Сина Божого через однобічність у подальших переказах були подані у фальшивому світлі. Та це помилки, якими хибує не лише християнство, – їх знаходять у кожній релігії.

Коли учні чисто особисте з життя Вчителя і Майстра ставлять понад усе і висувають на чільне місце, то це можна зрозуміти, особливо якщо цього Майстра було грубо та нагло вирвано з їхнього середовища, щоби потім цілком безневинному завдати найтяжчих страждань, водночас найбільших знущаннь і наостанок мученицької смерти.

Таке закарбовується глибоко в душах тих, хто міг пізнати свого Вчителя з найідеальнішого боку в спільному з ним житті, і сприяє тому, що особисте потім виходить на чільне місце всіх спогадів. Тож таке є цілком зрозумілим. Але святою Місією Сина Божого було його Слово, принесення Істини із Сяючих Висот, аби цим указати людству шлях до Світла, який для нього доти був закритий, тому що духовний стан людства в його розвитку раніше не давав йому змоги йти цим шляхом!

Цьому великому Приносителеві Істини при тому завдані людством страждання стоять самі по собі!

Те, що в учнях було, однак, самозрозумілим і природним, у пізнішій релігії переросло в багато великих помилок. По суті Боже Послання відійшло далеко на задній план перед культом особи Приносителя Істини, якого Христос ніколи не прагнув.

З цієї причини в християнстві проявляються упущення, які призводять до небезпеки руйнації, якщо своєчасно помилок не розпізнати і, відкрито визнавши їх, мужньо не виправити.

Не залишається нічого іншого, крім очікувати, що найменший серйозний поступ неодмінно виявить такі прогалини. Однак тоді, безсумнівно, краще не проходити повз них, а енергійно взятися до роботи! Чому б очищенню не виходити від самого керівництва – бадьоро та радісно, з вільним поглядом до Великого Божества! Із вдячністю величезні юрби людей, наче звільнені від гніту, який вони досі, напевно, відчували, однак ніколи не усвідомлювали, підуть за покликом, який поведе їх до світла радісної переконаности! —

Наслідуючи всі звички тих людей, котрі сліпо підкоряються необмеженому пануванню власного інтелекту і таким чином суттєво звужують свою спроможність осягнення, визначили однакову цінність і земного життя Христа, і його Місії. Цікавилися його сімейними обставинами і всіма земними подіями при цьому навіть більше, ніж головною метою його Приходу, яка полягала в тому, щоб дозрілим людським духам надати роз'яснення про всі справжні події у Творінні, в чому єдиному знайдуть вони Божу Волю, вплетену в нього і таким чином достеменно підтверджену для них.

Принесення цієї до того ще невідомої Істини, одне-єдине, зробило Прихід Христа на Землю необхідним. Ніщо інше. Бо без правильного пізнання Божої Волі у Творінні жодна людина не спроможна знайти шлях до сходження у Світле Царство, тим паче ним іти.

Замість того, щоб просто прийняти ці факти як такі, заглибитись у Послання і жити згідно з ним, як повторював і наполегливо вимагав цього Приноситель Істини, засновники християнських релігій та церков узяли за найголовнішу основу культ особи, що змусило їх зі страждань Христа зробити щось зовсім інше, ніж те, чим вони були насправді.

Вони потребували цього заради культу! Через це, зрештою, цілком природно в його подальшому розвитку одна велика помилка додавалася до іншої, що взагалі унеможливило справжнє розпізнання правильного шляху.

Хибна побудова своєю необ'єктивністю призвела до накопичення спотворень усіх подій.