Він і сам знався на добрій бійці.
Від ковтка горілки Кінкас оговтався. Він усе ще якось дивно пив: розливав рідину, ніби випльовував з рота. Якби не день його народження, Капрал Мартін делікатно закликав би його до порядку. Рушили далі до узбережжя.
Шкіпер Мануел не чекав їх у такий пізній час. Мокека була вже готова, Мануел не збирався виходити в море, оскільки гості не прийшли, і круг череп'яного горнця сиділи лише рибалки. В глибині душі Шкіпер не вірив у Кінкасову смерть. Тому він ні трохи не здивувався, побачивши Кінкаса під руку з Кітерією. Не може старий моряк померти на суходолі, в якомусь ліжку.
— Скатів багато, стане на всіх…
Піднято вітрило, витягнуто камінь, що правив за якір. Море сріблила місячна стежка, в далечині на узгір'ї чорніло місто. Баркас поволі відплив від берега. Марія Клара голосно затягла матроську пісеньку:
На дні моря тебе я знайшов
У намисті з коралових мушель…
Гості обсіли димуче горнятко. Череп'яні миски наповнювали мокекою з ароматного ската, з пальмовою олією і перцем. Пляшка горілки ходила з рук у руки. Капрал Мартін був дуже завбачливий і завжди запасався про всяк випадок тим, що під руку траплялося. В розпалі бійки він устиг поцупити в барі кілька пляшок і звелів дамам заховати під спідницями. Кінкас і Кітерія нічого не їли. Вони лежали на кормі і під звуки пісні Марії Клари вирлата вродливиця шептала старому морякові слова кохання:
— Навіщо ти так налякав мене, клятий Водожаху? Адже ти добре знаєш, що в мене слабе серце, лікар заборонив мені хвилюватися. Невже ти думаєш, що я могла б жити без тебе, іроде ти окаянний? Я звикла до тебе, до твоїх вибриків і до твоєї мудрості, до твоїх поганих манер і до твоєї доброти. Навіщо тепер ти встругнув мені таку штуку? — Обіруч вона пригортала до себе поранену в сутичці голову Кінкаса й цілувала його лукаві очі.
Кінкас мовчав, він вбирав у себе морське повітря, рука його звисала за борт, від неї по воді тягнувся слід. Спершу все йшло добре: голос Марії Клари, чудове частування, свіжий бриз, місячне сяйво і шепіт Кітерії. Але несподівано з півдня насунули хмари. Місяць сховався, зірки згасли, вітер дужчав і ставав небезпечним.
— Буде шторм, — озвався Шкіпер Мануел, — краще повернути назад.
Він хотів вернутися в порт до початку бурі. Але горілка була така добра, дружня бесіда така приємна, а в горнці в пальмовій олії плавало ще так багато скатів! І пісня Марії Клари навіювала тихий смуток. А потім, хіба можна було порушити ідилію, розлучити Кінкаса з Кітерією цієї чудової ночі?
Ось чому сталося так, що буря захопила їх у морі. Вітер вив, хвилі пінилися, блискавиці краяли пітьму. Почався дощ. Здалеку іскрилися вогники Сальвадора. Шкіпер Мануел з люлькою в зубах стояв біля стерна.
Ніхто не бачив, як Кінкас звівся. Він стояв, прихилившись до щогли. Кітерія не зводила закоханих очей з постаті старого моряка. Кінкас усміхався валам, що хлюпали в борт, і блискавицям, що спалахували в чорному небі. Чоловіки й жінки хапалися за ванти, чіплялися за борт. Вітер свистів, маленькому корабликові щохвилини загрожувала загибель. Марія Клара більше не співала, вона стояла біля стерна поряд з коханим.
Буруни перехлюпували через палубу, вітер шарпав вітрила. В темряві жеврів лише вогник люльки Шкіпера Мануела, і Кінкас, старий моряк, так само нерухомо й велично стояв серед розгніваної стихії. Баркас поволі, натужно входив у тихі води захищеної од вітру затоки. Ще трохи — і можна буде знову почати бенкет.
Але тут небо одна по одній розітнуло п'ять блискавиць, грім торохнув так, ніби настав кінець світу, і величезний вал підняв судно. Всі мимоволі скрикнули, гладка Маргарита заволала:
— Рятуй нас, матір божа!
Баркас перехилився. Серед реву лютих хвиль почулися останні слова Кінкаса, і при сяйві блискавок було видно, як він кинувся за борт. Минувши хвилеріз, баркас увійшов у тиху гавань, а Кінкас, сповитий у білий саван з морського шумовиння, поринув у морську глибінь. Він завжди мріяв так померти.
XII
Похоронний заклад відмовився взяти назад домовину навіть за півціни. Родина мусила заплатити за неї. Свічки Ванда зуміла використати в господарстві. Труна й досі стоїть у крамниці дядька Едуардо, який не втрачає надії перепродати її для якогось небіжчика другого гатунку. Що ж до останніх слів Кінкаса, то версії тут розбігаються. Та й хто міг ясно почути їх у такий шторм? А якщо вірити базарному співцеві, то все відбувалося так:
Ревіла бури і вила,
І голосно Кінкас сказав:
"Мій час, о друзі, настав,
Я час собі сам обрав,
Хай в морі знайду я могилу.
Труну мені рідні купили,
Щоб я у землі лежав —
Та море мене прихистило…"
А що він далі кричав —
Буря слова заглушила.
Ріо-де-Жанейро,
квітень 1959 року.
143
Ліфтом Ласерди користуються сальвадорці, щоб потрапити з нижньої у верхню частину міста.
144
Мінгау — солодка каша з пшеничної або маніокової муки.
145
Акараже — варена квасоля, підсмажена на пальмовій олії.
146
Абара — варена квасоля, приправлена перцем і пальмовою олією.
147
Кандомбле — негритянський релігійний обряд, супроводжується танцями і співами.
148
Бейжу — пиріжок, випечений з муки маніоки.
149
Капоейра — народна гра, що відбувається під музичний акомпанемент. Її учасники роблять характерні різкі рухи, вдаючи, ніби нападають один на одного з ножем.
150
Жого до бішо — звірина гра — підпільна лотерея, розігрувана на білети державної лотереї. Ставки робляться на кінцеві цифри номера білета, на який припав виграш. Назва пов'язана з тим, що кожна серія відповідає назві якоїсь тварини (португ.).
151
Мокека — рибна страва з перцем і оливковою олією.