— Хоч і негарна, — швиденько додав, коли Джіні підняла брови.
Вона мимохіть засміялася.
— Ну, якщо вже мама її витримує, то я теж витримаю.
— Ще хтось зі знайомих помер? — запитав Рон Герміону, яка переглядала "Вечірній віщун".
Герміона скривилася від награної твердості його голосу.
— Ні, — сказала вона, згортаючи газету. — Снейпа й досі розшукують, але жодних слідів...
— Певно, що жодних, — Гаррі гнівався щоразу, коли виринала ця тема. — Снейпа не знайдуть, поки не знайдуть Волдеморта, а судячи з того, що за весь цей час його так і не спромоглися знайти...
— Я йду спати, — позіхнула Джіні. — Я вже не спала нормально, відколи... ну... треба нарешті виспатися.
Вона поцілувала Гаррі (Рон демонстративно відвернувся), помахала всім іншим рукою й пішла до дівчачих спалень. Щойно за нею зачинилися двері, як Герміона нахилилася до Гаррі з надзвичайно "Герміониним" виразом обличчя.
— Гаррі, я сьогодні вранці в бібліотеці щось знайшла...
— Р.А.Б.? — запитав Гаррі й випростався.
Він не відчував такого, як колись, збудження, цікавості, палкого прагнення дістатися до самого дна таємниці; він просто знав, що необхідно з'ясувати правду про істинний горокракс, перш ніж він вирушить далі по тій темній і звивистій стежці, що простяглася перед ним, по стежці, на яку вони ступили разом з Дамблдором і яку тепер він повинен був пройти сам. Десь має бути не менше, як чотири горокракси, і кожен треба знайти і знищити, бо лише після того з'явиться хоч якась можливість убити Волдеморта. Гаррі подумки промовляв їхні назви, ніби таким чином міг хоч якось до них наблизитися: "медальйон... чашка... змія... щось від Ґрифіндора чи Рейвенклов... медальйон... чашка... змія... щось від Ґрифіндора чи Рейвенклов..."
Ця мантра пульсувала в свідомості, коли Гаррі лягав спати, і його сни були сповнені чашок, медальйонів та загадкових предметів, до яких він ніяк не міг добутися, хоч Дамблдор і пропонував Гаррі мотузяну драбину, що перетворювалася на змій одразу, як він починав по ній лізти...
На другий день після смерті Дамблдора Гаррі показав Герміоні записку з медальйона, і хоч вона відразу й не розпізнала, щоб ці ініціали належали якомусь маловідомому чаклунові, про якого вона могла десь читати, однак тепер бігала в бібліотеку значно частіше, ніж треба людині, яка не має домашніх завдань.
— Ні, — сказала вона сумно, — Гаррі, я намагалася, але нічого так і не знайшла... є двоє доволі відомих чаклунів з такими ініціалами... Розалінда Антігона Банґз... Руперт "Аксебанґер" Брукстентон... але вони тут не підходять. Судячи з тієї записки, особа, що викрала горокракс, знала Волдеморта, а я не можу знайти навіть мізерних свідчень, що Банґз чи Аксебанґер мали з ним щось спільне... Ні, власне кажучи, йдеться про... Снейпа.
Вона страшенно нервувалася, коли мусила вимовляти це ім'я.
— І що з ним? — гірко спитав Гаррі, знову падаючи в крісло.
— Тільки те, що я мала рацію у цій історії з Напівкровним Принцом, — невпевнено сказала вона.
— Герміоно, а ти можеш не сипати мені сіль на рану? Знаєш, як мені самому зараз погано?
— Ні... ні... Гаррі, я не це мала на увазі! — негайно заперечила вона, озираючись, чи ніхто їх не підслуховує. — Просто я мала рацію, що той підручник колись був пов'язаний з Айліною Принц. Розумієш... вона — Снейпова мати!
— Я бачив, що вона не красуня, — і собі докинув Рон. Герміона пропустила його слова повз вуха.
— Я переглянула всі старі "Віщуни", і там було крихітне повідомлення, що Айліна Принц виходить заміж за Тобіаса Снейпа, а пізніше ще одне повідомлення про те, що вона народила...
— ...вбивцю, — зронив Гаррі.
— Так, — погодилася Герміона. — Отже... я мала рацію. Снейпові подобалося бути "напівпринцом", розумієш? Судячи з повідомлення у "Віщуні", Тобіас Снейп був маґлом.
— Усе сходиться, — замислився Гаррі. — Він випинав чистокровну лінію свого родоводу, щоб мати змогу крутитися біля Луціуса Мелфоя та інших типів... він такий самий, як Волдеморт. Мати — чистокровка, батько — маґл... Соромився свого походження, прагнув, щоб його боялися, вдавався для цього до темних мистецтв, вигадав собі ефектне нове ім'я... Лорд Волдеморт... Напівкровний Принц... і як Дамблдор не розумів?..
Він замовк і задивився у вікно. Ніяк не міг перестати думати про ту непростиму Дамблдорову довіру до Снейпа... а Герміона щойно нагадала, що й він, Гаррі, піймався на подібний гачок... попри явну лиховісність тих нашкрябаних закарлючок-заклять, він відмовлявся думати погано про такого розумного хлопця, що так багато йому допоміг...
Допоміг йому... зараз ця думка пекла мов рана...
— Я досі не збагну, чого він тебе не заклав за те, що ти користувався тим підручником, — здивувався Рон. — Він же ж мусив знати, де ти всього набрався.
— Він знав, — гірко буркнув Гаррі. — Він дізнався тоді, коли я вжив "Сектумсемпру". Йому й виманології не треба було... а може, він збагнув ще раніше, коли Слизоріг почав хвалитися моїми блискучими успіхами у вивченні настійок... тільки навіщо він залишав свій старий підручник у шафі?
— Але ж чому він тебе не заклав?
— Навряд чи він хотів, щоб його ім'я пов'язували з тим підручником, — сказала Герміона. — Навряд чи Дамблдорові це сподобалося б, якби він довідався. Навіть, якби Снейп заперечував, що підручник належить йому, Слизоріг одразу впізнав би його почерк. Так чи так, але книжка лишилася в колишньому Снейповому класі, а Дамблдор знав, що Принц — прізвище його матері, у цьому я не сумніваюся.
— Треба було мені показати ту книжку Дамблдорові, — зітхнув Гаррі. — Він постійно мені показував, яким зловісним був Волдеморт ще в школі, а я мав докази, що Снейп теж був...
— "Зловісний" — це надто сильно сказано, — тихенько промовила Герміона.
— Ти ж сама увесь час казала, що книжка небезпечна!
— Гаррі, я маю на увазі, що ти береш на себе забагато вини. Я думала, що в Принца погане почуття гумору, але не могла й припустити, що він — потенційний убивця...
— Ніхто з нас не міг припустити, що Снейп... самі знаєте, — сказав Рон.
Друзі принишкли, заглибившись у свої думки, але Гаррі знав, що вони, як і він, уявляють собі завтрашній ранок, коли ховатимуть Дамблдора. Гаррі ще ніколи не бував на похороні; коли загинув Сіріус, тіла, щоб поховати, не було. Він не знав, чого сподіватися, й трохи непокоївся тим, що побачить і що відчуватиме. Хотів би знати, чи після похорону він нарешті усвідомить, що Дамблдор таки помер. Хоч бували моменти, коли ця жахлива реальність пригнічувала його й спустошувала, траплялися також і порожні смуги якогось заціпеніння, але попри те, що в цілому замку усі тільки й говорили про загибель Дамблдора, Гаррі однак важко було повірити, що директора й справді немає. Щоправда, він уже не шукав відчайдушно, як це було з Сіріусом, якоїсь лазівки, якоїсь зачіпки, що давала б надію на повернення Дамблдора... він намацав у кишені холодний ланцюжок фальшивого горокракса, що його тепер постійно носив з собою, не як талісман, а як нагадування, чого він був вартий, і скільки ще попереду роботи.
На другий день Гаррі встав ранесенько, щоб зібрати речі; "Гоґвортський експрес" вирушав через годину після похорону. У Великій залі всі були незвично тихі. Учні відповідно повдягалися, і ніхто не мав особливого апетиту. Схоже на трон крісло посередині учительського стола стояло порожнє. Геґрідове місце теж було вільне. Гаррі подумав, що в того, мабуть, зовсім не було настрою приходити на сніданок. Зате в Снейпове крісло безцеремонно всівся Руфус Скрімджер. Гаррі відвернувся від його жовтих очей, коли міністр обводив поглядом залу; він мав неприємне відчуття, що Скрімджер його розглядає. У Скрімджеровім ескорті Гаррі помітив руду чуприну й рогові окуляри Персі Візлі. Рон не подавав знаку, що знає про присутність Персі — хіба що з незвичною злістю різав на шматочки рибу.
За Слизеринським столом нишком про щось перемовлялися Креб і Ґойл. Хоч які вони були грізні здоровила, але тепер здавалися на диво самотніми й розгубленими без Мелфоя, що зазвичай височів між ними й керував їхніми діями. Гаррі не дуже часто згадував Мелфоя. Уся його лють зосередилася на Снейпі, проте він не забув, яким наляканим був Мелфоїв голос на вежі і як він опустив чарівну паличку перед тим, як прибігли смертежери. Гаррі не вірив, що Мелфой міг убити Дамблдора. Він і далі зневажав Мелфоя за його захоплення темними мистецтвами, але до цієї антипатії додалася ще й крихітна краплинка жалю. Де зараз той Мелфой, думав Гаррі, і що його примушує робити Волдеморт, погрожуючи вбити і його самого, і батьків?
Гаррі відірвався від своїх думок, коли Джіні штурхнула його під ребро. Підвелася Макґонеґел — і в залі одразу вщух скорботний гул.
— Уже час, — мовила вона. — Виходьте на подвір'я за вчителями своїх гуртожитків. Ґрифіндорці, за мною.
Усі мовчки встали. Гаррі побачив на чолі слизеринців Слизорога в розкішно розшитій сріблом довгій смарагдовій мантії. Він ще не бачив такою охайною виховательку Гафелпафа професорку Спраут; на її капелюшку не було жодної плямки, а коли вони вийшли у вестибюль, то побачили там мадам Пінс і Філча — її в густій чорній вуалі аж до колін, а його в старомодному чорному костюмі й краватці, що смерділа нафталіном.
Вийшовши надвір, Гаррі побачив, що всі прямують до озера. Тепле сонце пестило йому обличчя, коли він ішов з мовчазною процесією за професоркою Макґонеґел до того місця, де стояли рядочками сотні стільців. Між ними просто по центру був прохід, а спереду стояв мармуровий стіл. Був прекрасний літній день.
Майже половину стільців займала найдивовижніша публіка: обідранці й чепуруни, старі й молоді. Більшості присутніх Гаррі не знав, та були тут і знайомі, зокрема члени Ордену Фенікса: Кінґслі Шеклболт, Дикозор Муді, Тонкс, чиє волосся якимсь дивом знову стало яскраво-рожеве, Ремус Люпин, якого Тонкс, здається, тримала за руку, містер і місіс Візлі, Білл, якого підтримувала Флер, а за спиною в нього стояли в куртках з драконячої шкіри Фред і Джордж. Ще були мадам Максім, яка сама займала відразу два з половиною стільці, шинкар Том з "Дірявого Казана", Поттерова сусідка-сквибка Арабела Фіґ, буйно-волоса бас-гітаристка з чаклунського гурту "Фатальні сестри", водій "Лицарського автобуса" Ерні Пренґ, мадам Малкін з крамнички мантій на алеї Діаґон та ще деякі люди, що їх Гаррі знав лише з вигляду, такі як шинкар з "Кабанячої голови" або відьма, що розвозила візочки з їжею в "Гоґвортському експресі".