Ще трохи — і буде загноєння. Естрагон. Це небезпечно?
Владімір (відпускає ногу). А де твоТ черевики?
Естрагон. Мабуть, викинув.
Владімір. Коли?
Естрагон. Не знаю.
Владімір. Чому?
Естрагон. Не пригадую.
Владімір. Ні, я питаю, чому ти їх викинув? Естрагон. Сильно тисли.
Владімір (піднімає черевики). Так ось же ж вони.
Естрагон дивиться на черевики.
На тому самому місці, де ти їх вчора залишив.
Естрагон підходить до черевиків, вивчає їх.
Естрагон. Це не мої. Владімір. Не твої?
Естрагон. Мої були чорні, а ці — жовті.
Владімір. Ти певен, що в тебе були чорні черевики?
Естрагон. Точніше, трохи сіруваті.
Владімір. А ці хіба жовті? Покажи-но.
Естрагон (піднімає один черевик). Ці якісь зеленкуваті.
Владімір (наближається). Покажи.
Естрагон подає йому черевики.
(Розглядає його, з обуренням відкидає). Та щоб тебе... Естрагон. От бачиш, це все лиш...
Владімір. Я все прекрасно бачу. Бачу, що тут відбувалося. Естрагон. Це все лиш...
Владімір. Все ясно, як божий день. Хтось, видно, був тут, забрав твої черевики, а свої залишив. Естрагон. Навіщо?
Владімір. Свої йому тисли, от він на твої й поласився. Естрагон. Але мої були замалими. Владімір. Для тебе. Але не для нього. Естрагон. Я стомився. (Пауза). Пішли звідси.
Владімір. Не можна.
Естрагон. Чому?
Владімір. Чекаємо на Годо.
Естрагон. Вірно. (Пауза). Що ж робити?
Владімір. Нічого не робити.
Естрагон. Але я більше так не можу.
Владімір. Хочеш редьку?
Естрагон. А більше нічого немає?
Владімір. Є редька і ріпа.
Естрагон. А морква?
Владімір. Немає. Ти вже й так перебрав з цією морквою.
Естрагон. То давай редьку.
Владімір лізе в кишеню, знаходить там лише ріпи, нарешті видобуває редьку, передає її Естрагону, той оглядає овоч, обнюхує.
Вона чорна!
Владімір. На те вона й редька.
Естрагон. Я їм лише червону, хіба ти не знаєш?
Владімір. То що, не будеш?
Естрагон. Я їм лише червону!
Владімір. Віддай тоді цю.
Естрагон повертає редьку.
Естрагон. Піду пошукаю моркву. (Не рухається). Владімір. Хіба тобі не однаково? Естрагон. Ще не зовсім.
Мовчанка.
Владімір. Може, спробуєш?
Естрагон. Я вже все перепробував.
Владімір. Я маю на увазі черевики. Візьми, наміряй.
Естрагон. Чи варто?
Владімір. А там, дивися, й час промине.
Естрагон вагається.
Бери міряй. Яке не є, а все ж діло. Естрагон. Розвага. Владімір. Послабка. Естрагон. Розвага. Владімір. Міряй. Естрагон. А ти мені допоможеш? Владімір. Аякже.
Естрагон. В нас усе непогано виходить, коли ми разом. Ге,
Діді?
Владімір. Так, так. Міряй. Спочатку лівий.
Естрагон. Завжди щось таке вигадуємо, від чого здається, нібито ми існуємо. Правда, Діді?
Владімір (нетерпляче). Так, так. Чаклуни, та й годі. Але давай не відхилятися й зробимо те, що накреслили. (Піднімає черевик). Давай сюди ногу.
Естрагон підходить, піднімає ногу.
Не цю, одоробало!
Естрагон піднімає іншу ногу.
Вище!
Обхопивши одне одного, кружляють по кону. Нарешті Владіміру вдається взути
черевик.
Пройдися.
Естрагон йде.
Ну як?
Естрагон. Годиться.
Владімір (дістає з кишені шнурівку). Треба це вдіти. Естрагон (рішучо). Ні, ні, тільки без шнурівки! Владімір. Пошкодуєш. Взувай другий.
Повторюється та сама процедура.
Ну як?
Естрагон. І цей підходить. Владімір. Не тиснуть?
Естрагон (робить кілька кроків). Поки що ні. Владімір. Носи на здоров'я. Естрагон. Вони завеликі.
Владімір. Колись, може, й на шкарпетки розживешся.
Естрагон. Добре.
Владімір. То береш Тх?
Естрагон. Та годі тобі про ці черевики.
Владімір. Так, але...
Естрагон. Годі! (Мовчанка). Набридло стояти, де б його сісти... (Дивиться, де б йому сісти, йде й сідає на тому місці, що й в першій дії).
Владімір. І вчора ввечері ти там сидів.
Мовчанка.
Естрагон. Поспати б зараз... Владімір. І вчора ввечері ти спав.
Естрагон. Спробую. (Зіщулюється, обхоплює руками коліна, голова між ногами).
Владімір. Почекай-но. (Наближається до Естрагона, починає голосно співати колискову).
Ой-лю, О-го-го...
Естрагон (підводить голову, роздратовано). Не горлай. Владімір (тихіше).
Ой-лю,
О-го-гой-лю,
Ой-лю, ой-лю,
О-го-гой-лю.
Естрагон засинає. Владімір підходить до нього навшпиньки, скидає піджак, кладе Естрагонові на плечі, сам ходить вздовж кону, гріється, розмахуючи руками. Естрагон зненацька скидається, підхоплюється, дико озирається навкруги. Владімір
підбігає до нього, обнімає.
Владімір. Ну... ну... заспокойся... я поруч... нічого не бійся. Естрагон. А-а!
Владімір. Ну... ну... все минулося. Естрагон. Я падав. Владімір. Минулося. Годі про це. Естрагон. Я зірвався з...
Владімір. Не треба нічого казати. Пройдемося, легше буде. (Бере Естрагона під руку, веде його вздовж кону, доки Естрагон не відмовляється йти далі).
Естрагон. Годі. Я вже стомився.
Владімір. Тобі, я бачу, краще скніти без діла.
Естрагон. Еге ж.
Владімір. Як знаєш. (Відпускає Естрагона, знімає з нього свій піджак, одягає на себе). Естрагон. Ходімо. Владімір. Не можна. Естрагон. Чому це? Владімір. Чекаємо на Годо. Естрагон. Вірно.
Владімір знову крокує вздовж кону.
Ти й секунду не можеш спокійно постояти. Владімір. Мені холодно. Естрагон. Ми зарано прийшли. Владімір. Як завжди, перш ніж сонце сяде. Естрагон. А воно ж хіба сіло? Висить оно. Владімір. Візьме, як вчора, й сяде зненацька. Естрагон. І стане поночі. Владімір. І ми зможемо піти.
Естрагон. А тоді новий день буде. (Пауза). Що ж робити, що робити?
Владімір (зупиняється, різко). Годі скиглити! Всі ці твої плачі вже у мене в печінках. Естрагон. Я пішов.
Владімір (помічає капелюх Лакі). Ти ба! Естрагон. Прощай.
Владімір. Капелюх Лакі! (Підходить до нього). Годину вже тут кручуся, а щойно помітив! (Задоволено). Дуже добре!
Естрагон. І більше ти мене не побачиш.
Владімір. Я знав, знав, що це саме тут. Тепер можна не хвилюватися. (Піднімає капелюх, оглядає його, розпрямляє). Пристойний капелюх колись був. (Надягає його замість свого, а той передає Естрагонові). На.
Естрагон. Що таке?
Владімір. Потримай.
Естрагон бере капелюх Владіміра. Владімір обома руками натягає на голову капелюх Лакі. Естрагон одягає капелюх Владіміра, а свій передає йому. Владімір бере капелюх Естрагона. Естрагон міряє капелюх Владіміра. Владімір одягає Естрагонів капелюх замість капелюха Лакі, котрий він передає Естрагонові. Естрагон бере капелюх Лакі. Владімір обома руками натягає на голову капелюх Лакі. Естрагон надягає капелюх Лакі, замість Владімірового, котрий він передає хазяїнові. Владімір бере свій капелюх. Естрагон обома руками натягає капелюх Лакі. Владімір одягає свій капелюх, а Естрагонів передає хазяїнові. Естрагон бере свій капелюх. Владімір обом^ руками натягає свій капелюх. Естрагон одягає свій капелюх замість капелюха Лакі, котрий він передає Владімірові. Владімір бере капелюх Лакі. Естрагон обома руками нятягає свій капелюх. Владімір скидає свій капелюх, одягає капелюх Лакі, а свій передає Естрагонові. Естрагон бере капелюх Владіміра. Владімір обома руками натягує капелюх Лакі. Естрагон передає Владіміру його капелюх. Той бере його і передає назад Естрагонові, який бере капелюх і повертає його Владіміру. Владімір бере капелюх і кидає геть. Все це робиться дуже швидко.
Владімір. Пасує мені? Естрагон. Не знаю.
Владімір. А як яв ньому тобі? (Крутить головою, розвертається, мов манекен). Естрагон. Жахливо.
Владімір. Але ж не гірше, ніж завжди? Естрагон. Так само.
Владімір. Значить, беру. Мій трохи тисне. (Пауза). Як би сказати... (Пауза). Голова від нього свербить. Естрагон. Я пішов. Владімір. А може, пограємо? Естрагон. В що?
Владімір. У Поццо й Лакі, приміром. Естрагон. Що це за гра така?
Владімір. Я буду за Лакі, а ти —за Поццо. (Передражнює Лакі, згинається, немов тягне важкі валізи).
Естрагон спантеличено дивиться на нього, нічого не розуміє.
Давай.
Естрагон. А що робити? В л а д і м і р. Гримай на мене! Естрагон. Негідник! Владімір. Сильніше! Естрагон. Тварюка! Зараза!
Владімір робить кілька непевних кроків, хитається під вагою свого вантажу.
Владімір. Накажи, щоб я думав.
Естрагон. Як це?
Владімір. Кажи: думай, свиня!
Естрагон. Думай, свиня!
Мовчанка.
В л а д і м і р. Не можу! Естрагон. Ну годі! Владімір. Накажи мені танцювати. Естрагон. Я пішов.
Владімір. Танцюй, гидото! (Крутиться на місці).
Естрагон стрімко виходить.
Гого!
Мовчанка. Владімір сновигає по кону. Рішучою ходою повертається Естрагон. Швидко йде, мало не біжить до Владіміра, зупиняється за кілька кроків від нього.
А от і ти, нарешті!
Естрагон. Прокляття на мою голову! Владімір. Де ти був?
Естрагон. Я йшов схилом, до самого низу. Владімір. Гадаю, що ми на плато. Тут усе й відбудеться.
* Естрагон. Вони йдуть!
* Владімір. Хто?
* Естрагон. Не знаю.
* Владімір. Скільки Тх?
* Естрагон. Не знаю.
* Владімір (з піднесенням). Це Годо! Нарешті! Гого! Це Годо! Спасіння. Ходімо його зустрінемо! (Тягне Естрагона до лаштунків).
Естрагон опирається, виривається, йде в протилежний бік. Зникає за правою кулісою.
Гого! Вернися! (Біжить у лівий бік, вдивляється в обрій).
З протилежного боку виходить Естрагон, поспішає до Владіміра, той обертається.
А от і ти знову!
* Естрагон. Прокляття!
* Владімір. Де ти був? Естрагон. І там вони! Владімір. Ми оточені!
Естрагон біжить у глиб кону, заточується, падає.
Дебіл! Там нема виходу. (Піднімає Естрагона, тягне його у бік рампи. Жест у бік залу). Туди! Там нікого немає. Біжи в той бік. Швидко. (Підштовхує Естрагона, той сахається, задкує). Не хочеш? Що ж, я тебе розумію. Хвилинку. (Міркує). Єдине, що тобі лишається, це негайно зникнути.
Естрагон. Де?
Владімір. За деревом.
Естрагон вагається.
Швидко! За дерево!
Естрагон біжить, стає за деревом, за яким аж ніяк не сховаєшся.
Ні, дерево нам не допоможе. (До Естрагона). Що це з тобою?
Естрагон (спокійніше). Я наче з глузду з'їхав. (Соромливо опускає голову). Пробач. (Скрушно хитає головою). З цим покінче-но. От побачиш. Кажи мені, що робити.
Владімір. Нема чого робити.
Естрагон. Тоді так. Іди туди і постій там. (Веде Владіміра до лівої куліси, ставить його на місце, звідки видно всю дорогу, спиною до глядачів). Отуто. Не рухайся і пильнуй.
Владімір підносить долоню до лоба, дивиться на обрій. Естрагон йде у протилежний бік, приймає таку саму поставу, дивиться. Потім обидва повертають голови,
дивляться один на одного.
Спина до спини, як у добрі часи!
Вони ще деякий час не зводять очей один з одного, відтак обертаються і дивляться в протилежні боки.