Трот спробувала човгнути ними, потім почала крутити, але й це не допомагало: вона не могла ні на волосок зрушити з місця.
— Чудеса та й годі! — вигукнула дівчинка. — Що ж з нами сталось, капітане?
— Оце я й хочу второпати, — відповів моряк. Зніми черевички, Трот. Мабуть, це шкіряні підошви так прилипають до землі.
Дівчинка нахилилась і розшнурувала черевички.
але одразу ж упевнилась, що не може їх скинути. Кришталевий Кіт, що походжав довкола, ніби нічого й не сталось, раптом сказав:
— Ваша нога пустила коріння, капітане. Я бачу, як воно розростається під землею на всі боки. Те ж саме й у Трот. Ось чому ви не можете зрушити з місця.. Це коріння так міцно вас тримає.
Капітан Білл був досить товстий і через те не міг як слід роздивитись на власну ногу. Але він присів навпочіпки, пильно оглянув ступні Трот і переконався, що Кришталевий Кіт сказав правду.
— Кепські наші справи, — промовив моряк голосом, який свідчив, що йому важко в цім зізнатись. — На цьому гарненькому острівці, Трот, ми потрапили в полон, і я не можу збагнути, як ми виплутаємося з такої халепи, щоб добратися додому.
— Тепер я догадуюсь, чому з нас сміявся Каліда, — промовила в тон йому дівчинка, — і чому він сказав, що жоден з його співбратів нізащо не піде на цей острів. Жахливе створіння знало, що ми тут піймаємось, і не попередило нас.
Тимчасом Каліда, хоча й був міцно прибитий до землі кілком капітана Білла, пильно дивився на острів. Погрозливий вираз, що пробігав по його морді, коли він чинив опір і насміхався з капітана Білла та Трот, змінився тепер подивом і цікавістю. Коли ж звір побачив, що мандрівники досягли острова і зупинились біля Чарівної Квітки, з його грудей вирвалось задоволене зітхання, — довге глибоке зітхання, від якого широко роздулись його груди. І враз після зітхання Каліда раптом відчув, що кілок, який тримав його, трохи поворухнувся і ніби подався з землі.
— Ага! — пробурмотів Каліда. — Коли й далі так зітхати, то я скоро звільнюсь і втечу.
І він почав дихати глибоко-глибоко, на повну силу роздимаючи груди. З кожним зітханням йому щастило потроху висмикувати ключку із землі. І от, нарешті, впершись міцно всіма чотирма лапами в землю і востаннє глибоко зітхнувши, Каліда звільнився і став на піщаному грунті. Але кілок ще наскрізь прошивав його тіло. Тоді Каліда знайшов міцну скелю на березі річки і, приставивши до каменя гострий кінець жердини, витиснув ЇЇ з живота. Потім, заплутавши ключку в густому колючому чагарнику, він смикнувся щосили і зовсім витягнув жердину з тіла.
— Бачите! — вигукнув Каліда. — Тепер, коли не рахувати двох дірок у мені, я такий же, яким був завжди. Але мушу визнати, щд, заполонивши мене, той старий чолов'яга на дерев'янці врятував і себе, і дівчинку.
Проте Каліда, ці найпотворніші істоти в усій Країні Оз, були все ж таки чарівними жителями чарівної країни. І тому в їхніх вдачах добре часто брало верх над лихим. Цей Каліда не був дуже мстивий, і хоч його вороги потрапили в безвихідь і їх тепер можна було покарати, він уже не відчував до них люті.
— Наш великий король усіх Каліда, — сказав звір, — володіє чарівною силою. Мабуть, він знає, як заповнити ці дві дірки в моєму тілі.
І звертаючи на Трот та капітана Білла уваги не більше, ніж ті на нього, Каліда метнувся у ліс, і потрюхав глухою стежкою, що вела в таємне лігво всіх Каліда.
Поки Каліда визволявся, капітан Білл витяг з кишені люльку, набив її тютюном і запалив. Потім, пускаючи кільцями дим, почав думати, що робити далі.
— Кришталевий Кіт, здається, почуває себе добре, — міркував він уголос, — і моя дерев'янка теж не пустила коріння і не приросла. Отже земля тут хапає тільки живе тіло.
— Це такі чари, капітане!
— Знаю, Трот, і саме це мене найдужче непокоїть. Ми живемо в чарівній країні, але жоден з нас не знає чародійства, і тому ми безсилі зарадити собі.
— А чи не зможуть нам допомогти Мудрець Країни Оз або Добра Клінда? — запитала дівчинка.
— Ах, тепер і ми починаємо братися за розум, — відповів моряк. — Тільки Де раніше були наші голови? На щастя, Кришталевий Кіт вільний. Він міг би повернутися у Смарагдове Місто й розповісти Мудрецю Країни Оз про наш полон, а потім попросити, щоб той прийшов і визволив нас.
— Ти підеш? — лагідно й ніжно звернулася Трот до кота.
— Я не розсильний, щоб мене ганяли туди й сюди, — відповіло дивовижне створіння невдоволеним голосом.
— Але ж тобі все одно треба йти додому, — сказав капітан Білл. — Наскільки я розумію, ти зовсім не збираєшся залишатися тут назавжди. А коли прийдеш додому, тобі не важко буде розповісти Мудрецю про те, що сталося з нами.
— Це правда, — сказав кіт, не підводячись з місця й ліниво вмиваючи морду кришталевою лапою. — Мені нічого не коштуватиме розповісти все Мудрецю, коли я повернусь додому.
— Ти підеш зараз? — попросила Трот. — Нам хочеться швидше вирватися звідси, і кожен у Країні Оз дізнається про тебе, й усі називатимуть тебе героєм і говоритимуть про тебе найкраще, бо ти допоміг визволити своїх друзів з біди.
Це був найкращий спосіб умовити пихатого і марнославного кота.
— Я зараз же рушаю додому, — пообіцяло кришталеве створіння, — і попрошу Мудреця прийти вам на поміч.
Сказавши це, кіт ступив до річки і зник під водою. Неспроможний упоратися з плотом сам, він пішов по дну річки, як робив і раніше, коли навідував чарівний острівець. Незабаром дівчинка і капітан Білл помітили, як Кришталевий Кіт з'явився на протилежному березі і неквапливо потюпав у ліс, де скоро загубився серед дерев.
Трот глибоко зітхнула.
— Капітане, — сказала вона, — нам доведеться скрутно. Тут нічого їсти, і ми навіть не можемо прилягти поспати. Якщо Кришталевий Кіт не поспішить, а Мудрець забариться, я не знаю, що з нами буде.
Розділ одинадцятий
Звірі з Лісу Гугу
Наступного ранку, ледь зазоріло, в Лісі Гугу почали збиратися всі дикі звірі. Це було небачене збіговисько. Сіра мавпа Рангу познімала навіть вартових свого племені з узлісся, і кожна тварина, мала й велика, прийшла на широку галявину, призначену для зборів з приводу найважливіших справ.
У центрі галявини височів гранітний бескет з гладенькою пологою поверхнею, на якому велично напівлежав король лісу — леопард Гугу. На землі під бескетом сиділи королівські радники — ведмідь Бру, єдинорог Лу і сіра мавпа Рангу, а перед ними стояли два дивовижних звіра, які називали себе Ле-Мав-Орами, хоч насправді були перевтіленими гномом Злючкою-Закарлючкою та мрійником Кікі Ару.
Далі, наскільки сягало око, рябіли нескінченні ряди інших звірів. Найближче до королівського бескету-трону розмістилися дрібненькі звірята, за ними йшли вовки, лисиці, рисі, гієни тощо; позад цих юрмилися мавп'ячі племена, серед яких важко було навести порядок, бо вони дражнили інших звірів і виробляли казна-що. За мавпами порозсідалися пуми, ягуари, тигри, леви та інші хижаки; далі стояли ведмеді всіх розмірів і кольорів, а за ними — бізони, дикі осли, зебри, єдинороги; ще далі — носороги та гіпопотами, а в самому кінці галяви, біля дерев, що її закривали, бовванів ряд товстошкірих слонів, мовчазних і непорушних, мов статуї, але з блискучими розумними очима.
Було тут багато й інших звірів, так багато, що їх неможливо перелічити, а серед них чимало зовсім не схожих на тих, яких ми бачимо в звіринцях та зоопарках своєї країни. Деякі з цих звірів прийшли з гір на заході лісу, деякі з степів на сході, деякі з річки; але всі присутні визнавали владу Гугу, що протягом багатьох років мудро правив ними і примушував слухатись лісових законів.
Коли всі звірі зайняли належні їм місця на галявині й сонце кинуло на верхівки дерев свої перші промені, король Гугу підвівся на гранітному троні. Велетенський зріст леопарда подіяв на збори, як чари, — всі миттю принишкли.
— Брати! — почав леопард громоподібним голосом. — До нас завітав дивовижний чужинець, який є великим чародієм і спроможний міняти на свій розсуд подобу людей і звірів. Цей чужинець прибув разом з своїм товаришем з неба, щоб попередити нас про небезпеку, яка загрожує нам всім, і запропонувати спосіб, як її можна уникнути. Чужинець каже, що він нам друг, і він довів мені та моїм радникам свою чародійну силу. Чи згодні звірі вислухати чужинця й ту новину, яку він приніс нам із неба?
— Нехай говорить! — пролунав одностайний рев цих величезних зборів.
Гном Злючка-Закарлючка вискочив на плоский бескет поруч короля Гугу, і нова хвиля реву, на цей раз стриманішого й глухішого, посвідчила, що звірів дуже вразила його незвичайна подоба. Навколо лев'ячої голови у гнома розвівалась білосніжна грива; орлині крила, щільно притиснуті до плечей мавп'ячого тіла, були такими довгими, що мало не торкалися землі; на додаток до крил він мав дужі руки й ноги, а на кінці довгого, сильного хвоста — велику золоту кулю. Ніколи ще не зустрічали звірі такої дивовижної істоти, і тому вже самий вигляд чужинця, про якого сказали, то він великий чародій, сповнив присутніх страхом і цікавістю.
Кікі залишився внизу і, майже захований виступом скелі, не привертав до себе уваги. Хлопчик знав, що старий гном нічого не може зробити без його чарівної сили, але він також добре розумів, що Злючка-Закарлючка блискучий промовець. Тому він уступив верховодство гному.
— Звірі Лісу Гугу! — почав гном Злючка-Закарлючка. — Я і мій товариш — ваші друзі. Ми — чарівники, і з свого небесного дому ми з краю в край оглядаємо Країну Оз і бачимо все, що в ній діється. Ми також чуємо, про що внизу говорять люди. Ось що ми почули, коли Озма, правителька Країни Оз, казала своїм людям: "Звірі з Лісу Гугу страшенно ліниві і не приносять нам ніякої користі. Давайте позв'язуємо їх мотузками і будемо бити палицями, аже поки вони згодяться працювати на нас і стануть нашими рабами". І коли люди почули це від Озми, вони зраділи, загаласували, а потім сказали: "Так ми й зробимо! Обернемо всіх звірів з Лісу Гугу на наших рабів!"
Далі старий гном не зміг говорити, такий жахливий рев вирвався з тисяч горлянок розлютованих звірів і заглушив його голос. Та ось рев поступово зав мер, як віддалений грім, і Злючка-Закарлючка продовжив:
— Підслухавши цю змову людей Країни Оз проти вашої свободи, ми поклали собі й підгледіти, що вони робитимуть.