Якби ці кінці обвести циркулем, то вийшла б окружність у п'ятсот миль кінці надають острову вигляд молодика. Роги його розділяє затока завширшки приблизно в одинадцять миль. Розливаючись на великому просторі, оточена звідусіль землею, затока захищена від вітрів і справляє враження скоріше спокійного озера, ніж бурхливого моря. Цей вигин робить середину острова гаванню. Звідти з великою користю для острів'ян відпливають у різні напрями кораблі. Вхід у затоку дуже небезпеч-пий через мілини, а також через підводні скелі. Майже на середині цього входу височить один стрімчак, видний здалеку, через що він не може принести шкоди. На ньому утоиійці побудували башту, в якій розміщена варта; всі інші скелі, сховані під водою, становлять загрозу для кораблів. Проходи між ними відомі тільки жителям острова, тим-то не буває випадку, щоб якийсь чужоземець міг увійти в затоку без нровідника-утопійця. Зрештою, і для самих утопійців вхід у затоку не був би безпечний, якби не вказували їм дорогу якісь знаки з берега. Якщо ці остерігаючі набережні знаки перенести в інше місце, то можна б занапастити навіть найчисленніший ворожий флот. На протилежному боці острова гаваней чимало, але скрізь доступ на землю настільки укріплений самою природою чи людською рукою, що невеликий загін захисників може із суші відбити напад навіть великого війська.
А втім, як розповідають і як показує природа .місцевості, ця країна колись давно не була оточена морем. Та коли сюди прибув і здобув перемогу Утоп (від його імені названо острів, раніше відомий під назвою Абракса 2, він довів грубий і дикунський народ до такого рівня культури й освіченості, який тепер вищий, ніж у переважної більшості смертних. Утоп наказав прорити п'ятнадцять миль з того боку, де ця країна сполучалася з материком, і провів море навколо суші. Так виник острів. Не бажаючи, щоб цю роботу тубільці вважали ганебною, він втягнув до неї не лише місцеве населення, а й залучив усіх своїх воїнів. Оскільки на роботах було використано багато людей, вони були завершені неймовірно швидко. Успіх прямо-таки здивував і налякав сусідів, які попервах сміялися з нібито безглуздого задуму.
На острові є п'ятдесят чотири міста 3, всі вони великі й прекрасні. Мова їхніх жителів, звичаї, установи і закони цілком однакові. Розпланування міст також однакове; схожий і їхній зовнішній вигляд, наскільки це дозволяє місцевість. Найменша відстань між містами становить двадцять чотири милі, причому жодне місто не віддалене одне від одного настільки, щоб з нього не можна було дійти пішки до іншого за один день.
З кожного міста щорічно троє літніх досвідчених громадян вирушають в Амаурот4 для обговорення загальних справ острова. Це місто вважається першим і головним; розташоване в центрі країни, воно, з уваги на своє положення, дуже зручне для посланців усіх областей острова.
Земля для міст відведена так вдало, що кожне з них має з усіх боків не менше двадцяти миль, а з одного боку навіть і набагато більше, саме з того, звідки найдалі до пайближчого міста. Жодне місто не прагне поширювати межі своїх володінь, бо городяни вважають себе не стільки власниками цих землеволодінь, скільки хліборобами на своїх полях. По селах всюди видно добротні будинки, забезпечені сільськогосподарськими знаряддями праці. Тут живуть громадяни, що переселяються сюди з міст навперемінно. Кожна селянська сім'я налічує не менше сорока чоловіків і жінок 5, крім того, ще двох прикріплених рабів. На чолі всіх стоять батько й мати сім'ї, люди шановні й літні..Тридцять сімей очолює філарх6. З кожної сім'ї щороку вертаються до міста двадцять чоловік. Це ті, що пропрацювали на селі два роки. На їхнє місце вибирають стільки ж нових, щоб їх учили ті, що на селі прожили рік і тому мають певний досвід у землеробстві. Наступного року вони повинні ВЧИТИ інших, щоб не ВИНИКЛИ труднощі а постачанням хліба, якщо всі, як один, будуть новаками, не обізнаними з сільським господарством. Хоч цей звичай встановлений з метою щорічно оновлювати склад хліборобів, щоб нікому не доводилось проти своєї волі надто довго виконувати тяжку роботу, однак є багато таких громадян, які від природи люблять сільське господарство і залюбки продовжують своє перебування на селі.
Хлібороби обробляють землю, годують худобу, заготовляють дрова і везуть паливо до міст, як їм зручно — морем або суходолом. Курей розводять незліченну кількість, з дивовижною майстерністю. Вони не підкладають квочкам лиця, а, зогріваючи рівномірним теплом велику кількість яєць, оживляють їх і таким способом виводять курчат 7. Тільки-но курчата вилупляться із шкаралупи, як починають бігати 8а людьми, немов за своїми матерями, і розпізнають їх. Коней утопійці тримають дуже мало, й то лише баских, щоб навчити молодь їздити верхи. Весь тягар обробітку ріллі й перевозок несуть на собі воли. Вони, кажуть утопійці, не такі швидкі, як коні, зате переважають їх витривалістю і не так схильні до захворювань, до того ж, годувати волів легше й дешевше; а коли вже стануть вони непридатними до роботи, то йдуть на м'ясо.
Зерно утопійці використовують виключно для виготовлення хліба. Вино п'ють або виноградне, або яблучне, або грушеве, або просто чисту воду; варять також мед чи локричний корінь, якого там вдосталь. Хоч вони перевірили (а дані ці дуже точні), скільки хліба споживає населення міста й прилегла до нього округа, проте засівають зерна й розводять худоби значно більше, ніж їм потрібно, а це для того, щоб лишки віддати сусідам. Все необхідне для веденпя господарства й чого немає на селі, зокрема предмети домашнього вжитку, вони випрошують у місті й одержують негайно, не даючи нічого натомість. До міста утопійці вибираються раз у місяць, щоб узяти участь у святах. Коли настає пора жнив, сільські філархи повідомляють керівників міста, яку кількість громадян треба їм прислати. Оскільки тисячі женців з'являються у призначений час, вони за один погожий день збирають увесь хліб з полів.
Про місто, особливо про Амаурот
Хто пізнає одне місто утопійців, той пізнає всі, до такої міри вони схожі між собою, наскільки це дозволяє природне положення. Тим-то я опишу яке-небудь одне з них, б* немає значення котре. Яке ж тут вибрати, як не Ама-
урот? Немає достойнішого від нього; всі інші віддали йому першість, бо там засідає сенат; та й воно мені більш знайоме від іпших: адже в ньому я прожив п'ять років підряд.
Так ось, Амаурот8 стоїть на пологому схилі горн, за формою він майже квадратний. Починаючись дещо нижче вершини гори, він тягнеться завширшки на дві милі до річки Анідр 9, уздовж берега довжина міста трохи більша. Витікає Анідр з невеличкого джерела на вісімдесят миль вище Амаурота, далі він збільшується від прпток, у тому числі завдякп двом досить великим, а перед самим містом розширюється до половини милі, згодом ще збільшується і, пропливши шістдесят миль, впадає в море. По всьому відрізку між містом і морем, а також на кілька миль вище міста на швидкоплинній річці постійно через кожних шість годин чергуються приплив і відплив. Під час припливу морські хвилі заливають русло Анідру на тридцять миль завдовжки, відтісняючи води річки назад. При цьому море псує воду Анідру на великій відстані, надаючи їй солоного присмаку. Поступово, в міру відпливу, річка знову стає прісною і через місто тече незмішаною, відтісняючи чпстою, незіпсутою водою відступаючі морські хвилі майже до самого гирла.
З протилежним берегом річки місто з'єднане мостом не на дерев'яних стовпах і палях, а на кам'яних арках чудової роботи. Побудовано цей міст у місці, найбільш віддаленому від моря, щоб кораблі могли безперешкодно проходити мимо основної частини міста. Є там, крім того, ще інша річка, щоправда, невелика, але дуже тиха й приємна. Беручи свій початок з тої самої гори, на якій стоїть місто, вона тече схилами через його середину і з'єднується з Анідром. Джерело цієї річки, яка витікає недалеко за містом, а також її верхню течію обведено мурами і включено в межі міста, щоб на випадок якогось нападу вороги не могли ні перекрити воду, ні відвести в інший бік, ні отруїти. Звідти цегляними трубами вода розходиться в різні напрямки до нижчих частин міста. Там, де зробити це не дозволяє місцевість, городяни збирають у місткі цистерни дощову воду, яка дає таку саму користь.
Місто оточує високий і грубезний мур з багатьма баштами та бастіонами. За мурами з трьох боків тягнеться сухий, але глибокий та широкий рів і непрохідний живопліт. З четвертого боку рів замінює річка. Вулиці розплановані так, щоб мали зручний проїзд і були захищені від літрів. Будинки винятково чисті. Довгий ряд будипків тягнеться безперервно вздовж усього кварталу, фасади їхні повернуті до фасадів будинків протилежного боку. Ці ряди розділяє вулиця завширшки в 20 футів і0. За будинками простягається вздовж усієї вулиці розлогий сад, звідусіль загороджений зовнішнім боком сусіднього кварталу.
Кожний дім має двері з виходом на вулицю, а ззаду — хвіртку в сад. Двері двійчаті, легко відкриваються під натиском руки н потім самі зачиняються; будь-хто може вільно заходити — адже утопійці не мають приватної власності. Будинки вони міняють раз у десять років за жеребом. Утопійці дуже цінують сади, вирощують у них виноград, садовину, трави, квіти. Все в садах доглянуто так старанно і любовно, що ніде я не бачив більшої врожайності, більшої краси. Запопадливість утопійців у цьому відношенні підсилюється не тільки насолодою від роботи в саду, а іі взаємним змаганням окремих вулиць щодо догляду свого саду. Справді-бо, важко знайти в цілому місті якесь корисніше або приємніше заняття. Мабуть, засновник Амаурота нічому не приділив стільки уваги, як са-дсм. Кажуть, що весь план міста спочатку накреслив сам Утоп. Але подальшу турботу про його оздоблення і розбудову він залишив нащадкам, бо розумів, що життя однієї людини для цього недосить. Отож у літописах утопійціи, які ведуться і зберігаються дбайливо й сумлінно, охоплюючи історію тисяча сімсот шістдесяти років від завоювання острова, написано, що на самому початку будинки були низькі, схожі на хати й курені, побудовані нашвидкуруч з будь-якого дерева.