Скрипка змовкла, середущий квартирант спочатку засміявся, похитуючи головою, до своїх друзів, а потім знову подивився на Ґреґора. Батькові здалося важливішим, замість заганяти Ґреґора, спочатку заспокоїти квартирантів, хоч вони зовсім не хвилювалися, і, здавалося, Ґреґор розважав їх більше, ніж гра на скрипці. Він поспішив до них і намагався розпростертими руками втиснути їх до їхньої кімнати й одночасно затулити їм вигляд на Ґреґора. Вони тепер справді трохи сердилися, лише не знати було, чи на поведінку батька, чи від усвідомлення того відкриття, що не знали, якого сусіду по кімнаті мали в особі Греґора. Вони вимагали від батька пояснень, своєю чергою підносили руки, смикали стурбовано себе за бороди й лише повільно відступали до своєї кімнати. Тим часом сестра, подолавши розгубленість, яка опала її після раптом обірваної гри, постоявши ще якийсь час з безсило опущеними в руках скрипкою й смичком і далі дивлячись у ноти, наче б усе ще грала, раптом зібрала всі сили, поклала інструмент на коліна матері, що в нападі браку віддиху сиділа ще на своєму стільці, важко працюючи легенями, й побігла до суміжної кімнати, до якої під натиском батька вже наближалися квартиранти, видно було, як під вправними руками сестри злітали вгору й доладно лягали ковдри й подушки на ліжках. Ще перш ніж пани досягли кімнати, вона впоралася з ліжками й вислизнула звідти. Здавалося, батька знову опанувала така впертість, що він забув повагу, з якою звичайно ставився до квартирантів. Він лише тиснув і тиснув, аж поки вже в дверях кімнати середній пан загрозливо тупнув ногою й тим зупинив батька.
— Я хочу сказати, — мовив він і підніс руку, одночасно шукаючи поглядом матері і сестри, — що, з огляду на пануючі в цьому приміщенні й родині відносини, — при цьому він рішуче сплюнув на підлогу, — негайно відмовляюся від своєї кімнати. Звичайно, й за ці дні, що я тут прожив, нічого не плататиму, навпаки, ще подумаю, чи не виступлю проти вас з якимись — вірте мені — дуже легко обґрунтованими вимогами.
Він замовк і дивився просто перед себе, наче чекаючи чогось. І дійсно, обидва його друзі відразу ж промовили:
— Ми теж відмовляємося негайно.
Потім він схопився за клямку і з грюкотом зачинив двері. Батько, мацаючи руками, з трудом доплентався до свого фотеля і впав на нього; виглядало так, наче він розкинувся до свого звичайного вечірнього сну, але різкі коливання його наче безсилої голови свідчили, що він зовсім не спав. Ґреґор весь час тихо лежав на тому місці, де його зауважили квартиранти. Розчарування від провалу його плану, а може, й викликана тривалим голодом слабість позбавили його можливості рухатися. Він боявся з усією певністю негайного вибуху гніву, що повис над ним, і чекав. Його навіть не злякала скрипка, що з тремтячих пальців матері дзвінко упала з її колін.
— Дорогі батьки, — мовила сестра і вдарила, щоб викликати до себе увагу, рукою по столу, — далі так бути не може. Коли ви цього, може, не розумієте, то розумію я. Я не хочу називати цю потвору своїм братом, і тому скажу лише одне: ми мусимо спробувати позбутися її. Ми зробили все можливе, щоб доглядати й терпіти її, я гадаю, що вона не може зробити нам найменшого закиду.
"Вона тисячу разів має рацію", — подумав батько. Мати, що все ще не могла віддихатися, почала з ошалілим виразом очей глухо кашляти, закривши уста рукою.
Сестра поспішила до матері й поклала їй руку на чоло. Слова сестри, здавалося, навели батька на виразніші думки, він сидів випростано, грався своїм службовим кашкетом між тарілками, що стояли ще на столі після вечері квартирантів, і деколи поглядав на незворушного Ґреґора.
— Ми мусимо звільнитися від цієї потвори, — мовила сестра тепер виключно до батька, бо мати в нападі кашлю нічого не чула. — Вона зведе зі світу вас обох, я бачу це. Коли вже мусиш так важко працювати, як ми всі, не можна витримувати ці вічні муки дома. — І вона так розплакалася, що сльози її потекли по обличчю матері, з якого вона стирала їх механічними рухами руки.
— Дитино, — озвався батько співчутливо, підкреслюючи, що розуміє її, — але що нам робити?
Сестра знизала плечима на знак безпорадності, яка опанувала її в плачі всупереч попередній певності.
— Якби він бодай розумів нас, — відповів батько напівпитанням, а сестра, плачучи далі, різко махнула рукою на знак того, що про це не може бути й мови.
—Якби він бодай розумів нас, — повторив батько і, заплющивши очі, зважував переконання сестри про неможливість чогось подібного. — Тоді, може, можна було б домовитися з ним. Але так…
— Треба його позбутися, — вигукнула сестра, — це єдиний вихід, тату. Тобі треба лише забути, що це Ґреґор. Що ми так довго в це вірили, в цьому, властиво, наше нещастя. Але який же це Ґреґор? Якби це він, він давно зрозумів би, що співжиття людей з такою твариною неможливе, і відійшов би геть добровільно. Тоді ми не мали б брата, але могли б жити й шанобливо зберігати пам'ять про нього. Але так — нас переслідує ця тварина, виганяє квартирантів, хоче, очевидно, захопити все помешкання й змусити нас спати на вулиці. Дивися, тату, — скрикнула вона раптом, — він починає знову.
І з зовсім не зрозумілим Ґреґорові страхом сестра покинула навіть матір, буквально відскочила від її стільця, наче ладна була скорше офірувати матір, ніж лишатися поблизу Ґреґора, і поспішила сховатися за батька, який, збуджений лише її поведінкою, теж підвівся і, наче б на захист сестри, підніс назустріч їй руки.
Але Ґреґорові і в думці не було будь-кого, а тим більше свою сестру, лякати. Він лише просто почав обертатися, щоб повернутися до своєї кімнати; а це, правда, дуже разило, бо з огляду на свій хворобливий стан він мусів при важких поворотах допомагати собі головою, яку то підносив багатократно, то притискав до підлоги. Він зупинився й оглянувся навколо. Його добрий намір, здавалося, зрозуміли; то був лише хвилевий переляк. Тепер усі дивилися на нього мовчазно й зажурено. Мати, простягнувши ноги й стиснувши їх, лежала на своєму стільці, її очі майже заплющилися від утоми. Батько й сестра сиділи поруч; сестра поклала руки батькові на плече.
"Нарешті, я, здається, можу обернутися", — подумав Ґреґор і розпочав знову свої вправи. Він не міг погамувати задишку, викликану напруженням, і мусів час від часу відпочивати. Та його ніхто й не підганяв, залишеного на самого себе. Коли він довершив обертання, тоді почав негайно рухатися просто. Його дивувала велика віддаль, що відокремлювала його від кімнати, і він не розумів, як при такій слабості нещодавно покрив цю відстань, майже не помічаючи цього. Турбуючися тільки тим, щоб якнайскоріше доповзти, він не помічав, що жадні слова, жадні вигуки родини не заважали йому. Лише досягнувши дверей, він повернув голову, не зовсім, бо відчував, що йому задубіла шия, одначе побачив, що позад нього ніщо не змінилося, лише сестра встала. Його останній погляд ховзнув по матері, яка вже зовсім заснула.
Ледве він опинився в своїй кімнаті, як двері поспішно зачинено, засунуто й замкнено. Раптовий шум позаду так налякав Ґреґора, що йому відібрало ніжки. То сестра так поспішала. Вона вже раніше стояла й чекала, потім легко підскочила — Ґреґор зовсім і не чув, як вона підійшла, — і, обертаючи ключ у замку, крикнула до батька: "Нарешті!" "А тепер?" — запитав себе Ґреґор й озирнувся навколо в пітьмі. Невдовзі він встановив, що взагалі не міг більше рухатися. Це не здивувало його, скорше здавалося йому неприродним те, що він досі міг рухатися на тоненьких ніжках. Поза тим він почував себе відносно приємно. Правда, біль відчувався у всьому тілі, але чути було, як він наче поступово слабшав і слабшав і врешті зникав. Зогниле яблуко в своїй спині й рану навколо нього, що зовсім укрилася м'яким пилом, він уже ледве чув. Про родину думав розчулено й з любов'ю. Думка про те, що він мусить зникнути, була ще рішучіша, ніж Думка сестри. Він лишався в цьому стані порожнього й мирного роздуму, аж поки годинник на вежі пробив третю годину ранку. Він ще жив, коли невдовзі за вікном почало світати. Потім голова мимоволі опала зовсім на підлогу, і ніздрями легко вийшов останній його віддих.
Коли рано вранці прийшла служниця — з великої сили й поспіху вона так стукала дверима, її не раз просили, щоб уникала цього, — що в усьому помешканні не могло бути й мови про спокійний сон, — вона при звичайній короткій візиті до Ґреґора спочатку не постерегла нічого особливого. їй здавалося, що він умисне лежить так непорушно й удає з себе ображеного. Вона певна була, що він усе розуміє. Маючи випадково в руках довгу мітлу, вона пробувала від дверей лоскотати його. Коли й це лишилося без наслідків, вона розгнівалася й легко підштовхнула Ґреґора, й аж зсунувши його без жадного опору з місця, почала пильно приглядатися. Скоро зрозумівши, що сталося, вона широко відкрила очі й тихо свиснула; але не довго стояла на місці, а рвонула навстіж двері до спальні й крикнула голосно в пітьму:
— Ось подивіться лишень, воно вже здохло; он там лежить, зовсім, зовсім здохло!
Подружжя Замзи сиділо в ліжку й мусіло спочатку перебороти страх від появи служниці, перш ніж усвідомити її повідомлення. Але потім пан і пані Замза поспішно вилізли, кожне на свій бік, з ліжка; пан Замза кинув ковдру через плече; пані Замза вийшла в нічній сорочці; так і зайшли вони до кімнати Ґреґора. Тим часом відчинилися двері з кімнати, в якій спала Ґрета від часу появи квартирантів; вона була зовсім одягнена, наче й не спала, про що, здавалося, свідчило її бліде обличчя.
— Помер? — спитала пані Замза й питально подивилася на служницю, хоч могла й сама пересвідчитися в цьому, а навіть побачити, й не перевіряючи.
— Я так гадаю, — сказала служниця й на доказ цього посунула мітлою вбік тіло Ґреґора. Пані Замза зробила рух, наче хотіла затримати мітлу, але не зробила цього.
— Ну, — мовив пан Замза, — тепер можемо дякувати Богові. Він перехрестився, і всі три жінки наслідували його приклад. Ґрета, що не зводила очей з трупа, промовила:
— Дивіться лишень, який він був худий. Та він уже довгий час нічого не їв. Як принесли йому їжу, так і забирали назад.
Справді, тіло Ґреґора було зовсім пласке й сухе, це виразно видно було саме тепер, коли він уже не підносився на ніжках і ніщо не відволікало погляду від нього.
— Ходімо, Ґрето, на хвилину до нашої кімнати, — мовила пані Замза з сумною усмішкою, і Ґрета пішла, оглядаючися на трупа, за батьками до спальні.